Рішення

від 12.11.2019 по справі 910/11005/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.11.2019Справа № 910/11005/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Капішон В.В., розглянувши матеріали господарської справи

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД"

до Приватного підприємства "МЕДІА ЛІФТІНГ КОМПАНІ"

про стягнення (повернення) грошових коштів

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "МЕДІА ЛІФТІНГ КОМПАНІ" про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 98 376,00 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36 794,25 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не поставив оплачений позивачем товар згідно рахунку №204С від 27.03.2017, позивач відмовився від договору купівлі-продажу за рахунком №204С від 27.03.2017 (підстава договір 01-01-17С від 01.01.2017). Оскільки правова підстава сплати грошових коштів у розмірі 98 376,00 грн. відпала, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 98 376,00 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36 794,25 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 вказану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

29.08.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, допущених при поданні до суду даного позову.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.09.2019 відкрив провадження у справі № 910/11005/19, постановив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання у справі на 25.09.2019.

19.09.2019 через канцелярію суду від позивача на виконання вимог суду надійшла довідка про стан заборгованості відповідача.

У судовому засіданні 25.09.2019, на підставі 202, 233 ГПК України, відкладено розгляд справи по суті на 29.10.2019, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання та направлено відповідачу ухвалу про виклик в судове засідання 29.10.2019.

15.10.2019 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зміну підстави позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2019, у зв`язку із проходженням суддею Гулевець О.В. у період з 28.10.2019 по 01.11.2019 підготовки у Національній школі суддів України, судове засідання по справі № 910/11005/19 призначено на 05.11.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 суд не прийняв заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" про зміну підстави позову до розгляду та повернув заявнику.

Представник відповідача у судове засідання 05.11.2019 не з`явився. Письмового відзиву на позов відповідач не подав, про причини неявки у судове засідання не повідомив.

Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 17.10.2019, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та на адреси зазначені у позовній заяві. Ухвали суду від 17.10.2019 повернуті на адресу суду поштовим відділенням зв`язку

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, у відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За змістом пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вказана ухвала вручена відповідачу та відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Також, згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судове засідання 05.11.2019 не з`явився.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Частиною п`ятою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" (замовником, позивачем) та Приватним підприємством "МЕДІА ЛІФТІНГ КОМПАНІ" (виконавцем, відповідачем) укладений договір №01-01-17С про сервісне обслуговування підйомного обладнання, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання з сервісного обслуговування та ремонту підйомного обладнання різних конструкцій та модифікацій на об`єктах замовника. Сервісне обслуговування ліфтового обладнання передбачає здійснення виконавцем з дати підписання цього договору всіх видів регламентних робіт місячних та квартальних ремонтів відповідно до технологічного процесу, а також здійснення аварійного обслуговування, спрямованого на усунення аварійних ситуацій та несправностей, у тому числі роботи з евакуації пасажирів з кабіни ліфта та роботи з запуску ліфта при всіх непланових зупинках.

За змістом договору №01-01-17С про сервісне обслуговування підйомного обладнання від 01.01.2017 сторони не передбачили порядку поставки деталей та обладнання необхідного для сервісного обслуговування та ремонту підйомного обладнання.

За поясненнями позивача, з метою виконання договору №01-01-17С про сервісне обслуговування підйомного обладнання від 01.01.2017 відповідач виставив позивачу рахунок №204С від 27.03.2017 (підстава договір №01-01-17С від 01.01.2017) оплату деталей та обладнання - підйомний стіл гідравлічний G2000-1.6-0.4-2.0-1.5 на суму 98376,00 грн.

Згідно з платіжним дорученням №3817720 від 04.04.2017 позивач здійснив оплату виставленого відповідачем рахунку №204С від 27.03.2017.

Оскільки відповідач не поставив позивачу оплаченого обладнання на суму 98376,00 грн, позивач 14.05.2018 направив на адресу відповідача вимогу вих. №ЦР10/14-2800 від 11.05.2018, в якій відмовився від договору купівлі-продажу за рахунком №204С від 27.03.2017 (підстава договір 01-01-17С від 01.01.2017) та просив відповідача повернути сплачені кошти, у тому числі за рахунком №204С від 27.03.2017 у сумі 98376,00 грн.

З огляду на те, що відповідач вимоги позивача не задовольнив, позивачем заявлено до стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 98 376,00 грн та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36 794,25 грн.

Зазначаючи нормативно-правового обґрунтування заявленої позивачем позовної вимоги позивач посилається на ст. 15, 525, 526, 536, ч.1 ст.1047, ст. 693 Цивільного кодексу України, ст. 193, 265 Господарського кодексу України, ст. 4, 126, 129, 162 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Часиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дослідивши наявне в матеріалах справи рахунок на оплату №204С від 27.03.2017, платіжне доручення №3817720 від 04.04.2017, суд прийшов до висновку, що між сторонами виникли правовідносини, згідно яких позивач зобов`язався здійснити оплату товару у сумі 98 376,00 грн, а відповідач, в свою чергу, зобов`язався здійснити поставку товару.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем є договором поставки.

Частиною першою статті 265 Господарського кодексу, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтями 662, 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як підтверджено матеріалами справи, на виконання умов договору на підставі рахунка №204С від 27.03.2017, згідно із платіжним дорученням №3817720 від 04.04.2017, позивач перерахував на користь відповідача попередню оплату у розмірі 98 376,00 грн.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідач поставку оплаченого позивачем обладнання не здійснив. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Посилаючись на приписи ч.1 ст.665 ЦК України, позивач у вимозі №ЦР10/14-2800 від 11.05.2018 відмовився від договору купівлі-продажу, у зв`язку із чим стверджує, що згідно із приписів ст. 1212 ЦК України кошти у сумі 98 376,00 грн підлягають поверненню відповідачем як безпідставно набуті.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Оскільки, позивач перерахував на користь відповідача кошти у сумі 98 376,00 грн як попередню оплату на виконання умов договору поставки, укладеного на підставі рахунка №204С від 27.03.2017, то згідно приписів ст. 1212 ЦК України, сплачені позивачем грошові кошти не можуть визнаватись такими, що набувались відповідачем безпідставно, а тому посилання позивача на ст. 1212 ЦК України є помилковим.

Водночас, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на статтю 693 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, судом встановлено, що позивачем було направлено відповідачу вимогу вих. №ЦР10/14-2800 від 11.05.2018 щодо повернення перерахованих грошових коштів в розмірі 98 376,00 грн.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази поставки відповідачем позивачу товару визначеного у рахунку №204С від 27.03.2017 (підйомний стіл гідравлічний G2000-1.6-0.4-2.0-1.5), суд прийшов до висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав повернення суми попередньої оплати у розмірі 98376,00 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

Обставин наведених позивачем у позові відповідач не спростував. Доказів сплачених грошових коштів у сумі 98376,00 грн відповідачем не надано.

Враховуючи вище встановлені судом обставини, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення коштів у сумі 98376,00 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 36794,25 грн, нарахованих на підставі ст. 536 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, обчислюючи їх від облікової ставки Національного банку України.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (ч.1 ст.536 ЦК України).

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч.2 ст.536 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Спірні правовідносини між сторонами у цій справі виникли на підставі договору поставки, укладеного між сторонами на підставі рахунку №204С від 27.03.2017.

Сторонами не було узгоджено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Враховуючи те, що сторонами не було обумовлено нарахування і сплату процентів за користування чужими грошовими коштами згідно із ст.536 ЦК України, правовідносини сторін не є правовідносинами позики в розумінні ч.1 ст.1048 ЦК України, а тому підстави для застосування вказаного у наведеній статті розміру відсотків відсутні.

З огляду на наведене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 36794,25 грн.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені судом обставини, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД".

Щодо судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у сумі 5000,00 грн, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження понесення таких витрат позивачем надано договір про надання правової допомоги від 29.03.2019.

За змістом частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до частини 3 статті ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз приписів пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката можуть бути встановлені та розподілені судом при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості як за наявності, так і за відсутності доказів їх фактичної оплати.

Однак, позивачем не надано суду договору про надання правової допомоги, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, відомостей щодо часу витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягу наданих адвокатом послуг та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також доказів фактичних витрат на оплату послуг адвоката.

З урахуванням наведеного, підстави для покладення витрат на правничу допомогу адвоката пропорційно розміру задоволених вимог на відповідача відсутні.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "МЕДІА ЛІФТІНГ КОМПАНІ" (01133, м. Київ, ВУЛИЦЯ ГЕНЕРАЛА АЛМАЗОВА, будинок 18/7 ідентифікаційний код 32780226) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" (02090, м. Київ, ВУЛИЦЯ БУТЛЕРОВА, будинок 1, ідентифікаційний код 40720198) кошти у сумі 98376,00 грн. та судовий збір у розмірі 1475,64 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 12.11.2019.

Суддя О.В. Гулевець