Рішення

від 08.11.2019 по справі 473/1336/19

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/1336/19

РІШЕННЯ

іменем України

"08" листопада 2019 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої - судді Ротар М.М., при секретарі судового засідання - Гавриловій І.С.

за участю прокурора Вознесенської місцевої прокуратури Андріїшина І.В.

представника відповідачів ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фермерського господарства Задери Івана Григоровича про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом та повернення земельних ділянок

встановив

26 березня 2019 року представник позивача - керівник Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фермерського господарства Задери Івана Григоровича про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом та повернення земельних ділянок, в якій вказав, що на підставі рішення ради народних депутатів Вознесенського району Миколаївської області від 03.03.1993 року б/н громадянину ОСОБА_4 було надано в постійне користування земельну ділянку площею 16 га для створення селянського (фермерського) господарства в межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району та видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

05.03.1993 року ОСОБА_2 створив та зареєстрував Фермерське господарство Задери Івана Григоровича. Також, на підставі рішення ради народних депутатів Вознесенського району Миколаївської області б/н від 22.10.1993 року останньому було надано в постійне користування земельну ділянку площею 40,0 га для розширення селянського (фермерського) господарства в межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району, у зв`язку з чим йому видано Державний акт на право постійного користування землею серії МК №55.

Разом з тим встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим, право постійного користування на вказані земельні ділянки припинилось. Однак, у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчуком К.Б. 23.05.2016 року видано свідоцтва про право на спадщину за законом серії НАІ № 981585 та серії НАІ № 981586, згідно яких син та дружина померлого ОСОБА_4 є спадкоємцями по Ѕ спадщини останнього, що складається з права постійного користування землею для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 16,0 га, що знаходиться в межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, а також 27.05.2016 року було видано свідоцтва про право на спадщину за законом серії НАІ № 981616 та серії НАІ №981617, згідно яких ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями по 1/2 спадщини ОСОБА_4 , яка складається з права постійного користування землею для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 40,0 га, що знаходиться в межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було неправомірно отримано в користування земельні ділянки, які відносяться до земель державної власності, видані свідоцтва про право на спадщину за законом суперечать вимогам законодавства, чинного на момент їх видачі, а тому підлягають визнанню судом недійсними, представник позивача просив позов задовольнити та визнати недійсним свідоцтво серії НОМЕР_1 про право ОСОБА_3 на 1/2 частину спадщини за законом, свідоцтво серії НАІ № 981586 про право ОСОБА_2 на 1/2 частину спадщини за законом, свідоцтво серії НАІ №981617 про право ОСОБА_3 на 1/2 частину спадщини за законом, свідоцтво серії НАІ №981616 про право ОСОБА_2 на 1/2 частину спадщини за законом, а також зобов`язати ФГ Задери І. Г. повернути в розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області вказані земельні ділянки, як іна сьогоднішній день перебувають в користуванні вказаного господарства.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 05 квітня 2019 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі, справу призначено до підготовчого провадження в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 29.08.2019 року було закрито підготовче провадження та справа була призначена до судового розгляду по суті.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 21.10.2019 року було залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук Кирила Борисовича.

Прокурор Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Андріїшин І.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник позивача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області в судове засідання не з`явився, на адресу суду надіслав заяву, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив розгляд справи здійснювати без участі представника.

Представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, надіслав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідачами по даній справі було успадковане право та отримано свідоцтва про право на спадщину законним шляхом, оскільки нормативно-правовими актами не врегульовано питання припинення права землекористування у зв`язку з смертю особи, та право на спадкування права постійного користування землею, набутого до 2002 року; у чинному на час видання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Земельному Кодексі не було передбачено такої підстави для припинення права постійного користування як смерть користувача, а враховуючи Європейське законодавство вирішення колізій у національному законодавстві завжди повинно тлумачитися на користь особи.

Представник відповідача ФГ "Задера Івана Григоровича" в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук К.Б. в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причину неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали цивільної справи №473/1336/19, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін,особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Суд же, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, лише сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом та роз`яснює у випадку необхідності їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій. Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Крім того, згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В судовому засіданні було встановлено, що на підставі рішення ради народних депутатів Вознесенського району Миколаївської області від 03.03.1993 року громадянину ОСОБА_4 надано в постійне користування земельну ділянку площею 16,0 га для створення селянського (фермерського) господарства в межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району та отримано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою б/н, виданий 25.03.1993 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №7.

Також, на підставі рішення ради Вознесенської районної ради народних депутатів Вознесенського району Миколаївської області від 22.10.1993 громадянину ОСОБА_4 надано в постійне користування земельну ділянку площею 40,0 га для розширення селянського (фермерського) господарства в межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району, у зв`язку з чим йому видано Державний акт на право постійного користування землею серії МК №55, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №348.

ОСОБА_4 05.03.1993 року створив та зареєстрував Фермерське господарство Задери Івана Григоровича, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 в„–527414 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , видане 04.02.2014 року Олександрівською селищною радою Вознесенського району Миколаївськоїобласті.

Після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчуком К.Б. 23.05.2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як спадкоємцям першої черги за законом було видано свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадщини кожному, яка складається з права постійного користування землею для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 16,0 га, кадастровий номер 4822055200:02:000:0012, що знаходиться в межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області .

Крім того, приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчуком К.Б. 27.05.2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як спадкоємцям першої черги за законом видано свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадщини кожному, яка складається з права постійного користування землею для ведення фермерського господарства, площею 40,0 га, кадастровий номер 4822055200:02:000:0011, що знаходиться в межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області.

Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної і приватної власності громадян на землю зокрема право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6). Громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства із земель, що перебувають у державній власності, земля надавалася у постійне користування (без заздалегідь установленого строку), а для городництва, сінокосіння, випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства - у тимчасове користування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до двадцяти п`яти років) (стаття 7). Проте чіткого розмежування випадків, коли земельні ділянки можуть надаватися у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, а коли - в оренду, в цьому кодексі не здійснено.

Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Аналіз зазначеної норми вказує на те, що набуття права постійного користування земельною ділянкою не змінює правового статусу зазначеної земельної ділянки, яка залишається у державній або комунальній власності.

Частиною другою статті 92 цього Кодексу визначено суб`єктів, які набувають права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, до яких не віднесені громадяни і фермерські господарства.

Зі змісту ч. 2 ст. 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Таким чином, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання чи користування.

Отже, право постійного користування землею немає нічого спільного з правом володіння як одним із складових права власності. За такого, ОСОБА_4 , отримавши в 1993 році акт на право постійного користування землею, набув право користування земельною ділянкою розміром 40,0 га та 16,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

За життя ОСОБА_4 право користування земельною ділянкою на підставі отриманого акту не оспорювалося, проте останній не виявив наміру реалізувати своє право щодо оформлення права власності на спірну земельну ділянку або укладення договору з власником цієї земельної ділянки на право користування.

Статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

За визначенням статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Склад спадщини визначений статтею 1218 ЦК України. Так, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Аналіз зазначеної норми свідчить, що право постійного користування земельною ділянкою, яке особа набула на підставі державного акту про право користування земельною ділянкою само по собі, без укладення відповідного договору про право користування земельною ділянкою із власником землі припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, а тому не входить до складу спадщини.

Згідно ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах спадкування" від 30.05.2008 №7 свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а й за інших підстав, установлених законом.

Враховуючи те, що право постійного користування земельною ділянкою площею призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства на території Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області не входило до складу спадкового майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд приходить до того, що воно не могло бути передано у спадщину відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а відтак, і свідоцтва про право на спадщину за законом, що були їм видані приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу на земельні ділянки є недійсним.

Суд не бере до уваги заперечення представника відповідачів щодо неконституційності пункту 6 Перехідних положень ЗК України з огляду на таке.

Рішенням Коституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

В цьому рішенні Конституційний Суд України наголошує, що строк переоформлення права власності на земельні ділянки ставить громадян у нерівні умови, оскільки громадяни за таких умов не є рівноправними учасниками (суб`єктами) земельних відносин щодо набуття права власності на землю. Встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч. 2 ст. 14, ч. 2 ст. 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку.

Між тим, після ухвалення цього рішення порядок переоформлення права користування земельною ділянкою був врегульований у чинному ЗК України та інших законах шляхом визначення об`єктів, суб`єктів та основних стадій набуття прав на земельні ділянки, а тому будь-яких перешкод для оформлення таких прав за життя ОСОБА_4 за обставинами справи не вбачається.

Посилання представника відповідачів на практику Європейського Суду з прав людини щодо порушень ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у спорі, який розглядається судом ні спадкодавець, ні спадкоємець не набули права власності на спірну земельну ділянку, яка перебувала у державній власності. За життя ОСОБА_4 будь-якого втручання у користування спірною ділянкою не встановлено. Небажання оформити свої права на спірну земельну ділянку відповідно до встановлених законом вимог, внаслідок чого зі смертю користувача ці права припинилися та не успадковуються, не можна розцінювати як втручання держави на мирне володіння майном. Також не можливо визнати порушенням ст. 1 Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод помилкове отримання спадкоємцем права на користування майном, яке належить на праві власності державі та не входить до складу спадщини.

В судовому засіданні було встановлено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 56 га, були передані у користування ФГ Задери І.Г.", засновниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується Статутом ФГ " Задери Івана Григоровича ".

Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вказана земельна ділянка підлягає поверненню її власнику - державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, так як, згідно ст. 122 ЗК України розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, то відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір при подачі позовної заяви до суду у розмірі 54574 грн. 88 коп. в рівних частках з кожного.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 12, 81, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

ухвалив

позов - задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, що було видане приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчуком К.Б. 23 травня 2016 року та зареєстрованого в реєстрі за № 406 про право ОСОБА_3 на 1\2 частку спадщини, яка складається з права постійного користування землею для ведення селянського (фермерського) господарства площею 16,0 га з кадастровим номером 4822055200:02:000:0012, що знаходиться в межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, що було видане приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчуком К.Б. 23 травня 2016 року та зареєстрованого в реєстрі за № 405 про право ОСОБА_2 на 1\2 частку спадщини, яка складається з права постійного користування землею для ведення селянського (фермерського) господарства площею 16,0 га з кадастровим номером 4822055200:02:000:0012, що знаходиться в межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, що було видане 27 травня 2016 року приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчуком К.Б. та зареєстровано в реєстрі за №432 про право ОСОБА_3 на 1\2 частку спадщини, яка складається з права постійного користування землею для ведення фермерського господарства площею 40,0 га з кадастровим номером 4822055200:02:000:0011, що знаходиться в межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, що було видане 27 травня 2016 року приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчуком К.Б. та зареєстровано в реєстрі за №433 про право ОСОБА_2 на 1\2 частку спадщини, яка складається з права постійного користування землею для ведення фермерського господарства площею 40,0 га з кадастровим номером 4822055200:02:000:0011, що знаходиться в межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області.

Зобов`язати Фермерське господарство Задери Івана Григоровича (ЕДРПОУ

23036696) повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 16,0 га, кадастровий номер 4822055200:02:000:0012, вартістю 904 782,00 грн., що знаходиться в межах Олександрівської ОТГ Вознесенського району Миколаївської області.

Зобов`язати Фермерське господарство Задери Івана Григоровича (ЄДРПОУ

23036696) повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 40,0 га, кадастровий номер 4822055200:02:000:0011, вартістю 2 221277,00 грн., що знаходиться в межах Олександрівської ОТГ Вознесенського району Миколаївської області.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_6 ), Фермерського господарства Задери Івана Григоровича (ЕДРПОУ 23036696) на користь прокуратури Миколаївської області (р/р НОМЕР_7, ЕДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) сплачений судовий збір за подачу позову в розмірі 54574 грн. 88 коп. в рівних частках з кожного по 18191 грн. 63 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 14 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом.

Повний текст рішення виготовлено 13 листопада 2019 року.

Суддя М.М. Ротар