Постанова

від 11.11.2019 по справі 918/393/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2019 року Справа № 918/393/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Гудак А.В.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Тхорика Василя Івановича та Товариства з обмеженою відповідальністю "Плант Індастрі" на рішення Господарського суду Рівненської області від 1 серпня 2019 року (суддя - Політика Н.А.) в справі № 918/393/19

час та місце ухвалення: 1 серпня 2019 року; м. Рівне, вул . Набережна, 26-А; вступна і резолютивна частина проголошена о 16:00 год; повний текст рішення складено 2 серпня 2019 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Плант Індастрі"

до Фізичної особи-підприємця Тхорика Василя Івановича

про стягнення 560 000 грн

за участю представників сторін:

від Позивача - Деяк Я.М.;

від Відповідача - Гарбар О.М..

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Плант Індастрі (надалі - Позивач) звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Тхорика Василя Івановича (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача грошових коштів в сумі 560 000 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що рішенням місцевого господарського суду від 16 травня 2019 року в задоволенні позову Позивача до Відповідача про стягнення заборгованості в сумі 560 000 грн 00 коп. відмовлено, оскільки аргументи Позивача про наявність між сторонами договірних відносин та невиконання Відповідачем узятих на себе зобов`язань не знайшли підтвердження. У зв`язку із чим Позивач звернувся з даним позовом до суду про повернення перерахованих коштів в сумі 560 000 грн 00 коп., набутих без достатньої правової підстави. Позивач посилається на те, що платіжними дорученнями від 29 лютого 2016 року № 2902201610, від 4 березня 2016 року № 0402201611, від 11 березня 2016 року № 1103201670, від 4 березня 2016 року № 0403201612 та від 4 березня 2016 року № 0403201610 перераховано Відповідачу попередню оплату за вирощування рослин на загальну суму 560 000 грн 00 коп.. Водночас як вказує Позивач, оскільки між сторонами не досягнуто домовленостей щодо усіх істотних умов договору, то Позивач звернувся до суду про стягнення перерахованих ним коштів на рахунок Відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 1 серпня 2019 року позов було задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача кошти в сумі 400 000 грн 00 коп..

У задоволенні позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача коштів у сумі 160 000 грн 00 коп. відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем не надано суду законних підстав для набуття ним 560 000 грн 00 коп. грошових коштів. Крім того, факт набуття Відповідачем грошових коштів в сумі 560 00 грн 00 коп. ним не заперечується. Як вказав місцевий господарський суд у відзиві на позовну заяву від 22 липня 2019 року Позивач просив суд відмовити у задоволенні позову у зв`язку із спливом строку позовної давності, оскільки Позивач своїм правом вимоги повернення безпідставно набутого майна у вигляді 560 000 грн 00 коп., перерахованих на рахунок Відповідача, скористався лише у червні. Однак, як зазначив суд першої інстанції позовна давність щодо стягнення коштів за платіжними дорученнями від 4 березня 2016 року № 0402201611, від 11 березня 2016 року № 1103201670, від 4 березня 2016 року № 0403201612, від 4 березня 2016 року № 0403201610 був перервана пред`явленням Позивачем позову до Відповідача у справі №918/136/19. Водночас на переконання суду строк позовної давності щодо стягнення коштів за платіжним дорученням від 29 лютого 2016 року № 2902201610 сплинув.

Відтак, місцевий господарський суд у своєму рішення прийшов до висновку, що позовні вимоги Позивача до Відповідача про стягнення коштів в сумі 560 000 грн 00 коп. є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 400 000 грн. У решті позовних вимог в частині стягнення коштів в сумі 160 000 грн 00 коп. суд відмовив у зв`язку з пропуском Позивачем загального строку позовної давності для можливості звернення до суду по захист його порушеного права, про що заявлено Відповідачем у справі.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (а.с. 91-92), в якій з підстав, висвітлених в ній, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку із спливом позовної давності.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що позов Позивача у справі № 918/136/19 (щодо повернення попередньої оплати) та позов у даній справі (щодо повернення коштів на підставі 1212 Цивільного кодексу України) мають різні предмети спору та різне матеріально-правове обгрунтування, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог зважаючи на позицію Верховного Суду відносно не переривання перебігу позовної давності з огляду на інший предмет спору та інші матеріально-правові підстави.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2019 року ( а.с. 105) відкрито апеляційне провадження у справі № 918/393/19 за апеляційною скаргою Відповідача. Встановлено Позивачу строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу.

Крім того, не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, і Позивач подав апеляційну скаргу (а.с. 109-114), в якій з підстав, висвітлених в ній, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що судом першої інстанції неправильно обраховано початок перебігу позовної давності, а саме не взято до уваги те, що кондикційні правовідносини виникають саме з моменту набуття особою майна за рахунок потерпілого без достатньо правової підстави, а не з моменту вибуття такого майна із власності потерпілого. Відтак, як вказав Позивач, суд першої інстанції не встановив дату набуття Відповідачем грошових коштів, а виходив із моменту оформлення документів щодо направлення грошових коштів.

Також, Позивач зазначив, що в матеріалах справи відсутня письмова заява Відповідача про застосування строків позовної давності, а відзив Відповідача, який був поданий з пропуском встановленого в ухвалі строку, долучений судом першої інстанції до матеріалів справи з порушенням статті 165 ГПК України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2019 року (а.с. 143) відкрито апеляційне провадження у справі № 918/393/19 за апеляційною скаргою Позивача. Встановлено Відповідачу строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу. Призначено розгляд апеляційної скарги Позивача з раніше поданою апеляційною скаргою Відповідача по справі № 918/393/19 до розгляду на 11 листопада 2019 року об 11:00 год..

В судовому засіданні від 11 листопада 2019 року, представник Позивача підтримав доводи поданої ним апеляційної скарги та заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача, пояснивши при цьому, з в матеріалах справи відсутня письмова заява Відповідача (так як і не зроблено й усної заяви в суді першої інстанції) про застосування позовної давності до позовних вимог. Також представник Позивача зазначив, що судом першої інстанції не досліджено коли саме було порушено право Позивача та з якого часу слід відраховувати перебіг позовної давності з огляду на характер спірних правовідносин.

В судовому засіданні від 11 листопада 2019 року, представник Відповідача заперечив щодо доводів апеляційної скарги Позивача та підтримав доводи поданої ним апеляційної скарги, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зауважив при цьому, що в даному випадку не відбулося переривання позовної давності, з огляду на різні предмети спору та матеріально-правові підстави позову, посилаючись при цьому на практику Верховного Суду, та вказав, що саме з цих підстав Відповідач проси відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск Позивачем строків позовної давності щодо звернення до суду з даним позовом. При цьому Відповідач не спростовує факт отримання ним коштів від Позивача.

Заслухавши пояснення Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача слід відмовити, апеляційну скаргу Позивача задоволити частково при цьому оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в стягненні 160 00 грн та змінити в частині розподілу судових витрат. При цьому, апеляційний суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач платіжним дорученням від 29 лютого 2016 року № 2902201610 із призначенням платежу Оплата за вирощування рослин згідно договору №Р/08-02 від 08.02.16р. Без ПДВ на суму 160 000 грн, платіжним дорученням від 4 березня 2016 року № 0402201611 із призначенням платежу Попередня оплата за вирощування рослин згідно договору №Р/08-02 від 08.02.16р. Без ПДВ на суму 100 000 грн , платіжним дорученням від 11 березня 2016 року № 1103201670 з призначенням платежу Оплата за вирощування рослин згідно договору №Р/08-02 від 08.02.16р. Без ПДВ на суму 100 000 грн, платіжним дорученням від 4 березня 2016 року № 0403201612 з призначенням платежу Попередня оплата за вирощування рослин згідно договору №Р/08-02 від 08.02.16р. Без ПДВ на суму 100 000 грн, платіжним дорученням від 4 березня 2016 року № 0403201610 з призначенням платежу Попередня оплата за вирощування рослин згідно договору №Р/08-02 від 08.02.16р. Без ПДВ на суму 100 000 грн, перерахував Відповідачу кошти на загальну суму 560 000 грн 00 коп. (а.с. 15-17).

З наявних у матеріалах справи, зокрема з виписок з особового рахунку (а.с. 18-20) також вбачається, що Позивачем на рахунок Відповідача перераховано протягом лютого-березня 2016 року грошові кошти в сумі 560 000 грн. 00 коп.

В досліджених судом копіях платіжних доручень зазначено: платник - Позивач; отримувач - Відповідач; призначення платежу - оплата за вирощування рослин згідно з договором № Р/08-02 від 8 лютого 2016 року.

Як зазначено Позивачем в позовній заяві та було повідомлено в судовому засіданні (що й не заперечувалося представником Відповідача в судовому засіданні від 11 листопада 2019 року), договір між Позивачем та Відповідачем не укладався. Також Позивачем зазначено, що пропозиція щодо укладення договору Відповідачу не направлялася.

Поряд з тим, апеляційний господарський суд констатує, що Рішенням суду від 16 травня 2019 року у задоволенні позову Позивача до Відповідача про стягнення заборгованості в сумі 560 000 грн 00 коп. відмовлено, оскільки аргументи Позивача про наявність між сторонами договірних відносин та невиконання Відповідачем узятих на себе зобов`язань не знайшли підтвердження.

Дане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Відповідач добровільно коштів не перерахував, що стало підставою для звернення Позивача (з огляду на відмову в позові рішенням Господарського суду Рівненської області по справ № 918/136/19), з метою захисту порушених на його думку права щодо повернення коштів, з позовом до Відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 560 000 грн.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Водночас, кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність встановлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Колегією суддів встановлено та не заперечується сторонами, що грошові кошти в сумі 560 000 грн одержані Відповідачем безпідставно, оскільки між сторонами відсутні договірні зобов`язання щодо вирощування рослин. Доказів укладення в установленому порядку між сторонами договору суду не надано.

Окрім того Відповідачем не надано суду законних підстав для набуття ним 560 000 грн 00 коп. грошових коштів.

Крім того, факт набуття Відповідачем грошових коштів в сумі 560 000 грн 00 коп. не заперечується (про що й було зазначене в судовому засіданні від 11 листопада 2019 року).

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що рішенням суду у справі № 918/136/19 встановлено фактичні обставини щодо перерахування Позивачем платіжними дорученнями від 29 лютого 2016 року № 2902201610, від 4 березня 2016 року № 0402201611, від 11 березня 2016 року № 1103201670, від 4 березня 2016 року № 0403201612, від 4 березня 2016 року № 0403201610 протягом лютого-березня 2016 року грошових коштів у сумі 560 000 грн.

При цьому місцевим господарським судом у рішенні по справі № 918/136/19 було зроблено висновок, що: "Позивачем надано суду копію вимоги яка датована 23 квітня 2019 року, тоді як Позивач звернувся до суду 4 березня 2019 року. Тобто станом на час звернення Позивача з позовом можливий строк повернення коштів, встановлений статтею 530 Цивільного кодексу, не настав (інших вимог позивач суду не надав). А проте, як було зазначено вище, судом не встановлено наявності обставин на підтвердження укладення сторонами договору.

Таким чином, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами правочину (погодження істотних умов договору). Також судом не встановлено обставин щодо погодження сторонами внесення позивачем попередньої оплати чи вчинення відповідачем дій які свідчать про акцепт відповідачем пропозиції позивача або сприйняття позивачем оферти відповідача. Відповідно на вказані відносини не поширюють свою дію положення статей 610, 612, 693 Цивільного кодексу України. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тих обставин, що Позивач до подання позову звертався до Відповідача з вимогою про повернення перерахованих коштів".

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, преюдиціальністю є обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Зі змісту частини 4 статті 75 ГПК України можна зробити висновок, що однією з цілей цієї норми законодавець визначив, в тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Відтак, зважаючи на те, що рішенням господарського суду по справі № 918/136/19 встановлені обставини щодо відсутності між сторонами договірних зобов`язань та дійсності перерахування коштів Позивачем на рахунок Відповідача за відсутності договірних відносин між ними, з огляду на підтвердження Відповідачем обставин щодо отримання таких коштів, в правовому полі відсутності правової підстави для збереження таких коштів (а саме - набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом) колегія суддів дійшла висновку про підставність та обгрунтованість позовних вимог Позивача.

Отже, на підставі усього вищевстановленого в даному судовому рішенні, колегія суддів приходить до висновку, що відповідні кошти підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача в порядку статтей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, з огляду на факт отримання Відповідачем даних коштів та факт відсутності на даний час будь-яких договірних відносин між сторонами з будь-якого приводу (за якими Відповідач мав би попередньо поставити певний товар на замовлення Позивача), та враховуючи факт не повернення даних коштів Відповідачем Позивачу суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача грошових коштів у сумі 560 000 грн підлягають до задоволення.

До такого ж висновку прийшов місцевий господарський суд, однак ним було позов задоволено частково в сумі 400 000 грн (в задоволенні позову в стягненні 160 000 грн було відмовлено), з огляду на застосування позовної давності по платіжному дорученню від 29 лютого 2016 року № 2902201610 в сумі 160 000 грн.

З огляду на усе вищевказане, суд апеляційної інстанції досліджуючи питання позовної давності та її застосування, зазначає наступне.

В матеріалах справи наявний відзив Відповідача на позов (а.с. 53-54), в котрому висвітлено прохання відмовити Позивачу в позові з огляду на строк позовної давності.

Суд констатує, що за змістом даний документ відповідає вимогам письмової заяви сторони щодо застосування позовної давності і лише назвою визначений інакше.

Відтак, суд погоджується з доводами Позивача щодо прострочення Відповідачем строку на подачу саме відзиву та констатує, що не врахування цієї заяви виключно з огляду на назву документа, по суті, звів би його сприйняття (з огляду на внутрішній зміст цього документу) до формалізму, що в свою чергу не відповідає практиці Європейського суду з прав людини, котра в силу дії частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, застосовується судом при розгляді справ, як джерело права.

Суд констатує, що Відповідач заявив про застосування позовної давності, оскільки позовна заява Позивача про стягнення 560000 грн, подана після спливу (на його переконання) строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, а саме після спливу більше трьох років, з огляду на перерахування таких коштів платіжними дорученнями датованими лютим, березнем 2016 року.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" вказує на форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки, метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто, тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем на рахунок Відповідача платіжними дорученнями були перераховані грошові кошти на загальну суму 560 000 грн з метою укладення договірних відносин в майбутньому.

При цьому як встановлено вище в даній судовій постанові такі відносини не знайшли свого відображення в майбутньому у договірних правовідносинах, а тому дані кошти перебували у Відповідача без достатньо правових підстав.

При цьому, обраховувати строк позовної давності з дня перерахування грошових коштів платіжним дорученням на рахунок Відповідача (як було здійснено місцевим господаським судом) є помилковим, оскільки перераховуючи такі кошти Позивач не знав та й не міг знати про неукладення договірних відносин в майбутньому та про безпідставне отримання таких коштів Відповідачем.

Адже всі дії Позивача щодо перерахування грошових коштів із зазначення в платіжних дорученнях попередня оплата за вирощування рослин, згідно договору свідчать про те, що Позивач розраховував та бажав виникнення договірних відносин з приводу вирощування рослин.

Поміж тим, Відповідачем не заперечується надходження коштів на його рахунок та відсутність між сторонами будь-яких договірних відносин.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як уже було зазначене вище в даному судовому рішенні, Позивачем до матеріалів справи була долучена вимоги від 23 квітня 2019 року адресована Відповідачу (з доказами її направлення та описом вкладення а.с. 66) зі змісту котрої вбачається, що Позивач просив Відповідача з огляду на перерахування ним коштів на рахунок Відповідача надати Позивачу оплачений товар або повернути кошти у сумі 560 000 грн. (а..с 65). Відповідач, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Враховуючи наведене, строк виконання обов`язку з оплати товару або поверненню коштів виник у Відповідача по закінченню семиденного строку від дня пред`явлення вимоги.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що передумовою направленням такої вимоги Відповідачу був факт невиконання ним зобов`язань щодо поставки товару або повернення коштів у разі недосягнення ними домовленостей.

Саме тому, колегія суддів зважаючи на характер спірних правовідносин, прийшла до висновку, що з направленням такої вимоги, з підстав невиконання Відповідачем дій щодо поставки товару чи повернення коштів, зважаючи на порушення права Позивача щодо отримання того на що він розраховував перераховуючи кошти, у Позивача виникло право на захист порушеного на його думку права, а відтак розпочався строк позовної давності (тобто саме з цього часу Позивач став обізнаним про порушення свого права) звернення з даним позовом в судовому порядку за захистом своїх порушених прав та інтересів.

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів прийшла до висновку про початок перебігу строку позовної давності з моменту надіслання даної вимоги, а саме 23 квітня 2019 року, а відтак позовна давність по даній справі не порушена і немає підстав для її застосування.

Таким чином заява Відповідача про застосування позовної давності до вимог Позивача є такою що не знайшла свого підтвердження виходячи із доказів наявних в матеріалах справи, що в свою чергу вказує на безпідставність висновків місцевого господарського суду, що призвело до відмови ним в позові щодо стягнення 160 000 грн..

Враховуючи вказане апеляційний господарський суд скасовує оспорюване судове рішення в цій частині, та задовольняє позов повністю (задоволивши при цьому апеляційну скаргу Позивача).

Підсумовуючи усе вищеописане в даній постанові Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи усе вищевстановлене в даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський прийшов до висновку, щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі з огляду на їх підставність та доведеність.

Відповідно приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд задоволює частково апеляційну скаргу Позивача, в задоволенні апеляційної скарги Відповідача відмовляє.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та про порушення норм процесуального права, що в силу дії пунктів 1, 2 та 4 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

Разом з тим, суд скасовує рішення Господарського суду Рівненської області від 1 серпня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та змінює в частині розподілу судових витрат.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд апеляційної скарги та касаційної скарги суд покладає на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тхорика Василя Івановича на рішення Господарського суду Рівненської області від 1 серпня 2019 року в справі №918/393/19 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Плант Індастрі" на рішення Господарського суду Рівненської області від 1 серпня 2019 року в справі №918/393/19 - задоволити частково.

3. Рішення Господарського суду Рівненської області від 1 серпня 2019 року в справі №918/393/19 - скасувати в частині відмовив в задоволенні позовних вимог в сумі 160 000 грн та змінити в частині розподілу судового збору, виклавши резолютивну частину рішення в редакції наступного змісту:

"1) Позов задовольнити.

2) Стягнути з Фізичної особи-підприємця Тхорика Василя Івановича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Плант Індастрі" (33014, м. Рівне, вул. Княгині Ольги, буд. 8, код ЄДРПОУ 33538852) кошти в сумі 560 000 (п`ятсот шістдесят тисяч) грн 00 коп. та 8400 грн витрат по сплаті судового збору."

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Тхорика Василя Івановича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Плант Індастрі" (33014, м. Рівне, вул. Княгині Ольги, 8, Ідентифікаційний код 33538852) 3 600 грн витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Господарському суду Рівненської області видати відповідні накази.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

8. Справу № 918/393/19 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 14 листопада 2019 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Гудак А.В.