Рішення

від 14.11.2019 по справі 904/4238/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2019м. ДніпроСправа № 904/4238/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "МАГНАТЕК", м. Київ

до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Жовті Води, Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості у розмірі 459 165, 08 грн.

Суддя Ярошенко В.І.

Без виклику (повідомлення) учасників справи

ПРОЦЕДУРА

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "МАГНАТЕК" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заборгованості у розмірі 459 165, 08 грн., з яких: сума основного боргу - 331562, 70 грн, пеня - 78 048, 79 грн, інфляційні втрати -19 694, 78 грн, додатковий штраф за прострочення - 23 209, 40 грн та відсотки за користування грошовими коштами - 6 649, 41 грн.

Ухвалою суду від 23.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/4238/19. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

11.10.2019 від відповідача надійшов відзив на позов.

18.10.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив.

28.10.2019 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За викладених обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позов обґрунтований порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором про закупівлю товару №741/13/239Е від 18.09.2019.

Позивач ґрунтує свої вимоги на статтях 231, 265 Господарського кодексу України, 610-612, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України.

Позиція відповідача, викладена у відзиві на позов

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, оскільки умовами договору не визначено конкретного розміру пені та штрафу, який має нараховуватись, а лише здійснено посилання на статтю 231 Господарського кодексу України. Також відповідачем надано контр розрахунок інфляційних втрат.

Позиція позивача, викладена у відповіді на відзив

Позивачем зазначено, що частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України, визначено, що до господарських зобов`язань, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, визначає конкретний розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.

Позиція відповідача, викладена у запереченнях на відповідь на відзив

Відповідач вважає, що умовами пункту 7.4 договору конкретний розмір пені не визначений. Також, на думку відповідача, штрафні санкції, передбачені статтею 231 Господарського кодексу України, застосовуються лише за допущене прострочення грошового зобов`язання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

18.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Магнатек (далі - позивач, постачальник) та Державним підприємством Східний гірничо-збагачувальний комбінат (далі - відповідач, покупець) було укладено договір № 741/13/239Е про закупівлю товару (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, зазначений в п. 1.2 договору, а покупець прийняти і оплатити такий товар.

Постачальник зобов`язується поставити трансформатори, код 3117 за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до Специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною договору (пункт 1.2 договору).

Сторонами було підписано специфікацію № 1 до договору, якою сторони погодили поставку товару на загальну суму 391221, 60 грн (арк. с. 14).

На виконання умов договору та специфікації № 1 до нього, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 391221, 60 грн, а саме:

- за видатковою накладною від 19.10.2018 № 14 на суму 59658, 90 грн (арк. с. 15);

- за видатковою накладною від 10.12.2018 № 16 на суму 331562, 70 грн (арк. с. 16).

Відповідно до пункту 4.2 договору, покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 30-ти календарних днів.

Відповідач здійснив часткову оплату вартості поставленого товару у розмірі 59658, 90 грн.

Згідно умов пункту 4.2 договору, товар на суму 331562, 70 грн мав бути оплачений відповідачем у строк до 09.01.2019 включно.

На момент розгляду справи, строк оплати товару, поставленого за видатковою накладною від 10.12.2018 № 16 на суму 331562, 70 грн, є таким, що настав. Доказів оплати відповідачем товару на вищевказану суму суду не надано.

Таким чином у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 331562, 70 грн, про що сторони дійшли згоди, підписавши акт звіряння взаємних розрахунків за період 2018 рік (арк. с. 19).

Також, у зв`язку із простроченням оплати товару, позивачем нараховано 3% річних у розмірі 6649, 41 грн за період з 10.01.2019 по 10.09.2019 та інфляційні втрати у сумі 19694, 78 грн за період січень-вересень 2019, пеню у розмірі 78048, 79 грн за період з 10.01.2019 по 10.09.2019 та штраф 7 % у розмірі 23209, 40 грн, нараховані відповідно до пункту 7.4 договору та статті 231 Господарського кодексу України.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на наявний в матеріалах справи договір, та обставини справи між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з поставки товару.

Щодо суми основного боргу.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом вище, у відповідності пункту 4.2 договору, на момент розгляду спору строк оплати товару на суму 331562, 70 грн таким, що настав.

Відповідач доказів оплати товару на вищевказану суму не надав.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 331562, 70 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо пені та штрафу

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно пункту 7.1 договору, у випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством. Порушення зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до пункту 7.4 договору, за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару, відповідно до пункту 7.4 договору та статті 231 Господарського кодексу України, позивачем нараховано пеню у розмірі 78048, 79 грн за період з 10.01.2019 по 10.09.2019 та штраф 7 % у розмірі 23209, 40 грн.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

Отже чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

У пункті 7.4 договору сторони не визначили, яка саме частина статті 231 Господарського кодексу України є підставою для сплати відповідачем штрафних санкцій та не встановили конкретного розміру (відсотку) штрафної санкції (пені та штрафу), яка в силу частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України та частини 4 статті 231 Господарського кодексу України підлягає обчисленню саме у відсотках.

Тобто договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише відсилання до норми законодавства, якою передбачені різні підстави стягнення та обчислення штрафних санкцій, зокрема частинами 2, 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України.

За приписом же статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня (штраф) нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені (штрафу) може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

А тому, суд дійшов висновку, що умовами договору не встановлено взагалі розміру пені та штрафу за порушення виконання грошового зобов`язання.

При цьому, позивач зазначає, що штрафні санкції ним були нараховані відповідачу на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Однак, виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки та якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношення розмір штрафу.

Оскільки відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, відсутні правові підстави для застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволені позову в частині стягнення пені у розмірі 78048, 79 грн та штрафу у сумі 23209, 40 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 6649, 41 грн за період з 10.01.2019 по 10.09.2019 та інфляційні втрати у сумі 19694, 78 грн за період січень-вересень 2019.

Перевіривши здійснені позивачем нарахування 3 % річних, суд встановив, що він є вірним. Вимога про стягнення 3% річних у розмірі 6649, 41 грн підлягає задоволенню.

Щодо нарахування інфляційних втрат.

У пункті 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат за період січень-вересень 2019 було невірно розраховано сукупний індекс інфляції за вказаний період. Так, сукупний індекс інфляції за період січень-вересень 2019 складає 103,74622762 %. А тому, інфляційні втрати за вказаний період склали 12421, 09 грн.

З огляду на що, позовна вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню у розмірі 12421, 09 грн.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 5092, 08 грн.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства Східний гірничо-збагачувальний комбінат (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, 2; ідентифікаційний код 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Магнатек (01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, буд. 10-а, оф. 3/21 ідентифікаційний код 38918890) основний борг у розмірі 331562, 70 грн, 3% річних у розмірі 6649, 41 грн, інфляційні втрати у розмірі 12421, 09 грн та 5092, 08 грн витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 розділу ХІ ГПК України

Повне рішення складено 14.11.2019

Суддя В.І. Ярошенко