Рішення

від 13.11.2019 по справі 910/11479/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.11.2019 Справа № 910/11479/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Биковій Я.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «СОЛАРІС» , м. Київ

до відповідача: Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» , м. Курахове, Донецька область

про стягнення суми надмірно сплачених коштів у розмірі 17615,00 грн., інфляційних збитків - 2608,78 грн., 3% річних - 651,51 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична фірма СОЛАРІС , м. Київ звернулось до господарського суду м. Києва з позовними вимогами до Акціонерного товариства Київенерго , м.Курахове, Донецька область про стягнення суми надмірно сплачених коштів у розмірі 17615,00 грн., інфляційних збитків - 2608,78 грн., 3% річних - 651,51 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва передано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю СОЛАРІС , м. Київ за підсудністю до господарського суду Донецької області.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на не повернення грошових коштів перерахованих в якості передплати за теплову енергію за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №8594037 від 01.11.2011.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав наступні документи: копію договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №8594037 від 01.11.2011 з додатками; додаткову угоду б/н б/д; платіжне доручення №72 від 01.03.2018; акт звіряння розрахунків за теплову енергію, складений станом на 31.05.2019; вимогу №28 від 24.09.2018 та докази її направлення.

За даними отриманого витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №1005762270 від 19.09.2019, встановлено зміну найменування підприємства відповідача, яким на теперішній час є Акціонерне товариство "К.ЕНЕРГО" .

Ухвалою суду від 19.09.2019 відкрито провадження у справі №910/11479/19; постановлено справу №910/11479/19 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання суду відзиву на позов; запропоновано позивачу у строк до п`яти днів з дня отримання відзиву надати суду відповідь на відзив; запропоновано відповідачу надати заперечення у строк до п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

17.10.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 15.10.2019, в якому останній проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні. Також просив поновити строк для подання відзиву, в обгрунтування причин пропуску строку посилався на скорочення штату правцівників відповідача та зміну місцезнаходження відповідача у зв`язку з чим документи претензійно-позовної та договірної роботи були переміщені.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.09.2019 була отримана відповідачем 24.09.2019, отже визначений судом п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву сплинув 09.10.2019.

Відповідно до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Отже, чинним процесуальним законодавством передбачена можливість поновити строк, встановлений законом. Заява про продовження процесуального строку, встановленого судом для подання відзиву, до закінчення цього строку відповідачем не подавалась, у зв`язку з чим відзив на позовну заяву відповідно до ч.2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України залишається без розгляду.

Представники сторін в судове засідання 13.11.2019 не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно приписів Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.2011 між відповідачем (енергопостачальна організація) та позивачем (абонент) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №8594037, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим договором (п.1.1 договору).

Згідно п.2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору.

Відповідно до п.п.2.3.1, 2.3.2 договору абонент зобов`язується додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначенні у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 до договору.

В додатку №4 до договору сторони передбачили порядок розрахунків за теплову енергію.

Абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України «Про заставу» , як засіб гарантії спожитої теплової енергії (п.2 додатку №4 до договору).

Згідно п.3 додатку №4 в разі якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку: при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця; у випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, сальдо розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районі теплозбуту №7 за адресою: вул. Горького, 29: облікову картку фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РТ).

Відповідно до п.8.1 договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 05.06.2012.

Договір припиняє свою дію в випадках: закінчення строку на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення Арбітражним судом; передбачених п.6.4.1.договору; ліквідації сторін (п.8.2 договору).

У п.8.4 договору сторонами встановлено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1693 від 27.12.2017р. комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким буде закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що буде повернуте з володіння та користування публічного акціонерного товариства «Київенерго» після припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м.Києва від 27.09.2001р., укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» ; комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» зобов`язано забезпечити здійснення усіх необхідних заходів, пов`язаних з прийманням-передачею майна.

Рішенням Київської міської ради від 24.04.2018р. №517/4581 для забезпечення неперервності технологічного процесу виробництва, транспортування та постачання теплової енергії споживачам міста Києва та недопущення виникнення позаштатних ситуацій під час опалювального сезону 2018/2019 років вирішено продовжити дію Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» на підставі рішень Київської міської ради від 21.12.2000 № 128/1105, від 21.12.2000 № 129/1106, від 21.12.2000 № 131/1108 (зі змінами, внесеними додатковими угодами від 25.11.2002, від 28.09.2006, від 29.12.2006, від 30.04.2007, від 07.11.2013, від 30.11.2016, від 19.12.2017 відповідно до рішень Київської міської ради від 28.09.2006 № 31/88, від 28.09.2006 № 102/159, від 26.04.2007 № 474/1135, від 23.10.2013 № 274/9762, від 28.07.2016 № 854/854, від 20.06.2017 № 439/2661, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.12.2006 № 1868) (далі - Угода), щодо:

- користування майном ТЕЦ № 5 та ТЕЦ № 6, електроенергетичним майном, необхідним для передачі та постачання електричної енергії, майном сміттєспалювального заводу, розташованого на вул. Колекторній, 44 у Дарницькому районі м. Києва (завод «Енергія» ), що є комунальною власністю територіальної громади міста Києва та відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ «Київенерго» , до 31 липня 2018 року включно;

- користування іншим майном комунальної власності територіальної громади міста Києва, що відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ «Київенерго» , крім майна, зазначеного у підпункті 1.1 пункту 1 цього рішення, до 30 квітня 2018 року включно.

Додатковою угодою б/н б/д, укладеною сторонами у 2019 році сторони розірвали договір від 01.11.2011 №8594037 у зв`язку з припиненням 30.04.2018 дії Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001.

Як зазначає позивач, протягом опалювальних сезонів 2017-2018р.р. ТОВ СОЛАРІС спожито теплову енергію в розмірі, меншому ніж той, що був сплачений до початку відповідних розрахункових періодів. Теплову енергію на сплачену суму авансів не спожито, внаслідок чого утворилася переплата в розмірі 17615,00грн. На підтвердження надав платіжне доручення №72 від 01.03.2018.

25.09.2018 позивач направив відповідачу лист з вимогою №28 від 24.09.2018 про повернення авансової оплати послуг за договором №8594037 від 01.11.2011 в сумі 17615,00грн. в строк до 20.11.2018.

31.01.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою №32 від 29.12.2018 про повернення авансової оплати послуг за договором №8594037 від 01.11.2011 в сумі 17615,00грн. в строк до 28.02.2019.

Вказані листи були отримані відповідачем 27.09.2018 та 04.02.2019 відповідно, проте залишені без відповіді та задоволення, у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності (ст.86 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Статтею 714 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №8594037 від 01.11.2011 за своєю правовою природою є договором про надання житлово-комунальних послуг.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Судом встановлено, що на виконання умов договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №8594037 від 01.11.2011, позивачем з метою отримання теплової енергії перераховано на рахунок відповідача передплату у розмірі 50000,00грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням №72 від 01.03.2018. Водночас, фактично відповідач надав послуги не на всю суму попередньої оплати. Доказів протилежного станом на момент розгляду справи суду надано не було.

Відповідачем не спростовано факт не постачання теплової енергії на суму 17615,00грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.4 ст.653 ЦК України).

Як вже зазначалось вище, додатковою угодою, укладеною в січні 2019 року, договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №8594037 від 01.11.2011 з 30.04.2018 розірвано сторонами, погоджено припинення з вказаної дати зобов`язань енергопостачальної компанії перед абонентом щодо здійснення постачання теплової енергії, а грошові зобов`язання абонента, що виникли за договором, та залишаться невиконаними на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню. (п. 1 додаткової угоди).

За приписами частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Водночас, суд зазначає, що оскільки з 30.04.2018 АТ "Київенерго" було позбавлене права на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам і у останнього була відсутня можливість в подальшому надавати зазначені послуги, то фактично, починаючи з 01.05.2018р., теплова енергія позивачу відповідачем не поставлялась.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність даного позову полягає у поверненні позивачу грошових коштів, збережених без достатньої правової підстави у розмірі 17615,00грн.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ч. 3 ст.1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до змісту ст.1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Оскільки між сторонами у справі було укладено договір, на підставі якого позивачем було сплачено кошти, що позивач просить стягнути, однак зобов`язання за цим договором припинилось у зв`язку з неможливістю виконання та його розірванням за згодою сторін, в тому числі зобов`язання відповідача щодо надання послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді, за яким відповідачем було набуто грошові кошти, зокрема, у надмірному розмірі 17615,00грн., суд доходить висновку, що у зв`язку з припиненням зобов`язання за таким договором, правова підстава набуття відповідачем коштів від позивача відпала, а отже майно - грошові кошти - є таким, що збережене відповідачем без достатньої правової підстави.

Положення ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовуються за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено внаслідок розірвання договору відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду від 15.02.2019 у справі №910/21154/17.

З огляду на наведене, за відсутності спеціальних норм, які регулюють порядок повернення грошових коштів за договором про надання послуг, правова підстава набуття яких відпала, позивач вправі вимагати повернення йому безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за ст.1212 Цивільного кодексу України, зокрема, у заявленій ним сумі 17615,00грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання зобов`язання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що листи з вимогою позивача за №28 від 24.09.2018, №32 від 29.12.2018 про повернення авансової оплати послуг за договором №8594037 від 01.11.2011 в сумі 17615,00грн. отримані відповідачем 27.09.2018 та 04.02.2019 відповідно.

Доказів повернення відповідачем вказаних грошових коштів позивачу суду не надано. В матеріалах справи міститься довідка Акціонерного товариства АСВІО БАНК №1682 від 16.07.2019 про те, що за період з 01.10.2018 по 28.02.2019 не надходили грошові кошти від ПАТ "Київенерго" на поточний рахунок № НОМЕР_1 ТОВ СОЛАРІС .

Таким чином, оскільки ПАТ «Київенерго» припинило діяльність у сфері теплопостачання для юридичних та побутових клієнтів м. Києва, тим самим припинило дію пропозиції (оферти) із надання послуг у сфері теплопостачання, та відповідно позбавлено права на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам м. Києва та можливості в подальшому виконувати покладені на нього обов`язки згідно договору №8594037 від 01.11.2011 на постачання теплової енергії у гарячій воді, враховуючи, приписи ст.1212 Цивільного кодексу України, позовні вимоги про повернення суми безпідставно набутого майна (грошових коштів) у розмірі 17615,00грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні збитки у розмірі - 2608,78 грн. за період з 01.05.2018 по 24.07.2019, 3% річних у розмірі 651,51 грн. за період з 01.05.2018 до 24.07.2019.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В силу приписів статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтю 625 Цивільного кодексу України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Отже, положення розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18.

Згідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи факт отримання відповідачем вимоги 27.09.2018, семиденний строк з урахуванням приписів ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України сплинув 04.10.2018.

Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних збитків, правові підстави, період та порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача 424,21грн. та 1045,95грн. відповідно.

Часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат обумовлено тим, що позивачем при їх розрахунку не вірно визначено початкову дату періоду їх нарахування, оскільки не враховано положення ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Позивач також просив стягнути з відповідача витрати, пов`язані із правничою допомогою адвоката у розмірі 40000,00грн., зазначивши у позовній заяві, що документи на підтвердження надання правової допомоги та понесених витрат надасть до суду у процесі слухання справи.

Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Матеріали справи не містять документального підтвердження надання таких послуг. Позивачем не надано договору про надання правничої допомоги, актів виконаних робіт, рахунків тощо.

Позивачем на підставі ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України не була подана заява про подання доказів понесення ним витрат на правничу допомогу протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у покладенні витрат на професійну правничу допомогу на відповідача за недоведеністю.

Витрати з оплати судового збору у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 42, 74, 77, 86, 123, 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «СОЛАРІС» , м. Київ до Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» , м. Курахове, Донецька область про стягнення суми надмірно сплачених коштів у розмірі 17615,00грн., інфляційних збитків - 2608,78 грн., 3% річних - 651,51 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» (85612, Донецька область, Мар`їнський район, м. Курахове, вул. Енергетиків, буд. 34, ЄДРПОУ 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «СОЛАРІС» (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 37; ЄДРПОУ 37106565) надмірно сплачені кошти у розмірі 17615,00грн., інфляційні втрати у розмірі 1045,95грн., 3% річних у розмірі 424,21грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 1756,27грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення підписано 13.11.2019.

Суддя Я.О. Левшина