Рішення

від 11.11.2019 по справі 916/2779/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,

e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" листопада 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2779/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Аганін В.Ю.

розглянувши справу №916/2779/19

За позовом: Українсько-американського спільного підприємства „Трейс» (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Хантадзе, буд. 23; код ЄДРПОУ 19055067)

До відповідача : Приватного підприємства „Вторіс» (65078, м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. 32; код ЄДРПОУ 40916122)

Про стягнення 105034,17 грн.

Представники сторін:

Від позивача: Зарічанський Г.В., довіреність

Від відповідача: не з`явився

Встановив: Позивач - Українсько-американське спільне підприємство „Трейс» звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „Вторіс» про стягнення 105034,17 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.09.2019р. прийнято позовну заяву Українсько-американського спільного підприємства „Трейс» до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2779/19. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на "09" жовтня 2019 р. о 14:40.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.10.2019р. відкладено розгляд справи по суті на "11" листопада 2019 р. о 12:45. Викликано представників учасників справи у судове засідання для розгляду справи по суті на "11" листопада 2019 р. о 12:45.

Позивач - Українсько-американське спільне підприємство „Трейс» підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Відповідачем - Приватним підприємством „Вторіс» відзиву на позовну заяву не надано, відповідач свого права на захист не використав, хоча відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання суду, шляхом скерування на його юридичну адресу ухвали суду, однак кореспонденція суду повернулась без вручення із зазначенням поштовою організацією „за закінченням встановленого строку зберігання» . (а.с. 70-72).

У судове засідання представник відповідача не з`явився, про поважність причин відсутності суд не повідомив.

Згідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що судове відправлення скеровувалось судом на адресу реєстрації відповідача, а також відсутність жодних клопотань з боку відповідача про відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача, за наявними в ній матеріалами відповідно до п.9 ст.165 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.

15 квітня 2019р. між Українсько-американським спільним підприємством „Трейс» (Продавець) та Приватним підприємством „Вторіс» (Покупець) було укладено Договір №07-04/2019 (надалі - Договір), за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця брухт та відходи кольорових та чорних металів (надалі - товар), що утворюється в процесі господарської діяльності продавця, а покупець зобов`язується прийняти, оплатити та забрати товар зі складу продавця - у порядку та на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до а. 2.1. Договору, покупець здійснює попередню інспекцію товару за місцем його знаходження з метою вивчення стану та якості товару. Поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок покупця протягом 3 банківських днів з моменту отримання покупцем повідомлення від продавця. (п. 3.1. Договору).

Згідно до п. 4.1. Договору, ціна товару визначається у Специфікаціях на кожну партію товару, що є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.2. Договору, загальна сума договору становить загальну вартість товару, який приймає продавець упродовж дії даного Договору.

Положеннями п. 4.3. Договору визначено, що розрахунок проводиться покупцем на пізніше 3 банківських днів після передачі товару згідно накладної.

Пунктом 6.2. Договору сторони визначили, що за порушення строків оплати вартості товару покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Між сторонами було складено та підписано наступні специфікації до Договору №07-04/2019 від 15 квітня 2019р., а саме: Специфікацію №1 від 15.04.2019р. на суму 13155,00 грн., Специфікацію №2 від 15.05.2019р. на суму 53130,00 грн., Специфікацію №3 від 16.04.2019р. на суму 31390,00 грн., Специфікацію №6 від 19.04.2019р. на суму 14825,00 грн., Специфікацію №7 від 16.04.2019р. на суму 10365,00 грн., Специфікацію №8 від 19.04.2019р. на суму 28700,00 грн.

Позивачем на виконання умов укладеного договору на користь відповідача було здійснено поставку товару, що підтверджується видатковою накладною №79 від 15.04.2019р. на суму 13155,00 грн., видатковою накладною №80 від 15.04.2019р. на суму 53130,00 грн., видатковою накладною №81 від 16.04.2019р. на суму 10365,00 грн., видатковою накладною №82 від 16.04.2019р. на суму 31390,00 грн., видатковою накладною №84 від 19.04.2019р. на суму 14825,00 грн., видатковою накладною №83 від 19.04.2019р. на суму 28700,00 грн.

Відповідачем було здійснено часткову оплату вартості отриманого товару, а саме 17.04.2019р. було перераховано 60000,00 грн.

Як зазначає позивач, фактично не отримавши оплату в повному обсязі, відповідно до умов договору, відповідач порушив відповідні положення договору та наразі за ним рахується заборгованість у розмірі 91565,00 грн., яка станом на момент розгляду справи є неоплаченою.

Приймаючи до уваги неналежне виконання з боку відповідача прийнятих на себе зобов`язань за умовами укладеного договору позивачем було здійснено нарахування пені, за специфікаціями №1 та №2 борг зі сплати пені становить грошову суму у розмірі 865,43 грн., за специфікаціями №3 та №7 борг зі сплати пені становить грошову суму у розмірі 5708,43 грн., за специфікаціями №6 та №8 борг зі сплати пені становить грошову суму у розмірі 5821,63 грн., та загальний борг, заявлений позивачем до стягнення з відповідача, становить грошову суму у розмірі 12395,49 грн.

Також позивачем було здійснено нарахування 3% річних на суму 1073,68 грн.

Також позивачем було зазначено суду, що Українсько-американським спільним підприємством „Трейс» на адресу Приватного підприємства „Вторіс» було скеровано претензію вих. №0482/0014-А від 12 серпня 2019р., проте, за твердженнями позивача, жодних платежів від відповідача протягом цього періоду до позивача не надходили.

Позовні вимоги Українсько-американського спільного підприємства „Трейс» обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача прийнятих на себе зобов`язань за умовами Договору №07-04/2019 від 15.04.2019р. та направлено на стягнення заборгованості у загальному розмірі 105034,17 грн.

Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши у судових засіданнях пояснення представника позивача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини між Українсько-американським спільним підприємством „Трейс» та Приватним підприємством „Вторіс» виникли на підставі укладеного між ними 15 квітня 2019р. Договору №07-04/2019.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивачем на користь відповідача було здійснено поставку товару, що підтверджується видатковою накладною №79 від 15.04.2019р. на суму 13155,00 грн., видатковою накладною №80 від 15.04.2019р. на суму 53130,00 грн., видатковою накладною №81 від 16.04.2019р. на суму 10365,00 грн., видатковою накладною №82 від 16.04.2019р. на суму 31390,00 грн., видатковою накладною №84 від 19.04.2019р. на суму 14825,00 грн., видатковою накладною №83 від 19.04.2019р. на суму 28700,00 грн.

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Приватним підприємством „Вторіс» прийнятих на себе зобов`язань за умовами Договору №07-04/2019 від 15 квітня 2019р., щодо повної сплати відповідачем вартості отриманого товару з боку позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, та не спростовано з боку відповідача, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті 91565,00 грн. основного боргу за отриманий товар - є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Загальна сума пені, яка заявлена до стягнення з відповідача становить грошову суму у розмірі 12395,49 грн. Суд, переривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем пені у розмірі 12395,49 грн., вважає такий розрахунок вірним, а вимоги про її стягнення правомірними.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги неналежне виконання з боку відповідача прийнятих на себе зобов`язань за умовами укладеного договору, позивачем було здійснення нарахування 3% річних у розмірі 1073,68 грн. Суд, переривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем 3 % річних у розмірі 1073,68 грн., вважає такий розрахунок вірним, а вимоги про стягнення 3% річних - правомірними.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 1 ст. 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Українсько-американського спільного підприємства „Трейс» в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 1921,00 грн. покладаються на відповідача, у зв`язку з задоволенням позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Українсько-американського спільного підприємства „Трейс» - задовольнити повністю.

2.Стягнути з Приватного підприємства „Вторіс» (65078, м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. 32; код ЄДРПОУ 40916122) на користь Українсько-американського спільного підприємства „Трейс» (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Хантадзе, буд. 23; код ЄДРПОУ 19055067) основний борг у розмірі 91565 (дев`яносто одна тисячі п`ятсот шістдесят п`ять) грн. 00 коп., пеню у розмірі 12395 (дванадцять тисяч триста дев`яносто п`ять) грн. 49 коп., 3% річних у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 68 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп.

Повний текст рішення складено 14 листопада 2019 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко