Постанова

від 13.11.2019 по справі 6/131

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 6/131 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Міністерства молоді та спорту України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства молоді та спорту України, третя особа: Міністр Міністерства молоді та спорту України про визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства молоді та спорту України, третя особа: Міністр Міністерства молоді та спорту України про визнання протиправним рішення Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту стосовно видачі наказу від 23.04.2009 року №156к про звільнення його з посади начальника юридичного управління на підставі пункту п`ятого статті 40 Кодексу законів про працю України, як такого, що не з`являвся на роботу протягом більш як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; скасування пункту 2 наказу від 23.04.2009 року №156-к про звільнення його з посади та поновлення на посаді начальника юридичного управління; стягнення з Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту на його користь середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 23.04.2009 року по день винесення рішення суду на суму 213730 грн., та відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2015 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 23.04.2009 року №156-к в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника юридичного управління 18.12.2008 року відповідно до пункту 5 статті 40 Кодексу законів про працю України, як такого, що не з`являвся на роботу протягом більш як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту з 23.04.2009 року; стягнуто з Міністерства молоді і спорту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.04.2009 року по 23.10.2015 рік. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2015 року в частині задоволення адміністративного позову щодо стягнення з Міністерства молоді і спорту України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.04.2009 року по 23.10.2015 року - скасовано та в задоволенні позову в цій частині відмовлено. В решті - постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 21.11.2018 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 року в частині відмови в задоволенні позову щодо позовних вимог про стягнення з Міністерства молоді і спорту України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2015 року в частині задоволення позову в частині позовних вимог про стягнення з Міністерства молоді і спорту України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасовано та справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2015 року залишено без змін.

Окружний адміністративний суд міста Києва розглянув справу в частині позовних вимог про стягнення з Міністерства молоді і спорту України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та прийняв рішення від 22 серпня 2019 року, яким задовольнив позов. Стягнув з Міністерства молоді та спорту України на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 23.04.2009 року по 23.10.2015 року у розмірі 234394 грн.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Міністерство молоді та спорту України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2019 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт зазначив, що на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 року Мінмолодьспортом видано наказ від 28.03.2016 року №130-К/тр про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління з 23.04.2009 року. Враховуючи те, що 28.03.2015 року позивач досяг граничного віку перебування на державній службі (65 років), його згідно з наказом від 28.03.2016 року №130-к/тр було звільнено з посади. Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку стосовно періоду стягнення (встановлення) середньомісячного заробітку. На його думку встановленню середньої заробітної плати підлягає період з 23.04.2009 року по 28.03.2015 рік, тобто по день досягнення 65-річного віку.

Крім того, апелянт вважає, що оскільки позивач займав посаду державної служби до звільнення з Міністерства, а з 16.06.2009 року працевлаштований та продовжував працювати на державній службі та отримувати заробітну плату, вимушений прогул відсутній. Апелянт зазначає, що позивач має право на грошову компенсацію (різницю у заробітку), але у тому разі якщо він отримував дохід менше, ніж міг отримувати у Міністерстві.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Як було зазначено вище, предметом розгляду в межах даної адміністративної справи, направленої Верховним Судом на новий розгляд у частині, є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.04.2009 року по 23.10.2015 року.

У постанові від 21.11.2018 року Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у позивача права на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Разом з тим, судами попередніх інстанцій не встановлено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи, а також не враховано фактичних обставин працевлаштування позивача після звільнення.

Також Верховний Суд зазначив, що судами не враховано, що при визначенні суми оплати за час вимушеного прогулу враховується заробіток за місцем нової роботи.

Судом встановлено, що 28.03.2016 року відповідачем було видано наказ №130-к/тр Про виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 року по справі №6/131 за позовом ОСОБА_1 , яким на виконання зазначеної постанови, поновлено позивача на посаді начальника юридичного управління з 23.04.2009 року (пункт 1) та водночас припинено державну службу позивача з 28.03.2015 року у зв`язку з досягненням ним граничного віку проходження державної служби відповідно до пункту 3 частини першої статті 30 Закону України Про державну службу (пункт 2).

Відповідно до пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що в даному випадку, розрахунок середньої заробітної плати необхідно проводити виходячи з посадового (місячного) окладу позивача, оскільки позивач у період з 24.01.2008 року по день звільнення перебував на лікарняному та у відпустці.

З наявної у матеріалах справи довідки від 21.01.2019 року №395/вбачається, що на момент звільнення розмір посадового окладу начальника юридичного управління згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року №268 (зі змінами), яка була чинною на момент звільнення позивача, складав 2948 грн.

Отже, розмір грошового забезпечення позивача, з якого здійснюється розрахунок середньої заробітної плати за лютий та березень 2009 року (останні два повні місяці, що передують даті винесення наказу про звільнення) становить 5896 грн. (2948 грн. х 2 місяці).

Враховуючи те, що загальна кількість робочих днів у лютому та березні 2009 року склала 41 день, середньоденна заробітна плата за останні два місяці перед звільненням (лютий та березень 2009 року) становить: 5896 грн./41 робочих днів = 143,80 грн.

Період вимушеного прогулу з 23.04.2009 року по 23.10.2015 року становить 1630 робочих днів.

Відтак суд першої інстанції правильно підсумував, що загальна сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню за час вимушеного прогулу становить 234394 грн. (143,80 грн. х 1630 днів).

Доводи апелянта, як на підставу зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, про те, що позивач після звільнення був працевлаштований, у тому числі перебував на державній службі та отримував заробітну плату, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Посилання відповідача на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів є помилковим, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП, яку виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248- IV Про внесення змін до Кодексу законів про працю України .

Аналогічного висновку дійшла Велика палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 року, справа № 826/808/16.

Також, не заслуговують на увагу й посилання апелянта на відсутність у позивача вимушеного прогулу, з огляду на те, що звільнення позивача з Мінмолодьспорту не перешкоджало його працевлаштуванню на державну службу, позивач не був позбавлений можливості працювати та отримувати заробітну плату державного службовця відповідно до Закону України Про державну службу , оскільки чинним законодавством України таких підстав не передбаченого, в той час як Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 року в межах даної справи встановив наявність у позивача права на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що у зв`язку з досягненням позивачем 65-річного віку його звільнено 28.03.2015 року наказом Мінмолодьспорту від 28.03.2016 №130-к/тр, а відтак середня заробітна плата підлягає виплаті у період з 23.04.2009 року по 28.03.2015 року, оскільки звільнення позивача з посади у зв`язку з досягненням ним граничного віку відбулось після прийняття судом рішення від 23.10.2015 року (в тому числі щодо поновлення позивача).

Колегія суддів зазначає, що звільнення з 28.03.2015 року до винесення рішення від 23.10.2015 року, не свідчить про відсутність фактичного прогулу та відсутність необхідності стягнення судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу по дату винесення рішення.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, вказані доводи не є висновками і мотивами, з яких Верховним Судом скасовано рішення суду в частині та направлено в такій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене у сукупності колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позовну заяву та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну Міністерства молоді та спорту України - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 13.11.2019 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Файдюк В.В.

Мєзєнцев Є.І.