Рішення

від 14.11.2019 по справі 917/1631/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2019 Справа № 917/1631/19

м. Полтава

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інокс Пром", 36034, Полтавська область, м. Полтава, вул. Половка, буд. 70

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віптехнолоджі", 36003, Полтавська область, місто Полтава, провулок Суконний, будинок 31

про стягнення грошових коштів на суму 81094,30 грн.

Суддя Паламарчук В.В.

Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до ст. 247 ГПК України.

Суть справи: розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інокс Пром" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віптехнолоджі" про стягнення грошових коштів у сумі 81094,30 грн.

За ухвалою від 07.10.2019 року провадження в цій справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки ДГ - 0000015 від 26.02.2015 р. в частині здійснення розрахунків за поставлений товар згідно видаткових накладних №РН 0000130 від 17.03.2017р., на суму 9334,00 грн., №РН - 0000210 від 25.04.2017р. на суму 43893,65 грн. та №РН - 0000212 від 25.04.2017 р. на суму 11296,08 грн.

28.10.2019р. відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що підстав для задоволення позову по договору поставки ДГ - 0000015 від 26.02.2015 р. не має, оскільки у видаткових накладних відсутнє посилання на вказаний договір. Також відповідач зазначає про проведення часткової опалити у сумі 28000,05 грн. та вказує на те, що товар був поставлений неналежної якості.

31.10.2019р. позивач надав відповідь на відзив на позовну заяву в якому зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем обрахована, виходячи із вартості 3 поставок - металовиробів згідно 3 видаткових накладних: №РН-0000130 від 17.03.2017р., на суму 9334,00 грн., №РН-0000210 від 25.04.2017р. на суму 43893,65 грн. та №РН-0000212 від 25.04.2017р. на суму 11296,08 грн. Усі платежі , які здійснювались відповідачем, враховані при підготовці позовної заяви; твердження про те, що товар був неналежної якості не підтверджено документально.

Згідно положень ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення ( ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Як зазначено в позовній заяві, ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ІНОКС ПРОМ (Продавець, позивач) 26 лютого 2015 року укладено з ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ВІПТЕХНОЛОДЖІ (Покупець, відповідач) договір поставки № ДГ-0000015 (надалі за текстом - Договір), відповідно до якого Продавець зобов`язувався поставити узгодженими партіями Покупцеві нержавіючий металопрокат, фітинги та деталі трубопроводів з нержавіючої сталі та інші металовироби (надалі - Товар) згідно додатків: Додаткових угод, видаткових накладних та рахунків -фактур на кожну партію товару, які є його невід`ємною частиною, а Покупець зобов`язувався прийняти та оплатити кожну партію Товару (п. 1.1 Договору).

Згідно Розділу 2 Договору, кількість та вартість Виробів визначається в додатках до даного договору: рахунках-фактурах та видаткових накладних. Якість Виробів по даному Договору відповідає технічним умовам виробника та державним нормам та стандартам. Порядок пред`явлення претензій з якості регулюється законодавством України. Претензії з якості пред`являються відповідно до законодавчих актів України.

Згідно умов Договору, розрахунки здійснюються на умовах передоплати (п. 3.7.), оплата здійснюється шляхом перерахування грошей на р/р Продавця (п. 3.8.).

Сторони в п. 6.2 погодили, що цей Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2015 р. Якщо Сторони не заявили про розірвання даного Договору, то термін його дії подовжується на 1 рік.

Доказів того, що договір №ДГ - 0000015 від 26.02.2019 р. припинив свою дію, сторони суду не надали.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на замовлення відповідача ним було поставлено покупцю металовироби на загальну суму 64523,73 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000130 від 17.03.2017 року на суму 9 334,00 грн., №РН-0000210 від 25.04.2017 року на суму 43 893,65 грн., №РН-0000212 від 25.04.2017 року на суму 11 296,08 грн.

Отримання Покупцем Товару підтверджується відповідними довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей №27 від 02.03.2017 року та №40 від 03.04.2017 року.

Таким чином, у зв`язку з тим, що належного та повного розрахунку за поставлений товар відповідач на суму 59983,73 грн. не провів, позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості, 16831,23 грн. - інфляційних втрат та 4279,34 грн. - 3% річних, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов`язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено факт поставки відповідачу товару на загальну суму 64523,73грн. Вказаний факт підтверджується видатковими накладними №РН-0000130 від 17.03.2017 року на суму 9 334,00 грн. , №РН-0000210 від 25.04.2017 року на суму 43 893,65 грн., №РН-0000212 від 25.04.2017 року на суму 11 296,08 грн., які додані позивачем до позовної заяви та підписані представниками сторін та скріплена їх печатками, а також довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечує та зазначає, що у видаткових накладних відсутнє посилання на договір № ДГ-0000015 від 26.02.2015 р.

З приводу вищевказаних тверджень суд зазначає наступне.

Так, наявність чи відсутність будь-яких зобов`язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками, тощо. З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження здійснення поставки та отримання товару відповідачем, до матеріалів справи надані: Договір поставки №ДГ-0000015 від 26.02.2015 р., видаткові накладні: № РН-0000130 від 17.03.2017 року на суму 9 334,00 грн., №РН-0000210 від 25.04.2017 року на суму 43 893,65 грн., №РН-0000212 від 25.04.2017 року на суму 11 296,08 грн.; а також довіреності на оримання товарно-матеріальних цінностей № 27 від 02.03.2017 року та № 40 від 03.04.2017 року.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачені обов`язкові реквізити первинних документів, зокрема: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такий самий перелік реквізитів містить також і п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88.

Як вбачається з наведених приписів, законодавцем не визначено, що обов`язковим реквізитом первинного документу є зазначення в ньому номеру та дати укладеного сторонами договору, отже, посилання на договір не є обов`язковим реквізитом, що повинен бути зазначений в видатковій накладній. Крім того, положеннями укладеного сторонами договору №0000015 від 26.02.2015р. також не встановлено яких-небудь додаткових особливих реквізитів супровідних документів, що видаються на виконання умов договору.

Здійснивши аналіз наданих позивачем до матеріалів справи видаткових накладних: №РН-0000130 від 17.03.2017 року на суму 9 334,00 грн. , № РН-0000210 від 25.04.2017 року на суму 43 893,65 грн., № РН-0000212 від 25.04.2017 року на суму 11 296,08 грн. суд констатує, що вони повністю відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки містять всі необхідні реквізити, а саме, дату і місце складання, містить відомості про номенклатуру та вартість товару у повній відповідності умовами Договору; засвідчена підписом та печатками сторін та містять дані щодо осіб постачальника та отримувача.

Суд звертає увагу, що відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції господарюючих суб`єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення. Такими документами зокрема є видаткова накладна, що входить до кола доказів про передачу товару однією стороною іншій.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Доказів існування будь-яких інших господарських правовідносин між сторонами матеріали справи не містять, доказів укладення між сторонами інших договорів на поставку цієї ж продукції відповідачем до суду не надано.

Таким чином, поставка за спірними накладними №РН-0000130 від 17.03.2017 року на суму 9 334,00 грн., №РН-0000210 від 25.04.2017 року на суму 43 893,65 грн., №РН-0000212 від 25.04.2017 року на суму 11 296,08 грн. не може вважатись поставкою окремо від укладеного договору № ДГ- 0000015 від 26.02.2015 і таких доказів відповідачем не надано.

Отже доводи відповідача не спростовують твердження позивача, що поставка згідно накладних №РН-0000130 від 17.03.2017 року на суму 9 334,00 грн., №РН-0000210 від 25.04.2017 року на суму 43 893,65 грн., №РН-0000212 від 25.04.2017 року на суму 11 296,08 грн. здійснювалася саме за договором від 26.02.2015 р. №ДГ- 0000015.

Посилання відповідача на те, що позивачем не врахована проплата на суму 28000,05 грн. та на те, що товар позивачем був поставлений неналежаної якості, не підтверджено жодними доказами.

Суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, враховуючи, що до відзиву на позовну заяву відповідач не надав жодного доказу, який би спростовував факт наявності заборгованості, суд не може визнати твердження відповідача обґрунтованими та прийняти до уваги.

В п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань № 14 від 17.12.2003 року зазначено, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, строк виконання зобов`язання по оплаті накладних №РН-0000130 від 17.03.2017 року на суму 9 334,00 грн., №РН-0000210 від 25.04.2017 року на суму 43 893,65 грн., №РН-0000212 від 25.04.2017 року на суму 11 296,08 грн. за договором від 26.02.2015 р. №ДГ- 0000015 є таким, що настав.

Згідно п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов`язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем зобов`язань з оплати вартості отриманого товару.

Відповідач доказів оплати отриманого товару не надав, строк виконання зобов`язання є таким, що настав, тому позовні вимоги про стягнення 59983,73 грн. основного боргу задовольняються судом повністю.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення 4279,34 грн. - 3% річних та 16831,23 грн. - інфляційних втрат за період з 25.04.2017 року по 09.09.2019 року. Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт", суд встановив, що вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме: 4279,34 грн. 3% річних та 13317,10 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 3514,13 грн. інфляційних втрат, суд відмовляє в задоволенні, як необґрунтовані.

За наведеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог на суму 77580,17 грн. із покладенням судового збору на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 123, 129 (ч. 1), 232-233, 237-238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віптехнолоджі" (36003, Полтавська область, місто Полтава, провулок Суконний, будинок 31 код ЄДРПОУ 39438589) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інокс Пром" (36034, Полтавська область, м. Полтава, вул. Половка, буд. 70, офіс 26, код ЄДРПОУ 38324285) 59983,73 грн. - основного боргу, 4279,34 грн. - 3% річних, 13317,10 грн. - інфляційних втрат, 1837,76 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити в задоволенні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Паламарчук