Рішення

від 15.11.2019 по справі 219/818/19

АРТЕМІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 219/818/19

Провадження № 2/219/1092/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2019 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі: головуючого - судді Дубовика Р.Є., за участю секретаря судового засідання Кривошапко І.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 .Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута

про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

29.01.2019 року представник позивача - адвокат Гуревич М.Г. звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до відповідача - Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позову представник позивача вказав, що позивач, ОСОБА_1 , 10.05.1994 р. був прийнятий на роботу до Артемівської центральної районної лікарні на посаду водія 1 класу. З 1.01.2012 р. позивача було переведено до КЗОЗ Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги Артемівської міської ради на посаду водія автотранспортних засобів 1 класу амбулаторії № 1. Відповідно до Наказу № 135 від 29.06.2018 р. КЗОЗ Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги Артемівської міської ради перейменовано в Комунальне некомерційне підприємство Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута , про що зроблено відповідний запис з трудовій книжці позивача. Наказом від 1.10.2018 р. № 96 було вирішено скоротити з 1.01.2019 р. штат робітників закладу на 6,75 штатних одиниць, а саме: 3 ставки медичної сестри з фізіотерапії, 3 ставки водія автотранспортних засобів, 0,75 ставки молодшої медичної сестри (санітарка-прибиральниця). 29.10.2018 р. позивачу було вручено персональне попередження про скорочення посади, яку він займає з 1.01.2019 р., в якому зазначено про відсутність можливості надати позивачу іншу роботу. 23.11.2018 р. на засіданні профспілкового комітету КНП Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута за участю ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 надано згоду на скорочення працівників на 1.01.2019 р. На підставі Наказу від 20.12.2018 р. № 147-к позивача звільнено у зв`язку скороченням штату згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України 31.12.2018 р. Відповідний запис у трудовій книжці позивача зроблено 31.12.2018 р. за № 26. Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки він є водієм 1 класу, має посвідчення водія з правом керування всіма категоріями автотранспортних засобів, не має жодного дисциплінарного стягнення, має безперервний стаж роботи у відповідача - 7 років, стаж роботи в медицині - більш 24 років. Однак, як вказує у позовній заяві представник позивача, звільнення позивача відбулося без урахування даних обставин. Водночас, після звільнення позивача на підприємстві на аналогічних посадах залишились та продовжили працювати працівники, які мають нижчу кваліфікацію порівняно з позивачем (зокрема, водії 2 класу та без класу), а також ті, які мають менший стаж роботи на підприємстві порівняно з позивачем, що свідчить про недотримання відповідачем переважного права позивача на залишення на роботі під час звільнення. Окрім цього, зазначив, що звільнення позивача відбулось з 31.12.2019 р., в той час як згоду на скорочення працівників профспілковим комітетом КНП Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута було надано 23.11.2018 р. Тобто, в порушення вимог закону позивача звільнено пізніше, ніж через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Зауважив, що під час звільнення позивача відповідач не дотримався вимог ст. ст. 40, 42, 43, 49 2 КЗпП України, що призвело до порушення трудових прав позивача. Зміст порушеного права позивача вказує на те, що в даному випадку належним способом захисту трудових прав позивача в частині відновлення права на працю буде скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі на посаді водія автотранспортних засобів 1 класу з 01.01.2019 р. - дня, наступного за днем звільнення. Також, посилаючись на ч. 2 ст. 235 КЗпП України, провів розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою КМСУ № 100 від 08.02.1995 року, який станом на 29.01.2019 року - день подання позову до суду становить 8 412 грн. 90 коп. Також вказав, що неправомірними діями відповідача позивачу була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнає, у зв`язку із протиправною поведінкою відповідача, як роботодавця відносно нього як працівника, неприємних тяжких відчуттів, через які він переживає емоційний дискомфорт та стрес, відчуття глибокої образи та незахищеності від незаконної поведінки відповідача та оцінює її у розмірі 50 000 грн. 00 коп. Просить суд постановити рішення, яким поновити ОСОБА_1 на роботі в КНП Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута на посаді водія автотранспортних засобів 1 класу; стягнути з КНП Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 8 412,90 грн.; стягнути з КНП Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.; стягнути з КНП Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768,40 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з КНП Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі суми за один місяць, що становить 8 412,90 грн.

21.05.2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, у якому останній вказав, що заявлені вимоги підприємство не визнає у повному обсязі. Так, вважає, що посилання у позовній заяві позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на те, що позивач є водієм 1 класу і має посвідчення водія з правом керування всіма категоріями автотранспортних засобів, саме по собі може бути тільки оцінкою його кваліфікації. Як зазначено у частині 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці . Щодо продуктивності праці позивача ОСОБА_1 їм самим та його представником ОСОБА_2 ніяких доказів цього надано не було. До того ж, позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у своєму твердженні щодо безперервності стажу роботи позивача, ніяк не пов`язують її з тривалістю, як того вимагає положення пункту 3 частини 2 статті 42 КЗпП України у якому вказано, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Зауважив, що чинним законодавством України не визначено поняття тривалості. Крім того, у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач ОСОБА_1 згідно з наказом головного лікаря КЗОЗ ЦПМСД Бахмутської міської ради від 07 серпня 2017 року № 106-к Про зняття доплат був позбавлений 20% доплати за керування санітарним транспортом у зв`язку із тривалим ремонтом автомобіля ВАЗ - 2131 № НОМЕР_1 з 18.07.2017 року. Окрім цього, позивач ОСОБА_1 упродовж останнього часу його роботи мав неодноразові зауваження від керівника структурного підрозділу та від медичних працівників КНП ЦПМД м. Бахмута за невиконання своїх посадових обов`язків. В той же час, як вказано у відзиві, водії автотранспортних засобів, які працюють у КНП ЦПМД м. Бахмута та які, згідно тверджень позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , мають нижчу кваліфікацію порівняно з позивачем (зокрема водії 2 класу), а також ті, які мають менший стаж роботи на підприємстві порівняно з позивачем, на відміну від позивача ОСОБА_1 за час своєї роботи мають заохочення за неї і не мають дисциплінарних стягнень та зауважень. Посилання позивача та його представника на протокол засідання профспілкового комітету від 23.11.2018 року не має під собою ніякого підґрунтя, оскільки він є внутрішнім документом профспілкового комітету КНП ЦПМД м. Бахмута . КНП ЦПМД м. Бахмута не мав права використовувати і не використовував протокол засідання профспілкового комітету, як підставу для звільнення ОСОБА_1 , оскільки це було б прямим втручанням у статутну діяльність профспілки КНП ЦПМД м. Бахмута . Для КНП ЦПМД м. Бахмута підставою для звільнення працівника, який є членом профспілки, є тільки офіційний лист за підписом голови профспілкового комітету, за змістом якого профспілковим комітетом надається згода на скорочення працівників підприємства. Звільненню позивача передував лист від голови профспілкового комітету КНП ЦПМД м. Бахмута ОСОБА_4 до головного лікаря КНП ЦПМД м. Бахмута ОСОБА_9 від 03 грудня 2018 року за вихідним № 4 та вхідним номером № 1337 від 03.12.2018 року про надання згоди роботодавцю КНП ЦПМД м. Бахмута на скорочення працівників з 31.12.2018 року. Позивач був звільнений 31 грудня 2018 року згідно існуючого наказу головного лікаря КНП ЦПМД м. Бахмута від 20.12.2018 року № 147-к з дотриманням відповідних норм КЗпП України. Просив відмовити позивачу та його представнику у задоволенні їхніх позовних вимог у повному обсязі, оскільки вони є безпідставними та необґрунтованими.

27 травня 2019 року позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій вказав, що він не погоджується з доводами відзиву на позовну заяву з наступних підстав. У відзиві відповідач не заперечує того факту, що позивач має більш тривалий стаж роботи та більш високу кваліфікацію порівняно з іншими працівниками. Щодо продуктивності праці, то відповідач безпідставно посилається на наявність дисциплінарних стягнень стосовно позивача, оскільки жодного документа про накладення дисциплінарного стягнення відповідачем не надано. Наявність подяк іншим працівникам з нагоди дня медичного працівника не свідчить про їх більш високу продуктивність. До того ж, відповідач не вказує, яким чином це впливає на фактор продуктивності, та за якими критеріями він визначається. До того ж один з водіїв, якому оголошено подяку та якого залишено на роботі замість позивача, ОСОБА_10 , який перебуває у відносинах підлеглості зі своєю дружиною ОСОБА_11 , яка є заступником головного лікаря з економічних питань та яка особисто подала керівнику рапорт про оголошення подяки своєму чоловікові, що є прямим порушенням антикорупційного законодавства. Відповідач посилається на те, що при звільненні позивача він не мав права використовувати та не використовував при звільненні позивача протокол засідання профспілкового комітету, вказаний позивачем, однак, в своєму листі голова ПК КНП ЦПМД м. Бахмута прямо посилається на протокол засідання профспілкового комітету № 13. З урахуванням вище викладеного, вважає, що доводи заперечень не спростовують доводів позовної заяви, а тому не можуть бути підставою для відмови у позові.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та суду пояснив, що пропрацював у лікарні понад 30 років, потім був переведений у КНП ЦПМД м. Бахмута , де працював спочатку спочатку механіком, потім був переведений водієм автотранспортних засобів 1 класу. В останній час в нього виник конфлікт з керівництвом, від нього вимагали виконувати незаконні дії. Адміністрація попередила його про наступне звільнення 01.10.2018 року під особистий підпис у наказі № 96. Потім відбулося засідання якоїсь комісії, на якій проводили оцінювання працівників, до нього були претензії з приводу того, що тривалий час його автомобіль перебував на ремонті та за це зняли надбавку у 20 %, вказали, що він допустив порушення, яке полягало у тому, що він помінявся з кимось з водіїв робочими днями. Під час цього нібито оцінювання, яке відбулося 26.10.2018 року, він отримав 10 балів, однак що це були за бали, він не розуміє. Коли відбувалося засідання профспілкового комітету, він взагалі не знав, його не повідомляли про це та він не був на ньому присутнім. Про наявність акту службового розслідування від 17.10.2018 року йому нічого невідомо. Вважає, що тривалий ремонт автомобіля це не його провина, оскільки він працював саме водієм, а ремонт автомобілю та дотримання строків ремонту не входили до його посадових обов`язків, у зв`язку з чим він не може нести за це відповідальність. Зауважень з цього приводу від механіка на його адресу також жодного разу не надходило. Працював він по вісім годин п`ять днів на тиждень. Вважає наказ про звільнення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки адміністрація не виконала всіх вимог закону при звільненні. Просив позов задовольнити.

Представник позивача - адвокат Гуревич М.Г. також на задоволенні позовних вимог наполягав та вказав, що відповідач при звільненні позивача допустив грубі порушення діючого законодавства про працю, зокрема, засідання профспілкового комітету відбулося 23.11.2018 року, а звільнення позивача відбулося 31.12.2018 року, тобто більше ніж через 1 місяць, що не відповідає положенням ст. 43 КЗпП України. У дозволі профспілкового комітету немає жодного конкретного прізвища особи, стосовно якої вирішувалося питання про звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників, позивача не повідомляли про засідання профспілкового комітету та не викликали його для прийняття участі у засіданні. Крім того, відповідачем не було проведено аналізу продуктивності праці ОСОБА_1 та інших водіїв, не враховано його переважне право на залишення на роботі. Позивач працював на підприємстві на посаді водія автотранспортних засобів ОСОБА_12 класу. Як вбачається з наказу № 96 від 01.10.2018 року, скороченню підлягали 3.0 ставки водія транспортних засобів, однак з порівняльного аналізу штатних розписів по КНП ЦПМД м. Бахмута вбачається, що на момент звільнення позивача було передбачено 1 посада водія автотранспортних засобів ІІ класу, 3 посади водія автотранспортних засобів І класу та 5 посад водіїв автотранспортних засобів. Згідно штатного розпису по КНП ЦПМД м. Бахмута на 2019 рік, тобто після звільнення позивача, на підприємстві залишились наступні посади водіїв: 2 одиниці водіїв автотранспортних засобів І класу та 4 одиниці водіїв автотранспортних засобів. Виходячи з цього, скорочені були 1 посада водія автотранспортних засобів ІІ класу, 1 посада водія автотранспортних засобів І класу та 1 посада водія автотранспортних засобів. Вказане не відповідає положенням наказу № 96 від 01.10.2018 року та свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 взагалі не підлягав звільненню за цим наказом, а також про те, що посади, на яких він міг би працювати, на підприємстві залишились, однак при попередженні про звільнення йому їх не пропонували. Цей факт також є грубим порушенням діючого трудового законодавства.

Представник відповідача Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута Селюков Д.Г. у судовому засіданні у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, допитавши ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цивільно-процесуальним Кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами або договором.

Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається зі ст. ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1); звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2).

Відповідно до ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці; при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців (п. 1); працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації (п. 3).

Відповідно до ст.43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства (ч.1). Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності (ч.3). Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору (ч.5).

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством; одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації; при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 161/9976/16-ц, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо; при цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював; оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Судом встановлено, підтверджено записами у трудовій книжці і не оспорюється сторонами, що позивач ОСОБА_1 з 10.05.1994 року працював на посаді водія І класу в медичних закладах м. Бахмута, при цьому з 01.01.2012 року по день звільнення - на посаді водія автотранспортних засобів І класу у Комунальному некомерційному підприємстві Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута (а. с. 7-9.).

Наказом № 147-к від 20.12.2018 року було звільнено окремих працівників КНП Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута , зокрема і ОСОБА_15 , з посади водія автотранспортних засобів адміністративно-управлінського та допоміжного персоналу у зв`язку з скороченням штату, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 56-57). Підстава - згода профспілки (протокол засідання комісії від 26.10.2018р. № 13).

Звертаючись за захистом свого порушеного права до суду, позивач вказав, що його було ознайомлено під особистий підпис з наказом від 01.10.2018 р. № 96 Про скорочення штату , згідно якому скорочено з 1.01.2019 р. штат робітників закладу КНП Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута на 6,75 штатних одиниць, а саме: 3,0 ставки медичної сестри з фізіотерапії; 3,0 ставки водія автотранспортних засобів; 0,75 ставки молодшої медичної сестри (санітарка-прибиральниця). 29.10.2018 року йому було вручено персональне повідомлення про звільнення його з 01.01.2019 року в зв`язку зі скороченням посади, яку він займає. Вказаним повідомленням до нього доведено, що по його кваліфікації КНП ЦПМД м. Бахмута не може надати йому іншу роботу.

Як пояснив позивач ОСОБА_1 , на засідання профспілкового комітету КНП ЦПМД м. Бахмута його запрошено не було, про таке засідання він не знав і на ньому присутнім не був.

Не визнаючи заявлені позивачем вимоги, представник відповідача стверджував, що позивача було попереджено про наступне вивільнення належним чином, ОСОБА_1 має лише вищу кваліфікацію, оскільки працював водієм 1 класу, але продуктивність праці у нього нижча. До нього були певні зауваження, окрім цього, згідно з наказом від 07.08.2017 року № 106-к на підставі рапорту механіка від 07.08.20127 року з ОСОБА_1 було знято 20 % за керування сан. транспортом у зв`язку з тривалим ремонтом автомобіля ВАЗ 2131 НОМЕР_2 78-66 НОМЕР_3 з 18.07.2017 року. До того ж, на позивача неодноразово надходили доповідні, службові записки та рапорти про неналежне виконання останнім своїх посадових обов`язків, на підставі чого 17.01.2018 року було складено акт службового розслідування за наслідками якого з ОСОБА_1 було рекомендовано провести бесіду щодо додержання вимог Посадової інструкції та належного виконання своїх обов`язків. Окрім цього, позивач з 2018 року є пенсіонером, однак продовжував працювати. До того ж, вказав, що під час засідання комісії профспілкового комітету КНП ЦПМД м. Бахмута обговорювалися кандидатури на звільнення, були присутні всі водії, у тому числі і позивач, оцінку діяльності водіїв надавав механік ОСОБА_13 . Звернув увагу на те, що під час засідання профспілкового комітету КНП ЦПМД м. Бахмута про надання згоди на скорочення працівників були присутні всі особи, які підлягали звільненню. Однак, в протоколі помилково відсутні прізвища працівників, які підлягали скороченню, це вбачається з пояснювальної голови профспілкового комітету ОСОБА_4 , яка вказала, що дана помилка виникла через те, що вона має невеликий досвід роботи на посаді голови профспілкового комітету та в наступному прийме це до уваги.

Судом перевірені зазначені доводи та встановлено, що дійсно на підприємстві був виданий наказ № 96 від 01.10.2018 року Про скорочення штату , відповідно до якого з 1.01.2019 р. скорочено штат робітників закладу КНП Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута на 6,75 штатних одиниць, а саме: 3,0 ставки медичної сестри з фізіотерапії, 3,0 ставки водія автотранспортних засобів, 0,75 ставки молодшої медичної сестри (санітарка-прибиральниця). На підставі вказаного наказу позивача було персонально попереджено про наступне вивільнення та проінформовано, що КНП Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута не має можливості надати йому іншу роботу за його кваліфікацією (а. с. 10-11, 13).

В якості доказу того, що вивільнення працівників відбувалося з дотриманням ст. 43 КЗпП України, відповідач надав протокол № 13 від 23.11.2018 року засідання профспілк ового комітету КНП Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута за підписом голови ПК КНП ЦПМД м. Бахмута ОСОБА_4 , яким надана згода роботодавцю на скорочення працівників на 01.01.2019 року. (а. с. 12). При цьому у зазначеному протоколі відсутні відомості щодо прийняття участі в засіданні профкому працівників, які підлягали скороченню, зокрема й ОСОБА_1 . Також, відповідачем не надані належні докази на підтвердження того, що ці особи, в тому числі й ОСОБА_1 , або їхні представники були повідомлені про проведення засідання профкому або вони надавали заяви про проведення засідання у їх відсутність.

Даючи оцінку такому факту, суд приходить до висновку, що звільнення позивача ОСОБА_1 відбулося без дотримання положень ст.43 КЗпП України, а тому не може вважатися законним. При цьому доводи представника відповідача про те, що протокол був просто складений з помилками внаслідок невеликого досвіду роботи ОСОБА_4 на посаді голови профспілкового комітету, суд не може прийняти до уваги, оскільки вони суперечать встановленим у судовому засіданні обставинам і спростовуються сукупністю досліджених судом доказів у справі.

Крім того, з наданого відповідачем протоколу № 13 від 23.11.2018 року вбачається, що присутніх на засіданні профспілкового комітету було 6 осіб, відсутні - 1 особа, всі виступаючі не заперечували проти скорочення працівників, але голосували: за - 5 осіб, проти - 0 осіб, утрималися - 0 осіб, що викликає у суду сумнів у достовірності вказаних у цьому протоколі відомостей щодо кількості присутніх та голосуючих осіб на даному засіданні. Суд вважає, що вказаний протокол був складений формально, без дотримання всіх належних вимог до його складання.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 вказала, що вона працює головою Бахмутського міжрайонного комітету профспілки працівників охорони здоров`я, ОСОБА_1 вона знає тривалий час. Він звернувся до неї 06 грудня 2018 року, сказав, що підпадає під скорочення. Вона зайнялася цим питанням та встановила, що у КНП ЦПМД м. Бахмута був виданий наказ № 96 від 01.10.2018 року, потім був лист головного лікаря ОСОБА_9 . голові профспілкового комітету КНП ЦПМД м. Бахмута ОСОБА_4 , до якого був доданий список працівників, які підлягають скороченню, у тому числі і 3-х водіїв, серед яких був ОСОБА_15 ОСОБА_4 провела засідання профспілкового комітету і направила лист № 3 від 26.11.2018 року зі згодою на скорочення працівників підприємства. Зауважила, що протокол № 13 не містить прізвищ працівників, які підлягали скороченню, на що вона звернула увагу ОСОБА_4 . Після цього ОСОБА_4 надала ще протокол засідання комісії 26.10.2018 року, де йшла мова про критерії оцінки всіх водіїв по бальній системі, однак вказане оцінювання нічим не передбачене та не жодним нормативним документом не регламентовано. Всі ці питання були обговорені на засіданні Бахмутського міжрайонного комітету профспілки працівників охорони здоров`я та колегіально було прийняте рішення, що звільнення ОСОБА_1 безпідставне та незаконне. Також повідомила, що ще перед звільненням ОСОБА_1 вона особисто була у головного лікаря ОСОБА_9 , де доповіла їй про виявлені міжрайонним комітетом профспілки порушення. 28.12.2018 року вона написала лист головному лікарю щодо незаконності звільнення ОСОБА_1

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснив, що він працює механіком у КНП ЦПМД м. Бахмута з вересня 2016 року. Після того, як він приступив до виконання своїх обов`язків під час знайомства з колективом зрозумів, що водій ОСОБА_1 відноситься до нього та інших водіїв зневажливо, мотивуючи тим, що він працює на даному підприємстві більш тривалий час. Під час роботи ОСОБА_1 відмовлявся виконувати його вказівки, які надходили від керівництва КНП ЦПМД м. Бахмута , він намагався з ОСОБА_1 проводити бесіди щодо недопущення в наступному такої поведінки, але останній не реагував. У зв`язку з цим він був змушений робити позивачу зауваження та писати головному лікарю доповідні, але дисциплінарні заходи до ОСОБА_1 не застосовувались. Також свідок проводив оцінку якості праці водіїв автотранспортних засобів КНП ЦПМД м. Бахмута перед звільненням, відповідно до якої позивач ОСОБА_1 набрав 10 балів, що було значно нижчим, ніж інші водії. Крім того, пояснив, що у наказі № 106-к від 07.08.2017 року про зняття з ОСОБА_1 20% доплати за керування санітарним транспортом у зв`язку із тривалим ремонтом автомобіля вини останнього не було.

Однак, суд критично ставиться до показань свідка ОСОБА_13 , оскільки утвореною наказом № 110 від 26.10.2018 року головного лікаря КНП ЦПМД м. Бахмута ОСОБА_9 комісією оцінка якості праці водія ОСОБА_1 проведена формально, за нічим непередбаченими критеріями, які надані їй виключно за суб`єктивною думкою механіка ОСОБА_13 (а.с.135).

Доказів повідомлення про наявність інших вакантних посад на підприємстві відповідачем не надано, тому суд також вважає слушними доводи позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 про те, що ніякі вакантні посади позивачу не пропонувались.

Також судом встановлено, що відповідно до наказу № 96 від 01.10.2018 року, скороченню з 01.01.2019 року підлягали, зокрема, 3.0 ставки водія автотранспортних засобів. Однак, з порівняльного аналізу штатних розписів по КНП ЦПМД м. Бахмута на 2018 рік та на 2019 рік вбачається, що на момент звільнення позивача у КНП ЦПМД м. Бахмута було передбачено: 1 посада водія автотранспортних засобів ІІ класу, 3 посади водія автотранспортних засобів І класу та 5 посад водіїв автотранспортних засобів. Згідно штатного розпису по КНП ЦПМД м. Бахмута на 2019 рік, тобто після звільнення позивача, на підприємстві залишились наступні посади водіїв: 2 одиниці водіїв автотранспортних засобів І класу та 4 одиниці водіїв автотранспортних засобів. Тобто фактично були скорочені: 1 посада водія автотранспортних засобів ІІ класу, 1 посада водія автотранспортних засобів І класу та 1 посада водія автотранспортних засобів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що проведене на підприємстві фактичне скорочення штату працівників не відповідає та суперечить наказу № 96 від 01.10.2018 року. Вказане свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 , який є водієм автотранспортних засобів І класу, згідно вказаного наказу взагалі не підлягав звільненню. Крім того, всупереч положенням ст.49-2 КЗпП України при попередженні ОСОБА_1 про звільнення роботодавець не пропонував йому інші посади, які згідно штатного розпису на 2019 рік залишились на підприємстві.

Суд також критично ставиться до доводів представника відповідача, що продуктивність праці та трудова дисципліна у водія ОСОБА_1 була нижчою, ніж у інших водіїв, з посиланням на те, що наказом головного лікаря КЗОЗ ЦПМСД Бахмутської міської ради від 07 серпня 2017 року № 106-к Про зняття доплат ОСОБА_1 був позбавлений 20% доплати за керування санітарним транспортом у зв`язку із тривалим ремонтом автомобіля ВАЗ - 2131 № НОМЕР_1 з 18.07.2017 року, що упродовж останнього часу роботи він мав неодноразові зауваження від керівника структурного підрозділу та від медичних працівників КНП ЦПМД м. Бахмута за невиконання своїх посадових обов`язків.

Суд зауважує, що тривалий ремонт службового автомобіля відбувався не з вини водія ОСОБА_1 , тому наказ № 106-к від 07.08.2017 року (а.с.54) не можна вважати заходом дисциплінарного впливу на нього. Акт службового розслідування від 17.01.2018 року (а.с.51) також не можна вважати належним доказом порушення трудової дисципліни з боку ОСОБА_1 , оскільки він складений без додержання вимог чинного трудового законодавства. Стосовно службової записки механіка ОСОБА_13 (а.с.55), останній при допиті у судовому засіданні в якості свідка не зміг чітко пояснити, коли саме, скільки разів та за що саме ним робились усні зауваження водієві ОСОБА_1

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Аналізуючи досліджені у судовому засіданні обставини та докази у справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що звільнення позивача ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог ст.ст. 42, 43, 49-2 КЗпП України, а тому з метою належного захисту трудових прав позивача слід визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута № 147-к від 20 грудня 2018 року Про звільнення працівників у зв`язку з скороченням штату в частині звільнення ОСОБА_1 , а також поновити ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів 1 класу адміністративно-управлінського та допоміжного персоналу Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута .

Згідно зі ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8.02.1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Згідно з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 3 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню; оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Як вбачається з копії табелю обліку робочого часу та підрахунку заробітку за жовтень 2018 року та листопад 2018 року, а також довідки Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута від 11.01.2019 року № 1, заробітна плата позивача за період жовтень 2018 року - листопад 2018 року складає 9 307,50 грн. (4 653,75 грн. х 2 міс.). Суд не включає до розрахунку середньоденної заробітної плати позивача грудень 2018 року, відповідно до вимог п. 4 постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8.02.1995 року, оскільки в цьому місяці були здійснені компенсаційні виплати за невикористану відпустку, вихідна допомога тощо, які є одноразовими.

Враховуючи, що за цей період кількість робочих днів складає 44 дні, то середньоденна заробітна плата становить 211 грн. 53 коп. (9 307,50 грн./44 дні).

Кількість робочих днів за період з 01.01.2019 року (день, з якого позивача було звільнено ) до 13.11.2019 року (день ухвалення судом рішення у справі) включно становить 217 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача - КНП ЦПМД м. Бахмута на користь позивача ОСОБА_1 , становить 45 902 грн. 01 коп. (211 грн. 53 коп. х 217 робочих днів).

Вирішуючи питання щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд приходить до наступного:

Позивач вказав, що дії керівництва підприємства щодо незаконного звільнення завдали йому моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку із протиправною поведінкою відповідача, як роботодавця, відносно нього, як працівника, неприємних тяжких відчуттів, через які він переживає емоційний дискомфорт та стрес, відчуття глибокої образи та незахищеності. Просив суд стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 50 000,00 грн.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Такий висновок відповідає і практиці Європейського суду з прав людини у справах Тома проти Люксембургу (2001 рік), Надбала проти Польщі (2000 рік), згідно яких при визнанні звільнення незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає необхідним відшкодувати позивачеві ОСОБА_1 за рахунок відповідача моральну шкоду у розмірі 1 000,00 гривень, що є обґрунтованою компенсацією за незаконне звільнення останнього з Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута , враховуючи лише часткову втрату ним життєвих зв`язків та необхідність докладання незначних додаткових зусиль для організації свого життя у зв`язку з втратою роботи, а моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 50 000 грн. суд вважає надто завищеною.

При цьому, в силу вимог ст. 430 ЦПК України, слід допустити рішення суду до негайного виконання в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць (середньомісячної заробітної плати).

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідача - Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута на користь держави судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. та на користь позивача ОСОБА_1 - у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст. 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута № 147-к від 20 грудня 2018 року Про звільнення працівників у зв`язку з скороченням штату в частині звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів 1 класу адміністративно-управлінського та допоміжного персоналу Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута .

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута (код ЄДРПОУ 37868949) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 45 902 (сорок п`ять тисяч дев`ятсот дві) грн. 01 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 січня 2019 року до 13 листопада 2019 року включно (без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів).

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута (код ЄДРПОУ 37868949) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць (середньомісячної заробітної плати) допустити до негайного виконання.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута (код ЄДРПОУ 37868949) на користь держави судовий збір в сумі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута (код ЄДРПОУ 37868949) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Місце реєстрації позивача ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .

Місцезнаходження відповідача - Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута : Донецька область, м. Бахмут, вул. О. Сибірцева, 15.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Повний текст рішення суду складений 15 листопада 2019 року.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.Є. Дубовик