Постанова

від 05.11.2019 по справі 453/808/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 453/808/18 Головуючий у 1 інстанції: Микитин В.Я.

Провадження № 22-ц/811/22/19 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія: 16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Струс Л.Б.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 27 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Славської селищної ради Сколівського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області та ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 03.07.2018 звернувся у суд з позовною заявою, в якій просив визнати недійсним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 311263 від 17.05.2010, виданий на ім`я ОСОБА_3 і зареєстрований у реєстрі за № 011046000075.

Позов обґрунтовано тим, що у користуванні позивача перебуває земельна ділянка орієнтовною площею 0,0900 га для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_1 . У свою чергу, у власності відповідача ОСОБА_3 перебуває земельна ділянка площею 0,1400 га для обслуговування житлового будинку, розташована у АДРЕСА_1 . Зазначена обставина стверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 311263, який був виданий і зареєстрований у встановленому порядку 17.05.2010 на підставі рішення відповідача Славської селищної ради Сколівського району Львівської області від 26.07.2007 за № 1094. Обидві земельні ділянки межують між собою. Позивач стверджує, що він, виготовляючи на підставі рішення Славської селищної ради Сколівського району Львівської області від 20.09.2012 за № 1094 необхідну документацію для подальшої можливості отримати у власність земельну ділянку орієнтовною площею 0,0900 га, якою він користується, дізнався про існування у відповідача ОСОБА_3 зазначеного вище Державного акта на право власності на земельну ділянку, при виготовленні та видачі якого між ними як суміжними землекористувачами не була погоджена у встановленому порядку межа. Крім того, на переконання позивача, відповідач взагалі не виготовляв технічну документацію по оформленню та видачі йому оскаржуваного Державного акта на право власності на земельну ділянку, а відтак, такий виданий з грубим порушенням діючого на час такої видачі законодавства. Враховуючи, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 на даний час виник спір щодо існуючої між їхніми земельними ділянками межі, так як останній здійснює будівництво об`єкта нерухомого майна- господарської будівлі, а також паркана, вийшовши за межі належної йому земельної ділянки, то такий, на переконання позивача, може бути вирішено виключно у судовому порядку у спосіб визнання недійсним виданого відповідачу ОСОБА_3 Державного акта на право власності на земельну ділянку.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 27 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що на одну і ту ж земельну ділянку з кадастровим номером 4624555700:01:001:0129 відповідачу видано два державних акти з різними серією та номером, що не передбачено чинним законодавством. Вказує, що висновок експерта № 30/18 від 16.05.2018 не можна вважати належним доказом у даній справі, оскільки дослідження проводилось з використанням законодавчих та нормативних актів, які вже втратили чинність, зокрема Положення про земельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів, затверджене наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 26.08.1997 № 85. Крім цього, посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 04.06.2014 у справі № 6-46цс14. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, з підстав, вказаних у скарзі.

Представник ОСОБА_3 ОСОБА_5 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін, покликаючись на доводи, викладені у відзиві на скаргу.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, тому розгляд справи відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України здійснюється колегією суддів за їх відсутності.

Головне управління Держгеокадастру у Львівській області подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду - без змін. Зазначає, що відповідно до інформації наданої відділом у Сколівському районі головного управління Держгеокадастру у Львівській області, ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка для обслуговування житлового будинку з кадастровим номером 4624555700:01:001:01:0129, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та для ведення особистого селянського господарства в ур. Клітки та ур. Горби . Технічна документація розроблена на підставі рішення Славської селищної ради за № 1013 від 26.06.2007 та № 1094 від 26.07.2007, розробником якої є приватне підприємство Кадастр-М . Позивачем не наведено жодних аргументів порушення Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області його прав, свобод та охоронюваних законом інтересів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення таким вимогам відповідає.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі , оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Статтями 125, 126 Земельного Кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Судом установлено, що відповідачу ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 311263, виданого Славською селищною радою Сколівського району Львівської області та Управлінням Держкомзему у Сколівському районі Львівської області 17.05.2010 та зареєстрованого у встановленому порядку (а. с. 6-7), належить земельна ділянка площею 0,1400 га для обслуговування житлового будинку у АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки: 4624555700:01:001:0129).

Державний акт на право власності на земельну ділянку виданий відповідачу ОСОБА_3 на підставі рішення Славської селищної ради Сколівського району Львівської області № 1094 від 26.07.2007 Про надання у приватну власність земельної ділянки для ОЖБ (а. с. 16), яке є чинним, у встановленому порядку не змінене та не скасоване, а також на підставі виготовленої на замовлення відповідача ОСОБА_3 ліцензованою установою - ПП Кадастр-М технічної документації по оформленню Державних актів на право власності на земельні ділянки (у тому числі і на земельну ділянку по АДРЕСА_1 ).

Судом також установлено, що суміжна із належною відповідачу ОСОБА_3 земельна ділянка, позивачу на праві власності не належить.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу на підставі рішення Славської селищної ради Сколівського району Львівської області № 1094 від 20.09.2012 Про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0853 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 на території Славської селищної ради (а. с. 39) лише надано відповідний дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, однак, як встановлено судом, такий не розроблявся та не затверджувався у встановленому порядку.

Земельна ділянка, що межує із належною відповідачеві ОСОБА_3 земельною ділянкою на підставі оскаржуваного Державного акта на право власності на земельну ділянку, надалі перебуває у комунальній власності Славської селищної ради Сколівського району Львівської області, межі такої не винесені у натурі, що свідчить про відсутність її формування у порядку, визначеному ст. 79-1 ЗК України.

З матеріалів справи убачається, що саме Славська селищна рада Сколівського району Львівської області, як власник суміжної з належною ОСОБА_3 земельної ділянки, зверталася у вересні 2017 року з позовом до ОСОБА_3 щодо знесення самочинно збудованої ним будівлі, яка була залишена без розгляду.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність чи користування.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, правильно виходив з необгрунтованості доводів позивача про порушення його прав суміжного землекористувача.

Безпідставним є доводи апеляційної скарги про те, що на спірну земельну ділянку видано два державних акта, оскільки з матеріалів справи убачається, що на земельну ділянку з кадастровим номером 4624555700:01:001:0129 видано один державний акт від 17.05.2010 серія ЯЗ № 311263 і підставою видачі такого є рішення Славської селищної ради від 26.07.2007 № 1094 (а.с.6-7).

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 користується спірною земельною ділянкою з 2005 року та сплачує за користування нею відповідний податок не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, як і правова підстава користування земельною ділянкою.

Долучена позивачем до апеляційної скарги довідка Славської селищної ради № 2941 від 13.11.2018 (а.с.152) не містить даних щодо користування позивачем саме спірною земельною ділянкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

За таких обставин, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, вірно встановив обставини справи та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення суду не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 27 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 15.11.2019

Головуючий

Судді