Ухвала

від 30.10.2019 по справі 757/12695/19-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/12695/19-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2019 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , представника заявника ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ТОВ «Тіргартен» про скасування арешту майна,

В С Т А Н О В И В :

Адвокат ОСОБА_3 , який діє в інтересах ТОВ «Тіргартен» звернувся до слідчого судді з клопотаннями, в якому просять скасувати арешт з суми ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміту ПДВ).

В обґрунтування вимог клопотання заявник зазначає, що арешт накладено необґрунтовано.

У судовому засіданні представник заявника клопотання підтримав, просив задовольнити.

Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши думку представника заявника, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання є обґрунтованим та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду клопотання встановлено, що Управлінням з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000004294 від 17.11.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 358 КК України.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26 червня 2018 року задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на суми ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміти ПДВ).

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Положення даної норми КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.

Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України,при вирішенніпитання проарешт майнаслідчий суддя,суд повиненвраховувати: 1)правову підставудля арештумайна; 2)достатність доказів,що вказуютьна вчиненняособою кримінальногоправопорушення; 3)розмір можливоїконфіскації майна,можливий розміршкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,та цивільногопозову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, згідно вимог ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Виходячи із аналізу положень ст. 170 КПК України, обов`язковою передумовою, яка обумовлює можливість накладення арешту на майно з метою конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, а також з метою відшкодування заподіяної шкоди, є наявність в кримінальному провадженні спеціальних суб`єктів, а саме: підозрюваного та/або обвинуваченого чи особи, яка несе матеріальну відповідальність за їх дії; юридичної особи, відносно якої здійснюється кримінальне провадження, а також наявність мети такого арешту забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Разом з тим, обов`язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину та наявність обґрунтованої підозри (п. 2, 3 ч. 2 ст. 173 КПК України). При цьому обов`язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладається на слідчого та/або прокурора.

З досліджених слідчим суддею матеріалів не вбачається, що в даному кримінальному провадженні будь-якій особі повідомлено про підозру.

Також, згідно ст.170 КПК України арешт може бути накладено на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України, на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Правилами частини 10 статті 170КПК України встановлено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Між тим, відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому;

Відповідно до п.200-1.7. ст. 200 -1 ПК України, кошти, зараховані на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених пунктом 200-1.5 статті 200-1 цього Кодексу, та погашення податкового боргу з податку на додану вартість.

П. 200-1.5. ст. 200-1 ПК України визначає, що з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з податку на додану вартість, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань та суми податкового боргу з податку. При цьому перерахування коштів на поточний рахунок платника може здійснюватися у разі відсутності перевищення суми податку, зазначеної у складених податкових накладних, складених у звітному періоді та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, над сумою податкових зобов`язань з податку за операціями з постачання товарів/послуг, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість у цьому звітному періоді.

Таким чином, слідчий суддя вважає, що арештовані на рахунках суми ПДВ не є майном в розумінні ч. 10 ст. 170 КПК України.

Таким чином, дослідивши матеріали клопотання, проаналізувавши зміст фабули кримінального правопорушення, в ході досудового розслідування якого накладено арешт на майно, слідчий суддя вважає, що накладення арешту на рахунки зазначених підприємств унеможливлює нормальну господарську діяльність підприємств, унеможливлює реєстрацію ними податкових накладних, та відповідно виконання ними вимог ст. 200-1 ПК України.

Враховуючи викладене, слідчий суддя вважає за необхідне задовольнити клопотання.

Керуючись ст.132,170,173,174,309КПК України,ст.41Конституції України,слідчий суддя

У Х В А Л И В :

Клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ТОВ «Тіргартен» про скасування арешту майна задовольнити.

Скасувати арешт, що був накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від26 червня 2018 року, №757/31012/18-к з суми ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміт ПДВ) по ТОВ «Тіргартен» (код ЄДРПОУ 41908856).

Ухвала оскарження не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1