Постанова

від 14.11.2019 по справі 297/612/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 297/612/17

провадження № 61-46732 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В.М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач - прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі - Берегівська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 ,

третя особа - Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство Берегівське лісове господарство , Косонська сільська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 18 серпня 2017 року в складі судді Гал Л. Л. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 19 вересня 2018 року вскладі колегії суддів: Джуги С. Д., Мацунича М. В., Кондора Р. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернулася до суду з позовом, в якому просила суд визнати недійсним розпорядження Берегівської районної державної адміністрації від 30 грудня 2014 року № 475 та витребувати земельну ділянку площею 0,05 га, кадастровий номер 2120485600:02:000:0096, із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Позовні вимоги мотивувала тим, що розпорядженням голови Берегівської районної державної адміністрації від 30 грудня 2014 року № 475 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,05 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0096, розташовану за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для індивідуального дачного будівництва.

Це розпорядження прийнято всупереч вимог пункту ґ частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України, оскільки передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка належить до земель лісового фонду та перебувала в постійному користуванні Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства Закарпатагроліс , яке змінило назву на Державне підприємство Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств (далі - ДП Закарпатське ОУЛАГ ).

Рішення органами виконавчої влади щодо зміни цільового призначення не приймались, відповідна проектно-технічна документація не розроблялась. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, згідно зі статтею 21 ЗК України, є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Крім того, порушено норми п.5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України, де зазначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Також позивач зазначає, що земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_1 без погодження Кабінету Міністрів України,чим порушено вимоги статті 149 ЗК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Берегівського районного суду від 18 серпня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 19 вересня 2018 року, позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації № 475 від 30 грудня 2014 року Про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки . Витребувано земельну ділянку площею 0,05 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0096 вартістю 54375,00 грн, яка знаходиьтся за межами населеного пункту с. Косонь, Берегівського району, із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, відноситься до категорії лісів і незаконно вибула з володіння держави в особі Кабінету Міністрів України та з користування ДП Берегівське лісове господарство , а тому дійшов висновку про наявність підстав для її витребування із чужого незаконного володіння.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що докази про перебування спірної земельної ділянки в постійному користуванні ДП Закарпатське ОУЛАГ відсутні, оскільки всупереч вимогам статей 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) лісове господарство не здійснило державної реєстрації права постійного користування, не отримало відповідного державного акта; положення пункту 5 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЛК України не можна застосовувати, бо вони набули чинності 29 березня 2006 року; наявні в матеріалах справи планово-картографічні матеріали лісовпорядкування не дають можливості ідентифікувати спірну земельну ділянку та не підтверджують, що саме вона перебуває в користуванні ДП Закарпатське ОУЛАГ , та не доведено, що ця земельна ділянка віднесена до категорії лісів. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що він є добросовісним набувачем, а тому, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини про застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вважає, що підстав для витребування земельної ділянки не вбачається.

Доводи інших учасників справи

Прокуратура Закарпатської області подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, оскільки вони ухвалені з дотриманням норм процесуального права та відповідно до норм матеріального права, та є законними і обґрунтованими. Зокрема, прокурор у відзиві посилається також на практику Європейського суду з прав людини, зазначаючи про те, що таке втручання в цьому випадку є виправданим з огляду на суспільний, публічний інтерес його звернення до суду із вказаним позовом з метою повернення земель лісів, які незаконно вибули з державної власності.

Інші учасники наданим їм правом на подачу відзиву не скористались.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням голови Берегівської РДА № 475 від 30 грудня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки зі зміною цільового призначення площею 0,0500 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0096, розташовану за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для індивідуального дачного будівництва.

Судом на підставі наявних в матеріалах справи та досліджених доказах встановлено, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером 2120485600:02:000:0096, площею 0,05 га, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь Берегівського району, накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 7 контуру 818 філії Берегівське лісове агропромислове господарство ДП Закарпатське ОУЛАГ , які, на момент видачі оскаржуваного наказу, перебували в постійному користуванні вказаного державного підприємства . При цьому, земельна ділянка з постійного користування ДП Закарпатське ОУЛАГ не вилучалась, жодні погодження на її вилучення не надавались.

Також суди установили, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України Про передачу цілісних майнових комплексів державних лісогосподарських підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України № 584 від 03 липня 2013 року та на підставі акту прийому-передачі від 04 січня 2016 року земельні ділянки філії Берегівське лісове агропромислове господарство ДП Закарпатське ОУЛАГ передано у постійне користування ДП Берегівське лісове господарство .

Однак, спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення не була передана у постійне користування ДП Берегівське лісове господарство , оскільки незаконно вибула з державної власності на підставі оскаржуваного розпорядження Берегівської райдержадміністрацією, яке нею прийнято з перевищенням повноважень.

Також суди установили, що рішення органами виконавчої влади щодо зміни цільового призначення не приймались, відповідна проектно-технічна документація не розроблялась.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи обох касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в частині другій статті 3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

За нормами статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 84 ЗК України в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт ґ частини четвертої статті 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни та юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (стаття 56 ЗК України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК України, частина перша статті 17 ЛК України).

Згідно зі статтею 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації від 09 квітня 1999 року № 586-XIV, статтею 31 ЛК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належать, у тому числі, передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) й обласного значення та припинення права користування ними.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належать до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин)).

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси -площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, установлених статтею 150 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2510цс15 та у постанові Великої Плати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 368/1158/16-ц.

У справі, яка є предметом перегляду, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, з`ясувавши, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, при цьому в даному випадку жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність прокурором права держави на спірну земельну ділянку, у зв`язку із чим правильно визнав недійсним та скасував розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації № 475 від 30 грудня 2014 року про передачу земельної ділянки площею 0,05 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0096, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Косонь, Берегівського району.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 27 листопада 2007 року у справі Hamer проти Бельгії (заява № 21861/03), яка стосувалась питання порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку із зобов`язанням заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, щодо якої застосовувалась заборона на будівництво, суд встановив, що втручання в право заявниці на мирне володіння своїм майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом та переслідувало мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, шляхом приведення відповідного майна у відповідність з планом землекористування. Що стосується пропорційності втручання, то суд зазначив, що навколишнє середовище мало значення, і що економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання. Відтак обмеження права власності були допустимими за умови, звичайно, що між індивідуальними та колективними інтересами був встановлений розумний баланс. Оскаржувана міра переслідувала законну мету захисту лісової зони, на якій не можна було нічого будувати. Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та здійснена робота свідчили, що органи влади знали або повинні були знати про існування будинку протягом тривалого часу, а після того, як порушення було встановлено, вони дали сплинути ще п`ятьом рокам, перш ніж пред`явити звинувачення, тим самим допомагаючи закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на сторожі якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного положення про узаконення будівлі, побудованої в такий лісовій зоні. Окрім як поновлення місця забудівлі в його початковому стані, жодна інша міра не вбачалася належною з огляду на незаперечне втручання в цілісність лісової зони, на якій не дозволялась жодна забудівля. З урахуванням цих підстав, втручання не було непропорційним.

Стосовно доводів касаційної скарги заявника щодо неможливості витребування в нього як добросовісного набувача спірної земельної ділянки Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи в цій частині рішення судів попередніх інстанцій, керується тим, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

Крім того, згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій, з`ясувавши, що право розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте органом влади з перевищенням повноважень, жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою відповідним органом виконавчої влади не вчинялося, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави - поза його волею, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування зазначеної земельної ділянки від добросовісного набувача - ОСОБА_1 в порядку статті 388 ЦК України.

Інші доводи касаційної скарги щодо встановлення фактичних обставин справи та дослідження доказів були предметом розгляду як місцевим судом, так і судом апеляційної інстанції, їм надана оцінка, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати нові обставини та переоцінювати надані докази.

З огляду на наведене колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409-415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 18 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 19 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров