Постанова

від 11.11.2019 по справі 917/755/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2019 р. Справа № 917/755/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Терещенко О.І. , суддя Сіверін В.І.

за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.

за участю представників сторін:

прокурора - Горгуль Н.В.

позивача - не з`явився

відповідачі - не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу заступника керівника Миргородської місцевої прокуратури, м. Миргород, (вх.№2634П/1) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 05.06.2019 у справі № 917/755/19 (повний текст якої складено та підписано 05.06.2019 суддею Д.М. Сірош у приміщенні зазначеного суду)

за позовом: заступника керівника Миргородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава

до: 1. Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області;

2. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Фокусагро", м. Гадяч Полтавської області

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

Заступник керівника Миргородської місцевої прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області до Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Фокусагро", в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження в.о. голови Гадяцької районної державної адміністрації від 26.07.2018 № 471 в частині передачі Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю "Фокусагро" в оренду нерозподілену земельну ділянку площею 9,2117 га, кадастровий номер 5320481400:00:009:0016, яка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення та розташована на території Великобудищанської сільської ради Гадяцького району Полтавської області за межами населеного пункту;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №04/11/2018 від 26.07.2018, укладений між Гадяцькою районною державною адміністрацією ( код ЄДРПОУ 04057635) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Фокусагро" (код СДРПОУ 40340019) про надання в оренду земельної ділянки кадастровий номер 5320481400:00:009:0016, площею 9,2117 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Великобудищанської сільської ради Гадяцького району Полтавської області, право оренди на вищевказану земельну ділянку зареєстровано 31.07.2018 державним реєстратором Гадяцької районної державної адміністрації, номер запису про інше речове право: 27340216 (спеціальний розділ).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 05.06.2019 у справі №917/755/19 позовну заяву та додані до неї матеріали повернуто заступнику керівника Миргородської місцевої прокуратури.

Вказана ухвала мотивована тим, що прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду від імені Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, до компетенції якої віднесені відповідні повноваження, з наданням необхідних доказів, які б підтверджували наявність передумов, встановлених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Миргородська місцева прокуратура із зазначеною ухвалою суду першої інстанції не погодилась та звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою у справі №917/755/19, апеляційну скаргу задовольнити. Ухвалу господарського суду Полтавської області від 05.06.2019 у справі №917/755/19 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Полтавської області (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, р/р 35210088006160, банк ДКСУ м. Київ, МФО 820172, ЗКПО 02910060, код класифікації видатків бюджету - 2800) понесені витрати на сплату судового збору в сумі 1921,00грн., про дату та час розгляду апеляційної скарги повідомити Миргородську місцеву прокуратуру Харківської області.

Одночасно, апелянт звернувся до суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги, з посиланням на те, що передбачений ГПК України строк на апеляційне оскарження був пропущений у зв`язку з несвоєчасним отриманням представником Миргородської місцевої прокуратури копії оскаржуваної ухвали.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2019 поновлено апелянту строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою у справі № 917/755/19. Учасникам справи встановлено строк для подання відзивів. Призначено справу до розгляду на 18.09.2019.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 апеляційне провадження у справі № 917/755/19 зупинено до оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 587/430/16-ц.

09.10.2019 від прокурора Харківської області надійшло клопотання про поновлення провадження у справі у зв`язку з тим, що усунуті обставини, що викликали зупинення у даній справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 задоволено клопотання прокурора Харківської області про поновлення провадження у справі. Поновлено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 11.11.2019.

11.11.2019 від Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення та закрити провадження у даній справі у зв`язку з відсутністю предмету спору.

В судове засідання 11.11.2019 представники позивача та відповідачів не з`явились, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, залучені до матеріалів справи.

Отже, судом апеляційної інстанції вжито всіх заходів для належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу без участі їх представників.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звертаючись із позовною заявою в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, зазначив, що порушення порядку набуття речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення обмежує державу у її використанні та залученні якнайбільшої суми грошових коштів до бюджету шляхом продажу прав на неї на земельних торгах (аукціоні), позбавляє можливості інших фізичних та юридичних осіб реалізувати свої законні права на отримання земельної ділянки у користування, отримавши перемогу у відповідних торгах.

У вказаному випадку вбачаються порушення інтересів держави, що полягають у протиправному набутті СТОВ ФОКУСАГРО прав на земельну ділянку державної форми власності всупереч вимогам закону, зловживання відповідачами положеннями земельного законодавства.

Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції зазначив, що прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду від імені Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, до компетенції якої віднесені відповідні повноваження, з наданням необхідних доказів, які б підтверджували наявність передумов, встановлених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 ГПК України.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін.

Суд апеляційної інстанції зважає на те, що у Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Положення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру , відповідно до ч.3 ст.23 якого прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

У кожній окремій справі, суд зобов`язаний з`ясувати, що мається на увазі під виключним випадком для представництва інтересів держави у суді прокурором і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, з огляду на приписи ч. 4 ст. 236 ГПК України, суд апеляційної інстанції враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, у тому числі, стосовно того, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18).

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи наявність підстав для звернення з даним позовом в інтересах держави в особі позивача прокурор вказував на те, що така необхідність зумовлена невжиттям ним жодних заходів щодо усунення порушень, допущених при передачі земельної ділянки.

При цьому, прокурор наголошував на тому, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке проведене з порушенням вимог чинного законодавства.

Як зазначає прокурор, у вказаному випадку вбачаються порушення інтересів держави, що полягають у протиправному набутті СТОВ ФОКУСАГРО прав на земельну ділянку державної форми власності всупереч вимогам закону, зловживання відповідачами положеннями земельного законодавства.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Повноваження щодо здійснення контролю за законністю використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) та її територіальними органами.

Згідно до вимог ст.122 Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, надання у власність або у користування для всіх потреб віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

Відповідно до положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості грунтів.

Відповідно до підпункту 25-1 пункту 4 даного Положення, Держгеокадастр організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок, дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю. Згідно пп.31 п.4 Положення, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Тобто, розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Полтавської області є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, яке здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Голова Держгеокадастру, відповідно до п. 11 Положення, в межах повноважень, передбачених законом, організовує та контролює виконання в апараті Держгеокадастру та його територіальних органах Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінагрополітики з питань, що належать до компетенції Держгеокадастру; скасовує повністю чи в окремій частині акти територіальних органів Держгеокадастру.

Відповідно до ч. 7 Положення, Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Держгеокадастр з метою організації своєї діяльності, надає територіальним органам методичну і практичну допомогу, проводить перевірки їх діяльності, аналізує результати діяльності територіальних органів, що забезпечують здійснення повноважень з розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення, розробляє заходи щодо підвищення ефективності функціонування територіальних органі (п.п. 5 п. 5 Положення).

Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області є структурним територіальним підрозділом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, який уповноважений державою здійснювати контролюючі повноваження відносно діяльності підпорядкованого органу.

Проте, як зазначає прокурор, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області заходи з метою усунення вказаних порушень земельного законодавства, в тому числі шляхом звернення до суду з позовною заявою, не вживалися, що свідчить про бездіяльність (не здійснення захисту) уповноваженим суб`єктом владних повноважень, та дає підстави прокурору звернутися до суду з метою захисту інтересів держави. Вказане також свідчить про усвідомлену пасивну поведінку ГУ Держгеокадастру у Полтавській області.

Так, як зазначає прокурор, порушення порядку набуття речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення обмежує державу у її використанні та залученні якнайбільшої суми грошових коштів до бюджету шляхом продажу прав на неї на земельних торгах (аукціоні), позбавляє можливості інших фізичних та юридичних осіб реалізувати свої законні права на отримання земельної ділянки у користування, отримавши перемогу у відповідних торгах.

У вказаному випадку вбачаються порушення інтересів держави, що полягають у протиправному набутті СТОВ ФОКУСАГРО прав па земельну ділянку державної форми власності всупереч вимогам закону, зловживання відповідачами положеннями земельного законодавства.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Вказане вище відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 56 ГПК України є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Крім того, пунктом 1 Перехідних положень Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 встановлено, що прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Таким чином, виявлення прокурором причин бездіяльності уповноваженого органу та відповідного реагування на виявлені порушення в інший спосіб ніж заходами представницького характеру є неможливим.

Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема у постанові від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17), що надмірна формалізація інтересів держави може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. А отже, вимагання судом конкретних документів на підтвердження наявності підстав для представництва інтересів держави, за відсутності відповідних вимог в законі, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Крім того, судом першої інстанції не враховано висновок Верховного Суду у постанові від 26.02.2019 у справі № 905/803/18 що з`ясування питань чи потребують захисту державні інтереси у конкретному випадку, чи замінює прокурор у цьому судовому провадженні орган, уповноважений на виконання відповідних функцій, який не здійснює захисту або робить це неналежно, причин, які свідчать про невжиття позивачем заходів щодо захисту інтересів держави, а також встановлення відповідних обставин можливе під час здійснення розгляду справи по суті.

Також слід зазначити, що у цій справі прокурор звернувся до суду за захистом інтересів держави, а не конкретного органу державної влади, яким є позивач. По-друге, у даних правовідносинах порушено не інтереси або права конкретного суб`єкта владних повноважень, а інтереси держави - в особі уповноваженого органу, яким і є Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах 01.03.2018 у справі № 922/1361/17, від 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 25.09.2018 у справі № 804/2244/18, від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17, від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 26.02.2019 у справі № 905/803/18, від 25.03.2019 № 469/580/16-ц.

Так, у разі встановлення порушення вимог законодавства та факту бездіяльності органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, у прокурора виникає не лише право, а й обов`язок захистити такі інтереси, що у даному випадку і зроблено шляхом звернення до суду з позовом в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава

З огляду на викладене, як правильно зазначає прокурор, позивач є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, зокрема, на звернення до суду щодо визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що за вищенаведених обставин позивачем не було вжито жодних заходів щодо усунення порушень, допущених при передачі СТОВ ФОКУСАГРО земельної ділянки державної форми власності.

Так, вирішуючи питання щодо звернення до суду за захистом інтересів держави, Миргородською місцевою прокуратурою в ході опрацювання рішень органів влади та місцевого самоврядування встановлено, що на підставі розпорядження голови Гадяцької районної державної адміністрації від 26.07.2018 № 471 передано СТОВ ФОКУСАГРО в оренду земельну ділянку площею 9,2117 та, кадастровий номер 5320481400:00:009:0016, яка відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення та розташована на території Великобудищанської сільської ради Гадяцького району Полтавської області за межами населеного пункту, яка належить до державної форми власності, розпорядження якою згідно вимог земельного законодавства належить повноважень ГУ Держгеокадастру у Полтавській області.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою, реагування на вказані порушення, Миргородською місцевою прокуратурою 09.01.2019 скеровано лист до ГУ Держгеокадастру у Полтавськім області з вимогою здійснити заходи державного контролю щодо зазначених порушень.

На виконання вказаного листа ГУ Держгеокадастру у Полтавській області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства (акт перевірка дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки №81-ДК/123/АП/09/01/-19 від 14.02.2019). Інших заходів, окрім проведення перевірки, спрямованих на усунення порушень, вказаним органом не здійснено.

Тобто, про вищевказані порушення вимог земельного законодавства ГУ Держгеокадастру у Полтавській області стало відомо з 14.02.2019 при проведенні перевірки з питань дотримання вимог земельного законодавства під час надання Гадяцькою РДА в оренду СТОВ ФОКУСАГРО спірної земельної ділянки.

Проте, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області заходи з метою усунення вказаних порушень земельного законодавства, в тому числі шляхом звернення до суду з позовною заявою, не вживалися, що відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 56 ГПК України є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення позову.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що нездійснення позивачем дій, які він повинен був та міг здійснити, а також відсутність обґрунтованих пояснень щодо своєї бездіяльності беззаперечно свідчить про неналежне виконання позивачем своїх повноважень.

Таким чином, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого суб`єкта владних повноважень, тобто нездійснення захисту інтересів держави.

При цьому, колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо необхідності подання прокурором доказів внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 367 Кримінального кодексу України, наявності вироку суду відносно службових осіб, накладення на службових осіб позивача дисциплінарних стягнень, з огляду на наступне.

Застосування прокуратурою заходів прокурорського реагування на порушення законодавства, у даному випадку невиконання органом державної влади своїх обов`язків, має відповідати критеріям обґрунтованості, ефективності, доцільності та досягнення реальних наслідків такого реагування, та не повинно переслідувати мету створення штучних доказів для подальшого використання їх у суді.

Як зауважує апелянт, документи, які вказані судом першої інстанції як приклад належних та допустимих доказів не здійснення або неналежним чином здійснення відповідних повноважень уповноваженими особами, мають іншу правову природу, та свідчать, в першу чергу, про застосування до конкретної особи заходів кримінально-правового та дисциплінарного характеру, про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю конкретної особи та настанням негативних наслідків, а не про виникнення підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Із набранням чинності Законом України Про внесення змін до Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014, органи прокуратури позбавлені права ініціювати дисциплінарне провадження шляхом внесення відповідних актів прокурорського реагування в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів.

Крім того, місцевим господарським судом не взято до уваги, що дотримання законності у питаннях контролю щодо законності передачі в користування та безпосереднього використання землі належить до інтересів держави.

Бездіяльність позивача завдає істотної шкоди економічним інтересам держави, оскільки порушення порядку набуття речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення обмежує державу в особі уповноважених органів у її використанні та залученні якнайбільшої суми грошових коштів до бюджету шляхом продажу прав на неї на земельних торгах (аукціоні), позбавляє можливості інших фізичних та юридичних осіб реалізувати свої законні права на отримання земельної ділянки у користування, отримавши перемогу у відповідних торгах.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

У справі Delcourt v. Belgium Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Також, Європейський суд з прав людини виходить з того, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на вищенаведені законодавчі приписи, предмет та підстави заявленого прокурором позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що прокуратурою належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та визначені законом підстави для звернення до суду в інтересах держави, а відтак, наявні підстави для подання прокурором відповідного позову в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у відповідних правовідносинах.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність визначених п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України підстав для повернення позовної заяви і доданих до неї документів прокурору.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Частиною 3 ст. 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Оцінюючи вищенаведені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга заступника керівника Миргородської місцевої прокуратури є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права щодо наявності підстав для повернення позовної заяви, внаслідок чого підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд до господарського суду Полтавської області.

При цьому, у зв`язку з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом апеляційної скарги, має бути здійснений судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями ст. 271, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника керівника Миргородської місцевої прокуратури на ухвалу господарського суду Полтавської області від 05.06.2019 у справі № 917/755/19 задовольнити.

Ухвалу господарського суду Полтавської області від 05.06.2019 у справі № 917/755/19 скасувати.

Справу № 917/755/19 передати на розгляд до господарського суду Полтавської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складено та підписано 18.11.2019.

Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя О.І. Терещенко

Суддя В.І. Сіверін