Рішення
від 30.10.2019 по справі 910/4994/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.10.2019Справа № 910/4994/18

За позовом Публічного акціонерного товариства банк "ТРАСТ";

до Фізичної особи-підприємця Сергієнко Марини Миколаївни;

про визнання договору недійсним та стягнення 710 400,00 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача: Буцан О.В., довіреність № б/н від 14.01.19;

Від відповідача: Григоришен О.О., довіреність № КС № 600870 від 17.09.19;

Гусак А.М., довіреність № 549 від 11.05.19.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява публічного акціонерного товариства Банк "ТРАСТ" до Фізичної особи-підприємця Сергієнко Марини Миколаївни, у якій заявник просив суд: визнати недійсним договір №06-03/16 від 01.03.2016 р. про надання послуг у сфері інформатизації, укладений між ПАТ "Банк "ТРАСТ" та ФОП Сергієнко М.М. ; застосувати наслідки недійсності договору №06-03/16 від 01.03.2016 р. про надання послуг у сфері інформатизації, укладений між ПАТ "Банк "ТРАСТ" та ФОП Сергієнко М.М. , а саме стягнути з фізичної особи-підприємця Сергієнко Марини Миколаївни на користь публічного акціонерного товариства Банк "ТРАСТ"грошові кошти у розмірі 710 400,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 05.07.2019 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства банк "Траст" задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 зі справи № 910/4994/18 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва. В обгунтування своєї постанови Верховний Суд зазначав, що вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про доведеність надання послуг за договором надання послуг у сфері інформатизації від 01.03.2016 № 06-03/16 лише на підставі актів приймання-передачі наданих послуг та доказів оплати цих послуг банком. Сам лише факт складання та підписання сторонами таких актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2019 року, справа № 910/4994/19 передана для розгляду судді Мандриченку О. В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 року справу прийнято до свого провадження суддею Мандриченком О. В., підготовче засідання призначене на 17.09.2019 року.

Через відділ діловодства суду 17.09.2019 р. від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів, у якому заявник просив суд витребувати у ФОП Сергієнко М .М. документи банку (заявки) на підставі яких здійснювалося надання послуг за договором № 06-03/16 від 01.03.2016 про надання послуг у сфері інформатизації та зазначених в актах приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, судом було відмовлено у його задоволенні, оскільки складання заявок, витребовуємих позивачем, спірним договором не передбачалося.

У судовому засіданні 17.09.2019 року від представника позивача надійшла заява про допит свідка, а саме відповідача у справі Сергієнко Марину Миколаївну .

Відповідно до ч. 3 ст. 87 ГПК України сторони, треті особи та їх представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

Оскільки згоди або ініціативи Сергієнко Марини Миколаївни на допит її в якості свідка у справі матеріали справи не містять, вищевказана заява представника позивача було відхилена.

Через відділ діловодства суду 23.09.2019 р. від представника відповідача надійшла заява про долучення доказів у справі, а саме копії заяв свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 87 ГПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Оскільки викладені у заявах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обставини не можуть встановлюватися на підставі показань свідків, суд не приймає вказані заяви свідків в якості належних та допустимих доказів у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/4994/18 до судового розгляду по суті на 10.10.2019 року.

У судовому засіданні 10.10.2019 оголошено перерву в розгляді справи по суті до 22.10.2019 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 року відкладено розгляд справи по суті до 31.10.2019 р.

Під час розгляду спору по суті 31.10.2019 року представник позивача у судовому позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, у задоволенні позову просили відмовити з підстав, викладених у своїх письмових поясненнях по суті справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

01.02.2016 Банк (замовник) та ФОП Сергієнко М.М. (виконавець) уклали договір, за умовами якого виконавець надає замовнику послуги у сфері інформатизації та обслуговування, а саме:

- консультування щодо типу та конфігурації комп`ютерних технічних засобів та використання програмного забезпечення, аналіз інформаційних потреб користувачів та пошук найоптимальніших рішень;

- обслуговування та підтримка робочого стану інформаційних, комп`ютерних систем офісної електронно-обчислювальної, вимірювальної, електронної техніки, комп`ютерного обладнання, принтерів та іншого обладнання, що є на балансі або в орендному користуванні у замовника.

Відповідно до пункту 1.3 договору замовник зобов`язується прийняти зазначені послуги та оплатити їх у повному обсязі.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 договору послуги, які були надані виконавцем замовникові за цим договором, оплачуються замовником в залежності від обсягів наданих послуг з розрахунку 1 200 грн. за одну годину роботи виконавця шляхом перерахування на банківський рахунок виконавця за реквізитами, вказаними у договорі, на підставі підписаного акта наданих послуг. Оплата за надані згідно з договором послуги здійснюється замовником щомісячно після підписання актів приймання-передачі наданих послуг, відповідно до актів приймання-передачі наданих послуг, що складаються виконавцем у двох примірниках, та не пізніше 5-ти календарних днів, з дня, що настає за звітним місяцем, надаються для погодження замовнику.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2016 року (пункт 6.1 договору).

На виконання умов Договору сторонами підписано акти приймання-передачі наданих послуг до Договору на загальну суму 710 400,00 грн., а саме: від 08.04.2016 на суму 184 800,00 грн., від 26.04.2016 на суму 172 800,00 грн., від 25.05.2016 на суму 172 800,00 грн., від 13.07.2016 на суму 180 000,00 грн.

ПАТ Банк "Траст" виконуючи взяті на себе зобов`язання, здійснив оплату наданих відповідачем послуг, прийнятих за вказаними актами.

Оплата позивачем відповідачу наданих послуг згідно з актами приймання-передачі наданих послуг підтверджується банківськими виписками, наявними в матеріалах справи.

Рішенням Правління Національного банку України від 29.12.2016 № 559-рш та прийнятим на його виконання рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) від 30.12.2016 № 3085 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "ТРАСТ" та делегування повноважень ліквідатора банку", вирішено Банк ліквідувати, запроваджено процедуру його ліквідації з 30.12.2016 до 29.12.2018 включно, призначено уповноваженою особою ФГВФО на здійснення ліквідації Банку Кухарева В .В.

На підставі наказів уповноваженої особи ФГВФО Кухарева В.В. від 07.12.2016, від 27.12.2016, 04.01.2017 та від 06.02.2017 з метою виконання обов`язку зі збереження активів Банку утворено комісію з перевірки договорів на виявлення ознак нікчемності.

Комісія провела перевірку договорів, укладених Банком, на предмет нікчемності за період з 15.12.2015 до 07.12.2016, за результатами якої виявлено ознаки нікчемності Договору, передбачені частиною третьою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Комісія встановила, що Договір не відповідає вимогам, передбаченим частиною п`ятою статті 203 ЦК України, оскільки зазначений правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, тому він містить ознаки фіктивного правочину. Актом з питань перевірки правочинів від 13.06.2017 комісія рекомендувала визнати Договір нікчемним.

Наказом уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію Банку Кухарева В. В . від 15.06.2016 № 143-ЛТ Договір було визнано нікчемними, про що на адресу ФОП Сергієнко М. М. 15.06.2017 направлено відповідне повідомлення з вимогою повернути грошові кошти в сумі 710 400 грн., які отримані нею за договором.

Отже, зазначений спір виник щодо наявності чи відсутності підстав для визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Згідно із частинами першою та другою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів банку, зокрема, забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою ФГВФО. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ.

При цьому наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб`єкта господарювання, виданим керівником Банку в межах своїх повноважень.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами частини першої, другої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у разі якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір не містить пунктів (умов) про прийняття банком на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, як і не вбачається зі змісту договору, що банк здійснив відчуження свого майна або відмовився від власних майнових вимог.

Умовами договору сторони погодили, що обов`язок банку оплатити надані позивачем послуги виникає у зв`язку саме з наданням послуг.

При цьому, обґрунтування позовних вимог зводиться до встановлення у даному випадку ознак фіктивності укладеного між сторонами договору, визнання його недійсним та застосування відповідних правових наслідків.

Статтею 234 Цивільного кодексу України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними (наприклад, укладення громадянином договору дарування майна зі своїм родичом з метою приховання цього майна від конфіскації), або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Ознаками фіктивності договору є наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін, та відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині. Тобто, має місце лише імітація правочину. У діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину ? спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин.

Вчинений позивачем та відповідачем правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

За змістом статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правовий аналіз наведених положень Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондується обов`язок замовника з її оплати.

Постановою Верховного Суду від 05.07.2019 року у даній справі було роз`яснено, що при вирішенні спорів щодо фіктивності правочину предмет доказування у кожній конкретній справі складає певну сукупність фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для винесення судом законного та обґрунтованого рішення у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № №11 від 29.05.2013 року передбачено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Отже, позивач, не довів, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення спірного правочину, та відповідно не довів його фіктивність.

Позивачем не доведено суду, що укладений договір не був спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних правовідносин між сторонами, умислу сторін при його укладенні, тощо, а судом встановлено, що, зокрема, відповідач внаслідок укладення договору намагався досягти правового результату - надати передбачені договором послуги та отримати винагороду за такі послуги.

Матеріалами справи підтверджується факт укладення договору та його виконання, зокрема підписання та скріплення печатками сторін відповідних актів приймання-передачі наданих послуг та власне оплата позивачем таких послуг.

Наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним позивачем не доведено, а під час розгляду справи судом не встановлено.

З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що спірний договір не суперечать положенням ст. 203 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочинів, підстави для визнання його недійсним відсутні.

Крім того, позивачем зазначено, що в ході перевірки, підставою нікчемності договору з відповідачем є укладення договору з пов`язаною особою банку та його невідповідність вимогам законодавства України відповідно до п.8 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так, в п.8 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вказано, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Тобто, правочин, який банк уклав з пов`язаною особою банку може бути визнаний нікчемний у випадку коли такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Оскільки, судом не встановлено факту невідповідності правочину вимогам закону України, тому відсутні підстави визнання недійсним договору на підставі п.8 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" .

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог банку.

Позовна вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12.11.2019 р.

Суддя О.В. Мандриченко

Дата ухвалення рішення30.10.2019
Оприлюднено17.11.2019

Судовий реєстр по справі —910/4994/18

Постанова від 25.02.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Тарасенко К.В.

Ухвала від 04.02.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Тарасенко К.В.

Ухвала від 21.01.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Тарасенко К.В.

Ухвала від 19.12.2019

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Тарасенко К.В.

Рішення від 30.10.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Мандриченко О.В.

Ухвала від 21.10.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Мандриченко О.В.

Ухвала від 30.09.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Мандриченко О.В.

Ухвала від 16.07.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Мандриченко О.В.

Постанова від 04.07.2019

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Львов Б.Ю.

Ухвала від 20.06.2019

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Львов Б.Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні