Рішення

від 18.11.2019 по справі 910/11628/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.11.2019Справа № 910/11628/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Харчовик" до товариства з обмеженою відповідальністю "Саніл" про стягнення 49 500,00 грн.,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Харчовик" (далі - Агрофірма) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що 6 червня 2019 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Саніл" (далі - Товариство) було укладено договір поставки № 204. Оскільки відповідач свої зобов`язання щодо поставки обумовленого даним правочином товару у встановлений строк не виконав, позивач, посилаючись на статті 530, 670, 693, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 173, 193, 216, 222 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати у розмірі 33 000,00 грн., а також 16 500,00 грн. пені, нарахованої у зв`язку з несвоєчасно поставкою товару. Крім того, позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача 5 300,00 грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 2 вересня 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали.

16 вересня 2019 року через загальний відділ канцелярії суду позивачем на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 2 вересня 2019 року подано документи для усунення недоліків позовної заяви.

У зв`язку з наведеними обставинами ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2019 року позовну заяву Агрофірми прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11628/19 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

Крім того, цією ухвалою відповідачу було встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Проте Товариство у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В силу положень статті 10 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, копія ухвали суду від 17 вересня 2019 року про відкриття провадження у справі № 910/11628/19 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 48.

Проте поштовий конверт із копією зазначеної ухвали було повернуто підприємством поштового зв`язку на адресу суду без вручення Товариству.

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 статті 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 цього Закону).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою суду від 17 вересня 2019 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Положеннями частини 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

6 червня 2019 року між сторонами було укладено договір поставки № 204, за умовами якого Товариство зобов`язалося у встановлений цим договором термін поставити позивачу товар - металеву ємність на 6000 літрів, а Агрофірма, у свою чергу, - прийняти та оплатити вартість цього товару на умовах вказаного правочину.

Зазначений договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками наведених юридичних осіб.

За змістом пункту 1.2 цього договору найменування, кількість та асортимент товару визначається специфікацією.

Вартість товару визначається постачальником в рахунку-фактурі та специфікації до даного договору (пункт 2.1 договору).

У матеріалах справи наявна відповідна специфікація № 1, згідно якої сторони погодили поставку Агрофірмі металевої ємності на 6000 літрів вартістю 25 000,00 грн. (без ПДВ) та надання позивачу відповідних послуг з перевезення цього товару на суму 2 500,00 грн. Загальна ціна цієї специфікації, з урахуванням ПДВ, склала 33 000,00 грн.

У пункті 4.1 даного правочину сторони погодили умови оплати товару, за якими 100 % від загальної вартості такого товару перераховується позивачем на користь постачальника протягом трьох банківських днів з дати підписання специфікації до договору.

Згідно з пунктом 8.1 договору останній набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 травня 2020 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх закінчення. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, що мали місце під час дії договору.

Судом встановлено, що на виконання умов цієї угоди позивач згідно платіжного доручення від 6 червня 2019 року № 716 сплатив на розрахунковий рахунок відповідача зазначену в специфікації № 1 до договору суму попередньої оплати у загальному розмірі 33 000,00 грн.

Про належне виконання позивачем умов цього договору свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення покупцем своїх зобов`язань за цим правочином.

За змістом пункту 3.1 наведеної угоди товар має бути поставлений силами постачальника краном-маніпулятором на склад покупця протягом трьох календарних днів з дня отримання передоплати. Товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту передачі товару безпосередньо покупцю або повноважному представнику покупця відповідно до накладної. Факт передачі товару підтверджується видатковою накладною (складською накладною), підписаною представником покупця.

З огляду на вищенаведені положення цієї угоди, Товариство повинно було поставити позивачу передбачений укладеним між сторонами договором товар до 9 червня 2019 року включно.

Водночас судом встановлено, що у наведений строк спірний товар на адресу Агрофірми поставлено відповідачем не було.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, предметом яких є поставка товару.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина 1 статті 665 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 ЦК України).

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Судом встановлено, що листом від 5 липня 2019 року № 1/59 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути суму перерахованої Агрофірмою попередньої оплати у розмірі 33 000,00 грн., а також сплатити на користь покупця нараховану суму пені в розмірі 16 500,00 грн.

Наведена вимога була отримана уповноваженою особою Товариства 31 липня 2019 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідної вимоги від 5 липня 2019 року № 1/59, опису вкладення та рекомендованого повідомлення про вручення зазначеного поштового відправлення.

Однак ця вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, а проведена позивачем попередня оплата товару останньому не повернута.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зважаючи на те, що сума боргу відповідача, яка складає 33 000,00 грн. перерахованої позивачем попередньої оплати, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед Агрофірмою, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми боргу.

Також у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної поставки товару, позивач у своїй позовній заяві, з урахуванням заяви від 30 жовтня 2019 року, просив суд стягнути з Товариства 16 500,00 грн. пені, нарахованої за прострочення виконання зобов`язання по поставці товару у період з 10 червня 2019 року по 17 вересня 2019 року на суму основного боргу в розмірі 33 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів, робіт, чи послуг (частина 4 статті 231 ГК України).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За змістом пункту 6.2 договору у випадку порушення постачальником строків поставки товару відповідно до пункту 3.1.1 даного договору, останній сплачує покупцю пеню, розраховану в розмірі 10 % від суми непоставленого товару за кожен день прострочення поставки, але не більше 50 %.

Як було зазначено вище, Товариство повинно було поставити позивачу передбачений укладеним між сторонами договором товар до 9 червня 2019 року включно.

Водночас вимога позивача про від 5 липня 2019 року № 1/59 про повернення суми здійсненої Агрофірмою передоплати у розмірі 33 000,00 грн. була отримана відповідачем 31 липня 2019 року.

Суд звертає увагу на те, що коли у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, слід виходити з приписів частини 2 статті 530 ЦК України.

Відповідно до вказаної норми якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань".

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що прострочення відповідачем виконання його зобов`язання щодо поставки Агрофірмі товару виникло 10 червня 2019 року та тривало до 7 серпня 2019 року включно, тоді як з 8 серпня 2019 року у Товариства виникло грошове зобов`язання з повернення позивачу сплачених останнім грошових коштів попередньої оплати такого товару.

З матеріалів справи вбачається, що Агрофірма просила суд стягнути з Товариства суму наведеної штрафної санкції, нарахованої за прострочення виконання зобов`язання по поставці товару в загальному розмірі 33 000,00 грн., у період з 10 червня 2019 року по 17 вересня 2019 року.

Проте судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня, нарахована у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання по поставці товару на суму 33 000,00 грн. у період з 10 червня 2019 року лише по 7 серпня 2019 року, оскільки з 8 серпня 2019 року негрошове зобов`язання відповідача щодо поставки товару було відсутнє у зв`язку з його трансформацією у грошове зобов`язання по поверненню сплаченої позивачем суми попередньої оплати.

Водночас оскільки заявлений Агрофірмою до стягнення розмір пені не перевищує обрахованого судом цього розміру, що підлягає стягненню з Товариства у період з 10 червня 2019 року по 7 серпня 2019 року на суму непоставленого товару у розмірі 33 000,00 грн., відповідає положенням договору та не виходить за межі максимального розміру цієї штрафної санкції, передбаченого пунктом 6.2 договору, позовна вимога про стягнення з відповідача 16 500,00 грн. пені підлягає задоволенню.

За таких обставин позов Агрофірми підлягає задоволенню.

Як було зазначено вище, у своєму позові Агрофірма просила суд стягнути з Товариства 5 300,00 грн. понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Натомість до позовної заяви на підтвердження витрат на правову допомогу позивачем було надано лише договір про надання правничої (правової) допомоги від 5 липня 2019 року, укладений між ним та адвокатським бюро "Баулін і партнери", та додаток до цього правочину. Однак детального опису робіт (наданих послуг), а також жодних рахунків, актів про надані послуги, платіжних доручень чи інших документів, які свідчать про фактичне понесенням позивачем витрат на професійну правничу допомогу та конкретний обсяг таких послуг, Агрофірмою надано суду не було.

Крім того, зі змісту наданого позивачем договору про надання правничої (правової) допомоги від 5 липня 2019 року не вбачається, що цей правочин охоплює представництво інтересів позивача саме в даному спорі.

За приписами частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі. Водночас заявлені позивачем витрати на правову допомогу адвоката відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Саніл" (03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 48; ідентифікаційний номер 38723142) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Харчовик" (41642, Сумська область, Конотопський район, село Чорноплатове, вулиця Шевченка, будинок 38; ідентифікаційний номер 30228102) 33 000 (тридцять три тисячі) грн. 00 грн. основного боргу, 16 500 (шістнадцять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. пені, а також 1 921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 18 листопада 2019 року

Суддя Є.В. Павленко