Ухвала

від 11.11.2019 по справі 916/349/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"11" листопада 2019 р.м. Одеса Справа № 916/349/17

Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М.

секретар судового засідання Драганова А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу (вх.№2-5348/19 від 01.11.2019р.) Товариства Ізмаїльських фотографів "Юпітер" (68600, Одеська обл., місто Ізмаїл, проспект Леніна, будинок 7, корпус А, квартира 33, код ЄДРПОУ 35273812 ) на дії (бездіяльність) державного виконавця Ізмаїльського МР ВДВС ГТУЮ в Одеській області, подану у справі №916/349/17

за позовом: Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради (68600, Одеська обл., місто Ізмаїл, проспект Суворова, будинок 62);

до відповідача: Товариства Ізмаїльських фотографів "Юпітер" (68600, Одеська обл., місто Ізмаїл, проспект Леніна, будинок 7, корпус А, квартира 33)

про стягнення 4892 грн.

за участю представників сторін:

від відповідача (скаржника): не з`явився;

від позивача: не з`явився;

від суб`єкта оскарження : не з`явився;

ВСТАНОВИВ :

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.04.2017р. у справі №916/349/17 позов Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради задоволено, стягнуто з Товариства Ізмаїльських фотографів "Юпітер" заборгованість з орендної плати у сумі 4892 грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1600 грн. 00 коп.

19.04.2017р. на примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2017р. видано відповідний наказ.

01.11.2019р. до суду надійшла скарга Товариства Ізмаїльських фотографів "Юпітер", згідно якої скаржник просить суд визнати постанову №57843783 від 14.01.2019р., винесену старшим державним виконавцем Ізмаїльського МР ВДВС ГТУЮ в Одеській області Шкурінським С.С., про арешт коштів боржника неправомірною та скасувати її.

В обґрунтування поданої скарги скаржник зазначає про неправомірність накладення державним виконавцем арешту на рахунки боржника, які призначені для виплати заробітної плати та для обліку коштів соціального страхування.

При цьому скаржник також зауважив, що про накладення арешту йому стало відомо 12.06.2019р. від співробітників банківської установи, одразу після чого Товариство Ізмаїльських фотографів "Юпітер" 19.06.2019р. звернулось до Ізмаїльського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Одеські області з вимогою надати всі копії постанов, які були винесені щодо боржника.

Лише 28.10.2019р., як вказує скаржник, Товариством Ізмаїльських фотографів "Юпітер" було отримано постанову про відкриття виконавчого провадження №57843783 від 05.12.2018р.

При цьому постанову про арешт коштів боржника від 14.01.2019р. скаржником було отримано 31.10.2019р. з автоматизованої системи виконавчого провадження.

Ухвалою суду від 06.11.2019р. скаргу Товариства Ізмаїльських фотографів "Юпітер" призначено до розгляду в засіданні суду на "11" листопада 2019 р. о 13 год. 45 хв.

11.11.2019р. до суду від суб`єкта оскарження надійшли заперечення на скаргу (а.с.74-75), згідно яких державний виконавець зазначив, що на момент винесення спірної постанови боржником не було надано будь-яких підтверджуючих документів, що відповідні рахунки призначені для виплати заробітної плати та для обліку коштів соціального страхування. Також, як вказує виконавець йому не надходила відмова АТ КБ "Приватбанк" у накладенні арешту на рахунки.

При цьому виконавець зауважує, що відповідною постановою на кошти, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, арешт не накладався.

В судове засідання 11.11.2019р. представники сторін та органу ДВС не з`явились, про поважність причин неявки суд не сповістили, при цьому останні про місце дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, шляхом направлення на їх адреси вищевказаної ухвали суду, а також телефонограмами (т.2 а.с.71-73).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи вищевказане та встановлені законом обмеження щодо строку розгляду скарги, суд вважає за можливе розглянути скаргу, подану у справі № 916/349/17 за відсутності стягувача, боржника та державного виконавця.

Згідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, або у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ст. 341 ГПК України).

Оскільки, як зазначає скаржник, і вказане не спростовано виконавцем у поданих запереченнях, оскаржувану постанову ним було отримано з автоматизованої системи виконавчого провадження тільки 31.10.2019р., суд доходить висновку, що Товариство Ізмаїльських фотографів "Юпітер" звернулося до суду зі скаргою без пропущення встановленого законом строку, зазначеного у ст. 341 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р.

У відповідності до ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Розглянувши вищевказану скаргу Товариства Ізмаїльських фотографів "Юпітер" з наданими доказами, суд дійшов висновку, що у задоволенні скарги слід відмовити, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців є однією із засад виконавчого провадження, встановлених статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Відповідно до частини 2 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Згідно з пунктом 7 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Частиною 1 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Як встановлено судом, постановою від 14.01.2019р. ВП №57843783 (а.с.64) старшим державним виконавцем Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Шкурінським С.С. накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках в АТ КБ "Приватбанк", а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику - Товариству Ізмаїльських фотографів "Юпітер", у межах суми звернення стягнення 7 341,20 грн.

Водночас спір в рамках даної скарги стосується оскарження Товариством Ізмаїльських фотографів "Юпітер" неправомірних дій державного виконавця щодо накладення арешту на рахунки скаржника, які призначені для виплати заробітної плати та для обліку коштів соціального страхування, з огляду на що суд вказує наступне.

Відповідно до ст.ст. 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст.2, ч.2 ст.10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949р. № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961р., ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ч. 6 ст. 24 Закону України "Про оплату праці" своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.

Отже, виплата підприємством працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Між тим суд вказує, що згідно до ч.ч.3,4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках . Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вже було зазначено судом, обґрунтовуючи неправомірність дії державного виконавця, скаржник зазначає про накладення останнім арешту на рахунки Товариства Ізмаїльських фотографів "Юпітер", які призначені для виплати, зокрема, заробітної плати.

Проте, не скориставшись фактично своїм правом, скаржник, як учасник виконавчого провадження та судового процесу, в підтвердження викладених ним обставин не надав суду жодних доказів обґрунтування щодо суми грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати, а також того, що арештовані рахунки використовуються виключно з метою оплати праці та здійснення пов`язаних відрахувань, чи наявності інших рахунків в банківських установах, які використовуються з метою забезпечення діяльності товариства.

Приймаючи до уваги встановлені законом обмеження щодо збирання судом доказів з власної ініціативи, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи жодних доказів, підтверджуючих накладення державним виконавцем арешту на рахунки, що використовуються для виплати заробітної плати, суд доходить висновку про відмову у задоволенні скарги.

Приймаючи рішення у даній скарзі, судом також було враховано висновки Верховного суду, викладені у постанові від 25.10.2019р. у справі №37/70, які в силу положень ст. 236 ГПК України є обов`язковими для врахування судом першої інстанції.

Керуючись ст. 234, ч.3 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні скарги Товариства Ізмаїльських фотографів "Юпітер" на дії (бездіяльність) державного виконавця Ізмаїльського МР ВДВС ГТУЮ в Одеській області, поданої у справі №916/349/17 - відмовити.

Повний текст ухвали складено 18.11.2019р.

Ухвала набирає чинності 18.11.2019р. та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання законної сили ухвали Господарського суду Одеської області.

Суддя Ю.М. Щавинська