Рішення

від 18.11.2019 по справі 481/1407/19

НОВОБУЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 481/1407/19

Провадж.№ 2/481/406/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року Новобузький районний суд Миколаївської області

в складі: головуючої судді Ціпивко І.І.,

з участю секретаря судового засідання Кузьміної Н.П.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Новий Буг Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

встановив:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка - ОСОБА_2 , якій за життя належали на праві власності земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 1,97 та 1, 70 гектара відповідно, що розташовані на території Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, що належали померлій на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №831330 від 26 квітня 2006 року та серії МК в„–002241 від 10 серпня 2004 року. У липня 2019 року, від фермера, в якого вказана земля перебувала в оренді, їй стало відомо про існування заповіту ОСОБА_2 на її користь.

Покликаючись на те, що не звернулася у визначений законом строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки не знала про існування заповіту, що вважає поважною причиною пропуску такого строку, ОСОБА_1 просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_2 , тривалістю два місяці.

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2019 року (головуюча суддя Ціпивко І.І) вказану позовну заяву ОСОБА_1 до Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового провадження на 23 жовтня 2019 року. Проте, з незалежних від суду причин підготовче провадження відкладалося та було проведено 18 листопада 2019 року.

Позивач ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує, покликаючись на мотиви викладені в позовній заяві та просить їх задовольнити.

Представник відповідача Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області подав заяву, в якій просить розглянути дану справу за відсутності їх представника, оскільки вони позов визнають та не заперечують проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Відповідно до ч.3 ст.13, ч.2 ст.49, ч.3 ст.200, ч.4 ст.206 ЦПК України у випадку визнання позову відповідачем суд ухвалює рішення за результатами підготовчого провадження. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали справи, давши належу оцінку доказам у справі, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі Плахтєєва та Плахтєєв проти України (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч.1 ст.81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Відповідно до ч.3 ст.13, ч.2 ст.49, ч.3 ст.200, ч.4 ст.206 ЦПК України у випадку визнання позову відповідачем суд ухвалює рішення за результатами підготовчого провадження. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз`яснень, суд, перевіривши порушення прав та обов`язків позивача у межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується долученою копією свідоцтва про смерть, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , в м. Вілючинськ, Камчатський край, Росія, померла громадянка Росії - ОСОБА_2 , про що 10 травня 2017 року зроблено відповідний актовий запис №47 та відділом ЗАГС м. Вілючинськ, Камчатського краю від 11 жовтня 2018 року, повторно видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .

Ще за життя, 10 березня 2015 року, ОСОБА_2 склала заповіт, яким земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 1,97 та 1, 70 гектара відповідно, що розташовані на території Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, що належали їй на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №831330 від 26 квітня 2006 року та серії МК в„–002241 від 10 серпня 2004 року, заповіла ОСОБА_1 ..

Судом встановлено, що заповіт посвідчено державним нотаріусом П`ятої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Коваленко Н.В., зареєстровано в реєстрі за №1-214 та на день смерті заповідача такий не змінено та не скасовано.

З долученої до матеріалів справи копії паспорта серії НОМЕР_3 та інших документів - вбачається, що позивач по справі - ОСОБА_1 і є особою на чию користь складено заповіт.

Згідно з Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) відсутні будь-які відомості про заведення спадкової справи щодо майна ОСОБА_2 після її смерті.

Отже, із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 до нотаріальної контори спадкоємці (як за заповітом так і за законом) не зверталися, спадкова справа не заводилася, відповідне повідомлення ОСОБА_1 не надсилалося та не розміщувалася в пресі інформація про наявність заповіту ОСОБА_2 ..

Разом з тим, з відповіді наданої приватним нотаріусом Новобузького районного нотаріального округу Миколаївської області Савченко А.В., встановлено факт звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 та відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з тим, що вона пропустила піврічний термін, передбачений цивільним законодавством для подання заяви. Шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті спадкодавця сплив ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При спадкуванні майна щодо померлого громадянина Росії (як і інших країн Співдружності Незалежних Держав, учасники цієї Конвенції, іменовані далі Договірні Сторони) застосовуюся положення Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року, в частині надання правової допомоги, майнових правовідносин та спадкування, яка 10.11.1994 року ратифіковано Верховною Радою України та яка набула чинності для України 14.07.1995 року.

Згідно з ст.44 Конвенції громадяни кожної з Договірних Сторін можуть успадковувати на територіях інших Договірних Сторін майно або права за законом або за заповітом на рівних умовах і в тому ж обсязі, як і громадяни цієї Договірної Сторони.

Відповідно до п.2 ст.48 Конвенції провадження по справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно.

Відповідно до п.3 ст.20 Конвенції по позовах на право власності й інших речових прав на нерухоме майно виключно компетентні суди за місцем перебування майна.

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту (як при обставинах даної справи) є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Відповідно до положень статті 63 Закону України Про нотаріат в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини, нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Згідно з пунктами 7, 209, 188, 214 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 283/8882 (чинних на час виникнення спірних правовідносин), довідки про заповіти (про наявність заповіту, його зміст та ін.) видаються особам, щодо яких було складено заповіт, а також органам, переліченим в абзаці третьому пункту 7, та спадкоємцям за законом тільки після смерті заповідача за умови подання свідоцтва про його смерть. При підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, наявність та чинність спадкового договору, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині. Нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Отже, Закон пов`язує виникнення у нотаріуса або особи, уповноваженої на вчинення нотаріальних дій, обов`язку здійснювати дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме, з моментом заведення спадкової справи, чому передує звернення спадкоємця із заявою про прийняття спадщини.

Аналогічна висновок висловлений Верховним Судом, у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, в постанові у справі № 565/1145/17 від 26 червня 2019 року.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, яка визначає критерії законності та обґрунтованості рішення, а також ст. 13 Про судоустрій і статус суддів , при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відтак, встановивши, що ОСОБА_1 була необізнана про наявність заповіту, складеного на її користь, оскільки спадкова справа після смерті спадкодавця ОСОБА_2 не заводилася, й відповідно не були здійснені повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом, суд дійшов обґрунтованого висновку про поважність причин пропуску позивачем строку прийняття спадщини, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України є підставою для визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Таким чином, враховуючи свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права; те, що позивач оформити право на спадкове майно (земельні ділянки), в нотаріальному порядку не має можливості у зв`язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з тим, що пропустила піврічний термін передбачений цивільним законодавством для подання заяви нотаріусу; представник відповідача з позовними вимогами згідний та проти задоволення позову не заперечує, що не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб; будь-яких інших спадкоємців, які б претендували на спірне майно, судом не встановлено, а тому враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд вважає позов обґрунтованим, підставним та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 223, 229, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов задовольнити повністю. Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в 2 (два) місяці з дня набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частин або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: 55654, Миколаївська область, Новобузький район, с. Чернігівка , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 .

Відповідач: Новохристофорівська сільська рада Новобузького району Миколаївської області, місце знаходження: 55654, Миколаївська область, Новобузький район, с. Новохристофорівка, код ЄДРПОУ 04376713.

Повне судове рішення складено 18 листопада 2019 року.

Суддя І.І. Ціпивко