Рішення

від 11.11.2019 по справі 340/2387/19

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/2387/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Сагуна А.В.;

за участю секретаря судового засідання - Гуріної І.С.;

представника позивача - Дем`яненко Т.О.

представника відповідача - Іванової І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в місті Кропивницькому адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Зеленської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області про визнання незаконним та скасування рішення, а також зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Дем`яненко Тетяна Олександрівна в інтересах ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Зеленської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області від 2 листопада 2018 року № 240 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства";

- зобов`язати Зеленську сільську раду Петрівського району Кіровоградської області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2.00 га , що розташована на території Зеленської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області.

Також адвокат просить суд стягнути на користь позивача понесені витрати за надання правничої допомоги 5000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Зеленської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області.

В обґрунтування вимог зазначив, що рішенням відповідача від 2 листопада 2018 року позивачу протиправно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, хоча ним дотримано всіх вимог при подачі відповідної заяви. Згідно оскаржуваного рішення, підставою для відмови в наданні дозволу стало те, що земельна ділянка яку гр. ОСОБА_2 бажає набути у власність, відноситься до земель загального користування сільської ради та не відноситься до земель сільськогосподарського призначення.

Відтак, вважає, що оскаржуване рішення відповідача є безпідставним та не обґрунтованим.

Сільський голова, як представник відповідача, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає про відсутність земельних ділянок, які відповідають розміру заявленому позивачем у своєму клопотанні у частині села, вказаній ним як бажане місце розташування земельної ділянки (а.с. 25-29).

Ухвалою суду від 27 вересня 2019 року задоволено клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду (а.с. 1-2).

В судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги із підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог із підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

17.09.2018 ОСОБА_2 звернувся до Зеленської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області із заявою щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2.00 га, що розташована на території Зеленської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області (а.с. 6).

До вказаної заяви додані документи згідно додатку (а.с. 6).

Рішенням Зеленської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області від 2 листопада 2018 року № 240 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства" відмовлено у наданні такого дозволу у зв`язку з відповідністю плановій землевпорядній та містобудівній документації, а саме спираючись на підоснову до генерального плану, земельна ділянка яку гр. ОСОБА_2 бажає набути у власність відноситься до земель загального користування сільської ради та не відноситься до земель сільськогосподарського призначення (а.с. 5).

Позивач, вважаючи, що відповідачем, було незаконно відмовлено йому у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У відповідності до п. "б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

При цьому, з огляду на зміст п.п. "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

На підставі п. "б" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч.1, 7 ст.5 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 р. №742-IV для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про наявність у позивача можливості отримати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, із земель державної власності сільськогосподарського призначення, однак за умови, якщо такого права він не використав раніше.

Водночас, документальних доказів використання позивачем раніше такого права відповідач до суду не надав.

Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР від 21.05.1997 року визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

У відповідності до ч.1 ст.10 цього Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно приписів ст.25 цього Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" №2498-VIII від 10.07.2018 року, який набрав чинності 01.01.2019 року, розділ Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 21 такого змісту: "21. Установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".

Проаналізувавши вищезазначені норми, суд дійшов висновку про наявність у відповідача повноважень щодо надання громадянам, в тому числі й позивачу, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.ч.6, 7 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Отже, отримавши заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, відповідач, згідно з статтею 118 ЗК України, повинен був у місячний строк дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати позивачу мотивовану відмову у наданні дозволу.

Натомість, відповідач за результатами розгляду заяви відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстави, що не передбачена частиною 7 статті 118 ЗК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено права органу місцевого самоврядування відступати від положень даної статті.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відтак, посилання відповідача на наявність рішень про надання дозволу іншим громадянам на розробку та в подальшому затвердження проектів землеустрою, стосовно земельної ділянки на яку претендував позивач - не було підставою для прийняття рішення щодо відмови позивачу у наданні відповідного дозволу, а тому вказана обставина не підлягає дослідженню в межах заявленої позовної вимоги.

Підставою для винесення оскаржуваного рішення стало те, що земельна ділянка яку гр. ОСОБА_2 бажає набути у власність відноситься до земель загального користування сільської ради та не відноситься до земель сільськогосподарського призначення, проте в порушення ч. 2 ст.77 КАС України відповідач не надав жодних доказів, стосовно таких доводів.

Таким чином, позовна вимога в якій позивач визнати протиправним та скасувати рішення Зеленської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області від 2 листопада 2018 року № 240 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства" є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги, в якій позивач просить зобов`язати Зеленську сільську раду Петрівського району Кіровоградської області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2.00 га, що розташована на території Зеленської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

У відповідності з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23.11.2018 р. №П/811/601/18 (провадження №К/9901/58495/18), а згідно з статтею ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Разом з тим, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки заява позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою від 17.09.2018 розглянута з порушенням норм Земельного кодексу України, суд вважає, що порушене право позивача на отримання обґрунтованого рішення за її заявою має бути відновлено шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути дану заяву.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За наслідками розгляду справи, з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним, витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн., на підтвердження понесення яких надано: ордер серії КР № 72147 (а.с. 18), копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.16), квитанція від 16.09.2019 (а.с .17)

Керуючись ст.ст.139, 143, 241-246, 255, 263 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Зеленської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області (вул. Дружби, 4, с. Зелена, Петрівський район, Кіровоградська область, 28320, код ЄДРПОУ 04364228) про визнання незаконним та скасування рішення, а також зобов`язання вчинити певні дії -задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Зеленської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області від 2 листопада 2018 року № 240 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства".

Зобов`язати Зеленську сільську раду Петрівського району Кіровоградської області на найближчому засіданні повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 17.09.2018 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2.00 га, що розташована на території Зеленської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області.

Стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати на оплату професійної правничої допомоги за рахунок бюджетних асигнувань Зеленської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області у розмірі 5000 грн. (п`ять тисяч грн.).

Рішення набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене у порядку та строки, встановлені статтями 293, 295-296 та пунктом 15.5 Перехідних положень цього Кодексу.

Рішення складено у повному обсязі 15.11.2019.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. Сагун