Рішення

від 14.11.2019 по справі 909/1087/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.11.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1087/19

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго"

до відповідача: Приватного підприємства фірми "Згарда"

про стягнення заборгованості в сумі 11 216 грн 91 к.

за участю:

від позивача: Микитин Н.Ю., Стеблинська Н.І.

від відповідача: не з"явився

ВСТАНОВИВ:

Державне міське підприємство "Івано-Франківськтеплокомуненерго" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства фірми "Згарда" про стягнення заборгованості в сумі 11 216 грн 91 к.

Ухвалою суду від 02.10.19 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.11.19, за наслідками якого розгляд справи по суті відкладено на 14.11.19.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Зокрема, вказали на те, що відповідач не виконав зобов»язання щодо оплати наданих послуг в терміни, передбачені договором про постачання теплової енергії №374 від 03.04.06. В обгрунтування позовних вимог посилалися на ст. 530, 612, 625 ЦК України та 179, 193 ГК України.

Відповідач в судові засідання жодного разу не з`явився, конституційним правом на захист своїх прав не скористався, причин неприбуття не повідомив, відзиву на позов не подав.

Ухвала суду від 02.10.19 направлялася відповідачу відповідно до ст.120 ГПК України рекомендованою кореспонденцією за адресою, зазначеною у позовній заяві та у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, здійсненого на запит суду від 02.10.19 №1005805477, та повернулася на адресу суду відділенням поштового зв`язку із зазначенням причини повернення: "за закінченням встановленого строку зберігання".

Адресована відповідачу ухвала суду від 05.11.19 на момент прийняття рішення відповідачу не вручена.

Крім того, про судове засідання 14.11.19 суд відповідно до ч.6ст.120 ГПК України повідомляв відповідача телефонограмою №80/2019 від 13.11.19, однак зазначену телефонограму відповідачем не прийнято - засоби зв"язку з відповідачем, зазначені у ЄДРЮОФОПГФ, виявилися недійсними.

Факт неотримання ухвал, які суд з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав відповідачу за належною адресою та які повернулися в суд у зв`язку з їх неотриманням адресатом, свідчить про суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Згідно ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об"єктивному встановленню всіх обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, а також, беручи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 14.11.19 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

03.04.06 між сторонами у справі укладено договір №374 про постачання теплової енергії.

За умовами цього договору, при виконанні його умов та при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов"язалися керуватися чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплоспоживальних установок і теплових мереж, іншими законодавчими актами України, що регулюють правовідносини, передбачені цим договором.

Сторони уклали договір письмово у формі єдиного документа, його підписали повноважні особи обох сторін за договором та скріпили печатками сторін. Згідно з п.9.1 договору цей договір діє до 31.12.2006 та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

Згідно з п 1.1. договору виробник (позивач) зобов`язався постачати споживачеві (відповідачу) теплову енергію (далі - енергія) відповідно до умов Договору, а Споживач - своєчасно проводити оплату за використану енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 2.1. договору, енергія постачається споживачу в обсягах, згідно з додатком № 1 до цього договору на опалення та вентиляцію, гаряче водопостачання, технологічні потреби.

У розділі 3 договору сторони визначили права та обов`язки споживача, зокрема, зазначили, що споживач має право на отримання інформації щодо тарифів, умов та режимів споживання та перевірку кількісних і якісних показників надання послуг та зобов»язаний виконувати умови та порядок оплат спожитої енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

У розділі 5 договору сторони погодили облік теплової енергії. Так, п. 5.1. та 5.2 Договору передбачено, що облік споживання енергії проводиться виключно за Приладами. Розрахунковий метод застосовується тільки при тимчасовому підключенні терміном до 6 місяців.

Як зазначено у п. 5.3. договору, споживач, що має Прилади, щомісячно з 26 по 31 число направляє свого представника у відділ договірної роботи та реалізації теплової енергії виробника за адресою: АДРЕСА_1 . Б. Хмельницького АДРЕСА_2 а, для подання звіту про фактичне споживання енергії за розрахунковий місяць. В абзаці другому п. 5.3. договору сторони погодили, що у випадку неподання звіту про фактичне споживання енергії за розрахунковий період по приладах у вказаний термін, розрахунок за використану енергію проводиться розрахунковим методом згідно годинних теплових навантажень.

Відповідно до п. 5.6. договору, розрахунки за енергію, що споживається проводяться у грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць.

Згідно з п. 5.8. договору, оплата послуг здійснюється споживачем на підставі виставлених виробником рахунків-фактур та в розмірі суми, вказаної в цих рахунках: - з платежів поточного розрахункового періоду в 5-денний термін після дати одержання рахунків-фактури; - з платежів передоплати з 1-го до 5-го числа поточного розрахункового періоду; - в платіжних дорученнях споживач повинен обов`язково вказати номер договору та призначення платежу. У випадку несплати платіжних документів в терміни, обумовлені цим договором, нараховується пеня в розмірі 1% за кожний день прострочення до дня фактичної оплати. За наявності заборгованості по цьому договору, виробник зараховує кошти, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за минулі періоди, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу. Тільки після повного погашення суми боргу, перераховані кошти зараховуються за поточний розрахунковий період.

На виконання умов договору позивач у період вересень 2016 - серпень 2019 років поставляв відповідачу теплову енергію та виставляв рахунки - фактури, копії яких із доказами направлення відповдіачу (реєстрами) містяться в матеріалах справи.

В порушення прийнятих на себе зобов»язань відповідач за поставлену теплову енергію в спірний період розраховувався не в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості останнього перед позивачем, яка станом на 30.09.19 складає 5892,61грн.

На підставі п. 5.8 договору, ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов"язання, позивач нарахував відповідачу 4255,52грн. пені, 298,05 грн. 3% річних, 770,73грн. інфляційних втрат та звернувся за захистом порушеного права до суду.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать(ст.174 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із приписами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Вказані положення кореспондуються із положеннями ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901ЦК України).

Відповідно до наведеного, договір укладений між позивачем і відповідачем, є договором надання послуг.

На підставі господарського договору між суб`єктами господарювання виникають господарські зобов`язання, в силу яких один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ст.173, 174 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 525, 526, 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 5.8. договору у випадку несплати платіжних документів в терміни, обумовлені цим договором, нараховується пеня в розмірі 1% за кожний день прострочення до дня фактичної оплати.

Визначений сторонами договору розмір пені відповідає приписам ст.1 Закону України "Про відповідальність суб"єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

Суд встановив, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку з оплати отриманої теплової енергії не виконав; обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не навів; доказів виконання зобов"язання не надав, доводи позивача не спростував, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Факт порушення відповідачем свого зобов`язання щодо оплати теплової енергії в строк, встановлений договором, підтверджується матеріалами справи, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу обґрунтовані та належать до задоволення.

Враховуючи те, що судом встановлено факт прострочення грошового зобов`язання відповідачем, позивачем правомірно здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Суд перевірив правильність нарахування позивачем пені за період липень 2018 - червень 2019, 3% річних за період з вересень 2016 - червень 2019 та інфляційних втрат за період з 01.11.16 - 31.08.19 та задовольняє їх за розрахунком позивача, який наявний в матеріалах справи та є арифметично вірним.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову.

Щодо судових витрат, слід ззаначити, що згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 1921,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №2198 від 27.09.19.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено в повному обсязі, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.124, 129, 129-1 Конституції України, ст. 2, 86, 129, 236-238, 240, 241,247-252, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

задовольнити позов Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" до Приватного підприємства фірми "Згарда" про стягнення заборгованості в сумі 11216 грн 91 к.

Стягнути з Приватного підприємства фірми "Згарда"(м.Івано-Франківськ, вул.Бельведерська, 53, код 13659255) на користь Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго", вул. Б.Хмельницького, буд.59-а, м. Івано-Франківськ, 76009 (код 03346058) 5892,61 (п"ять тисяч вісімсот дев"яносто дві гривні шістдесят одну копійку) основного боргу, 4255,52(чотири тисячі двісті п"ятдесят п"ять гривень п"ятдесят дві копійки) пені, 298,05 (двісті дев"яносто вісім гривень п"ять копійок) 3% річних, 770,73(сімсот сімдесят гривень сімдесят три копійки) інфляційних втрат та 1921,00(одну тисячу дев"ятсот двадцять одну гривню) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.11.2019

Суддя Матуляк П. Я.