Рішення

від 12.11.2019 по справі 910/13205/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.11.2019Справа № 910/13205/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О., за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства Компанія АДЛЄР

до Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІСТРОВІ САДИ

про стягнення 41 444,81 грн.

представники учасників справи:

від позивача: Бантлаб В.В.(довіреність);

відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Компанія АДЛЄР звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІСТРОВІ САДИ про стягнення 41 444,81 грн., з яких 3117,20 грн. інфляційних втрат, 20661,91 грн. пені, 17 665,70 грн. 30% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань за договором про технічне обслуговування/ремонт сільськогосподарської техніки та поставку запасних частин № 36 від 19.02.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13205/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання у справі призначено на 22.10.2019.

07.10.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

В судове засідання 22.10.2019 з`явився представник позивача та надав пояснення по справі. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Протокольною ухвалою від 22.10.2019 судове засідання було відкладено на 12.11.2019.

В судове засідання 12.11.2019 з`явився представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання 12.11.2019 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся ухвалами суду.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 12.11.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.02.2018 між Приватним підприємством Компанія АДЛЄР (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДНІСТРОВІ САДИ (замовник) укладено Договір про технічне обслуговування/ремонт сільськогосподарської техніки та поставку запасних частин №36 (договір), відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику послуги з технічного обслуговування та/або ремонту сільськогосподарської техніки чи її складових частин, у тому числі з використанням матеріалів (запасних частин) як замовника, так і спеціально замовлених виконавцем.

У зв`язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ТОВ ДНІСТРОВІ САДИ взятого на себе зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно договору від 19.02.2018 про технічне обслуговування/ремонт сільськогосподарської техніки та поставку запасних частин №36, 14.02.2019 ПП Компанія АДЛЄР звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення із ТОВ ДНІСТРОВІ САДИ суми заборгованості 182542,55 грн., з яких 100554,70 грн. основного боргу, 28395,53 грн. пені, 22110,94 грн. штрафу, 24063,66 грн. 30% річних та 7417,72 грн. інфляційних втрат за період із 17.05.2018 по 14.02.2019.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 №910/2287/19 позов Приватного підприємства Компанія АДЛЄР задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІСТРОВІ САДИ на користь Приватного підприємства Компанія АДЛЄР суму основного боргу у розмірі 100554,70 грн., пеню у розмірі 28159,58 грн., штраф у розмірі 22110,94 грн., 30% річних у розмірі 23910,31 грн., інфляційні втрати у розмірі 7417,72 грн. та судовий збір у розмірі 2732,30 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду №910/2287/19 від 24.07.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 у справі №910/2287/19 залишено без змін.

За твердженням позивача, остаточне виконання рішення суду у справі №910/2287/19 відбулось лише 17.09.2019.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що оскільки грошове зобов`язання, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва №910/2287/19 від 24.04.2019 було виконане лише 17.09.2019, позивачем заявлено вимоги про стягнення з ТОВ ДНІСТРОВІ САДИ 41444,81 грн. заборгованості за договором №36 від 19.02.2018, з яких 3117,20 грн. інфляційних втрат, 20661,91 грн. пені, 17 665,70 грн. 30% річних, нараховані за період з 15.02.2019 по 16.09.2019.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, факти встановлені рішенням суду у справі №910/2287/19 щодо неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором від 19.02.2018 про технічне обслуговування/ремонт сільськогосподарської техніки та поставку запасних частин №36 щодо оплати вартості отриманого товару у розмірі 100554,70 грн., повторного доведення не потребують.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Крім того, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання не припиняє правовідносин сторін, не звільняє божника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

В пункті 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

В постанові Верховного Суду від 16.05.2018 по справі № 686/21962/15-ц Великою Палатою викладено правову позицію щодо того, що є не вірним висновок Верховного Суду України про неможливість застосування норм, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (ст. 625 ЦКУ) до правовідносин, які виникають з приводу виконання судових рішень.

Судом встановлено, що грошове зобов`язання відповідачем виконано повністю лише 17.09.2019, що підтверджується платіжними дорученнями наданими позивачем.

Так, під час примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/2287/19 від 15.08.2019 приватним виконавцем Овчеренком М.О. було здійснено примусове виконання шляхом стягнення грошових коштів з відповідача, що підтверджується платіжними дорученням від 06.09.2019 на суму 6300,64 грн., №380 від 10.09.2019 на суму 8060,25 грн., №386 від 17.09.2019 на суму 170524,66 грн.

Таким чином, грошове зобов`язання відповідача перед позивачем припинилось лише 17.09.2019, а тому мало місце прострочення його виконання у заявлений позивачем період.

Позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 20661,91 грн. за період з 15.02.2019 по 16.09.2019.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 6.3 Договору за прострочення виконання зобов`язання замовник зобов`язаний сплатити на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплачених послуг та/або запасних частин за кожен день прострочки.

У п. 6.4 Договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за цим договором здійснюється протягом 5-ти років з моменту підписання цього договору.

Таким чином, сторони встановили інший період нарахування пені, ніж той, що визначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Перевіривши розрахунок пені, викладений позивачем у позовній заяві, суд встановив, що він є арифметично невірним. За перерахунком суду, розмір пені становить 20631,62 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 30% річних у розмірі 17665,70 грн. за період з 15.02.2019 по 16.09.2019.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з п. 6.7 Договору сторони дійшли згоди, що замовник у випадку прострочення оплати послуг та/або запасних частин за користування коштами виконавця сплачує на користь останнього 30% річних, згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, сторони встановили інший розмір процентів річних (30% річних) ніж той, що встановлений у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши розрахунок 30% річних, викладений позивачем у позовній заяві, суд встановив, що він є арифметично невірним. За перерахунком суду, розмір 30% річних становить 17686,61 грн.

Однак, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 30% річних у заявленому позивачем розмірі - 17665,70 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 3117,20 грн. з період з лютого 2019 року по травень 2019 року.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, у зв`язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства Компанія АДЛЄР в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІСТРОВІ САДИ інфляційних втрат у розмірі 3117,20 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Приватного підприємства Компанія АДЛЄР частково.

Витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІСТРОВІ САДИ" (04080, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 87-А, ідентифікаційний код 37066947) на користь Приватного підприємства "Компанія АДЛЄР" (10007, м. Житомир, вул. Авіаторів, буд. 9, ідентифікаційний код 40239587) 17665,70 грн. 30% річних, 3117,20 грн. інфляційних втрат, 20 631,62 грн. пені, 1919,60 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.11.2019.

Суддя С.О. Турчин