Рішення

від 05.11.2019 по справі 910/9405/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2019Справа № 910/9405/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соломон"

про стягнення 760 827,92 грн.

Представники учасників процесу :

від прокуратури: Вакулюк Д.С.

від позивача: Сукеннікова М.В.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву про стягнення 746799,89 грн. заборгованості, з яких 596924,88 грн. заборгованість зі сплати орендної плати, 87627,62 грн. пені, 17907,75 грн. штрафу та 44339,64 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9405/19, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08.08.2019

Ухвалою Господарського суду міста Києва 08.08.2019 відкладено підготовче засідання у справі №910/9405/19 на 05.09.2019.

05.09.2019 через відділ діловодства суду від прокурора надійшли документи по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 продовжено підготовче провадження у справі №910/9405/19 на 30 днів, відкладено підготовче засідання у справі №910/9405/19 на 24.09.2019.

20.09.2019 від прокурора надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої прокурор просить стягнути з відповідача 760 827,92 грн., з яких 611 952,97 грн. заборгованості зі сплати орендної плати, 88 636,86 грн. пені, 18 358,59 грн. штрафу та 41 879,50 грн. інфляційних втрат.

23.09.2019 від Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву надійшли письмові пояснення, щодо порядку надходження коштів до Державного бюджету від оренди державного майна.

24.09.2019 від прокуратури надійшла заява про виправлення описки, відповідно до якої прокурор просить вважати вірними періоди заборгованості з січня 2018 по травень 2019.

У підготовчому засіданні 24.09.2019 судом прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог та постановлено протокольну ухвалу, якою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.10.2019.

У судовому засіданні 15.10.2019 суд постановив протокольну ухвалу, якою задовольнив усне клопотання прокурора та відклав судове засідання по суті на 05.11.2019.

01.11.2019 від Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву надійшов розрахунок пені.

У судовому засіданні 05.11.2019 прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином ухвалами суду, направленими на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Поштові відправлення повернулись на адресу суду за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач у строк, встановлений ухвалою суду, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 05.11.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та прокурора, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.06.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Соломон" (далі - орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7435 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, загальною площею 143,22 кв. м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 8/16, (реєстровий № 00015332.1.ВКПТДС011), що перебуває на балансі Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ" (далі - балансоутримувач).

Відповідно до п. 1.2 договору, майно передається в оренду з метою розміщення дизайн-студії.

Згідно з п. 2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

02.06.2016 згідно із актом приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 8/16,орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, загальною площею 143,22 кв.м., що перебуває на балансі Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ".

Відповідно до п. 3.1 договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - лютий 2016 - 42 897,26 грн.

Згідно із п. 3.3. договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6 договору сторони погодили, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Орендар зобов`язався своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (п. 5.3 договору оренди).

В пункті 10.10 договору оренди сторони погодили, що майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта про повернення майна покладається на орендаря.

Відповідно до п. 10.1 договору оренди цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 02.06.2016 по 02.05.2019 включно.

Прокурор, звертаючись до суд з даним позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву та обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що відповідач в порушення взятого на себе зобов`язання у період січня 2018 по травень 2019 не здійснив сплати орендних платежів, у зв`язку із чим, у відповідача перед державним бюджетом утворилась заборгованість з орендної плати у розмірі 611 952,97 грн.

У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання, здійснено нарахування 88 636,86 грн. пені, 18 358,59 грн. штрафу та 41 879,50 грн. інфляційних втрат.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Особливості участі прокурора в розгляді справ визначено статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, за змістом положень якої у разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересу держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У даній справі прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву , який отримав статус позивача у справі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з вказаним позовом до суду, прокурор зазначає, що внаслідок невиконання товариством свого обов`язку щодо своєчасного та повного внесення орендної плати за користування держаним майном, до Державного бюджету України не надійшли кошти, чим порушено економічні інтереси держави.

За змістом п.5.3. положення "Про регіональне відділення Фонду державного майна по м. Києву" з метою захисту майнових інтересів держави регіональне відділення здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна по договорам оренди, укладених регіональним відділенням, та договорах оренди, укладених підприємствами, організаціями, установами, розмір орендної плати по яких погоджений відділенням.

Однак, Регіональним відділенням Фонду державного майна по м. Києву не вжито належних заходів для стягнення заборгованості.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву звернулося до Прокуратури міста Києва з проханням вжити цивільно-правові заходи шляхом пред`явлення позову до суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Соломон" заборгованості з орендної плати до Державного бюджету України, оскільки у Регіонального відділення Фонду державного майна України відсутні на рахунках кошти для сплати судового збору.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у даній справі прокурором доведено правомірність звернення прокурора з позовом до суду, оскільки позивачами не вживались належні заходи цивільно-правового реагування спрямовані на стягнення заборгованості до державного бюджету, що стало підставою для звернення прокурора із позовною заявою.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов`язані із орендою державного майна поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджується факт користування відповідачем, у період з січня 2018 по травень 2019 державним нерухомим майном за адресою: м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 8/16, загальною площею 143,22 кв.м.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

У п. 3.6 договору сторони погодили, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Як встановлено судом, в порушення умов договору оренди, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення орендної плати за період січня 2018 по травень 2019 належним чином не виконав, внаслідок чого заборгованість відповідача за договором оренди в частині сплати орендних платежів до державного бюджету становить 611 952,97 грн. Відповідачем доказів сплати боргу у сумі 611 952,97 грн. не надано, як і не надано доказів на спростування заборгованості у вказаному розмірі.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості у сумі 611 952,97 грн. за період з січня 2018 по травень 2019 (включно) по сплаті орендних платежів до державного бюджету.

Оскільки, заборгованість відповідача по орендній платі у сумі 611 952,97 грн. належним чином доведена, доказів сплати відповідачем орендних платежів у строки, встановлені договором матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу у розмірі 611 952,97 грн.

Прокурором заявлено до стягнення з відповідача пеню у сумі 88 636,86 грн., штраф у розмірі 18 358,59 грн. та інфляційні збитки у розмірі 41879,50 грн.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за несвоєчасну сплату орендної плати передбачена сторонами у п. 3.7 договору, згідно із яким сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Так, позивачем 01.11.2019 долучено оновлений розрахунок пені, здійснений з урахуванням приписів чинного законодавства, зокрема ст. 232 ГК України, відповідно до якого розмір пені становить 104 356,48 грн. Однак, відповідної заяви про збільшення розміру позовних вимог не подавалось.

Так, позивачем невірно визначені періоди початку прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки не враховано, що 15.04.2018, 15.07.2018, 15.09.2018, 15.12.2018 та 15.06.2019 були вихідними днями.

Здійснивши розрахунок пені, не виходячи за періоди, зазначені в оновленому розрахунку, суд встановив, що розмір пені є більшим, ніж позивачем заявлено до стягнення. Однак, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 88 636,86 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3.8. договору сторони погодили, що у разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

Розрахунок штрафу у розмірі 18 358,59 грн. є арифметично вірним, у зв`язку із чим, вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Щодо заявлених до стягнення 41 879,50 грн. інфляційних втрат, то суд зазначає, що вказаний розрахунок є невірним, з огляду на наступне.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

З урахування вказаних положень, за перерахунком суду, розмір інфляційних втрат становить 27 810,13 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Соломон" (01032, м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, буд. 31, ідентифікаційний код 31086287) на користь Державного бюджету України (одержувач - УК у Шевченківському районі м. Києва, код 37995466, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), р/р 31117094026011, МФО 899998, КЕКД 22080300, назва - плата за оренду іншого державного майна) заборгованість з орендної плати у розмірі 611 952,97 грн., пеню у розмірі 88 636,86 грн., 18 358,59 грн. штрафу та 27 810,13 грн. інфляційних втрат.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Соломон" (01032, м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, буд. 31, ідентифікаційний код 31086287) на користь прокуратури міста Києва (код 02910019, банк: ДКСУ, м. Київ, код банку: 820172, рахунок НОМЕР_1 ) 11 201,38 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.11.2019.

Суддя С.О. Турчин