Рішення

від 05.11.2019 по справі 910/11636/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2019Справа № 910/11636/19 За позовом Приватного підприємства "Елтіз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біон Групп"

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача Рухадзе Р.П . (адвокат);

від відповідача Тивоненко Д.Р. (адвокат).

В судовому засіданні 05.11.2019 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників учасників справи, що повне рішення буде складено 19.11.2019 року.

СУТЬ СПОРУ:

27 серпня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Приватного підприємства "Елтіз" (позивач) надійшла позовна заява б/н б/д до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біон Групп" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки № 04/19 від 27.02.2019 року в сумі 405 452,30 грн., з них: основного боргу - 340 000,00 грн. (триста сорок тисяч гривень), пені - 33 021,90 грн. (тридцять три тисячі двадцять одна гривня 90 копійок), інфляційні втрати - 5780,00 грн. (п`ять тисяч сімсот вісімдесят гривень), 3% річних - 2850,40 грн. (дві тисячі вісімсот п`ятдесят гривень 40 копійок) та 7% штрафу - 23 800,00 грн. (двадцять три тисячі вісімсот гривень).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором поставки № 04/19 від 27.02.2019 року, зокрема, у визначені договором строки не здійснив в повному обсязі оплату вартості поставленого йому позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/11636/19 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.09.2019 року

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 року підготовче засідання відкладено на 15.10.2019 року.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 15.10.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/11636/19 до судового розгляду по суті на 05.11.2019 року.

05.11.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення № 05/11 від 05.11.2019 року, в яких відповідач позовні вимоги в частині основного боргу в сумі 340 000,00 грн. визнав, в частині позовних вимог про стягнення штрафних санкцій заперечив, мотивуючи це тим, що розрахунки штрафних санкцій не містять періоду їх нарахування. Крім того, відповідачем подано заяву № 05/11-1 від 05.11.2019 року Про розстрочення виконання рішення суду .

В судовому засіданні 05.11.2019 року представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання сторонам часу для мирного врегулювання спору та укладення сторонами мирової угоди або до часткового або повного розрахунку заборгованості. Представник позивача проти відкладення розгляду справи заперечив та повідомив, що між сторонами не ведуться переговори щодо укладення мирової угоди. Вказане клопотання судом відхилено, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 05.11.2018 року

В судовому засіданні 05.11.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача позовні вимоги в частині основного боргу визнав, в частині позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій заперечив та просив відмовити в задоволені позову в цій частині в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.02.2019 року між Приватним підприємством "Елтіз" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біон Групп" (надалі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 04/19 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором передати в власність покупцеві товар в асортименті та в кількості, встановленому договором, а покупець зобов`язується прийняти цей товар і оплатити за нього визначену договором грошову суму (ціну).

В п. 2.5. договору визначено, що оплата за партію товару здійснюється (якщо інше не зазначено в специфікації) в розмірі 100% передоплати протягом 5 банківських днів від дати виставлення рахунку постачальником. Умови оплати товару, визначені в специфікації чи рахунку, вважаються пріоритетними по відношенню до тексту даного розділу договору.

Згідно специфікації № 1 до договору позивач зобов`язаний поставити відповідачу товар: реактор СРОС-3500-УЗ 10000/0.14, у кількості 2 шт., на загальну суму 1 080 000,00 грн.

Додатковою угодою № 2 від 10.04.2019 року до договору сторони домовились змінити порядок оплати товару, визначили, що оплата товару здійснюється наступним чином: 50% передоплата, 200 000,00 грн. - на момент готовності до відвантаження, 340 000,00 грн. - протягом 20 календарних днів від дати відвантаження.

01.03.2019 року відповідачем було сплачено перший авансовий платіж 50% в сумі 540 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 01.03.2019 року.

Листом № 190-М від 03.04.2019 року позивач повідомив відповідача про готовність реакторів до відвантаження.

11.04.2019 року відповідачем було сплачено другий авансовий платіж в сумі 200 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 11.04.2019 року.

Відповідно до умов Договору 12.04.2019 року Приватним підприємством ЕЛТІЗ здійснено відвантаження товару (видаткова накладна № 372 від 12.04.2019 р., товарно-транспортна накладна № Р372 від 12.04.2019 року.)

На виконання умов договору поставки № 04/19 від 27.02.2019 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 080 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 372 від 12.04.2019 року та товарно-транспортною накладною № Р372 від 12.04.2019 року. Товар за вказаними вище видатковою накладною та товарно-транспортною накладною за якістю та кількістю прийнятий уповноваженою особою відповідача без заперечень, що свідчать підписи сторін на вказаних документах. Прийняття товару відповідачем здійснювалося на підставі довіреності № 117 від 11.04.2019 року. Разом з товаром відповідачу також було передано рахунок на оплату № 270 від 28.02.2019 року.

За розрахунком позивача, відповідач має заборгованість за договором поставки № 04/19 від 27.02.2019 року в розмірі 340 000,00 грн. (1 080 000,00 грн. - 540 000,00 грн. - 200 000,00 грн.).

Судом встановлено, що внаслідок неоплати відповідачем поставленого товару позивач звернувся до відповідача з претензією № 320-М від 19.07.2019 року про сплату заборгованості за поставлений товар в сумі 340 000,00 грн. Втім, відповідач залишив вказану претензію без відповіді та задоволення.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

З огляду на положення додаткової угоди № 2 від 10.04.2019 року строк оплати поставленого товару за видатковою накладною № 372 від 12.04.2019 року є таким, що настав 02.05.2019 року.

Наявність, обсяг заборгованості у розмірі 340 000,00 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати відповідач визнав.

Крім того, суд зазначає, що право позивача на отримання грошових коштів за поставлений товар, прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, підлягає реалізації і захисту, оскільки укладений між сторонами договір є дійсним і обов`язковим для виконання сторонами, а отже, в силу приписів статей 204, 629 Цивільного кодексу України, породжує для його сторін відповідні права та обов`язки.

При цьому за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення в повному обсязі оплати вартості поставленого товару, тоді як строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару настав, а наявність заборгованості підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Відповідач доказів сплати боргу в повному обсязі станом на день розгляду справи суду не надав.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № 04/19 від 27.02.2019 року в розмірі 340 000,00 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача на його користь пеню - 33 021,90 грн., інфляційні втрати - 5780,00 грн., 3% річних - 2850,40 грн. та 7% штрафу - 23 800,00 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначає позивач у позовній заяві, граничний термін для остаточного розрахунку 02.05.2019 року, станом на 12.08.2019 року прострочка оплати за поставлений товар становить 102 календарних дні, отже, суд дійшов висновку, що саме з 02.05.2019 року по 12.08.2019 року позивач здійснює нарахування штрафних санкцій.

Судом встановлено, що при нарахуванні штрафних санкцій позивач помилково враховував день (02.05.2019 року), коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, а не з дня, наступного за останнім днем, в який зобов`язання мало бути виконане..

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з 03.05.2019 року.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

В п. 6.2. договору визначено, що за прострочення остаточної оплати, передбаченої в специфікації, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє під час прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф в розмірі 7% неоплаченої в строк суми.

Здійснивши власний розрахунок пені на суму основного боргу 340 000,00 грн., за період з 03.05.2019 року по 12.08.2019 року, суд встановив, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 33 021,92 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Втім, зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення пені, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за порушення грошового зобов`язання по оплаті поставленого товару підлягають задоволенню в сумі 33 021,90 грн., за розрахунком позивача.

Також перевіривши наданий позивачем розрахунок 7% штрафу, суд дійшов висновку про правомірність його нарахування, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7% штрафу у розмірі 23 800,00 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором.

При цьому, передбачена законом відповідальність за неналежне виконання покупцем грошового зобов`язання з оплати поставленого йому товару підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць , поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 року у справі № 924/312/18 та від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18.

Позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховано вищевикладеного, у зв`язку з чим суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат.

Як встановлено судом, позивачем допущено помилку у визначені періоду нарахування інфляційних втрат, оскільки прострочення виконання грошового зобов`язання відбувалося починаючи з 03.05.2019 року.

Таким чином, позивач мав право нараховувати інфляційні втрати за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць, у якому мала місце інфляція. Тобто, у даному разі починаючи з червня 2019 року, оскільки травень 2019 року - це місяць, у якому мав бути здійснений платіж.

Суд відмічає, що в даному випадку вірним періодом нарахування інфляційних втрат є період з 01.06.2019 року по 31.07.2019 року.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за визначений судом періоду, суд встановив, що сукупний індекс інфляції за період з 01.06.2019 року по 31.07.2019 року становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція):

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 01.06.2019 - 31.07.2019 340000.00 0.989 -3729.80 Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 5780,00 грн. задоволенню не підлягають.

При перевірці наданого позивачем розрахунку 3%, судом встановлено, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 2850,41 грн.

З огляду на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних за порушення грошового зобов`язання по оплаті поставленого товару підлягають задоволенню в сумі 2850,40 грн., за розрахунком позивача.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 399 672,30 грн., з них: основного боргу - 340 000,00 грн., пені - 33 021,90 грн., 3% річних - 2850,40 грн. та 7% штрафу - 23 800,00 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 5995,08 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо заяви № 05/11-1 від 05.11.2019 року Про розстрочення виконання рішення суду Товариства з обмеженою відповідальністю "Біон Групп" суд зазначає наступне.

У поданій заяві відповідач просить розстрочити виконання рішення суду в частині сплати основного боргу в розмірі 340 000,00 грн. наступним чином:

- не пізніше 31.12.2019 року - 120 000,00 грн.;

- не пізніше 31.01.2020 року - 110 000,00 грн.;

- не пізніше 28.02.2020 року - 110 000,00 грн.

Частино 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

При розгляді заяви про розстрочку рішення суду, суду необхідно встановити обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі у визначений строк або встановленим господарським судом способом, врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.

Розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

Як на підставу для розстрочення виконання рішення суду у даній справі відповідач посилається на те, що прострочка оплати заборгованості у відповідача виникла через дії його контрагента та через складний фінансовий стан відповідача.

Представник позивача проти розстрочення виконання рішення суду заперечив, посилаючись на те, що недодержання своїх обов`язків контрагентами відповідача не є підставою для надання розстрочки.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

При цьому, суд наголошує, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе сам суб`єкт господарювання, а відповідно нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв`язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, на виконання судового рішення у справі заявник (боржник) повинен повернути стягувачу належне останньому майно (грошові кошти), тому подальше невиконання остаточного судового рішення буде прямим порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, "державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як "виняткові обставини" (див. § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004).

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що "затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції" (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бакай та інші проти України" від 09.11.2004).

Тобто, в будь-якому випадку відсутність коштів, тяжкий фінансовий стан боржника не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та не є підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Частина 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Таким чином, відповідачем не подано суду жодних належних доказів, в розумінні приписів ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження викладених в заяві обставин, зокрема, того, що фінансовий стан останнього покращиться, результати господарської діяльності будуть позитивними, та що розстрочення наявної у відповідача заборгованості забезпечить виконання рішення Господарського суду міста Києва в даній справі.

Крім того, до заяви про розстрочку виконання судового рішення не додано доказів, які підтверджують тяжке фінансове становище боржника, докази відсутності грошових коштів на рахунках боржника, чи здійснення дій, направлених на часткове погашення заборгованості, а також доказів того, що у випадку надання розстрочки виконання рішення суду така заборгованість дійсно буде погашена у визначені графіком строки.

Також судом враховано, що позивач і відповідач є суб`єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. А тому, довготривале невиконання відповідачем зобов`язань з оплати товару може мати негативний вплив на діяльність підприємства позивача.

До того ж, кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

З підстав викладених вище, суд не вбачає підстав для надання відповідачу розстрочки виконання рішення у даній справі.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біон Групп" (ідентифікаційний код 42138976, адреса: 01103, м. Київ, вул. Товарна, 18) на користь Приватного підприємства "Елтіз" (ідентифікаційний код 31624085, адреса: 70410, Запорізька обл., Запорізький район, с. Лукашеве, вул. Перспективна, 4-А) грошові кошти: основного боргу - 340 000,00 грн. (триста сорок тисяч гривень), пені - 33 021,90 грн. (тридцять три тисячі двадцять одна гривня 90 копійок), 3% річних - 2850,40 грн. (дві тисячі вісімсот п`ятдесят гривень 40 копійок), 7% штрафу - 23 800,00 грн. (двадцять три тисячі вісімсот гривень) та судовий збір - 5995,08 грн. (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто п`ять гривень 08 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19.11.2019р.

Суддя О.В. Котков