Рішення

від 13.11.2019 по справі 360/4105/19

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

13 листопада 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4105/19

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Пляшкової К.О.,

за участю

секретаря судового засідання Моспанюк Є.С.,

позивача ОСОБА_2.,

представника відповідача Лучанінова Д.О. (довіреність від 08.10.2019 № 3),

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 до Міжрегіонального управління національного агентства України з питань державної служби у Донецькій та Луганській областях про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 16 вересня 2019 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 (далі - позивач) до Міжрегіонального управління національного агентства України з питань державної служби у Донецькій та Луганській областях (далі - відповідач, Управління) з такими вимогами:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача та скасувати ненормативний правовий акт, тобто юридичний факт, що спричинив певні правові наслідки від 13.08.2019 № 02-35/1216;

2) зобов`язати відповідача у строк не менше п`яти днів з дня набрання рішенням суду по справі за цим позовом законної сили провести належним чином службове розслідування з дотриманням норм законодавства України:

- розглянути об`єктивно питання, які порушені позивачем у зверненнях в порядку Закону України Про звернення громадян до Державної служби України з питань праці за фактом незаконного позбавлення позивача премії у вересні, жовтні, листопаді від 11.06.2019;

- розглянути об`єктивно питання, які порушені позивачем у зверненнях в порядку Закону України Про звернення громадян до Державної служби України з питань праці за фактом незаконного вивільнення і грубого порушення трудового законодавства начальником Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 13.06.2019.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач з 01.09.2005 призначений на посаду головного спеціаліста - юрисконсульта Управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області як такий, що пройшов за конкурсом на цю посаду по переводу з УПСЗН Сватівської РДА зі збереженням 11 рангу державного службовця. Позивача 30.03.2017 звільнено з посади головного спеціаліста - юрисконсульта юридичного сектора у зв`язку з переведенням на рівнозначну посаду в Білокуракинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - Білокуракинське ОУПФУ Луганської області), пункт 5 статті 36 КЗпП України, пункт 2 частини першої статті 41 Закону України Про державну службу . З 31.03.2017 позивача призначено на посаду головного спеціаліста - юрисконсульта юридичного відділу за переведенням з Управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області.

Позивач 13.05.2019 направив запит в порядку, який передбачено Законами України Про інформацію , Про звернення громадян , Про доступ до публічної інформації начальнику Білокуракинського ОУПФУ Луганської області, на який 28.05.2019 отримав запитувані документи.

Позивачем 11.06.2019 та 13.06.2019 направлено до Державної служби України з питань праці звернення в порядку Закону України Про звернення громадян за фактами незаконного позбавлення премії у вересні-листопаді 2019 року та незаконного звільнення і грубого порушення трудового законодавства начальником Білокуракинського ОУПФУ Луганської області.

В червні 2019 року позивачем отримано повідомлення від Головного управління Держпраці у Луганській області про перенаправлення звернень позивача до Управління.

У серпні 2019 року позивачем отримано лист Управління від 13.08.2019 № 02-35/1216, яким повідомлено, що в період з 04.07.2019 по 03.08.2019 відповідно до наказу Управління від 03.07.2019 № 31 проведено позапланову безвиїзну перевірку Білокуракинського ОУПФУ Луганської області з питань перевірки фактів, викладених у скарзі від 13.03.2019. За результатами перевірки робоча група дійшла висновку, що звільнення позивача з посади головного спеціаліста-юрисконсульта відбулося обґрунтовано та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Позивач вважає, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, оскільки проігноровано його звернення від 11.06.2019.

Також, позивач вважає, що Управлінням в порушення вимог Закону України Про звернення громадян позбавлено права особисто викласти свої аргументи особі, що перевірятиме скаргу, особисто брати участь у перевірці скарг, ознайомлюватися з матеріалами перевірки, подавати додаткові матеріали або вимагати запит таких матеріалів органом, що розглядає скаргу, про намір скористатися якими позивач прямо вказав у скаргах від 11.06.2019 та від 13.06.2019.

Ухвалою суду від 18 вересня 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (арк. спр. 30-31).

Після усунення недоліків позовної заяви ухвалою суду від 25 вересня 2019 року прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 1-3).

Ухвалою суду від 10 жовтня 2019 року за клопотанням позивача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін (арк. спр. 42) призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (арк. спр. 60).

Представником Управління 10 жовтня 2019 року за вх. № 51519/2019 подано відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 63-68).

Листом НАДС від 24.06.2019 № 4229/20-19 на адресу Управління скеровані:

скарга ОСОБА_2 (НАДС від 19.06.2019 вх. № 99/0/14-19) від 13.06.2019 ...на дії начальника ГУПФУ в Луганській області Шарунову О.В. та оскарження результатів конкурсу на зайняття посад державних службовців на зайняття посад державної служби категорій Б та В , проведеного відповідно до наказу Головного управління від 13.05.2019 № 166 Про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби (зареєстровано в Управлінні 01.07.20119 за вх. № К-30). В розгляді цієї скарги відмовлено, лист Управління від 03.07.2019 № 02-35/1029, як такої, що подана з порушенням вимог пункту 7 Порядку розгляду Національним агентством України з питань державної служби або його територіальними органами скарг державних службовців категорій Б і В щодо прийняття, проходження та припинення державної служби відповідно до Закону України Про державну службу або учасника конкурсу, який не пройшов конкурсний відбір на зайняття вакантної посади державної служби категорій Б і В , затвердженого наказом Національного агентства України з питань державної служби 19 червня 2018 року № 149;

скарга ОСОБА_2 (НАДС від 18.06.2019 вх. № 96/0/14-19) від 13.06.2019 ...на дії начальника Білокуракинського ОУПФУ Луганської області Борового М.Я. ( зареєстровано в Управлінні 01.07.2019 вх. № К-31). За результатами розгляду даної скарги Управлінням прийнято рішення про проведення позапланової безвиїзної перевірки Білокуракинського ОУПФУ Луганської області, наказ Управління від 03.07.2019 № 31.

Також Головним управління Держпраці у Луганській області листом від 26.06.2019 № 01-15/2161 на адресу Управління скеровані скарги ОСОБА_2 від 13.06.2019 та 11.06.2019 щодо можливого порушення законодавства про працю (зареєстровано в Управлінні 01.07.2019 № К-32 та № К-33 відповідно).

Питання, викладені у скарзі ОСОБА_2 . , зареєстрованій в Управлінні за № К-32, були розглянуті під час проведення позапланової безвиїзної перевірки Білокуракинського ОУПФУ Луганської області відповідно до наказу від 03.07.2019 № 31 від 03.07.2019, про що ОСОБА_2 повідомлено листом Управління від 03.07.2019 № 02-35/1031.

В розгляді питань, викладених у скарзі ОСОБА_2 , зареєстрованій в Управлінні за № К-33 відмовлено, так як такі питання не входять до повноважень Управління, про що ОСОБА_2 повідомлено листом Управління від 03.07.2019 № 02-35/1030 від 03.07.2019.

Відповідно до наказу від 03.07.2019 № 31 Управлінням проведено позапланову безвиїзну перевірку Білокуракинського ОУПФУ Луганської області з питань перевірки фактів, викладених у скарзі ОСОБА_2 , за результатами проведення якої робоча група дійшла висновку, що звільнення ОСОБА_2 з посади головного спеціаліста-юрисконсульта Білокуракинського ОУПФУ Луганської області відбулося обґрунтовано та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Також, представник зазначив, що після отримання скарги ОСОБА_2 був запрошений до Управління з метою надання пояснень щодо його скарги, 02.07.2019 позивач приїздив до Управління та особисто виклав свої аргументі. Додаткові матеріали позивач не надавав та не наполягав на їх запиті. Порядком проведення НАДС та його територіальними органами перевірок стану дотримання державними органами Закону України Про державну службу , затвердженого наказом НАДС від 26.09.2016 № 193 не передбачено присутності заявника/скаржника під час проведення перевірки. Тому твердження позивача щодо порушення його прав при розгляді заяв чи скарги Управління вважає безпідставними.

Враховуючи наведене, представник відповідача вважає вимоги позивача щодо протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії безпідставними, надуманими та такими, що задоволенню не підлягають.

Від позивача 16 жовтня 2019 року за вх. № 52336/2019 надійшла відповідь на відзив (арк. спр. 115-119).

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

З копії паспорта громадянина України (арк. спр. 24-25), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр. 23), трудової книжки (арк. спр. 17-20) судом встановлено такі відомості про позивача: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у період з 31.03.2017 по 18.06.2019 працював на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Білокуракинського ОУПФУ Луганської області.

Позивачем до Державної служби України з питань праці 11 червня 2019 року подано скаргу на дії начальника Білокуракинського ОУПФУ Луганської області щодо порушення умов оплати праці позивача, а саме невиплати у період з вересня по листопад 2018 року премії в розмірі 100 % та з лютого по червень 2019 року виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою держслужби в розмірі 50 % (арк. спр. 9-14).

Також позивачем 13 червня 2019 року подано скаргу на дії начальника Білокуракинського ОУПФУ Луганської області щодо незаконного звільнення позивача (арк. спр. 15-16).

Листом від 26 червня 2019 року № 01-15/2161 Головне управління Держпраці у Луганській області повідомило ОСОБА_2. , що його скарги відповідно до статті 7 Закону України Про звернення громадян направлені за належністю до Управління (арк. спр. 22).

Згідно з листом Управління від 03 липня 2019 року № 02-35/1032 позивача повідомлено, що за результатами розгляду скарги від 13 червня 2019 року (від 01.07.2019 вх. № К-31), яка скерована на адресу Управління Національним агентством України з питань державної служби, Управлінням прийнято рішення про проведення позапланової безвиїзної перевірки Білокуракинського ОУПФУ Луганської області на предмет перевірки фактів, зазначених у скарзі (арк. спр. 155).

Листом Управління від 03 липня 2019 року № 02-35/1031 позивача повідомлено, що скарга від 13 червня 2019 року (від 01.07.2019 вх. № К-32), яка скерована на адресу Управління Головним управлінням Держпраці у Луганській області, згідно з Положенням про міжрегіональні управління Національного агентства України з питань державної служби в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом НАДС від 21.05.2015 № 98, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.05.2015 за № 600/27045, в частині розгляду питань щодо порушення законодавства про працю, а також перевірки фактів на предмет вчинення адміністративних правопорушень не входить до компетенції Управління. Питання, зазначені у скарзі, будуть розглянуті в рамках перевірки Білокуракинського ОУПФУ Луганської області на предмет перевірки фактів, зазначених у скарзі позивача від 13 червня 2019 року (від 01.07.2019 вх. № К-31) (арк. спр. 157-158).

Також, листом від 03 липня 2019 року № 02-35/1030 Управління повідомило ОСОБА_2 , що розгляд скарги від 11 червня 2019 року щодо оплати праці (01.07.2019 вх. № К-33), яка скерована на адресу Управління Головним управлінням Держпраці у Луганській області, згідно з Положенням про міжрегіональні управління Національного агентства України з питань державної служби в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом НАДС від 21.05.2015 № 98, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.05.2015 за № 600/27045, не входить до компетенції Управління (арк. спр. 159-160).

Згідно з наказом від 03 липня 2019 року призначено проведення в період з 04 липня по 03 серпня 2019 року планової безвиїзної перевірки Білокуракинського ОУПФУ Луганської області щодо стану дотримання вимог Закону України Про державну службу та інших нормативно-правових актів з питань державної служби; предметом перевірки визначено розпорядчі та інші документи Білокуракинського ОУПФУ Луганської області щодо додержання вимог Закону України Про державну службу ; створено робочу групу та затверджено її склад для проведення позапланової безвиїзної перевірки (арк. спр. 45-46).

Результати позапланової безвиїзної перевірки Білокуракинського ОУПФУ Луганської області оформлено довідкою від 13 серпня 2019 року № 19/19 (арк. спр. 47-49).

Обставини, вказані у довідці, підтверджені матеріалами позапланової безвиїзної перевірки Білокуракинського ОУПФУ Луганської області, копію яких надано представником відповідача до матеріалів справи (арк. спр. 71-113, 152-154).

Листом від 13 серпня 2019 року № 02-35/1216 Управління повідомило, що відповідно до наказу Управління від 03.07.2019 № 31 проведено позапланову безвиїзну перевірку Білокуракинського ОУПФУ Луганської області з питань перевірки фактів, викладених у скарзі від 13.03.2019. За результатами перевірки робоча група дійшла висновку, що звільнення позивача з посади головного спеціаліста-юрисконсульта відбулося обґрунтовано та у відповідності до вимог чинного законодавства (арк. спр. 21).

Також, судом встановлено, що не погодившись зі звільненням, позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду із позовом до Білокуракинського ОУПФУ Луганської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року у справі № 360/3102/19 визнано протиправним та скасовано наказ Білокуракинського ОУПФУ Луганської області від 18 червня 2019 року № 57-ос Про звільнення ОСОБА_2 , поновлено ОСОБА_2 на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Білокуракинського ОУПФУ Луганської області з 18 червня 2019 року; стягнуто з Білокуракинського ОУПФУ Луганської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 червня 2019 року по 24 жовтня 2019 року у розмірі 36526,50 грн з відрахуванням обов`язкових податків та зборів, в іншій частині у задоволенні вимог відмовлено (арк. спр. 137-143).

Вказане рішення суду допущено до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за один місць.

Як слідує з записів у трудовій книжці позивача, 28 жовтня 2019 року запис про звільнення позивача наказом Білокуракинського ОУПФУ Луганської області від 28.10.2019 № 80-ос визнаний недійсним, позивача поновлено на роботі (запис № 41); 01 листопада 2019 року на підставі наказу Білокуракинського ОУПФУ Луганської області від 01.11.2019 № 82-ос позивач звільнений за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 86 Закону України Про державну службу та статтею 38 Кодексу законів про працю України (запис № 42) (арк. спр. 165).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України від 02.10.1996 № 393/96-ВР Про звернення громадян (далі - Закон № 393/96-ВР).

Частиною першою статті 1 Закону № 393/96-ВР визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону № 393/96-ВР визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (частина перша); скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб (частина четверта).

Відповідно до статті 12 Закону № 393/96-ВР дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України Про судоустрій і статус суддів та Про доступ до судових рішень , Кодексом адміністративного судочинства України, законами України Про засади запобігання і протидії корупції , Про виконавче провадження .

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 393/96-ВР скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Статтею 18 Закону № 393/96-ВР визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Однак, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII Про державну службу (далі - Закон № 889-VIII).

Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 889-VIII у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

безпосередній керівник - найближчий керівник, якому прямо підпорядкований державний службовець (пункт 1);

керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі (пункт 3).

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця (частина перша статті 3 Закону № 889-VIII).

Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (частина перша статті 5 Закону № 889-VIII).

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом (частина друга статті 5 Закону № 889-VIII).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право на:

оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу (пункт 4);

оскарження в установленому законом порядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також висновку, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання його службової діяльності (пункт 10);

проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри (пункт 14).

Статтею 11 Закону № 889-VIII врегульовано процедуру захисту права на державну службу, зокрема:

у разі порушення наданих цим Законом прав або виникнення перешкод у реалізації таких прав державний службовець у місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про це, може подати керівнику державної служби скаргу із зазначенням фактів порушення його прав або перешкод у їх реалізації (частина перша);

у разі неотримання в установлений частиною третьою цієї статті строк обґрунтованої відповіді на скаргу або незгоди з відповіддю керівника державної служби державний службовець може звернутися із відповідною скаргою до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (частина четверта).

якщо права державного службовця, встановлені цим Законом, порушені керівником державної служби чи державним службовцем вищого органу або якщо ці особи створили перешкоди в реалізації прав державного службовця, він може подати скаргу із зазначенням фактів порушення його прав або перешкод у їх реалізації безпосередньо до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (частина шоста).

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, за фактом подання скарги ініціює та проводить службове розслідування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою перевірки фактів, викладених у скарзі (частина сьома).

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 889-VIII центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, забезпечує функціональне управління державною службою в державних органах.

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону № 889-VIII центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби:

забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (пункт 1);

здійснює контроль за додержанням визначених цим Законом умов реалізації громадянами права на державну службу (пункт 4);

в межах повноважень, визначених законом, проводить у державних органах перевірки стану дотримання вимог цього Закону (пункт 10);

проводить в установленому порядку службові розслідування з питань дотримання державними службовцями вимог цього Закону (пункт 11);

розглядає скарги державних службовців категорій Б і В щодо прийняття, проходження та припинення державної служби відповідно до цього Закону (пункт 19);

забезпечує захист прав державних службовців під час зміни істотних умов служби (пункт 20);

здійснює інші повноваження, визначені цим та іншими законами (пункт 21).

Наказом Національного агентства України з питань державної служби від 26.09.2016 № 193 затверджено Порядок проведення Національним агентством України з питань державної служби та його територіальними органами Закону України Про державну службу та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби (далі - Наказ № 193).

Згідно з пунктом 1 розділу І Наказу № 193 Цей Порядок розроблений відповідно до Закону України Про державну службу (далі - Закон), Положення про Національне агентство України з питань державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 500, та визначає завдання і порядок проведення НАДС та її територіальними органами планових та позапланових перевірок стану дотримання державними органами вимог Закону та інших нормативно-правових актів з питань державної служби.

Предметом перевірок є розпорядчі та інші документи щодо додержання державними органами визначених Законом умов реалізації громадянами України права на державну службу (пункт 2 розділу І Наказу № 193).

Перевірка проводиться за наказом НАДС (територіального органу) (пункт 1 розділу ІІ Наказу № 193).

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Наказу № 193 позапланова перевірка проводиться з окремих питань, які є предметом перевірки, зокрема за скаргою державного службовця категорій Б і В щодо прийняття, проходження та припинення державної служби; кандидата як учасника конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби відповідно до статті 28 Закону; з метою перевірки усунення виявлених під час планової перевірки недоліків та порушень законодавства у сфері державної служби; у разі виявлення НАДС (територіальним органом) обставин, що можуть свідчити про порушення у державному органі законодавства у сфері державної служби; за дорученням органу вищого рівня тощо.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Наказу № 193 під час проведення позапланової перевірки робочою групою досліджуються окремі питання, які стосуються предмета перевірки.

У разі потреби одержання від об`єкта перевірки завірених в установленому порядку копій документів, які необхідні для проведення перевірки, НАДС (територіальним органом) надсилається (вручається) об`єкту перевірки відповідний письмовий запит (пункт 3 розділу ІІІ Наказу № 193).

Згідно з пунктом 1 розділу VI Наказу № 193 за результатами перевірки у строк, що не повинен перевищувати десяти календарних днів після закінчення перевірки, складається довідка у трьох примірниках, яка після опрацювання підписується керівником робочої групи та її членами.

При оформленні результатів перевірки члени робочої групи повинні додержуватися об`єктивності, достовірності та обґрунтованості. Довідка повинна містити чіткі і стислі формулювання, які характеризують стан додержання об`єктом перевірки вимог Закону та інших нормативно-правових актів з питань державної служби (пункт 2 розділу VI Наказу № 193).

Голова НАДС (начальник територіального органу) або особа, яка виконує його обов`язки, приймає рішення про реалізацію матеріалів перевірки залежно від виявлених порушень (пункт 1 розділу VIІ Наказу № 193).

У разі виявлення під час перевірок фактів порушень Закону та інших нормативно-правових актів з питань державної служби НАДС (територіальний орган) на будь-якій стадії перевірки може направити об`єкту перевірки та його посадовим особам обов`язкову для виконання вимогу про скасування рішень з питань державної служби, які суперечать законодавству в частині реалізації громадянами права на державну службу, про усунення порушень прав державного службовця або про скасування результатів конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби (пункт 2 розділу VIІ Наказу № 193).

Наказом Національного агентства України з питань державної служби від 19.06.2018 № 149 затверджено Порядок розгляду Національним агентством України з питань державної служби або його територіальними органами скарг державних службовців категорій Б і В щодо прийняття, проходження та припинення державної служби відповідно до Закону України Про державну службу або учасника конкурсу, який не пройшов конкурсний відбір на зайняття вакантної посади державної служби категорій Б і В (далі - Наказ № 149).

Цей Порядок визначає процедуру розгляду НАДС або його територіальними органами скарг державних службовців категорій Б і В щодо прийняття, проходження та припинення державної служби відповідно до Закону України Про державну службу або учасника конкурсу, який не пройшов конкурсний відбір на зайняття вакантної посади державної служби категорій Б і В (пункт 1 Наказу № 149).

Дія цього Порядку не поширюється на скарги державних службовців, які подаються відповідно до частини шостої статті 11 Закону (пункт 3 Наказу № 149).

Згідно з пунктом 6 Наказу № 149 скарги осіб, не зазначених у пункті 1 цього Порядку, та скарги осіб, у яких не зазначено факт порушення їхніх прав, визначених Законом, або перешкод у їх реалізації, розглядаються у порядку, встановленому Законом України Про звернення громадян , про що таким особам повідомляється в установленому порядку.

Пунктом 8 Наказу № 149 визначено, що НАДС або його територіальний орган відмовляє в розгляді скарги по суті, про що повідомляє листом заявника, у разі наявності однієї з таких підстав:

1) скаргу подано з порушенням строків, установлених Законом;

2) заявником не дотримано процедуру оскарження порушених прав державного службовця або перешкод в їх реалізації, установлену статтею 11 Закону;

3) скаргу подано з порушенням вимог пункту 7 цього Порядку;

4) скаргу від імені заявника подано особою, яка не має повноважень на представництво інтересів заявника;

5) питання, порушені у скарзі, не належать до повноважень НАДС;

6) наявна інформація про відкрите провадження в адміністративній справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав або є судове рішення, що набрало законної сили, про той самий предмет і з тих самих підстав (у разі оскарження відповідно до статей 28 та 78 Закону);

7) порушене у скарзі питання вже вирішено по суті раніше.

Згідно з пунктом 1 Положення про міжрегіональне управління Національного агентства України з питань державної служби у Донецькій та Луганській областях, затвердженого наказом Нацдержслужби від 12 червня 2015 року № 131, Управління підпорядковується Національному агентству України з питань державної служби (далі - Нацдержслужба) та є його територіальним органом.

З системного аналізу вищевикладеного судом встановлено, що спеціальними нормативно-правовими актами, якими врегульовано розгляд скарг державних службовців категорій Б і В щодо прийняття, проходження та припинення державної служби відповідно до Закону України Про державну службу (Закон № 889-VIII) є цей Закон, та Накази № 193 та № 149, а не Закон України Про звернення громадян (Закон № 393/96-ВР), як хибно вважає позивач.

Як вже вищевказано, згідно з пунктом 6 Наказу № 149, положення Закону № 393/96-ВР є застосовними тільки у разі подання скарги не державним службовцем категорій Б і В щодо прийняття, проходження та припинення державної служби відповідно до Закону України Про державну службу , та скарги, у якій особою не зазначено факт порушення її прав, визначених Законом, або перешкод у їх реалізації.

Оскільки з вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що позивач на час звернення до відповідача із скаргами від 11 та 13 червня 2019 був державним службовцем категорії В та зазначив у скаргах факти порушення його прав, суд дійшов висновку, що положення Закону № 393/96-ВР є незастосовними у правовідносинах, що виникли між сторонами.

З цих підстав суд відхиляє як необґрунтовані твердження позивача щодо недотримання відповідачем положень Закону № 393/96-ВР під час розгляду його скарг, що надійшли до Управління з Головного управління Держпраці у Луганській області 01 липня 2019 року.

Що стосується скарги позивача від 11 червня 2019 року щодо порушення начальником Білокуракинського ОУПФУ Луганської області умов оплати праці позивача, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР Про оплату праці (далі - Закон № 108/95-ВР) (який визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону № 108/95-ВР визначено структуру заробітної плати.

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Частиною першою статті 35 Закону № 108/95-ВР визначено, що контроль за додержанням законодавства про оплату праці здійснюють:

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю;

органи доходів і зборів.

З системного аналізу вищевказаних положень Закону № 108/95-ВР та Закону № 889-VIII судом встановлено, що Управління не має повноважень щодо здійснення контролю за додержанням начальником Білокуракинського ОУПФУ Луганської області законодавства про оплату праці.

Відповідно, суд дійшов висновку, що Управлінням правомірно, керуючись підпунктом 5 пункту 8 Наказу № 149, відмовлено ОСОБА_2 у розгляді скарги від 11 червня 2019 року, про що повідомлено листом від 03 липня 2019 року № 02-35/1030.

Висновок позивача, що оскільки статтями 50-52 Закону № 889-VIII визначено оплату праці державних службовців, а Управління згідно з пунктами 4 та 10 статті 13 цього Закону здійснює контроль за додержанням визначених цим Законом умов реалізації громадянами права на державну службу; в межах повноважень, визначених законом, проводить у державних органах перевірки стану дотримання вимог цього Закону, розгляд його скарги від 11 червня 2019 року віднесений до компетенції відповідача, суд вважає хибним.

Так, дійсно цими статтями Закону № 889-VIII визначено загальні умови оплати праці державних службовців, визначено структуру заробітної плати та її складові. Проте, Закон № 889-VIII не містить положень щодо механізму виплати заробітної плати (строків, порядку), позбавлення права на одержання премії, доплат тощо. Тому, відповідно до частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII, до таких правовідносин субсидіарно підлягає застосуванню загальне законодавством про працю, зокрема й Закон № 108/95-ВР, контроль за дотриманням вимог якого на Управління чинним законодавством не покладений.

Що стосується скарги ОСОБА_2 від 13 червня 2019 року щодо незаконного звільнення, то в цій частині правовідносин підлягає захисту право позивача на проходження державної служби та її припинення виключно з підстав, визначених Законом № 889-VIII, порушене Білокуракинським ОУПФУ Луганської області. У своє чергу, метою звернення до Управління є усунення порушень Закону № 889-VIII з боку Білокуракинського ОУПФУ Луганської області та відновлення порушених прав позивача.

За частиною першою статті 1 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту .

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.

Вказане підтверджується і нормою частини другої статті 124 Конституції України, в якій закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Тобто, обов`язковою умовою для застосування інституту судового захисту має бути наявність юридичного спору між сторонами у справі, тобто порушення однією стороною законних прав та охоронюваних інтересів іншої сторони.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Таким чином, враховуючи наведене нормативне регулювання, суд дійшов висновку, що право на оскарження рішення суб`єкта владних повноважень мають лише особи, чиї права, свободи та інтереси порушуються оскаржуваним рішенням. Особи, чиї права, свободи та інтереси не порушуються таким рішенням суб`єкта владних повноважень, права оскаржувати такі рішення не мають.

Правовий висновок стосовно того, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, що права та свободи, які не є індивідуально вираженими, не підлягають судовому захисту в порядку адміністративного судочинства і відсутність порушеного права саме оскаржуваним рішенням суб`єкта владних повноважень є підставою для відмови у відкритті провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № П/9901/370/18 (реєстраційний № рішення в ЄДРСР 73500759).

У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року по справі № 800/541/16 (реєстраційний № рішення в ЄДРСР 67487430), суд підкреслив, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З аналізу вищезазначених норм, слідує, що позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 363/3414/13-а (реєстраційний № рішення в ЄДРСР 73355355).

Однак, як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з окремим позовом до Білокуракинського ОУПФУ Луганської області з вимогами про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На час розгляду та вирішення даної справи, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року у справі № 360/3102/19 вже у повній мірі відновлено порушені права позивача шляхом визнання протиправним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_2 , поновлення останнього на роботі в Білокуракинському ОУПФУ Луганської області та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому, записами у трудовій книжці позивача підтверджено, що рішення суду в частині поновлення позивача на посаді виконано.

Таким чином, на даний час порушені права позивача вже відновлені в судовому порядку, що виключає можливість їх повторного відновлення в іншому порядку шляхом зобов`язання Управління розглянути скаргу від 13 червня 2019 року відповідно до статей 11 та 13 Закону № 889-VIII. Тобто, на час розгляду даної справи вже відсутній об`єкт судового захисту. Відповідно, у задоволенні цієї частини позовних вимог слід також відмовити.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

За правилами, визначеними статтею 139 КАС України, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову повністю, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору йому не відшкодовуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міжрегіонального управління національного агентства України з питань державної служби у Донецькій та Луганській областях (місцезнаходження: 93405, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, проспект Центральний, будинок 59, код за ЄДРПОУ 39850414) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 18 листопада 2019 року.

Суддя К.О. Пляшкова