Постанова

від 11.11.2019 по справі 460/893/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/8633/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Судової-Хомюк Н.М.,

Ільчишин Н.В.,

секретаря судового засідання Цар М.М.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Недашківська К.М.), ухвалене в порядку письмового провадження в м.Рівне 26 червня 2019 року у справі № 460/893/19 за позовом Державної установи Городоцький виправний центр №131 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішення та вимоги,

В С Т А Н О В И В:

12.04.2018 Державна установа Городоцький виправний центр №131 звернулась в суд з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області, просила визнати протиправними та скасувати рішення №0000051305 від 16.01.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, відповідно до якого донараховано 1 910 381 грн. 28 коп. єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та застосовано штрафні санкції в розмірі 921 445 грн. 39 коп., та вимогу про сплату боргу від 16.01.2019 №Ю-02 щодо сплати єдиного внеску в розмірі 1 910 381 грн. 28 коп.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у спірному періоді між Державною установою Городоцький виправний центр (№131) та засудженими також укладалися строкові трудові договори, відповідно до відомостей по нарахуванню заробітної плати засуджених (додатки 5-28 до Акта перевірки) додаткова база нарахування єдиного соціального внеску по даних засуджених дорівнює нулю, тобто ЄСВ по даних строкових трудових договорах сплачувався у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями та звітами про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Суд першої інстанції зазначив, що між Державною установою Городоцький виправний центр (№131) та іншими суб`єктами господарювання укладалися договори на виконання робіт шляхом комплектації бригад з числа засуджених. Суд першої інстанції зазначив, що чинним податковим законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Суд першої інстанції вказав, що у частині виконання умов договорів, укладених між Державною установою Городоцький виправний центр (№131) та іншими суб`єктами господарювання про виконання робіт, позивач не є роботодавцем для засуджених, оскільки не укладав строкових трудових договорів саме щодо праці засуджених на інших підприємствах. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що суми виплат, одержані фізичною особою під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, не є базою для нарахування єдиного внеску.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Рівненській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що праця засуджених можлива лише на умовах строкових трудових договорів. Скаржник вказує, що позивач не заперечує факт залучення засуджених до оплачуваних робіт, оформлення нарядів виконаних робіт, нарахування щомісячно заробітної плати. Зазначає, що позивач не звільнений від обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок. Скаржник звертає увагу, що засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала, представник позивача щодо апеляційної скарги заперечила, просила залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, з 11.12.2018 по 17.12.2018 на підставі Наказу ГУ ДФС у Рівненській області від 10.12.2018 №3041 посадовими особами Головного управлінням ДФС у Рівненській області проведено позапланову виїзну перевірку Державної установи Городоцький виправний центр (№131) з питань дотримання законодавства щодо правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з 01.10.2016 по 30.09.2018, та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у період з 01.01.2011 по 30.09.2018, за результатами якої складено акт від 27.12.2018 №2799/17-00-13-01/08575616.

Відповідно до пункту 4 висновків акта перевірки від 27.12.2018 №2799/17-00-13-01/08575616 перевіркою встановлено порушення Державною установою Городоцький виправний центр (№131) п.2 ст.6, ст.8, п.2 ст.9, ч.5 ст.8 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у період з 01.10.2016 по 30.09.2018, внаслідок чого занижено суму нарахованого єдиного внеску на суму 1910381,28 грн. за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених (т.1 а.с.31).

На підставі вказаного акта перевірки ГУ ДФС у Рівненській області прийнято рішення №0000051305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 16.01.2019, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 921 445 грн. 39 коп.

16.01.2019 контролюючим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-02, згідно з якою визначено до сплати суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 1 910 381 грн. 28 коп.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки, з прийнятим контролюючим органом рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимогою про сплату боргу, Державна установа Городоцький виправний центр №131 звернулась із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 № 2464-VI, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці : підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов`язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача (частина 4 статті 7 Закону № 2464-VI).

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 2464-VI розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Єдиний внесок не входить до системи оподаткування.

Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (частина 4 статті 8 Закону №2464-VI).

Згідно з частинами 2 та 3 статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники, зазначені у пункті 1 частини 1 статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі) (частина 8 статті 9 Закону № 2464-VI).

Відповідно до долученого до матеріалів справи Положення про державну установу Городоцький виправний центр (№131) , такий є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України, є бюджетною, неприбутковою організацією. Підпунктом 23 пункту 5 вказаного Положення встановлено, що виправний центр забезпечує створення умов для залучення засуджених відповідно до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України до суспільно корисної оплачуваної праці; додержання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, встановлених чинним законодавством про працю.

В акті перевірки від 27.12.2018 №2799/17-00-13-01/08575616 відповідачем зазначено, що перевіркою повноти відображення у звітності сум нарахованої заробітної плати на які нараховується єдиний внесок встановлено, що Державна установа Городоцький виправний центр №131 у період з 01.10.2016 по 30.09.2018 занижено базу нарахування єдиного внеску за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених.

В ході перевірки встановлено, що між Державною установою Городоцький виправний центр №131 (Виконавцем) та підприємствами (Замовниками) укладено договори про надання робочої сили (21 од.) згідно з умовами яких Виконавець бере на себе зобов`язання по виконанню господарських робіт, шляхом комплектації бригад з числа засуджених, згідно з розрахунками Замовника по взаємному узгодженню сторін.

Відповідно до умов укладених договорів оплата виконаних робіт проводиться на основі підписаних Замовником нарядів-завдань у формі 100% попередньої оплати або актів виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця або внесення готівки в касу Установи. Замовник проводить оплату праці згідно з протоколом погодження оплати праці. Оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, виходячи із мінімальної заробітної плати, остаточний розрахунок проводиться не пізніше 3-го числа наступного місяця.

Перевіркою встановлено, що між Державною установою Городоцький виправний центр №131 та підприємствами розрахунки проводилась у безготівковій формі.

На виконання укладених договорів у період з 01.10.2016 по 30.09.2018 залучено 2757 засуджених.

В акті перевірки від 27.12.2018 №2799/17-00-13-01/08575616 зазначено, що Державною установою Городоцький виправний центр №131 до бази нарахування єдиного внеску не включено заробітну плату засуджених, отриманої за укладеними договорами про надання робочої сили, в результаті чого занижено суму нарахованого єдиного внеску на суму 1 910 381,28 грн.

Таким чином, спірним питанням у даній справі, з огляду на підстави звернення до суду з адміністративним позовом та апеляційною скаргою, є наявність обов`язку у позивача щодо сплати єдиного внеску із заробітної плати засуджених, отриманої за укладеними цивільно-правовими договорами.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що виправний центр - це кримінально-виконавча установа відкритого типу.

Частиною 3 статті 11 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) встановлено, що кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії).

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 13 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні від 23.06.2005 № 2713-IV підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням таких особливостей трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Відповідно до статті 16 КВК України виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 118 КВК України, зі змінами, внесеними Законом України №1492-VI.II від 07.09.2016, засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

Вказані зміни набрали чинності 08.10.2016, тобто виникли юридичні підстави для укладання строкових трудових договорів із засудженими.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання № 2475-VIII від 03.07.2018, який набрав чинності з 28.08.2018, внесено зміни до статті 118 КВК України, зокрема частину 1 викладено в такій редакції: Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.

Таким чином, положеннями статті 118 КВК України в редакції, що діяла з 08.10.2016 по 28.08.2018 передбачалась можливість укладати строкові трудові договори виключно із виправною колонією. Юридичні підстави для укладання трудових договорів між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг (і відповідні трудові договори в обов`язковому порядку мали бути погоджені з установою виконання покарань) виникли з 28.08.2018.

Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України (частина 1 статті 120 КВК України).

Відповідно до частини 1 статті 122 КВК України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з статтями 118-121 Кримінально-виконавчого кодексу України, Кодексу законів про працю України, Закону України Про оплату праці з метою визначення умов праці та заробітної плати засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (далі - засуджений), які тримаються в установах виконання покарань (далі - установа) та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України Наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 №396/5 затверджено Інструкцію про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (далі - Інструкція №396/5).

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції №396/5 засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів.

Пунктами 2.1 - 2.2 Інструкції №396/5 встановлено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Відповідно до пункту 3.7 Інструкції №396/5 засудженим, які відбувають покарання у виправних центрах, виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п`ять відсотків нарахованого їм місячного заробітку.

Праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати (пункт 5.1 Інструкції №396/5).

Таким чином, засуджені до позбавлення волі виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи виконання покарань, в результаті чого, їм забезпечується відповідна компенсація за виконану роботу, тобто заробітна плата, а також, додержання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.

Відповідно до пункту 6.3 Інструкції №396/5 відрахування та відшкодування із заробітної плати засуджених здійснюються відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів фізичних осіб; аліменти; вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу); вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до укладених Державною установою Городоцький виправний центр №131 договорів, за результатами перевірки яких контролюючим органом зроблено висновок про не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених, позивач як Виконавець зобов`язується комплектувати бригади осіб з числа засуджених відповідно до спеціальностей, практичного навичок, а також враховуючи ступінь їх виправлення і надавати в розпорядження Замовнику (юридичним особами та фізичним особам-підприємцям, з якими укладено відповідні договори).

В свою чергу на Замовника договором покладено обов`язок: забезпечити осіб із числа засуджених роботою, обладнанням, матеріалами для безперервної та ритмічної роботи, організувати безпеку праці; щомісячно проводити закриття нарядів - завдань за звітний період до 3 числа місяця, наступного за звітним; вести табель обліку робочого часу робітників із числа засуджених за фактично відпрацьований час на виробничому об`єкті; ознайомити осіб із числа засуджених з Правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Оплата праці осіб із числа засуджених здійснюється на підставі підписання представником Замовника нарядів-замовлено та табелів обліку використаного робочого часу згідно графіку. Оплата виконаних робіт проводиться виходячи з діючої мінімальної заробітної плати та нарахування 50% до заробітної плати, а в разі підвищення збільшується відповідно до чинного законодавства. Остаточний розрахунок здійснюється не пізніше 3-го числа наступного місяця.

Статтею 2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина 1 статті 21 КЗпП України).

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Водночас, низка чинних законодавчих актів дають чітке визначення поняття роботодавець - власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю; особа, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом).

Згідно з статтею 1 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 № 108/95-ВР Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень та обставин справи дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що укладаючи цивільно-правові договори іншими суб`єктами господарювання про надання робочої сили та розрахунки за неї, позивач в частині виконання умов вказаних договорів не виступав роботодавцем для засуджених, а лише створював умови для залучення засуджених відповідно до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України до суспільно корисної оплачуваної праці, робота, яка здійснювалася засудженими, виконувалася на підставі договорів про надання робочої сили, які укладалися з юридичними особами, а не з позивачем. У зв`язку з вказаним у скаржника відсутні підстави для вжиття заходів щодо притягнення позивача до відповідальності за ненарахування ЄСВ.

В свою чергу, між позивачем та засудженими у період з 01.10.2016 по 30.09.2018 укладено 18 строкових трудових договорів відповідно до яких засудженні залучались до роботи з господарського обслуговування виключно на території установи. Відповідно до відомостей по нарахуванню заробітної плати засуджених, платіжних доручень та звітів про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів, копії яких долучені до матеріалів справи, ЄСВ по таких договорах сплачувався у повному обсязі, що підтверджено представниками відповідача та позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності обов`язку у позивача щодо сплати єдиного внеску за вказаними угодами, безпідставності застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, визнання протиправною та скасування Вимоги №Ю-02 від 16 січня 2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності винесеного відповідачем рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимоги про сплату боргу (недоїмки), на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі № 460/893/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Н. М. Судова-Хомюк Н. В. Ільчишин Повне судове рішення складено 19.11.2019