Постанова

від 30.07.2009 по справі 15/86

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № < Внутрішній Номер справи >

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30.07.2009 р. 09:45 № 15/86

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. при секретарі Бистрик О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії

На підставі частини 3 статті 160 КАС України в судовому засіданні 30 липня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 5 серпня 2009 року.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві з позовом про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, посилаючись на неправомірні дії державного виконавця при примусовому виконанні виконавчого напису, вчиненого нотаріусом Київського міського нотаріального округу 20 грудня 2006 року № 11549, яким звернуто стягнення на грошові кошти ОСОБА_2 у розмірі 118 185 грн на користь позивачки за договором позики. У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги і пояснила, що 22 грудня 2006 року за її заявою державним виконавцем державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису № 11549, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 20 грудня 2006 року, а в жовтні 2008 року вона отримала постанову від 5 вересня 2008 року про повернення виконавчого документа у зв`язку з відсутністю у боржника будь-якого майна, на яке могло б бути звернено стягнення, відсутністю даних про місце роботи боржника. Посилаючись на чисельні порушення, вчинені державним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого напису, в результаті чого відповідачем було неправомірно прийнято постанову про повернення виконавчого документа, просила задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову в судовому засіданні заперечував, посилаючись на те, що дії державного виконавця є правомірними, крім того, повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених пунктами 2 - 6 частини першої статті 40 Закону України від 21.04.1999 р. № 606-XIV Про виконавче провадження`не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених статтею 21 цього Закону. Письмових заперечень з обґрунтуванням доводів заперечень проти позову відповідач суду не надав. У судове засідання 30.07.2009 року представник відповідача не з`явився, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка, яка міститься в матеріалах справи. Оскільки про причини неприбуття в судове засідання представник відповідача суд не повідомив, будь-яких клопотань до суду не надходило, відповідно до ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи не відкладався і справу вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 20 грудня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єрмоленко Ю.В. вчинено виконавчий напис № 11549, яким звернуто стягнення на грошові кошти ОСОБА_2 у розмірі 118 185 грн (з яких 9800 грн - залишок до основного боргу до п.1 Договору позики, 107 310 грн -пеня по п.4 Договору позики та витрати за надання нотаріальних послуг по вчиненню цього виконавчого напису у сумі 1075 грн) на користь позивачки за договором позики, посвідченим цим же нотаріусом 4 березня 2002 року по реєстру № 846.

22 грудня 2006 року постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві Сухобруса О.В. за заявою стягувача ОСОБА_1 про примусове виконання виконавчого документа від 20 грудня 2006 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису № 11549 від 20.12.2006 року.

5 вересня 2008 року державним виконавцем Оплєухіним А.М. на підставі ст. 40 Закону України Про виконавче провадження`винесено постанову, затверджену в.о. начальника ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві про повернення виконавчого напису № 11549, виданого 20.12.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єрмоленко Ю.В., з тих підстав, що згідно акта державного виконавця від 20.06.2008 року у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а також місце роботи боржника встановити неможливо, залишок боргу на 05.09.2008 року складає 9600 грн 00 коп.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України Про виконавче провадження (далі -Закон) державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Статтею 7 вищевказаного Закону гарантовано права громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні, зокрема, державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб; особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз`яснені державним виконавцем їх права відповідно до вимог цього Закону; дії державного виконавця, його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому цим Законом порядку.

Частиною 1 статті 25 Закону встановлено, що державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40 1 цього Закону.

Згідно з частиною 2 статті 25 Закону державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.

Однак з доданих до матеріалів справи документів вбачається, що виконавчі дії по виконанню виконавчого напису, пред`явленого ОСОБА_1 до виконання, проводились з порушенням визначених вказаним Законом строків.

Відповідно до п. п. 2, 6 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, зокрема якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; якщо у боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Частина друга даної статті передбачає, що про наявність обставин, зазначених у пунктах 2 - 6 частини першої цієї статті, державний виконавець складає акт.

Статтею 42 вказаного Закону передбачено оголошення розшуку боржника та його майна для забезпечення виконання рішення, зокрема, згідно вимог частини 5 цієї статті 42 за іншими виконавчими документами державний виконавець може звернутися до суду з поданням про розшук боржника або дитини чи винести постанову про оголошення розшуку майна боржника за наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати відповідно до цього Закону. В цьому випадку стягувач має право у судовому порядку вимагати від боржника компенсації витрат, пов`язаних з проведенням розшуку.

Проте, як зазначила у судовому засіданні позивачка, державний виконавець не звертався до суду з поданням про розшук боржника чи його майна і не пропонував позивачці відшкодувати втирати на розшук та їх авансування. Представник відповідача зазначені обставини у судовому засіданні не спростував, пояснивши, що обов`язок оголошення розшуку покладається на державного виконавця ч. 1 ст. 42 Закону Про виконавче провадження`згідно з якою у разі відсутності відомостей про місце проживання або перебування чи місцезнаходження боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`ю або у зв`язку з втратою годувальника, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини.

Що ж стосується доводів представника відповідача про те, після повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених пунктами 2 - 6 частини першої статті 40 Закону Про виконавче провадження`позивачка не позбавлена права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання, то суд вважає ці доводи безпідставними, оскільки строк для пред`явлення такого виконавчого документа, встановлений статтею 21 цього Закону в один рік (крім того на самому виконавчому написі, пред`явленому позивачкою до виконання зазначено, що він набирає чинності з дати його вчинення та може бути пред`явлений до виконання протягом одного року, тобто до 20.12.2007 року).

За таких обставин суд доходить висновку, що державним виконавцем не було здійснено всіх засобів забезпечення виконання рішення.

У частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). В даному випадку відповідачем не враховано цілий ряд обставин, які передують прийняттю рішення про повернення виконавчого документа, при цьому порушивши відповідні строки передбачені для здійснення даного виконавчого провадження.

Таким чином, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати дії державного виконавця та Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві протиправними.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві про повернення виконавчого документа від 05.09.2008 року.

Зобов`язати Відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві вчинити дії шодо належного виконання виконавчого напису нотаріуса, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 20 грудня 2006 року № 11549.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.С. Мазур