Рішення

від 19.11.2019 по справі 910/11933/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.11.2019Справа № 910/11933/19 Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Спичака О.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/11933/19

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал-МК"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Іварес Груп"

про стягнення 229 119, 66 грн.

Без виклику учасників справи .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал-МК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іварес Груп" про стягнення 229 783,33грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем належним чином не виконано зобов`язання зі сплати коштів за договором поставки № 121-01/02/19 від 01.02.2019 та додатковими угодами до нього, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 229 119, 66 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.09.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-МК" залишено без руху.

13.09.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-МК" надійшли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 09.09.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.

17.10.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він визнав основний борг в сумі 189 491,09 грн. Однак проти стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат заперечив, мотивуючи це тим, що сторони, керуючись пунктом 9.1. договору де зазначено, що всі розбіжності, які виникають між сторонами за договором та додатками до нього, або у зв`язку з ними, вирішуються шляхом переговорів, домовились, що відповідач буде погашати борг частинами протягом першого півріччя, що і було частково зроблено відповідачем. В підтвердження своїх домовленостей, Сторони підписали Акт звіряння взаємних розрахунків за період: 1 півріччя 2019 року за договором. Керуючись пунктом 5.8. Договору відповідач був зобов`язаний протягом 2 банківських днів після підписання сторонами даного акту перерахувати позивачу суму, якої не вистачає. Тобто, відповідач вважає, що повинен був сплатити борг до 02.07.2019 включно. До цієї дати ніякі штрафні санкції, на його думку, не повинні бути застосовані.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.12.2018 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір № 121-01/02/19 поставки нафтопродуктів (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця (поставити), а покупець зобов`язався прийняти у свою власність й оплатити нафтопродукти (надалі - товар), у відповідності до умов договору та додаткових угод до нього.

Відповідно до умов п 1.2. договору поставка товару відбувається на підставі додаткових угод до цього договору, які підписуються повноважними представниками сторін і скріплюються печатками сторін, та є невід`ємною частиною цього договору, в яких сторонами узгоджується ціна та загальна вартість, кількість, асортимент, умови поставки, терміни відправлення, терміни поставки та оплати товару й інші умови поставки.

Загальна вартість договору (ціна договору) складається з суми загальної вартості товару, поставленого покупцеві згідно з додатковими угодами, що є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.4. договору).

За змістом пункту 4.1. договору, поставка товару здійснюється на підставі підписаної сторонами відповідної додаткової угоди до договору.

Згідно із пп. 2.1.1. п. 2.1. договору, постачальник зобов`язується на підставі підписаної сторонами додаткової угоди передати (поставити) у власність покупця товар.

Для передачі товару покупцеві представник покупця зобов`язаний надати представнику продавця довіреність (пп. 2.2.2 п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 4.8. договору, строк поставки та відправлення певного об`єму товару узгоджується сторонами у відповідній додатковій угоді до цього договору. Відправлення товару здійснюється на підставі відповідної письмової заявки покупця, в якій зазначаються залізничні та/або поштові реквізити залізничної станції та/або пункту призначення поставки товару, найменування покупця та/або вантажоодержувача, із зазначенням необхідних залізничних кодів станцій та вантажоодержувачів, а також підписаної сторонами відповідної додаткової угоди, після отримання від покупця попередньої оплати за товар та при умові відсутності зі сторони покупця простроченої заборгованості за попередні поставки товару, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

У разі необхідності до відправлення товару залізничним транспортом покупець надає постачальнику копію підтвердження залізничної станції призначення про готовність прийняти вантаж (товар) на адресу покупця або вантажоодержувача. Інші умови поставки товару погоджуються сторонами у відповідній додатковій угоді до договору (п. 4.9. договору).

У відповідності до п. 4.10 договору, приймання - передача (поставка) товару оформлюється Атом приймання - передачі товару або видатковою накладною. На постачальника покладається обов`язок оформити Акт приймання-передачі товару або видаткову накладну та передати зазначені документи покупцю. На покупця покладається обов`язок підписати зі своєї сторони та скріпити печаткою Акт приймання - передачі товару (підписати видаткову накладну) одразу після отримання зазначених документів від постачальника, після чого покупець зобов`язується повернути постачальнику один екземпляр вказаного Акту (видаткову накладну) в оригіналі. Покупець зобов`язується також повернути постачальнику копії транспортних (перевізних) документів (у разі поставки товару залізничним транспортом - копію залізничної накладної, а у разі поставки товару автомобільним транспортом - копію товаротранспортної накладної).

Покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів в сумі, яка зазначена у відповідній додатковій угоді до цього договору, на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою. Оплата здійснюється покупцем за умовами попередньої оплати або по договору (п. 5.1., п. 5.2. договору).

Згідно із п. 5.6. договору, витрати постачальника по перевезенню товару до місця призначення відшкодовуються покупцем за умовами, визначеними у додатковій угоді.

Відповідно до п. 7.4. договору, у разі не оплати, несвоєчасної або неповної оплати товару відповідач оплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, від суми невиконаних обов`язків за кожен день прострочення платежу та за весь період прострочки.

22.03.2019 між сторонами укладено додаткову угоду за № 1 до договору, в якій сторони визначили кількість, асортимент та ціну товару, який повинен поставити позивач.

За змістом додаткової угоди №1 до договору, позивач взяв на себе зобов`язання поставити відповідачу товар (2713 20 00 00 бутім дорожній 70/100, 22,520 т) на загальну суму 308 524,09 грн. з ПДВ

Пунктом 1.6 додаткової угоди до договору № 1 сторони погодили, що оплата здійснюється відповідачем (покупцем) на умовах відстрочки платежу на 14 календарних днів з дня отримання товару покупцем (в т.ч. транспортні послуги).

17.05.2019 сторонами укладено додаткову угоду за № 2 до договору, в якій сторони визначили кількість, асортимент та ціну товару, який повинен поставити позивач.

За змістом додаткової угоди №2 до договору, позивач взяв на себе зобов`язання поставити відповідачу товар (2713 20 00 00 бутім дорожній 70/100, 23,870 т) на загальну суму 336 567,00 грн. з ПДВ

Пунктом 1.6 додаткової угоди до договору № 2 сторони погодили, що оплата здійснюється відповідачем (покупцем) на умовах відстрочки платежу на 14 календарних днів з дня отримання товару покупцем (в т.ч. транспортні послуги).

На виконання умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 645 091,09 грн., що підтверджується видатковими накладними № 149 від 22.03.2019 та №189 від 17.05.2019.

Товар був отриманий уповноваженою особою відповідача - директором Ковраком Р.Л. , що підтверджується генеральною довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 1 від 01.02.2019.

Також, уповноваженою особою відповідача підписано товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів №149 від 22.03.2019 та №589 від 17.05.2019.

Позивачем на виконання договору виставлено відповідачу рахунки на оплату № 145 від 22.03.2019 та №565 від 17.05.2019.

Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на суму 455 600,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи.

Таким чином, заборгованість відповідача за отриманий товар становить 189 491,09 грн. (645 091,09 грн. - 455 600,00 грн.).

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що відповідач всупереч взятим на себе зобов`язанням за договором № 121-01/02/19 поставки нафтопродуктів від 06.12.2018 та додаткових угодо №1 від 22.03.2019 та №2 від 17.05.2019 до договору оплату поставленого товару у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем становить 189 491,09 грн.

У зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання позивачем нараховані: пеня у сумі 33 206,31 грн., 3% річних у сумі 2 868,06 грн. та інфляційні втрати в сумі 3 554,06 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як підтверджено наявними в матеріалах справи видатковим накладними № 149 від 22.03.2019 та №189 від 17.05.2019 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 645 091,09 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, виходячи з умов договору, строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару є таким, що настав, а саме: за видатковою накладною № 149 від 22.03.2019 відповідач мав оплатити товар до 05.04.2019 включно, за видатковою накладною № №189 від 17.05.2019 - до 31.05.2019 включно.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобов`язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 189 491,09 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, а доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості в розмірі 189 491,09 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань". платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 7.4. договору сторони погодили, що пеня стягується за весь період прострочки, тобто збільшили період нарахування пені, встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

За перерахунком суду розмір пені є більшим, ніж заявлено позивачем, проте суд, не виходячи за межі позовних вимог, задовольняє вказані вимоги відповідно до розрахунку позивача в сумі 33 206,31 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку із простроченням оплати поставленого обладнання, позивачем нараховані інфляційні втрати - 3 554,20 грн. та 3% річних - 2 868,06 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% судом встановлено, що він є вірним, відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, так як позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховано вищевикладеного.

У зв`язку з чим, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого інфляційне збільшення заборгованості відсутнє, у зв`язку із чим суд відмовляє в стягненні з відповідача 3 554,20 грн. інфляційних втрат.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки № 121-01/02/1 від 06.12.2018 щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню частково.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача викладені у відзиві як необґрунтовані, оскільки підписання сторонами Акту звірки взаєморозрахунків не є зміною строку виконання зобов`язання з оплати товару, встановленого у договорі, та підставою для неврахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Доказів того, що сторони домовились про реструктуризацію заборгованості відповідача матеріали справи не містить.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В позовній заяві та згідно попереднього розрахунку витрат позивачем заявлено до стягнення 1921,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до частини 3 статті ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення таких витрат позивачем надано: договір про надання професійної правничої допомоги адвоката у господарській справі №27-08/19 від 27.08.2019; акт виконаних робіт (надання послуг) №27-08/2019 від 27.08.2019 та платіжне доручення №1487 від 27.08.2019 про сплату витрат на правову допомогу на загальну суму 3 706,81 грн.

За змістом частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Наданими позивачем договором про надання професійної правничої допомоги адвоката у господарській справі №27-08/19 від 27.08.2019, актом виконаних робіт (надання послуг) №27-08/2019 від 27.08.2019 та платіжним дорученням №1487 від 27.08.2019 підтверджується понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 706,81 грн. та пов`язаність таких з розглядом даної справи № 910/11933/19.

З огляду на викладене вище, понесені позивачем витрати на правову допомогу пов`язані з розглядом справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Іварес Груп" (03118, м. Київ, вулиця Козацька, будинок 116, офіс 106; ідентифікаційний код 38217564) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРМІНАЛ-МК" (39600, Полтавська обл., місто Кременчук, вулиця Генерала Жадова, будинок 10, офіс 1; ідентифікаційний код 37748433) заборгованість у сумі 189 491,09 грн., пеню у сумі 33 206,31 грн., 3% річних у сумі 2 868,06 грн. судовий збір у розмірі 2 903,48 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 3 131,60 грн.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак