Рішення

від 19.11.2019 по справі 910/11109/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.11.2019Справа № 910/11109/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Екстра - Інвест

до Товариства з обмеженою відповідальністю Інжиніринг - Груп

про розірвання Договору та стягнення 105 027, 55 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Екстра - Інвест" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжиніринг - Груп" (далі - відповідач) про розірвання договору №300519-01 від 30.05.2019 та про стягнення 105 027, 55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови договору №300519-01 від 30.05.2019 в частині поставки товару у визначений цим договором строк, у зв`язку з чим позивач просить суд розірвати означений договір та стягнути з відповідача 100000,00 грн оплати за не поставлений останнім товар, пеню у розмірі 4 280, 55 грн, 3% річних на суму 247,00 грн, 500,00 грн витрат з урахуванням індексу інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2019 відкрито провадження у справі №910/11109/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та строк для подання заперечень на відповідь на відзив, якщо такі будуть подані - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив на позов, якщо такий буде подано - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 27.08.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04073, м. Київ, вул.Вербова, будинок 4А, офіс 205.

Станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103050362080 відповідно до якого ухвала Господарського суду міста Києва від 27.08.2019 була вручена відповідачу.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

30.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Екстра - Інвест" як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інжиніринг - Груп" як постачальником було укладено договір №300519-01 (договір) відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність певний товар згідно додатка №1, який є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язаний прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору (п.1.1).

Покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, виставленою у видатковій накладній. Сума договору 882 000, 00 грн, в тому числі сума ПДВ 147 000, 00 грн. Номенклатуру та ціну товару сторони визначають у специфікації, яка є додатком до цього договору, її підписують уповноважені представники обох сторін. Ціна товару включає всі витрати постачальника на виробництво (податки, збори, транспортні витрати, сировину, вантажно-розвантажувальні послуги, послуги по зборці меблів при поставці), необхідні для поставки товару до місця поставки, визначеного пунктом 5.1 цього дого. Ціна на товар включає вартість його пакування та маркування. Ціни тверді і не підлягають змінам на весь період дії договору, крім випадків, передбачених пунктом 3.5 договору (п.п.3.1, 3.2, 3.3, 3.4 договору).

Порядок оплати: перерахування грошових коштів на рахунок постачальника. Форма розрахунків: платіжне доручення. Оплата за товар здійснюється в безготівковому вигляді після його фактичного постачання на склад з відстрочкою платежу (п.п.4.1, 4.2, 4.3 договору).

Відповідно до п.п.5.1, 5.2, 5.4, 5.5, 5.6, 5.7 договору поставка здійснюється за рахунок постачальника за адресою: с. Кам`янка, в Житомирському районі Житомирської області. Поставка здійснюється в кількості заявленого та не пізніше 60 робочих днів з моменту укладення договору. Перехід права власності на товар відбувається в момент отримання товару та підписання видаткової накладної. Передачу товару від постачальника покупцю здійснюють за належно оформленою видатковою накладною, у якій зазначають найменування товару, що постачають, кількість в одиницях вимірювання, ціну та загальну вартість товару. Перехід ризиків на товар відбувається в момент отримання товару та підписання видаткової накладної. Датою поставки товару сторони вважають дату отримання товару уповноваженим представником покупця, що підтверджується його підписом на видатковій накладній. Перехід права власності на товар до покупця відбувається з моменту передачі йому товару та підписання накладних на товар.

Покупець має право відмовитися від товару неналежної якості або товару, строк поставки якого порушено. Відмова від прийняття товару може бути направлена постачальнику телеграмою, іншим засобом миттєвого зв`язку (електронною поштою) (п.7.4 договору).

У разі порушення постачальником умов договору, у тому числі поставки товару неналежної якості, неможливості заміни неякісного товару на товар належної якості у прийнятний для покупця строк, порушення постачальником строку поставки товару покупцю тощо, покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від цього договору. Договір поставки вважається розірваним з моменту одержання постачальником повідомлення покупця про односторонню відмову від договору, якщо інший строк не передбачений у повідомленні або не визначений угодою сторін (п.7.6 договору).

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, що лишилися невиконаними (п.9.1 договору).

Згідно специфікації до цього договору сторони домовили про поставку позивачу залізобетонних плит у кількості 300 шт, вартістю 882 000, 00 грн.

30.05.2019 постачальником виставлено для оплати покупцем рахунок - фактуру №ПБ-0045 від 30.05.2019 на загальну суму 882 000, 00 грн, на підставі якого 11.06.2019 позивачем було перераховано відповідачу 100 000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №48 від 11.06.2019.

19.06.2019 позивачем на адресу відповідача скеровано лист №3 від 19.06.2019 про повернення грошових коштів у розмірі 100 000, 00 грн, у зв`язку з розірванням договору. Доказів направлення вказаного листа на адресу відповідача матеріали справи не містять.

20.07.2017 позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію №10 від 19.07.2019 про припинення дії договору поставки №300519-01 від 30.05.2019 та повернення сплачених позивачем грошових коштів.

Спір у справі виник внаслідок того, що за твердженнями позивача, відповідачем порушено умови договору №300519-01 від 30.05.2019 в частині поставки товару у визначений цим договором строк, у зв`язку з чим позивач просить суд розірвати означений договір та стягнути з відповідача 100000,00 грн оплати за не поставлений останнім товар, пеню у розмірі 4 280, 55 грн, 3% річних на суму 247,00 грн, 500,00 грн витрат з урахуванням індексу інфляції.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Екстра - Інвест" підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правовою природою укладений між сторонами контракт є договором поставки.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги укладений між сторонами договір як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Стаття 525 Цивільного кодексу України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до умов укладеного між сторонами договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Інжиніринг - Груп" як постачальник зобов`язалось поставити і передати у власність позивача товар - залізобетонні плити у кількості 300 шт загальною вартістю 882000,00 грн, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Екстра - Інвест" як покупець зобов`язалось прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до умов означеного правочину покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, виставленою у видатковій накладній, загальна сума договору складає 882 000, 00 грн, оплата за товар здійснюється в безготівковому вигляді після його фактичного постачання на склад з відстрочкою платежу, а поставка товару, в свою чергу, здійснюється за рахунок постачальника за адресою: с. Кам`янка, в Житомирському районі Житомирської області в заявленій кількості не пізніше 60 робочих днів з моменту укладення договору.

Тобто із врахуванням дати укладення договору - 30.05.2019, відповідач повинен був поставити товар у строк, встановлений п.5.2 договору, тобто у строк по 27.08.2019 включно, у зв`язку з чим прострочка виконання зобов`язання по поставці товару виникла у відповідача з 28.08.2019, як і право позивача на односторонню відмову від договору, яке передбачено п.7.6 цього правочину.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач, у строк встановлений п.5.2 договору, тобто у строк по 27.08.2019 включно, товар не поставив, чим порушив строки виконання зобов`язань за договором.

Як вже вказувалось судом, згідно п.7.4 договору покупець має право відмовитися від товару неналежної якості або товару, строк поставки якого порушено, відмова від прийняття товару може бути направлена постачальнику телеграмою, іншим засобом миттєвого зв`язку (електронною поштою), а відповідно до п.7.6 договору у разі порушення постачальником умов договору, у тому числі поставки товару неналежної якості, неможливості заміни неякісного товару на товар належної якості у прийнятний для покупця строк, порушення постачальником строку поставки товару покупцю тощо, покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від цього договору, договір поставки вважається розірваним з моменту одержання постачальником повідомлення покупця про односторонню відмову від договору, якщо інший строк не передбачений у повідомленні або не визначений угодою сторін.

Статтею 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Частина 3 ст.653 Цивільного кодексу України, ч.4 ст.188 Господарського кодексу України також зазначає, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

Відповідно до ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як встановлено судом, відповідач не виконав покладені на нього п.5.2 договору обов`язки та не поставив позивачу товар у визначений договором строк.

На претензію позивача №10 від 19.07.2019 про припинення дії договору поставки №300519-01 від 30.05.2019 та про повернення сплачених позивачем грошових коштів у розмірі 100000,00 грн, яка була надіслана на адресу відповідача 20.07.2019, останній відповіді не надав.

З урахуванням наведеного, суд визнає вимогу позивача про розірвання договору №300519-01 від 30.05.2019 обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню з огляду істотне порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору.

Щодо повернення сплачених позивачем грошових коштів у розмірі 100 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось судом, згідно п.4.3 договору оплата за товар здійснюється в безготівковому вигляді після його фактичного постачання на склад з відстрочкою платежу.

В той же час, наявними в матеріалах справи документами підтверджується перерахування позивачем 100 000,00 грн в рахунок оплати виставленого постачальником рахунку -фактури №ПБ-0045 від 30.05.2019.

Відповідно до ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Як вже зазначалось судом 20.07.2017 позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію №10 від 19.07.2019 про припинення дії договору №300519-01 від 30.05.2019 та про повернення сплачених позивачем грошових коштів, однак відповідач відповіді на вказану претензію не надав, сплачені позивачем грошові кошти не повернув.

При цьому за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару у визначений договором строк (до 27.08.2019 включно), надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Отже враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів поставки товару у строк, визначений договором №300519-01 від 30.05.2019, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та про наявність підстав для повернення позивачу суми оплати у розмірі 100 000,00 грн.

За прострочення виконання зобов`язання з повернення суми оплати за договором позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 4280,55 грн, 3% на суму 247,00 грн та інфляційні втрати за період з 19.06.2019 по 19.07.2019, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов`язання, визначено ч.2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судом, за умовами п.7.2 договору постачальник сплачує покупцеві неустойку у розмірі 0,1% вартості не поставленого вчасно товару за кожний день прострочення поставки товару; за кожні 5 календарних днів прострочення поставки товару сплачує покупцеві штраф у розмірі 5% вартості не поставленого вчасно товару. Сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання зобов`язань за договором.

В той же час, як вже зазначалось судом, відповідно до ст.547 та п.1 ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів розглядуваної справи не вбачається, судом не встановлено, а позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем зобов`язання з повернення суми оплати за не поставлений товар у вигляді неустойки (пені), розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Крім того ст.625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст.ст.524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином ст.625 Цивільного кодексу України передбачено можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов`язання.

За своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні ст.625 Цивільного кодексу України.

Стягнення з відповідача суми оплати за не поставлений товар не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплаченої грошових коштів за не поставлений товар.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України на суму оплати за не поставлений товар.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 в справі №923/1151/17 та від 20.11.2018 у справі №916/75/18.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Екстра - Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжиніринг - Груп" підлягають задоволенню частково.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати договір №300519-01 від 30.05.2019, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Екстра - Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інжиніринг - Груп".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжиніринг - Груп" (04073, м.Київ, вул.Вербова, будинок 4А, офіс 205, ідентифікаційний код 40885220) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Екстра - Інвест" (03113, м.Київ, провулок Артилерійський, будинок 7- Б, ідентифікаційний код 42628574) 100 000 (сто тисяч) грн 00 коп. оплати, перерахованої за не поставлений товар та судовий збір у розмірі 3750 (три тисячі сімсот п`ятдесят) грн 04 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 19.11.2019 року.

Судддя М.Є.Літвінова