Постанова

від 18.11.2019 по справі 580/1808/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1808/19 Суддя (судді) першої інстанції: В.О. Гаврилюк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області про визначення дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до управління соціального захисту населення Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - управління, відповідач), в якому просить:

- визнати дії управління соціального захисту населення Монастирищенської райдержадміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановлені статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни, оформленої листом від 23.04.2019 № 519-05;

- зобов`язати управління соціального захисту населення Монастирищенської райдержадміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Розглянувши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є ліквідатором наслідків аварії Чорнобильській АЕС, йому встановлено статус особи з інвалідністю внаслідок участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У зв`язку з вказаною обставиною, позивач звернувся до управління із заявою з усіма попередньо визначеними відповідачем документами для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачею відповідного посвідчення.

Листом від 23 квітня 2019 року № 519-05 управління соціального захисту населення Манастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області повідомило ОСОБА_1 , що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та йому встановлено ІІ групу інвалідності безстроково. Причина інвалідності - захворювання пов`язане з роботами на ЧАЕС. Проте, позивачем не надано інформації про розпорядчий документу по лінії Цивільної оборони щодо залучення Монастирищенського автопідприємства 17140 до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству про залучення позивача до складу вказаного формування, усі відомості про роботу, яку виконував позивач під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а тому правових підстав для встановлення позивачеві особи з інвалідністю внаслідок війни згідно наданих копій документів не вбачається.

Вважаючи вищезазначені дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіряючи у межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, зазначає наступне.

Правовий статус ветеранів війни, гарантії щодо створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено у Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).

Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у статті 7 Закону № 3551-XII.

Пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, статус інваліда війни з підстав, визначених у пункті 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII, надається за наявності у особи сукупності таких обов`язкових умов:

1) залучення особи до складу формувань Цивільної оборони;

2) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року №302 (далі - Положення №302).

Згідно з пунктом 2 Положення №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Відповідно до пункту 10 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Отже особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони у квітні 1986 року, інвалідність яких пов`язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.

Зі змісту вказаного Положення слідує, що факт отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Що стосується кола осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та доказів, якими підтверджують такі обставини, суд зазначає наступне.

Так, наділяючи осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні №302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань ЦО.

З урахуванням викладеного, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи.

Дійсно, Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Суд зазначає, що пунктом дев`ятим, відповідно до якого статус інваліда війни було поширено й на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, частину 2 статті 7 Закону № 3551-XII було доповнено Законом від 15.06.2004 року № 1770-IV.

З пояснювальної записки до проекту Закону від 15.06.2004 року № 1770-IV слідує, що до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність.

Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись.

Метою внесення відповідних змін до Закону № 3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам ("інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів") тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров`я були співрозмірними.

Так, у пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 року № 1770-IV зазначено, що за час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців з числа загальної кількості осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони (1300 осіб), вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.

Таким чином, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів.

Отже, позивач помилково вважає, що статус інваліда війни з підстав, визначених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII поширюється на усіх без виключення ліквідаторів аварії на ЧАЕС, яким встановлена інвалідність.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 року (справа №377/797/17) та від 10.05.2018 року (справа №279/12162/15-а) та в ухвалі Верховного Суду України від 07.07.2017 року (справа №676/4127/16-а).

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача встановити статус інваліда війни, а також видати відповідне посвідчення встановленого зразка, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 інвалідам війни (стаття 7 Закону № 3551-XII) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід".

З огляду на те, що позивач не має права на встановлення статусу інваліда війни, то у відповідача були відсутні підстави для видачі йому відповідного посвідчення.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач правомірно відмовив позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді А.Ю. Кучма

Н.В.Безименна