Рішення

від 15.11.2019 по справі 916/2012/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" листопада 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2012/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Бачур А.В.,

за участю представників:

позивача: адвокат Широкобород С.М.

відповідача: адвокат Хоменко Я.І.

третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Державного підприємства «Канон» /68091, Одеська обл., м. Чорноморськ, смт. Олександрівка, вул. Енгельса, буд.13/

до відповідача: Приватного підприємства фірми «Асоль» /65101, м. Одеса, вул. 25-ї Чапаївської дивізії, буд. 3/3, 17/

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Концерн «Військессетменеджмент» /03168, м. Київ, проспект. Повітрофлотський, 6 код ЄДРПОУ 33689872/

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

1. Позиції учасників справи.

Позивач, Державне підприємство «Канон» , звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Приватного підприємства фірми «Асоль» про визнання недійсним договору №4 фінансової допомоги /безвідсоткової/ від 04.04.2018р., укладеного між Приватним підприємством фірмою «Асоль» та Державним підприємством «Канон» .

За твердженнями Позивача, укладений між ним та Відповідачем договір фінансової допомоги /безвідсоткової/ №4 від 04.04.2018р. суперечить вимогам законодавства чинного на момент укладання відзначеного договору, оскільки ДП «Канон» із заявою щодо отримання погодження Міністерства оборони України щодо отримання позики при укладанні спірного договору не зверталось, відповідна згода Органом управління майном не надавалась, процедура, яка передбачена Порядком не виконувалась.

Позивач вважає, що директор ДП «Канон» був обмежений у своїх повноваженнях при укладанні оспорюваного договору, та такі обмеження встановлені законом.

09.08.2019р. за вх.№15975/19 від Відповідача - Приватного підприємства фірми «Асоль» надійшов відзив на позов.

Відповідач вважає, що Позивач звернувся до суду із позовами про визнання Договорів фінансової допомоги /безвідсоткової/ №1 від 22.02.2018р., №3 від 02.04.2018р., №4 від 04.04.2018р., №5 від 11.06.2018р., №6 від 01.07.2018р., №7 від 30.07.2018р., №8 від 01.10.2018р., №9 від 01.11.2018р. недійсними з метою невиконання судових рішень, що набрали законної сили, а саме рішення Господарського суду Одеської області /суддя Смелянець Г.Є./ від 21.03.2019р. у справі №916/2456/18, яким позов ППФ «Асоль» задоволено, стягнуто з ДП «Канон» на користь ППФ «Асоль» 874 140,00грн., що є сумою фінансової /безвідсоткової/ допомоги за вищевідзначеними договорами. А також рішення Господарського суду Одеської області /суддя Погребна К.Ф./ від 08.07.2019р. у справі №916/622/19, яким позов ППФ «Асоль» задоволено, зобов`язано ДП «Канон» в особі комісії з ліквідації включити ППФ «Асоль» до переліку кредиторів ДП «Канон» з кредитною заборгованістю в розмірі 874 140грн., що утворилась в період з 30.03.2018р. по 11.03.2019р.

Крім цього, Відповідач вважає, що позов є необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволення з наступних підстав.

Так, за твердженнями Відповідача, Позивач не надав жодних доказів того, що згода на укладання договорів не надавалась.

Крім того, Відповідач вважає, що договори фінансової допомоги /безвідсоткової/ №1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 укладались за згодою Міністерства оборони України, оскільки директор ДП «Канон» звертався до директора Концерну "Військессетменеджент" Міністерства оборони України ОСОБА_1 із заявою на погодження отримання фінансової допомоги та на виконання вимог Порядку погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами /крім банків/ у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій /часток, паїв/ належать державі, кредитів /позик/ надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями та надіслав проект Договорів фінансової допомоги /безвідсоткової/, яка не забезпечується іпотекою, заставою та не тягне за собою відчуження державного майна, а також просив дозвіл на укладення щомісяця однакових за змістом Договорів фінансової допомоги /безвідсоткової/ протягом 2018р.

Так, як вказує Відповідач, зі змісту заяви вбачається, що залучення коштів було необхідне з метою виконання ДП «Канон» обов`язків, покладених Міністерством оборони України в особі Головного управління майна та ресурсів по оформленню правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, що перебувають на балансі ДП «Канон» , а також з метою формування інформаційної бази земельних ділянок державних підприємств для проведення інвентаризації та оформлення майна, виготовленого землевпорядної документації та оформлення правовстановлюючих документів на майно ДП «Канон» .

Таким чином, на думку Відповідача, ДП «Канон» отримало згоду на укладання договорів фінансової допомоги /безвідсоткової/ з ППФ «Асоль» , а отже підстав для задоволення позовних вимог немає.

Також Відповідачем заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності правочину /вх. №17297/19 від 29.08.2019 р./.

15.10.2019р. за вх.№21104/19 від Відповідача надійшли пояснення, із змісту яких вбачається, зокрема наступне.

Так, Відповідач стверджує, що ДП «Канон» , враховуючи те, що Міністерство оборони України як безпосередній орган управління ДП «Канон» , включило ДП «Канон» до складу Концерну, виконуючи вимоги Статуту Концерну «Військессетменеджмент» в частині п.7.2. Статуту, отримало згоду саме від Концерну на залучення безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від ППФ «Асоль» та така згода підписана уповноваженою особою - тимчасово виконуючим обов`язки Генерального директора Концерну Шпаруком А.С., а отже вважає, що підстав для задоволення позовних вимог немає.

На спростування обставин, на які здійснено посилання Позивачем та які свідчать про те, що наявний дозвіл на укладання договорів не видавався та не існує, Відповідач зазначив наступне.

Так, як зазначає Відповідач, наприкінці 2018р. було змінено керівника ДП «Канон» Карпова В.П. на голову ліквідаційної комісії Стефієнко С.В., а також відбулася зміна керівника Концерну «Військессетменеджмент» Шпарука А.С. на ліквідатора Банькова Д.О.

Тобто, ОСОБА_2 як директор ДП «Канон» був саме той посадовою особою державного підприємства, яка підписувала оспорюваний договір, а посадовою особою Концерну «Військессетменеджмент» яка надавала згоду ДП «Канон» на укладання оспорюваних договорів був виконуючий обов`язки директора Шпарук А.С.

На час розгляду справи в суді зазначені посадові особи втратили свої повноваження щодо управління наведеними державними підприємствами.

Так, за твердженнями Відповідача, факт отримання згоди на укладання оспорюваного договору можуть підтвердити особи, які діяли від імені цих державних підприємств - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У своїх поясненнях ОСОБА_2 вказав, що грошові кошти за оспорюваним договром залучались ДП «Канон» з метою виконання обов`язків, покладених Головним управлінням майна та ресурсів Міністерства оборони України з оформлення правовстановлюючих документів на будівлі та на земельні ділянки військових містечок «Дальник -7» та «Дальник -15» .

Він також стверджує, що отримав від т.в.о. генерального директора Концерну «Військессетменеджмент» Міністерства оборони України Шпарука А.С. погодження на отримання фінансової допомоги в якому було надано згоду на укладання ДП «Канон» договорів фінансової допомоги /безвідсоткової/ з ППФ «Асоль» на період з лютого 2018р. по грудень 2018р., у зв`язку із чим і було укладено 8 аналогічних за змістом договорів фінансової допомоги на загальну суму 874 140,00 грн.

Згідно пояснень ОСОБА_2 , одержані від ППФ «Асоль» кошти надходили на банківський поточний рахунок ДП «Канон» та витрачались за цільовим призначенням, а саме: в березні 2018р. ДП «Канон» уклало договір про надання юридичних послуг з ФОП Березинський А.В. та договір на проведення знімальних геодезичних робіт з ФОП Стадник О.О. за результатами якого було отримано технічний звіт з використання геодезичних робіт, договір з виконання робіт з виготовлення технічного паспорту з ТОВ «Експертний знавець» за результатами якого були виготовлені технічні паспорти; в квітні ДП «Канон» уклало договір про надання юридичних та консультаційних послуг з ТОВ «Житло Інвест Ко» предметом якого було, зокрема, проведення державної реєстрації на об`єкти нерухомого майна за Державою України в особі Міністерства оборони на балансі ДП «Канон» .

29.05.2018р. було зареєстровано право власності за Державою Україна в особі Міністерства оборони України на: нежитлові громадські будівлі розташовані за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт. Авангард, вул. Базова, 24 /будинок, їдальня, казарма, дизельна, овочесховище, склад ПМП, 2 будинки офіцерського складу/; громадська будівля трансформаторної підстанції за адресою Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт. Авангард, вул. Базова, 17; 04.06.2018р. зареєстроване право господарського відання ДП «Канон» на обидва об`єкти нерухомості.

В листопаді 2018р., після звернення ППФ «Асоль» до суду з заявою про забезпечення позову та накладення арешту на майно, що перебуває в господарському віданні ДП «Канон» Міністерство оборони України передає в оперативне управління об`єкти нерухомості Квартирно-експлуатаційному відділу м. Одеса та говорить ДП «Канон» про неактуальність відведення земельних ділянок.

Крім того, колишній тво директора «Військессетменеджмент» ОСОБА_1 також стверджує, що Міністерство оборони України дало розпорядження всім державним підприємствам підготувати інвестиційні проекти щодо залучення до будівництва державних підприємств, що входять до сфери управління Міністерства оборони України.

За заявою ОСОБА_1 : ОСОБА_2 звернувся до керівництва Міністерства оборони України та керівництва Концерну «Військессетменеджмент» з питанням, де взяти грошові кошти для запуску свого інвестиційного проекту йому було погоджено вишукати ресурси для виконання доручень шляхом отримання короткострокової поворотної допомоги у Фірми Асоль .

Згідно пояснень ОСОБА_1 , про факт залучення ДП «Канон» короткострокових позик знали як керівник Концерну «Військессетменеджмент» та інші посадові особи МОУ, зокрема Державний секретар Міністерства оборони України генерал-полковник Дублян О. В ., який за завданням Міністра оборони України їздив в Одесу з цього питання.

Таким чином, за твердженнями Відповідача, дві посадові особи двох державних підприємств, які на час виникнення спірних правовідносин були керівниками цих підприємств, стверджують про факт існування погодження на укладання у тому числі оспорюваного договору.

Відповідач стверджує, що за допомогою отриманих у ППФ «Асоль» коштів Держава Україна в особі Міністерства оборони України отримала можливість оформити право власності на об`єкти нерухомого майна, отримало технічну документацію на приміщення та земельні ділянки, між тим фінансова допомога яка була витрачена на користь Міністерства оборони України не була повернута ПП Фірмі «Асоль» .

На спростування тих обставин, на які посилається Позивач в поданому листі № 05/03-10 щодо відсутності у Концерну листа-погодження, слід зазначити, що згідно звіту про результати аудиту ефективності управління об`єктами державної власності та державним майном, закріпленим за державними підприємствами Міністерства оборони України, та використання ними коштів, отриманих на виконання замовлень Міністерства оборони України затвердженому рішенням Рахункової палати від № 4-1 розміщеному на офіційному веб-сайті Рахункової палати в Концерні «Військессетменеджмент» не створено відповідних умов для правильного ведення бухгалтерського обліку, не затверджено правил документообігу і технології обробки облікової інформації, у зв`язку із чим, саме відсутність затверджених правил документообігу призвело до хаотичного стану кореспонденції цього Концерну.

Крім того, Відповідач звертає увагу суду на те, що сам Концерн стверджує, що реєстрація вхідної (вихідної) документації велась в електронному вигляді, яка з технічних причин не зберіглася.

Інші заяви по суті справи не надходили.

2.Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2019р. позовна заява вх.№2063/19 була передана на розгляд судді Оборотовій О.Ю.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.07.2019р. (суддя ОСОБА_3 ) відкрито провадження у справі №916/2012/19, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання суду.

У зв`язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи №916/2012/19, а саме: прийняття Вищою радою правосуддя рішення №1925/0/15-19 від 23.07.2019р. про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Господарського суду Одеської області у відставку, з метою запобігання порушення строків, за розпорядженням керівника апарату Господарського суду Одеської області від 29.07.2019р. №295 проведено повторний автоматичний розподіл справи №916/2012/19, за результатами якого справу №916/2012/19 розподілено на суддю Цісельського О.В.

Ухвалою суду від 31.07.2019р. прийнято справу №916/2012/19 до провадження судді Цісельського О.В. на стадії підготовчого провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 29.08.2019 року залучено до участі у справі Концерн «Військессетменеджмент» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

В судовому засіданні 15.10.2019 року протокольною ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу № 916/2013/19 до судового розгляду; судовий розгляд по суті призначено на 24.10.2019 року.

Ухвалою суду від 24.10.2019р. відкладено розгляд справи на 15.11.2019р. о 11год.00хв.

В процесі розгляду справи подані сторонами клопотання та заяви, які були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, відзначені у протоколах судових засідань.

В судовому засіданні 15.11.2019р., представник Позивача позов підтримав, просив суд задовольнити його повністю.

В судовому засіданні 15.11.2019р., представник Відповідача проти позову заперечував, просив суд в його задоволенні відмовити.

Третя особа про час та місце судових засідань повідомлялася своєчасно, шляхом направлення копій ухвал на адресу, визначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте його представник в суд не з`явився, про поважність підстав неявки суд не повідомив, своїм правом на захист не скористувався.

Копії ухвал суду про призначення судових засідань направлялися Третій особі на адресу: буд. № 6, проспект Повітрофлотський, м. Київ, 03168 (саме така адреса зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та у Статуті Концерну) рекомендованими листами з повідомленням про вручення, але поштові відправлення були повернені до суду з відміткою про невручення з відміткою ?невірна адреса?.

Відповідно до п. п. 1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, встановлені наступні нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Третя особа не повідомляла суд про зміну її місцезнаходження, копії надсилались судом за адресою третьої особи яка співпадає із відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до Господарського суду із відміткою поштового відділення ?не вірна адреса?, суд вважає, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвали суду про призначення справи до розгляду вважаються врученою Третій особі - Концерну «Військессетменеджмент» в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою "невірна адреса", а отже, третя особа є належно повідомленою про час та місце судових засідань.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом було з`ясовано всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо досліджено докази, наявні в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 15.11.2019р. Господарським судом було закінчено розгляд справи по суті та відповідно до ч. 1 ст.240 ГПК України після виходу з нарадчої кімнати проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

3.Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Наказом Міністерства оборони України від 05.08.2005р. №478 Про створення Державного підприємства «Канон» та за твердження його статуту затверджено Статут Державного підприємства «Канон» .

Додатком 2 до наказу Міністерства оборони України від 05.08.2005р. №478 визначено перелік нерухомого майна військового містечка №А3714 /Чорноморської КЕЧ/, що безоплатно передається на баланс державному підприємству «Канон» .

При цьому згідно статуту Державного підприємства «Канон» , копія якого міститься в матеріалах справи, вказане підприємство утворене рішенням органу управління майном - Міністерством оборони України на основі державної власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства оборони України.

Пунктом 2.1 Статуту визначено, що підприємство створене з метою надходження додаткових джерел фінансування потреб Збройних Сил України, залучення інвестицій юридичних і фізичних осіб на будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, реалізації прогресивної моделі /концепції/ забезпечення населення всім спектром високоякісних товарів та послуг першої необхідності та повсякденного вжитку.

Відповідно до п. 3.1 Статуту підприємство є юридичною особою. Права та обов`язки юридичної особи підприємство набуває з дня його державної реєстрації. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Згідно п. 3.6 Статуту підприємство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах належного йому майна згідно з чинним законодавством України.

Умовами п. 3.8 Статуту визначено, що підприємство має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем в суді або господарському суді.

Відповідно до п.4.2. Статуту майно Підприємства є державною власністю й закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, учиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству України та цьому Статуту, з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою Органу управління майном.

Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 01.12.2015р. №661 Про ліквідацію Державного підприємства «Канон» припинено юридичну особу - Державне підприємство «Канон» , ідентифікаційний код 34376633, шляхом її ліквідації.

Згідно із наказом Міністерства оборони України від 04.09.2018р. №451 Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 01.12.2015р. №661 головою ліквідаційної комісії призначено першого заступника директора Державного підприємства «Південьвійськбуд» Стефієнка Сергія Васильовича.

Відповідно до даних Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 31.07.2019р. Державне підприємство «Канон» перебуває у процесі припинення шляхом ліквідації.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, наказом Міністерства оборони України № 65 від 01.02.2017 р. «Про затвердження Статуту «Військесетменеджмент» у новій редакції» затверджено Статуту «Військесетменеджмент» .

Відповідно до п. 1.1 Статуту Концерну «Військесетменеджмент» (далі - Концерн) є державним господарським об`єднанням, заснованим на державній власності у формі концерну. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України (далі - Уповноважений орган управління). Концерн здійснює свою діяльність на основі та відповідно до законодавства України і Статуту Концерну (далі - Статут), який затверджується Уповноваженим органом управління.

Згідно п. 1.6 Статуту Концерну «Військесетменеджмент» учасниками Концерну є суб`єкти господарювання, зазначені у додатку до Статуту.

В п. 1.9 Статуту Концерну «Військесетменеджмент» визначено, що цей Статут визначає організаційно-господарські права та обов`язки учасників Концерну в процесі провадження ними господарської діяльності.

За умовами п. 6.3 Статуту Концерну «Військесетменеджмент» учасники Концерну зобов`язані, зокрема, додержуватися положень Статуту Концерну, відповідних внутрішніх положень та регламентів Концерну і виконувати рішення органів управління Концерну.

Приписами п. 7.2 Статуту Концерну «Військесетменеджмент» визначено, що Правління є колегіальним органом управління Концерну, який створюється з метою визначення основних напрямів діяльності Концерну, координації діяльності Учасників. До повноважень Правління належить, зокрема, надання згоди на залучення Учасниками Концерну внутрішніх довгострокових (більше одного року), зовнішніх кредитів (позик), внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надання гарантії або поруки за такими кредитами (позиками).

Відповідно до п. 46 Додатку до Статуту Концерну «Військесетменеджмент» до учасників Концерну «Військесетменеджмент» входить Державне підприємство «Канон» .

Як вбачається із змісту заяви на погодження отримання фінансової допомоги за вих.№09 від 09.01.2018р., який направлено директором ДП «Канон» Карповим Валерієм Порфировичем на адресу директора Концерну "Військессетменеджент" Шпаруку Андрію Савичу, на виконання вимог Порядку погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами /крім банків/ у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій /часток, паїв/ належать державі, кредитів /позик/ надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями директором ДП «Канон» Карповим Валерієм Порфировичем надіслано проект Договорів фінансової допомоги /безвідсоткової/, яка не забезпечується іпотекою, заставою та не тягне за собою відчуження державного майна, останній просив надати дозвіл на укладення щомісяця однакових за змістом Договорів фінансової допомоги /безвідсоткової/ протягом 2018р., обсяг якої не перевищуватиме 200 тис. грн. на місяць.

Також вбачається, що залучення коштів було необхідне з метою виконання ДП «Канон» обов`язків, покладених Міністерством оборони України в особі Головного управління майна та ресурсів по оформленню правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, що перебувають на балансі ДП «Канон» , а також з метою формування інформаційної бази земельних ділянок державних підприємств для проведення інвентаризації та оформлення майна, виготовленого землевпорядної документації та оформлення правовстановлюючих документів на майно ДП «Канон» .

Листом від 11.01.2018р. за вих.№05/02-27 директором Концерну «Військессетменеджмент» Шпаруком А.С. у відповідь на лист за вих.№09 від 09.01.2018р., надано погодження щодо укладання ДП «Канон» договорів фінансової допомоги /безвідсоткової/ з ППФ «Асоль» , відповідно до надано проекту на період з лютого 2018р. по грудень 2018р.

За твердженнями Позивача, під час здійснення своїх повноважень ліквідаційною комісією стало відомо, що між ППФ «Асоль» та ДП «Канон» було укладено договір фінансової допомоги /безвідсоткової/ № 1 від 22.02.2018р.

04.04.2018р. між ППФ «Асоль» /позивач, сторона-1» / ДП «Канон» /відповідач, сторона-2/ укладено договір фінансової допомоги (безвідсоткової) № 4, згідно з яким сторона-1 передає стороні-2 безвідсоткову зворотну фінансову допомогу у сумі 92 000,00 грн., а сторона-2 зобов`язується повернути зазначену суму.

Пунктом 2.2 договору визначено, що повернення зазначеної в даному договорі суми фінансової допомоги може відбуватися по частинам в строк до 29.06.2018р. Зазначена сума безпроцентної фінансової допомоги може бути повернута стороною-2 достроково.

Згідно п. 3.1 договору, у випадку невиконання або неналежного виконання однією зі сторін зобов`язань за цим договором вона зобов`язана відшкодувати іншій стороні заподіяні таким невиконанням збитки.

Даний договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 29.06.2018р. /п. 8.3 договору/.

Так, спірний договір укладено у письмовій формі. Зі змісту договору вбачається, що з боку ППФ «Асоль» його укладено директором Херсонським Б.М., з боку ДП «Канон» - ТВО директора Карповим В.П.

З реєстру документів по рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що кошти за вказаним договором надані Стороною 1 по частинам: 10.04.2018р. у сумі 50 000,00грн., 24.05.2018р. у сумі 42 000,00грн.

Як свідчать наявні в матеріалах справи докази, 29.05.2018р. було зареєстровано право власності за Державою Україна в особі Міністерства оборони України на: - нежитлові громадські будівлі розташовані за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт. Авангард, вул. Базова, 24, загальною площею 1238,7 кв.м., складові частини: /будинок офіцерського складу /за гп №17/ обєкт незавершеного будівництва, А; їдальня /за гп №2/, В; казарма /гп №1/, Г; дизельна /за гп №18/, Д; овочесховище /за гп №7/, Е; склад ПМП /за гп №14/, Ж; будинкок офіцерського складу /за гп №8/ З; будинок офіцерського складу /за гп №5/ І. ;

-громадську будівлю трансформаторної підстанції /за гп №3/, Б, загальною площею 11,8, за адресою Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт. Авангард, вул. Базова, 17; що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №№126270843, 126278535.

04.06.2018р. зареєстроване право господарського відання за ДП «Канон» на вищезазначені об`єкти нерухомості, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №№ 126867131, 126849314.

28.09.2018р. за вих.№28.09.2019р. ДП «Канон» повідомило ТВО начальника Головного управління майна та ресурсів Полковника Р. Головачу про результати проведеної роботи щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки та необхідність вирішення проблемних питань з цього приводу станом на 28.09.2018р.

14.08.2018р. листом за вих.№04/01-226 начальник Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України, вимагав, зокрема, Концерн "ВЕМ" з метою підготовки доповіді заступнику Міністра оборони України актуалізувати інформацію щодо стану оформлення земельних ділянок із зазначенням наступних даних: кількість земельних ділянок, їх площа та місце розташування, наявність присвоєних кадастрових номерів, наявність готових проектів землеустрою, наявність акту встановлення і показ меж земельної ділянки, наявність дозволів на виготовлення проекту землеустрою, наявність акту звірки з квартирно-експлуатаційними органами.

19.11.2018р. наказом Міністерства оборони України №581 наказано закріпити на праві оперативного управління за квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеса нерухоме військове майно військових містечок №№ Дальник-7, Дальник-15 /смт. Авангард, Овідіопольського району Одеської області/, визначене у додатку до наказу.

Актом приймання-передачі документів державного підприємства «Канон» від 08.02.2019р., у зв`язку із ліквідацією державного підприємства «Канон» , на підставі наказу Міністерства оборони України від 01.12.2015р. №651 /зі змінами та доповненнями/, ТВО директора ДП «Канон» ОСОБА_4 П ОСОБА_5 передав, а Голова ліквідаційної комісії ДП «Канон» Стефієнко С.В. прийняв документи згідно описів /додатки 1-6/ до акту приймання-передачі документів державного підприємства «Канон» .

26.02.2019р. закріплено на праві оперативного управління за квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеса нежитлові громадські будівлі розташовані за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт. Авангард, вул. Базова, 24, загальною площею 1238,7 кв.м., складові частини: /будинок офіцерського складу /за гп №17/ обєкт незавершеного будівництва, А; їдальня /за гп №2/, В; казарма /гп №1/, Г; дизельна /за гп №18/, Д; овочесховище /за гп №7/, Е; склад ПМП /за гп №14/, Ж; будинкок офіцерського складу /за гп №8/ З; будинок офіцерського складу /за гп №5/ І.

За твердженнями Позивача, укладений між ним та Відповідачем договір фінансової допомоги /безвідсоткової/ № 1 від 22.02.2018р. суперечить вимогам законодавства чинного на момент укладання відзначеного договору, оскільки ДП «Канон» із заявою щодо отримання погодження Міністерства оборони України щодо отримання позики при укладанні спірного договору не зверталось, відповідна згода Органом управління майном не надавалась, процедура, яка передбачена Порядком не виконувалась.

Позивач вважає, що директор ДП «Канон» був обмежений у своїх повноваженнях при укладанні оспорюваного договору, та такі обмеження встановлені законом.

Вищевикладені обставини і стали підставою для звернення Позивача до Господарського суду Одеської області за захистом свого права та охоронюваного законом інтересу.

4.Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною /сторонами/ вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом /нікчемний правочин/. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до роз`яснень в п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти /незаконність/ змісту правочину; дефекти /недотримання/ форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним /оспорюваний правочин/ /ч. 3 ст.215 Цивільного кодексу України/.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину /господарського зобов`язання/ необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами /стороною/ при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При цьому зміст правочину відповідно до ч. 1 ст.203 Цивільного кодексу України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Тобто, виходячи з наведених приписів Позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Відповідно до роз`яснень, наведених в Постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України. Також відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оскільки в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується, відповідно обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною /сторонами/. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

При цьому приписи вказаної статті ЦК кореспондуються з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

За приписами ст. ст. 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови /пункти/, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов /предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов/.

Відповідно до п. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, укладений між сторонами по справі договір за своєю правовою природою є договором позики. Відносини позики регулюються положеннями ЦК та іншими актами цивільного законодавства.

В ст.1047 Цивільного кодексу України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона /позикодавець/ передає у власність другій стороні /позичальникові/ грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів /суму позики/ або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику /грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем/ у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч. 4 ст. 67 Господарського кодексу України державні підприємства, у тому числі господарські товариства /крім банків/, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій /часток, паїв/, здійснюють залучення внутрішніх довгострокових /більше одного року/ та зовнішніх кредитів /позик/, надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових /до одного року/ кредитів /позик/, надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями - за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами /крім банків/, у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій /часток/ належать державі, кредитів /позик/, надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 р. № 809, цей Порядок визначає процедуру погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами /крім банків/, у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій /часток/ належать державі /далі - підприємства/, кредитів /позик/ шляхом укладення кредитного договору, договору позики або випуску облігацій підприємства /далі - залучення кредиту /позики/, у результаті якого виникають зобов`язання щодо повернення коштів, та надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями.

Згідно п. 2 вказаного Порядку залучення підприємством кредиту /позики/, надання гарантій або поруки за таким зобов`язанням погоджується: Мінфіном - щодо внутрішніх довгострокових /більше одного року/ та зовнішніх кредитів /позик/; органом виконавчої влади, який здійснює функції з управління державною власністю, або Мінекономрозвитку, якщо функції управління державною власністю здійснює Кабінет Міністрів України /далі - уповноважений орган/, - щодо внутрішніх короткострокових /до одного року/ кредитів /позик/.

Відтак, вказаними положеннями законодавства передбачено погодження органу виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю щодо залучення внутрішніх короткострокових /до одного року/ кредитів /позик/ державними підприємствами, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій /часток, паїв/.

Крім того, згідно роз`яснень, наведених в абз. 6 п. 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів /господарських договорів/ недійсними» встановлено, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами /особами/ від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження /абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України/. Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою /позивачем/ у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин /що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють/. Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

При цьому, у п. 3.4 вказаної Постанови роз`яснено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом /посадовою особою/ дій, які свідчать про схвалення правочину /прийняття його виконання , здійснення платежу другій стороні , підписання товаророзпорядчих документів і т. ін./. Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Таким чином, відповідно до наведених роз`яснень, схвалений юридичною особою правочин не можна визнати недійсним.

Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід /рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"/.

Відтак, з огляду на усе вищевикладене, суд не вбачає підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 1 ст. 76 ст.74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Отже, належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

У той же час, ч. 1 ст. 77 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019 р. у справі № 909/327/18).

Так, як вбачається із наявного в матеріалах справи листа №05/02-27 від 11.01.2018 року Концерн «Військесетменеджмент» надав ДП «Канон» погодження на укладення договорів фінансової допомоги /безвідсоткової/ в особі ОСОБА_2 , що спростовує доводи Позивача про відсутність такого погодження відповідного органу управління майном.

Між тим, враховуючи положенням Статуту Концерну «Військесетменеджмент» , суд доходить висновку, що уповноваженою особою на надання згоди на укладення на залучення учасником внутрішніх короткострокових /до одного року/ кредитів /позик/ був саме Концерн «Військесетменеджмент» , а тому ДП «Канон» отримало згоду від уповноваженої особи - ТВО генерального директора Концерну «Військесетменеджмент» Шпарука А.С.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ПП Фірма «Асоль» на виконання умов вказаного договору двома частинами перерахувало ДП «Канон» суму фінансової допомоги 10.04.2018р. у сумі 50 000,00грн., 24.05.2018р. у сумі 42 000,00грн.

Як з`ясовано судом, Позивач не відмовився від отримання суми фінансової допомоги окрім того, ним фінансову допомогу у встановлений договором строк повернуто не було.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області /суддя Смелянець Г.Є./ від 21.03.2019р. у справі №916/2456/18, яке набрало законної сили, позов ПП Фірми «Асоль» задоволено, стягнуто з ДП «Канон» на користь ПП Фірми «Асоль» 874 140,00грн. загальної заборгованості за Договорами фінансової допомоги /безвідсоткової/ №1 від 22.02.2018р., №3 від 02.04.2018р., №4 від 04.04.2018р., №5 від 11.06.2018р., №6 від 01.07.2018р., №7 від 30.07.2018р., №8 від 01.10.2018р., №9 від 01.11.2018р.

Вказаним судовим рішенням був встановлений факт правомірності надання Відповідачем Позивачу фінансової допомоги і виконання сторонами спірного договору його умов, а саме надання ПП Фірмою «Асоль» Позивачу фінансової допомоги, отримання Позивачем цих коштів і не виконання зобов`язань щодо повернення отриманої фінансової допомоги у повному обсязі.

Таким чином, на переконання суду, подання Державним підприємством «Канон» даного позову про визнання договору №4 фінансової допомоги /безвідсоткової/ від 04.04.2018р. недійсним, свідчить про намагання Позивача ухилитися від виконання умов спірного договору, оскільки беззаперечне прийняття за цим договором коштів, подальше використання цих коштів в своїй діяльності і неповернення їх Відповідачу /у разі відсутності законних підстав на їх отримання/, свідчить про погодження і прийняття Позивачем усіх умов оспорюваного договору.

Вищезазначене свідчить про добровільне виконання сторонами умов спірного договору, а тому суд вважає, що Позивач своїми діями щодо прийняття від Відповідача безвідсоткової фінансової допомоги та наступне використання її у своїй господарській діяльності, схвалив умови спірного договору та приступив до його виконання.

Крім того, Позивачем до матеріалів справи не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що спірний договір №4 фінансової допомоги /безвідсоткової/ від 04.04.2018р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; у встановленому порядку не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Інші доводи Позивача судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вказаних висновків суду щодо правомірності укладення спірного договору.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Суд, керуючись п.4 ч.5 ст.13 ГПК України зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства «Канон» про визнання договору фінансової допомоги /безвідсоткової/ № 4 від 04.04.2018р. недійсним є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства, а тому не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що рішення відбулось не на користь Позивача, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені останнім при подачі позову, відносяться за його рахунок.

Керуючись ст.ст.13, 76, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову - відмовити.

2.Судові витрати по справі покласти на Державне підприємство «Канон» /68091, Одеська обл., м. Чорноморськ, смт. Олександрівка, вул. Енгельса, буд.13, код ЄДРПОУ 34376633/.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Повний текст рішення складено 21 листопада 2019р.

Суддя О.В. Цісельський