Рішення

від 21.11.2019 по справі 509/5382/18

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/5382/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

представників Прокуратури Одеської області - Стоянова О.Г., Бондаревського О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до Державного реєстратора державного підприємства Одеській науково-дослідний та проектний інститут землеустрою Тихонової Альони Станіславівни та ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора та запису про право власності на об`єкт нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ :

19 листопада 2018 року, заступник прокурора Одеської області звернулася до Овідіопольського райсуду Одеської області з вказаним позовом, в якому просила суд, скасувати рішення державного реєстратора державного підприємства Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою Тихонової А.С., індексний номер рішення: 40420686 від 31.03.2018 р. про реєстрацію змін до об`єкта нерухомого майна, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером: 5123755800:01:003:4008, загальною площею 0,1002 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі якого було змінено цільове призначення земельної ділянки для розміщення універсальних торгово-складських комплексів, скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, з кадастровим номером: 5123755800:01:003:4008, загальною площею 0,1002 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в результаті чого було змінено цільове призначення земельної ділянки для розміщення універсальних торгово-складських комплексів та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь прокуратури Одеської області сплачений судовий збір, мотивуючи це тим, що державним реєстратором в порушення вимог земельного законодавства України, без передбаченої законом землевпорядної документації та відповідного рішення органу, уповноваженого на зміну цільового призначення земельної ділянки про його затвердження, була проведена державна реєстрація змін до об`єкту нерухомого майна, яким в порушення вимог чинного законодавства змінено цільове призначення земельної ділянки. Тобто, державним реєстратором фактично проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для розміщення універсальних торгово-складських комплексів , що є грубим порушенням Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Посилаючись на ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , представниця позивачів вважає, що з метою поновлення державних інтересів, вбачається необхідність звернення саме прокуратури з теперішнім позовом.

В судовому засіданні представники прокуратури повністю підтримали свій позов та просили його задовольнити, однак в подальшому, в судові засідання не з`явились, про дату, час та місце судових засідань повідомлялись належним чином, особисто під розписку, причини неявки суду не повідомили, надіславши до суду письмову заяву, в якій повністю підтримали позов, який просили задовольнити та слухати справу за їх відсутності (а.с. 212,213).

Представники позивачів Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками про вручення судових повісток, причини неявки суду не повідомили, надіславши до суду, кожний окремо, свої письмові пояснення та клопотання, в яких вони повністю підтримали позов прокурора, поданий в їхніх інтересах та просили його задовольнити, розглянувши справу за їх відсутністю (а.с. 65,82-86,128,130,145,146,161,162,171,174,194,195,198-202,207,215,224).

Відповідачка Державний реєстратор Тихонова А.С. в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась як особисто, так і через свого представника - адвоката Дмітрієва Р.Б., який в жодне з судових засідань по суті не з`явився, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судових повісток, причини своєї неявки не повідомили, однак від відповідачки на електронну адресу (скриньку) суду надійшла письмова відповідь на позовну заяву, в якому Тихонова А.С. просила суд розглянути справу за її відсутності та відмовити у задоволенні безпідставного і необґрунтованого позову з підстав, викладених у відзиві, що на думку суду свідчить про обізнаність державного реєстратора Тихонової А.С. з матеріалами позову та всіма додатками до нього, а також про її обізнаність про дату, час та місце судових засідань по справі (а.с. 63,131,164,170,172,173,181-188,193,214).

Відповідач ОСОБА_1 та його представниця адвокат Конопльова Р.У. в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, особисто під розписку представниці та поштовими повідомленнями на адресу відповідача ОСОБА_1 , які повернулися до суду з відмітками про вручення всіх судових повісток, причини неявки суду не повідомили, надіславши до суду письмовий відзив на позов, в якому просили суд відмовити у його задоволенні з підстав його необґрунтованості та безпідставності, а також заяву про слухання справи за відсутності представниці відповідача ОСОБА_1 - адвоката Конопльової Р.У. у зв`язку з розірванням договору про надання правової допомоги ОСОБА_1 (а.с. 64,129,119-120,144,163,170,181-187,206а,216,219,225).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи та додатково надані письмові докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформулювано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Спорронг і Лоннрот проти Швеції (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах Іммобіліаре Саффі проти Італії (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі Антріш проти Франції , від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та Кушоглу проти Болгарії (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Суд нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі Спорронг та Льон рот проти Швеції (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98). Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13,14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4,5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЗК України, до земель сільськогосподарського призначення належать у т.ч. сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Статтею 33 ЗК України визначено, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України Про особисте селянське господарство , особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у т.ч. у сфері сільського зеленого туризму.

Водночас, частиною 1 статті 7 Закону України Про особисте селянське господарство , визначено права та обов`язки членів особистого селянського господарства до яких не віднесено право власника або орендаря змінювати її цільове призначення поза межами відповідної категорії.

Частиною 1 статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Разом з тим, частиною 3 статті 20 ЗК України допускається зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян, юридичних осіб, яка здійснюється за ініціативою власника земельних ділянок, у порядку, що встановлюється Кабінетом міністрів України.

Частиною 2 статті 20 ЗК України визначено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Цією ж статтею передбачено, що зміна цільового призначення щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту здійснюється сільською, селищною, міською радою, щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів здійснюється районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України.

Статтею 186-1 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до статті 50 Закону України Про землеустрій проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Суд встановив, що 15.10.2014 р. державним реєстратором Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області Марущак Ю.В., на підставі свідоцтва про право власності серії та номер 28465949 від 22.10.2014, виданого реєстраційною службою Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області, проведено державну реєстрації права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером: 5123755800:01:003:4008, загальною площею 0,1002 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12-15).

В подальшому, 31.03.2018 р. державним реєстратором державного підприємства Одеське науково-дослідний та проектний інститут землеустрою відповідачкою Тихоновою А.С. проведено державну реєстрацію змін (індексний номер рішення 40420686) до об`єкта нерухомого майна, а саме: змінено цільове призначення вищевказаної земельної ділянки з для ведення особистого селянського господарства на для розміщення універсальних торгово-складських комплексів .

Таким чином, державним реєстратором було фактично проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для розміщення універсальних торгово-складських комплексів.

Так, підставою для реєстрації вказаних змін, державним реєстратором зазначено наступні документи: витяг з ДРРП, серія та номер: 28466508, виданий 22.10.2014 р., видавник: реєстраційна служба Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області; рішення місцевого органу державної виконавчої влади, розпорядження про внесення змін до розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 17.07.2017 р. № 313/А-2017, серія та номер: 450/А-2017, виданий 17.09.2017 р., видавник: Овідіопольська районна державна адміністрація; рішення місцевого органу державної виконавчої влади, розпорядження про затвердження детального плану території торгово-складських комплексів на території Таїровської селищної ради, серії та номер: 313/А-2017, виданий 17.07.2017 р., видавник: Овідіопольська районна державна адміністрація; свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 22.10.2014, видавник: реєстраційна служба Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області.

Разом з цим, відповідно до інформації Овідіопольської районної державної адміністрації в Одеській області розпорядження № 450/А-2017 від 17.09.2017 не видавалось (а.с. 16-21).

Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером: 5123755800:01:003:4008 до відділу в Овідіопольському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області для погодження не надходив.

Факт порушення вимог вищевказаного законодавства, який стосується зміни цільового призначення земельної ділянки підтверджується матеріалами перевірки дотримання вимог земельного законодавства, проведеної Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 14.06.2018 р. (т. 22-33).

Вказане також підтверджується інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, згідно якої цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5123755800:01:003:4008 передбачено для ведення особистого селянського господарства.

Так, ст. 21 ЗК України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Отже, державним реєстратором державного підприємства Одеське науково-дослідний та проектний інститут землеустрою відповідачкою Тихоновою А.С. в порушення вимог земельного законодавства України, без передбаченої законом землевпорядної документації та відповідного рішення органу, уповноваженого на зміну цільового призначення земельної ділянки про його затвердження, проведено державну реєстрацію змін до об`єкта нерухомого майна, яким в порушення вимог чинного законодавства змінено цільове призначення земельної ділянки.

Відповідно до ч. 3 ст. 131-1 Конституції України - на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, що кореспондується з вимогами статті 56 ЦПК України.

Згідно рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 р. за №3-рп\99, інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор або його заступник у кожному випадку самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави в конкретних правовідносинах, які підлягають вирішенню в судовому порядку.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Таким чином, інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.

В основі перших - завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Так, згідно пункту 1 резолютивної частини вищезазначеного рішення Конституційного суду України, прокурори та їх заступники подають позовні заяви саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

Як вбачається з пункту 2 резолютивної частини вищезазначеного рішення Конституційного суду України, під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Таким чином, на думку суду, Овідіопольська районна державна адміністрація є органом, який наділений повноваженнями про прийняття рішень про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, у тому числі цільове призначення яких змінюється.

Відповідно до Положення Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , затвердженого постановою КМУ № 15 від 14.01.2015, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з абзацом 13 статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель (далі - Закон) охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Статтею 2 Закону визначено, що основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель зокрема є: забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

Відповідно до статей 4, 5 вказаного Закону, об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території - України, здійснює його центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг грантів здійснюються шляхом : проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об`єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов`язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

Статтею 10 Закону визначено повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі та повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, зокрема прямо передбачені права стосовно обстеження земельних ділянок, складання матеріалів перевірки (приписи, акти тощо).

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 № 482 Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України було внесено зміни до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Положення), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , зокрема пункт 4 положення було доповнено підпунктом 25-1.

Відповідно до підпункту 25-1 пункту 4 Положення, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) зокрема за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Головне управління є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та йому підпорядковане.

Головне управління діє на підставі Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - Положення), яке затверджено наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308.

Підпунктом 30 пункту 4 Положення визначено, що Головне управління здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.

Таким чином, з метою поновлення державних інтересів та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію змін до об`єкта нерухомого майна, яке суперечить нормам чинного земельного законодавства України, обґрунтовується необхідність звернення прокуратури області до суду в інтересах держави в особі: Овідіопольської районної державної адміністрації в Одеській області та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

При чому, як з`ясував суд, ні Овідіопольською районною державною адміністрацією Одеської області, ні Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області не вжито жодних заходів реагування, направлених на скасування спірного рішення державного реєстратора, що обумовлює звернення прокурора з вказаним позовом до суду.

Разом з цим, згідно з чинним законодавством зміна цільового призначення земельної ділянки відбувається в порядку, передбаченому Земельним кодексом України, Законом України Про землеустрій , Законом України Про державний земельний кадастр , Порядком ведення Державного Земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012р. № 1051. Відповідно до приписів ст. 20 ЗК України, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Пунктом 3 Кодексу визначено, що зміна цільового призначення земельних ділянок розташованих за межами населених пунктів здійснюється районною державною адміністрацією.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом, та погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Стаття 186-1 ЗК України визначає повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Так, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин .

Згідно з ч.4 зазначеної статті, розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Як зазначив відповідач ОСОБА_1 у своєму відзиві на позов, 27 липня 2017 року на адресу компетентних органів він надав відповідну заява з проханням про надання згоди на зміну цільового призначення належної їй земельної ділянки з кадастровим номером 5123755800:01:003:4008, загальною площею 0,1002 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі якої було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки цільове призначення якої змінюється (а.с. 119-124).

На підставі вказаної заяви ПП Земельно-житловий центр Ресурс було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки цільове призначення якої змінюється, який наданий на погодження у відповідності до діючого законодавства (а.с. 125-126).

Своїм висновком від 15.03.2018 року № 335 Управління містобудування та архітектури Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, погодило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки цільове призначення якої змінюється (а.с. 122).

Натомість, про затвердження проекту землеустрою Овідіопольською районною державною адміністрацією в Одеській області і про наявність відповідного Розпорядження відповідач та його представниця не вказують.

В свою чергу представниця Овідіопольської РДА в своєму відзиві наголошує на тому, що будь-яких звернень чи клопотань про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, від ОСОБА_1 чи інших громадян до РДА не надходило, зміна цільового призначення вказаної земельної ділянки не проводилась, і відповідне розпорядження органом державної влади не видавалось.

Таким чином, суд дійшов висновку, що визначеного земельним законодавством України порядку зміни цільового призначення вищевказаної земельної ділянки з кадастровим не було дотримано, у зв`язку з чим, дії державного реєстратора Тихонової С.І щодо винесення рішення - індексний номер 40420686 від 31.03.2018 р. про реєстрацію змін до об`єкта нерухомого майна, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером: 5123755800:01:003:4008, загальною площею 0,1002 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі якого було змінено цільове призначення земельної ділянки для розміщення універсальних торгово-складських комплексів - не відповідають вимогам Закону, отже позов прокурора в цій частині є обґркнтованим, підтверджений документально і підлягає задоволенню, а рішення державного реєстратора - скасуванню.

Як зазначено вище, 15.10.2014 р. державним реєстратором Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області Марущак Ю.В., на підставі свідоцтва про право власності серії та номер 28465949 від 22.10.2014 р., виданого реєстраційною службою Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області, проведено державну реєстрації права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером: 5123755800:01:003:4008, загальною площею 0,1002 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства (а.с. 126).

Зазначене право власності зареєстровано за відповідачем у встановленому законом порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна, про що видане відповідне свідоцтво.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2011 року № 1141 затверджений Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Розділ 7 Порядку визначає процедуру внесення змін до Державного реєстру, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, внесення записів про скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав.

Отже - скасування права власності можливе лише за умови визнання протиправним та/або незаконним рішення або документа на підставі якого означене право виникло.

Державний реєстр речових прав та витяги з нього , а також саме свідоцтво про право власності на нерухоме майно фактично є - титулом про право.

Правовстановлюючі документи - це документи за результатами аналізу яких винесено запис про право.

Суд вважає, що в даному випадку, ані правовстановлюючий документ - свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 28465949 від 22.10.2014 р., ані дані про держану реєстрацію прав та обтяжень, номер запису про право власності ОСОБА_1 ніким не оспорені та не є предметом теперішнього позову прокурора.

Суд звертає увагу на те, що скасуванням рішення державного реєстратора про внесення змін у Державному реєстрі прав під час внесення записів про скасування державної реєстрації прав за допомогою програмних засобів його ведення - автоматично поновлюються записи про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасовані, у разі їх наявності у Державному реєстрі прав.

Таким чином, будь-яких підстав для задоволення позовної вимоги щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, з кадастровим номером: 5123755800:01:003:4008, загальною площею 0,1002 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в результаті чого було змінено цільове призначення земельної ділянки для розміщення універсальних торгово-складських комплексів - судом не вбачається, беручи до уваги той факт, що право власності в Україні є непорушним, та охороняється Законом, у зв`язку з чим, в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 20.11.2018 р. було задоволено заяву заступника прокурора Одеської області про забезпечення позову та накладено арешт на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку кадастровий № 5123755800:01:003:4008, загальною площею 0,1002 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 483411151237. (а.с. 60-61).

У відповідності до ч. 7 ст. 158 ЦПК України - у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову, заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позову - суд вважає необхідним залишити в силі заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою суду від 20.11.2018 р., протягом дев`яності днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати понесені прокурором в даному судовому провадженні щодо судового збору за подачу позову до суду у розмірі 3524 грн. та за забезпечення позову у розмірі 881 грн., а всього - 4405 грн. підлягають стягненню з відповідачки ОСОБА_4 на користь прокуратури Одеської області, як підтверджені документально (т. 1 а.с. 2,41).

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,56,76-83,89,95,133,141,158,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 20,21,23,186-1,122 ЗК України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , Законом України Про державний контроль за використанням та охороною земель , Конституцією України, Конвенцією Про захист прав людини і основоположних свобод , рішеннями ЄСПЛ, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до Державного реєстратора державного підприємства Одеській науково-дослідний та проектний інститут землеустрою Тихонової Альони Станіславівни та ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора та запису про право власності на об`єкт нерухомого майна - задовольнити частково;

2.Скасувати рішення державного реєстратора державного підприємства Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою Тихонової Альони Станіславівни, індексний номер рішення: 40420686 від 31.03.2018 про реєстрацію змін до об`єкта нерухомого майна, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером: 5123755800:01:003:4008, загальною площею 0,1002 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі якого було змінено цільове призначення земельної ділянки для розміщення універсальних торгово-складських комплексів ;

3.Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_2 ) на користь прокуратури Одеської області (ЄДРПОУ : 03528552) судовий збір за подачу позову до суду у розмірі 3524 грн. та за забезпечення позову у розмірі 881 грн., а всього - 4405 грн. ;

4.В задоволенні решти позову - відмовити

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 21.11.2019 р.

Суддя Гандзій Д.М.