Рішення від 01.10.2019 по справі 760/20736/18

Справа №760/20736/18

Провадження № 2/760/2324/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2019 року Солом`янський районний суд м.Києва у складі:

головуючого- судді -Кушнір С.І,

за участю секретаря - Гаєвської С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Київська міська рада про виділення частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 09.08.2018 р. звернулася до суду із зазначеним позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому, з урахування поданої 17.10.2018 р. позовної заяви (в новій редакції) просила:

прийняти рішення про виділення 12/100 частини земельної ділянки, яка належить позивачу, від загальної площі 0,1 га окремо від співвласників в межах, визначених в рішенні Залізничного районного суду м. Києва від 02.04.1999 р., а саме: в межах багатокутника АБВГДЕЖЗИРА, - з присвоєнням їй окремого кадастрового номера. Адреса земельної ділянки: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділення частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера, позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.

Так, як вказує позивач, їй на праві власності належить 12/100 частини жилого будинку та 12/100 частини земельної ділянки від 0,1 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:72:265:0005). Відповідачам належить: ОСОБА_3 - 16/100, ОСОБА_2 - 72/100.

Ділянка, якою користується позивач на підставі рішення Залізничного районного суду від 02.04.1999 р. та договору дарування від 22.06.2004 р., виділена в натурі у 1999 р.

Рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 02.04.1999 р., домоволодіння було розділено в натурі, а також визначений порядок конкретного користування земельною ділянкою, а саме: за дочкою позивача, ОСОБА_4 визнано право власності на 12/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 - 56/100; за ОСОБА_2 - 16/100; за ОСОБА_3 - 16/100 частин вказаного домоволодіння.

Позивач посилається на те, що з роками домоволодіння та земельна ділянка перейшли у власність та користування іншим особам: в 2004 р. донька позивача, ОСОБА_4 подарувала позивачу 12/100 частини домоволодіння та передала в користування земельну ділянку площею 147,92 кв.м. (багатокутник АБВГДЕЖЗИРА).

Таким чином, з 1999 р. та станом на сьогоднішній день позивачу та колишнім співвласникам ОСОБА_3 і ОСОБА_2 належать різні і окремі частини домоволодіння, та різні і окремі частини земельної ділянки, якими вони користуються.

Як вказує позивач, рішенням Київської міської ради від 07.07.2005 р. №567-1/3143 ОСОБА_3 передано у спільну часткову власність 16/100 частини та ОСОБА_2 72/100 частини від 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 , а також видано державні акти на право власності земельною ділянкою.

Приватизація відбулась без відома позивача, без її участі та згоди, без її погодження про розмежування.

Рішенням Київської міської ради від 05.04.2012 р. № 458/7795, як вказує позивач, їй нав`язана спільна часткова власність на земельну ділянку з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . При цьому, вона не надавала згоди на утворення спільної часткової власності на земельну ділянку з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Враховуючи неприязні відносини з відповідачами, а також будучи співвласником земельної ділянки, позивач не може без письмової згоди інших співвласників підключитися до міських мереж електропостачання, газопостачання, водопостачання та інших.

Відповідачі не надають своєї згоди на виділення частини земельної ділянки, яка належить позивачу, окремо від співвласників з присвоєнням їй окремого кадастрового номера.

Враховуючи викладене, позивач вирішила звернутись до суду з метою реалізації свого права на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, зазначена цивільна справа передана в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Ухвалою суду від 22.10.2018 р., відкрито загальне позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Київська міська рада про виділення частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера, та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 15.04.2019 р., закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засідання заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені у позовній заяві, та надані докази.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. 12.02.2019 р. та 08.07.2019 р. до суду від відповідачів надійшли письмові пояснення по справі, відповідно до яких відповідачі просять відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, а справу просять розглядати без їх участі.

Представник третьої особи Київської міської ради в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи третю особу було повідомлено належним чином. 25.02.2019 р. до суду від представника Київської міської ради надійшли письмові пояснення, відповідно до яких представник просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, а справу просить розглядати за відсутності представника Київської міської ради. У письмових поясненнях представник Київської міської ради вказав на те, що враховуючи положення Закону України Про Державний земельний кадастр , позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та передчасними, оскільки існує певна процедура щодо присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, яку позивачем не було вчинено. 27.02.2019 р. до суду від представника третьої особи надійшло клопотання, відповідно до якого Київська міська рада підтримує подані пояснення, просить суд відмовити в задоволенні позову повністю та розглядати справу без участі представника Київської міської ради.

Суд, заслухавши пояснення позивача, врахувавши її доводи, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 02.04.1999 р. за результатами розгляду справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на частину домоволодіння, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним, встановлення факту перебування на утриманні, визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування обов`язкової частини, визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом частково недійсним, про поділ домоволодіння в натурі, визначення конкретного порядку користування земельною ділянкою, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на частину домоволодіння та розділ його в натурі, серед іншого, визначено конкретний порядок користування домоволодінням та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , зокрема, виділивши ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 в спільне користування 11/12 частин присадибної земельної ділянки площею 1627,08 кв.м., яка являє собою неправильний багатокутник АБВГДЕЖЗИПОНМЛА, прилеглої до їхньої частини домоволодіння. ОСОБА_4 виділено 1/12 частину присадибної земельної ділянки площею 147,92 кв.м., яка являє собою неправильний багатокутник АБВГДЕЖЗИРА, прилеглої до її частини домоволодіння.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_1 просить прийняти рішення про виділення 12/100 частини земельної ділянки, яка належить позивачу, від загальної площі 0,1 га окремо від співвласників в межах, визначених в рішенні Залізничного районного суду м. Києва від 02.04.1999 р., а саме: в межах багатокутника АБВГДЕЖЗИРА, - з присвоєнням їй окремого кадастрового номера. Адреса земельної ділянки: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 07 липня 2005 року №567-1/3143 Про приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд ОСОБА_3 передано у спільну часткову власність земельну ділянку площею 16/100 від 0,1 га та ОСОБА_2 передано у спільну часткову власність земельну ділянку площею 72/100 від 0,1 га по АДРЕСА_1 , на підставі якого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстровано державні акти на право власності на земельну ділянку від 03 квітня 2006 року М06-07-02165, №06-07-02166 відповідно.

Рішенням Київської міської ради від 05 квітня 2012 року №458/7795 Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд у Солом`янському районі м. Києва у додаток до рішення Київської міської ради від 07 липня 2005 року №567-1/3143 у сто тридцять п`яту позицію внесено зміни, а саме співвласником земельної ділянки площею 12/100 від 0,1 га по АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (п. 4.2 рішення).

Як вбачається з матеріалів справи, листами Головного управління земельних ресурсів від 06 липня 2012 року №03-16/18926, від 09 липня 2012 року №03-16/19273, від 01 листопада 2012 року №03-16/34661, позивачу було роз`яснено, що рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 02.04.1999 р., встановлено тільки порядок користування земельною ділянкою від загальної площі - 1774,45 кв.м.: гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - 1627,08 кв.м., гр. ОСОБА_4 - 147,92 кв.м., тому дане рішення не можливо враховувати при приватизації даної земельної ділянки, оскільки загальна площа земельної ділянки у АДРЕСА_1 , 3, що перебувала у користуванні гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перевищує норму безоплатної передачі у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, які встановлені ст. 121 Земельного кодексу України (в містах не більше 0,10 га).

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Крім того, відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади, Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища яке існувало до видання цього акту.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Статтею 356 ЦК України визначено, що власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників маж право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Статтею 367 ЦК України визначено, що майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 364 ЦК України передбачено, що співвласнику надається право самостійно розпоряджатися своєю часткою у спільній частковій власності. Однією з правових форм такого розпорядження є право співвласника на виділ у натурі частки із спільного майна. Законодавством передбачено, що такий виділ має здійснюватися за згодою усіх співвласників.

На відміну від вказаного вище положення акту цивільного законодавства, що надає право співвласнику майна здійснювати його поділ у натурі, стаття 88 Земельного кодексу України, як спеціальна норма, яка регулює земельні правовідносини, передбачає, що учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення.

Проте, в тому випадку, якщо один із співвласників виявив бажання, незалежно від його мотивів, здійснити поділ у натурі майна, що перебуває у спільній частковій власності, однак інший співвласник перешкоджає йому в реалізації такого права будь-яким шляхом, що унеможливлює досягнення домовленості між ними щодо укладання договору про поділ нерухомого майна, такий співвласник має право на звернення до суду з відповідним позовом про поділ (виділ) спільного майна в натурі і таке право підлягає судовому захисту.

При цьому наведені вище норми гарантують кожному із співвласників право на поділ (виділ) в натурі того майна, яке знаходиться в їх спільній частковій власності і після здійснення якого право спільної власності припиняється, кожен із співвласників набуває право особистої приватної власності на майно, що утворюється в результаті його поділу (виділу) і зміст якого проявляється, перш за все, у здійсненні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження майном за своєю волею, на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб.

Спірні правовідносини врегульовано Земельним кодексом України, Законом України Про Державний земельний кадастр , Законом України Про землеустрій .

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру установлені Законом України Про державний земельний кадастр .

Статтею 1 Закону визначено, що Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до статті 6 Закону ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Адміністратором Державного земельного кадастру є державне підприємство, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Державного земельного кадастру, відповідає за технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист відомостей, що містяться у Державному земельному кадастрі.

Згідно статті 9 Закону внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до статті 15 Закону до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 16 Закону визначено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.

Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України.

Структура кадастрових номерів земельної ділянки визначається Кабінетом Міністрів України.

Кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок.

Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці.

Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Відповідно до ст. 56 Закону України Про землеустрій , технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу; д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути; е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні); є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Нормами ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як встановлено судом, відповідно до рішення Київської міської ради від 07.07.2005 р. № 567-1/3143 "Про приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд" була надана ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у спільну часткову власність (16/100 від 0,1 72/100 від 0,1) земельна ділянка площею 0, 1 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно пункту 4.2 рішення Київської міської ради від 05.04.2012 р. № 458/7795 були внесені зміни у додатку до рішення Київської міської ради від 07.07.2005 р. № 567-1/3143 "Про приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд", а саме у сто тридцять п`ятій позиції:

-п`яту графу доповнити словами " ОСОБА_1 ";

-сьому графу доповнити цифрами та словом "12/100 від 0,1".

На підставі рішення Київської міської ради, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були видані Державні акти на право спільної часткової власності на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме ОСОБА_3 - Державний акт від 03.04.2006 р. КВ 139284 та Державний акт від 03.04.2006 КВ 139283 на право власності на 16/100 частини земельної ділянки; ОСОБА_2 - Державний акт від 03.04.2006 р. КВ 139284 та Державний акт від 03.04.2006 КВ 139283 на право власності на 72/100 частини земельної ділянки, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000633922017 від 18.09.2017 р.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000633922017 від 18.09.2017 р., ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 0.1000 га земельної ділянки (розмір частки 12/100), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:72:265:0005.

Зазначене також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №104735449 від 22.11.2017 р.

Статтею 79-1 Земельного кодексу України передбачено можливість формування земельної ділянки шляхом поділу раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення. Формування таких земельних ділянок здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу земельних ділянок.

Відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. № 1051, відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку у разі її поділу вноситься на підставі заяви про державну реєстрацію земельної ділянки, яка утворилася в результаті такого поділу.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Для державної реєстрації земельної ділянки, яка утворилася в результаті поділу, Державному кадастровому реєстратору подаються: заява; оригінал документації із землеустрою (технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки), яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа; документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації земельної ділянки.

Згідно із частиною 8 статті 24 Закону у разі здійснення державної реєстрації земельних ділянок, Державний кадастровий реєстратор, на підтвердження державної реєстрації таких земельних ділянок, заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельні ділянки.

Згідно зі статтею 125 та 126 Земельного кодексу України право власності виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, враховуючи норми цивільного та земельного законодавства, підставою для розробки документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває у спільній власності та державної реєстрації земельних ділянок, утворених в результаті такого поділу, буде, відповідно до частини третьої 367 ЦК України, договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності між співвласниками земельної ділянки, який укладається у письмовій формі і посвідчується нотаріально (а у разі не досягнення згоди-рішення суду).

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 88 Земельного кодексу України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Враховуючи зазначене, визначаючись щодо даного позову суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку.

Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки позивачем заявлено позовні вимоги про виділення 12/100 частини земельної ділянки, від загальної площі 0,1 га окремо від співвласників в межах, визначених в рішенні Залізничного районного суду м. Києва від 02.04.1999 р., а зазначеним рішенням встановлено тільки порядок користування земельною ділянкою від загальної площі - 1774,45 кв.м. Тому, запропонований позивачем виділ частини земельної ділянки від загальної площі 0,1 га за розміром не відповідає розміру частки позивача, як співвласника у праві власності. Вирішення можливості виділу позивачу частини земельної ділянки від загальної площі може мати місце за наявності відповідного висновку експертизи. Проте, позивачем такого висновку суду надано не було та відповідне клопотання не заявлялось, що позбавляє суд можливості встановити, чи технічно можливе виділення 12/100 частини земельної ділянки, від загальної площі 0,1 га окремо від співвласників, і чи не порушить воно законних прав та інтересів інших співвласників.

При таких обставинах, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись Законом України Про Державний земельний кадастр , Законом України Про землеустрій , ст.ст. 15, 16, 317, 319, 328, 356, 358, 364, 367 ЦК України, 3, 4, 5, 9, 79-1, 80, 88, 118, 125, 126 ЗК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Київська міська рада про виділення частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: Кушнір С.І.