Ухвала

від 18.11.2019 по справі 760/31590/19

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

760/31590/19

1-кс/760/15540/19

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши в судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання старшого слідчого дев`ятого слідчого відділу розслідувань кримінальних проваджень СУФР ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_4 про арешт майна в кримінальному провадженні №32019100000000483 від 01.07.2019, -

ВСТАНОВИВ:

слідчий за погодженням із прокурором звернувся до суду із клопотанням у кримінальному провадженні №32019100000000483 від 01.07.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України, про арешт грошових коштів, які знаходяться на рахунках ТОВ «Масімо Експерт» (код 40617911):

НОМЕР_1 , НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , НОМЕР_3 , НОМЕР_3 , НОМЕР_1 у АТ «Укргазбанк» (МФО 320478);

НОМЕР_4 , НОМЕР_5 у АТ «Альфа-Банк» (МФО 300346);

НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 у АТ «Сбербанк» (МФО 320627), в частині видатку коштів, з обов`язковим зазначенням дати та часу ознайомлення з ухвалою, з можливістю зарахування на зазначенні рахунки коштів, що надходять, повідомляючи правоохоронні органи письмово, про суму коштів, що знаходяться на цих рахунках за першим запитом слідчого, на час його надання і на момент оголошення ухвали слідчого судді.

В обґрунтування заявленого клопотання слідчий зазначив, що в провадженні дев`ятого слідчого відділу розслідувань кримінальних проваджень СУФР ГУ ДФС у м. Києві знаходяться матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудового розслідувань №32019100000000483 від 01.07.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України.

Також на обґрунтування клопотання слідчий зазначав, що директор/співзасновник ТОВ «Бізнес-Груп+» ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_12 ), у період 2017-2018 років, вчиняв обготівкування коштів підприємства на загальну суму 11,97 млн. грн. через мережу банкоматів та кас банків, розташованих на території м. Києва, які надійшли з розрахункових рахунків ТОВ «Білостоцьке», ТОВ «Промтехнол-Груп», ТОВ «Глобалс Груп», ТОВ «Укртранс Логістик», ТОВ «ПрофтЛок», ТОВ «Ені Вей Транс», ТОВ «Бізнес Інфо Плюс», СФГ «Розточчя», ТОВ «Українська паперова група», ТОВ «Масімо Експерт», ТОВ «Ексліпс Інвест», ТОВ «Інтенса», ТОВ «Джантел», ТОВ «Лекс Консалт», ТОВ «Українська паперова Група» та інші, без відображення зазначених операцій у податковому обліку, у результаті чого до Державного бюджету не надійшли кошти у значних розмірах.

Окрім цього, слідчий зазначав, що у відповідності до витягів з АІС «Податковий блок» ЦБД ДФС України у платника податків ТОВ «Масімо Експерт» відкрито рахунки: НОМЕР_1 , НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , НОМЕР_3 , НОМЕР_3 , НОМЕР_1 у АТ «Укргазбанк» (МФО 320478); НОМЕР_4 , НОМЕР_5 у АТ «Альфа-Банк» (МФО 300346); НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 у АТ «Сбербанк» (МФО 320627).

З огляду на вищевикладене, слідчий зазначав, що в матеріалах кримінального провадження наявна потреба в накладенні арешту на грошові кошти, оскільки майно, а саме грошові кошти, на яке накладено арешт, відповідає критеріям ст.167 КПК України, а саме - вони є предметом кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.212 КК України, відомості про які внесено до ЄРДР.

Разом з цим, слідчий вказував на те, що розміщені кошти на рахунках, були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, а тому метою арешту грошових коштів, є їх збереження, що відповідає вимогам ст.98, п.1 ч.2, ч.3 ст.170 КПК України.

Слідчий в судове засідання не з`явився надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

На підставі ч.2 ст.172КПК України розгляд клопотання проводиться без виклику власника майна.

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступних висновків.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, прокурора, які звертаються з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Зі змісту ч. 1 ст. 170 КПК України вбачається, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ст. 2 КПК України основними завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України слідчий суддя суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Європейський суд з прав людини при здійсненні правосуддя неодноразово звертав увагу на: структуру статті 1 Першого протоколу, а саме «три норми»: Ця стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій.

Перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, Суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм. Рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) від 23 вересня 1982 р., заяви №№ 7151/75; 7152/75, серія А, № 52.

Крім того, Європейський суд з прав людини наголошує, що втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Але, окрім того, втручання у право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

Суд також наголошує на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу № 1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою.

З`ясовуючи, чи дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава має право користуватися широкими межами свободи розсуду як у виборі засобів примусового виконання наказів, так і у з`ясуванні виправданості наслідків такого виконання наказів у світлі загальних інтересів виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої даним законом. У таких сферах, як житлова, що відіграє центральну роль у забезпеченні добробуту й економічної політики в сучасному суспільстві, Суд поважатиме законодавчі рішення, якщо вони відповідають загальним інтересам і ґрунтуються на чітко сформульованому розумному вмотивуванні (див. рішення у справі «Мелахер та інші проти Австрії» (Mellacher and Others v. Austria), заяви №№ 10522/83; 11011/84; 11070/84, рішення від 19 грудня 1989 р., п. 48, та у справі «Шассанью та інші проти Франції» (Chassagnou and Others v. France) [GC], від 29 квітня 1999 р., заяви №№ 25088/94, 28331/95 та 28443/95, п. 75). Рішення у справі «"Іммобільяре Саффі" проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [GC] від 28 липня 1999 р., заява № 22774/93, п. 49.

Так, у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» заявники скаржились на те, що постанова муніципалітету міста Стокгольм, яка дозволяла місцевій владі відчужувати за своїм бажанням практично без обмежень будь-яку власність, порушувала їхнє право власності за статтею 1 Протоколу № 1. Суд ухвалив, що хоч подібне відчуження теоретично залишало за власниками право користуватися та розпоряджатися своєю власністю, однак практично їхні можливості робити це були обмежені настільки, що застосування шведського закону справді порушувало їхнє право на вільне володіння своїм майном. Розглянувши справу, Суд також підкреслив свою думку про те, що Конвенція у цілому вимагає збереження балансу між інтересами суспільства і основними правами людини, та зауважив, що у випадку позбавлення власності, встановлені обмежень на користування нею чи в інших подібних випадках справедливість вимагає, щоб особам, які постраждали, було надано право оскаржувати рішення уряду з питань позбавлення власності, встановлення контролю за її використанням і було надане відшкодування.

Аналізуючи мотиви, вказані в постанові слідчого про визнання грошових коштів на рахунках речовим доказом, а також подальше обгрунтування необхідності накладення арешту на це майно, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, слідчий суддя вважає, що арешт на вказане майно накладений бути не може з наступних підстав.

Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. У цьому випадку, відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використанні як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отриманні юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Чинним Кримінальним процесуальнимкодексом України передбачено, що арешт майна з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.

Як встановлено в ході судового розгляду клопотання, майно, на яке слідчий просить накласти арешт, не відповідає критерім, передбаченим ст.98 КПК України. Наявність формальної постанови про визнання такого майна речовими доказами, автоматично "не робить майно таким".

Отже, враховуючи, що по справі відсутні докази того, що грошові кошти, знаходяться в зазначених банківських установах на вищевказаних рахунках, та є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуті злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримані за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову, підстави для задоволення клопотання про арешт майна - відсутні.

За таких обставин достатніх підстав для накладення арешту на зазначене у клопотанні слідчого майно судом не встановлено, одже, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого про арешт грошових рахунків є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.98, 170-173; 276-279 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

В задоволені клопотання слідчого, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її постановлення.

Слідчий суддя ОСОБА_1