Ухвала

від 21.11.2019 по справі 640/22263/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 листопада 2019 року

Київ

справа №640/22263/18

адміністративне провадження №К/9901/28910/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Гімона М.М., Білоуса О.В.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвантаж Україна" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Адвантаж Україна" звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 4 жовтня 2018 року № 00012401402, № 00012411402, № 00012421402.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач 18 жовтня 2019 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху, скаржнику надано десятиденний строк з дня отримання вказаної ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання документа про сплату судового збору та заяви про поновлення строку на касаційне оскарження.

На виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху надіслано клопотання про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження.

В клопотанні про поновлення строків на касаційне оскарження відповідач вказує, що вперше звернувся з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року в строк, передбачений нормами установленими статтею 329 Кодексу адміністративного судочинства України 28 серпня 2019 року, проте ухвалою Верховного Суду від 4 жовтня 2019 року касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві повернуто, оскільки не виконано вимоги ухвали, якою касаційна скарга залишалась без руху з підстав відсутності документа про сплату судового збору. 18 жовтня 2019 року Головне управління ДФС у м. Києві повторно звернулось з касаційною скаргою тобто в найкоротші терміни.

Оцінюючи доводи, викладені у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження, суд зазначає таке.

Так, відповідно до інформації, що міститься в системі "Діловодство спеціалізованого суду", вперше касаційна скарга на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року подана безпосередньо до суду 12 серпня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року вказана касаційна скарга була повернута, оскільки скаржником не наведено підстав касаційного оскарження рішення.

23 серпня 2019 року відповідач повторно звернувся з касаційною скаргою, яку повернуто ухвалою Верховного Суду від 4 жовтня 2019 року, оскільки не виконано вимог ухвали, якою касаційна скарга залишалась без руху з підстав відсутності документа про сплату судового збору.

Статтею 129 Конституції України визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт сьомий частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою закріплено право учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано главою 2 розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 329 якого встановлено строк для подання касаційної скарги.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).

Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб`єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Так, у пункту 40 та у пункту 41 справи "Пономарьов проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що "… якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків".

В контексті наведеного, зважаючи на положення вказаних правових норм законодавства, невиконання вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Варто зазначити й те, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження неможливості належного оформлення касаційних скарг, що подавались 12 та 23 серпня 2019 року, а також того, що ним вживались дії з метою сплати судового збору під час попередніх звернень до Верховного Суду із касаційними скаргами, натомість платіжне доручення про сплату судового збору, додане до клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, датоване лише 6 листопада 2019 року.

Зважаючи на викладене, підстави, наведені в клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження, не можуть бути визнані поважними.

За змістом пункту 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

Суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки наведені скаржником підстави для поновлення такого строку є неповажними.

На підставі вищенаведеного та керуючись частиною третьою статті 3, пунктом 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску Головним управлінням ДФС у м. Києві на строку на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвантаж Україна" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

М.М. Гімон