Постанова

від 21.11.2019 по справі 757/18857/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/18857/19-ц головуючий у суді І інстанції Батрин О.В.

провадження № 22-ц/824/13964/2019 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Суханової Є.М., за участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби статистики України про стягнення матеріальної шкоди, завданої невиплатою заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Державної служби статистики України про стягнення матеріальної шкоди, завданої невиплатою заробітної плати.

Свої вимоги мотивувала тим, що на примусовому виконанні у Печерському РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві перебуває виконавчий лист, виданий на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2016 р. у цивільній справі № 757/21831/16-ц, яким на її користь з ДП Науково-дослідний інститут статистичних досліджень стягнуто середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з працівником при звільненні у розмірі 33 496,10 грн. Під час його виконання державним виконавцем з`ясовано, що рішення суду не може бути виконано, оскільки ДП Науково-дослідний інститут статистичних досліджень перебуває у процесі ліквідації і на рахунку боржника відсутні кошти та інше істотне майно для виплати боргу, а кошти на його фінансування не передбачені та вже не будуть передбачені. При цьому, боржник заснований на державній власності, є функціональним органом державної статистики та знаходиться у сфері управління відповідача. Зважаючи на те, що боржника ліквідовано без правонаступництва на підставі рішення відповідача, який, як спеціально уповноважений державний центральний орган виконавчої влади, повинен був гарантувати дотримання соціальних гарантій перед працівниками боржника, гарантувати законність зобов`язань держави перед працівниками та контролювати їх виконання, позивач вважає, що в даному випадку саме відповідач є належним суб`єктом відповідальності в рамках Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Завдана позивачу матеріальна шкода в сумі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 33 496,10 грн. за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2016 р. у цивільній справі № 757/21831/16-ц полягає у незабезпеченні відповідачем, як державним центральним органом виконавчої влади грошових коштів для погашення боргів ДП Науково-дослідний інститут статистичних досліджень перед звільненими працівниками при його ліквідації.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної служби статистики України про стягнення матеріальної шкоди, завданої невиплатою заробітної плати відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилалася на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неправильне встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неналежної оцінки доказів.

При цьому зазначає, що ДП Науково-дослідний інститут статистичних досліджень перебуває у процесі ліквідації, а кошти на його фінансування не передбачені та вже не будуть передбачені, тому вважає, що не має і не буде мати у майбутньому можливості отримати у ДП Науково-дослідний інститут статистичних досліджень належні їй кошти. Посилаючись на практику Верховного суду України та ЄСПЛ апелянт вказує на те, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

04.10.2019 року до суду надійшов відзив Державної служби статистики України, у якому відповідач зазначає, що позивач перебувала у трудових відносинах безпосередньо з ДП Науково-дослідний інститут статистичних досліджень . Інститут самостійно відповідає за власними зобов`язаннями та є окремим учасником цивільних, господарських та трудових відносин. До матеріалів справи не долучено жодного належного та допустимого доказу, що підтверджує наявність ознак складу цивільного правопорушення у відповідних правовідносинах. Неможливо прирівнювати заборгованість за судовим рішенням до матеріальної шкоди, оскільки це фактично матиме наслідком подвійне виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 33 496,10 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України , без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Печерському РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві перебуває зведене виконавче провадження № 53746177, до складу якого входить 20 виконавчих проваджень про стягнення з ДП Науково-дослідний інститут статистичних досліджень боргів у розмірі 428 471,77 грн., у тому числі виконавче провадження № 53248903 з примусового виконання виконавчого листа № 757/21831/16-ц, виданого на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2016 р., яким на користь позивача з ДП Науково-дослідний інститут статистичних досліджень стягнуто середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з працівником при звільненні у розмірі 33 496,10 грн. (а.с. 7-9).

Відповідно до п. 1.1, 10.1 Статуту ДП Науково-дослідний інститут статистичних досліджень Державне підприємство Науково-дослідний інститут статистичних досліджень засноване на державній власності, є функціональним органом державної статистики та знаходиться у сфері управління Державної служби статистики. Ліквідація та реорганізація ДП Науково-дослідний інститут статистичних досліджень здійснюється згідно з чинним законодавства України, зокрема, за рішенням Держстату України (а.с. 10-11).

Наказом Держстату від 21 серпня 2015 р. № 200 прийнято рішення про припинення ДП Науково-дослідний інститут статистичних досліджень шляхом ліквідації (а.с.16).

Пунктом 10.3 Статуту ДП Науково-дослідний інститут статистичних досліджень передбачено, що при ліквідації підприємства його працівникам гарантується дотримання соціальних гарантій відповідно до чинного законодавства України.

Позивач вказує, що ДП Науково-дослідний інститут статистичних досліджень припинено на підставі наказу відповідача, який, як державний центральний орган виконавчої влади, приймаючи таке рішення, повинен був гарантувати законність зобов`язань держави перед працівниками, контролювати виконання цих зобов`язань та здійснювати ефективний контроль над ліквідованим державним підприємством. Під час примусового виконання зведеного виконавчого провадження № 53746177 державним виконавцем у боржника ДП Науково-дослідний інститут статистичних досліджень встановлено відсутність грошових коштів та іншого суттєвого цінного майна, за рахунок реалізації якого в ході виконавчого провадження можливе задоволення вимог кредиторів. При цьому, кошти на фінансування ДП Науково-дослідний інститут статистичних досліджень у 2018-2019 роках державним бюджетом не передбачені та вже не будуть передбачені, у зв`язку з його ліквідацією. Тому, позивач вважає, що вона зараз не має можливості та гарантовано не буде мати і у майбутньому отримати безпосередньо у ліквідованого ДП Науково-дослідний інститут статистичних досліджень та по суті у держави, належних їй коштів.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд вважав, що позивачем не доведено, що невиплата заробітної плати ДП Науково-дослідний інститут статистичних досліджень є майнової шкодою, завданою Державною службою статистики України, у розумінні положень ст. 1166 ЦК України . Не встановлена вина відповідача, його протиправна поведінка у завданій позивачу майнової шкоди та причинний зв`язок.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на положення ст. 1166 ЦК України щодо стягнення майнової шкоди, яка проявилась у невиконанні рішення суду щодо виплати заробітної плати.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Зобов`язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов`язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.

Складовими для відшкодування шкоди є а) наявність шкоди; б) протиправна поведінку заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.

Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено та судом першої інстанції не встановлено підстав для відшкодування шкоди в порядку ст. 1166 ЦК України.

Що стосується доводів апелянта про невиконання та в подальшому неможливість виконання рішення суду щодо стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку, то колегія суддів виходить з наступного.

Правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, урегульовані Законом України Про виконавче провадження , а тому несплачена позивачу сума середнього заробітку, що підлягає стягненню на їх користь за рішенням суду, не може вважатися майновою шкодою чи збитками, а є сумою, яка підлягає виплаті в порядку виконання рішення суду, відтак зазначені норми права не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлені гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України Про виконавче провадження , а також особливості їх виконання.

Статтею 3 цього Закону встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником яких є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440 .

Рішення про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів або з боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами казначейської служби у порядку черговості надходження таких документів з попереднім інформуванням Міністерства фінансів України у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань.

Порушені права позивача відновлено рішенням суду про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні у розмірі 33 496,10 грн., яке знаходяться на виконанні, а тому стягнення заявленої суми у цьому спорі є подвійною відповідальністю за одне і те ж зобов`язання, що відповідно до положень Конституції України є недопустимим.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 02 травня 2018 року у справі № 611/477/16-ц.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) .

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

А відтак, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено наявність правових підстав для відшкодування шкоди, а доводи апеляційної скарги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові ОСОБА_1 за його недоведеністю.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому судове рішення, відповідно до ст.375 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: Є.М. Суханова

С.В. Лівінський