Рішення

від 21.11.2019 по справі 910/11551/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.11.2019Справа № 910/11551/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Трейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саніл"

про стягнення 72 000, 00 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Майстер Трейд" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саніл" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 72 000, 00 грн., з яких 48 000, 00 грн. заборгованість та пеня у розмірі 24 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови Договору поставки № 204 від 05.07.2019 в частині поставки товару у визначені Договором строки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2019 відкрито провадження у справі № 910/11551/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та строк для подання заперечень на відповідь на відзив, якщо такі будуть подані - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив на позов, якщо такий буде подано - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 29.08.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 48.

Однак, конверт з ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2019 був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання .

Згідно з п.5 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "за закінченням строку зберігання" свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою його місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвал суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

05.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Саніл (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Майстер Трейд (далі - Покупець) укладено Договір поставки № 204.

Пунктом 1.1. Договору визначено, що постачальник зобов`язується на умовах даного Договору поставити товар відповідно до Специфікації, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором, згідно рахунку - фактури.

Найменування, кількість та асортимент товару визначається специфікацією (пункт 1.2. Договору).

Вартість товару визначається постачальником в рахунку - фактуру та специфікації до даного Договору (пункт 2.1. Договору).

Як встановлено в пункті 3.1.1. Договору товар має бути поставлений постачальником протягом 3 (трьох) календарних днів з дня отримання передоплати. Постачальник своїми силами доставляє товар на склад покупця розташований за адресою: м. Київ.

Згідно пункту 3.3. Договору факт передачі товару підтверджується видатковою накладною (складською накладною), підписаною представником покупця.

Відповідно до п.2.2. Договору визначено наступні умови оплати в розмірі: 100 % від загальної вартості товару, протягом трьох банківських днів з дати підписання специфікації до Договору (Пункт 4.1. Договору).

Як встановлено пунктом 6.2. Договору у випадку порушення постачальником строків оплати товару відповідно до п.п.3.1.1, постачальник виплачує покупцю пеню, розраховану в розмірі 10 % від суми, що підлягає до поставки, за кожен день прострочення в поставці, але не більше 50 %.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 03.07.2020 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх закінчення. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, що мали місце під час дії Договору (пункт 9.1 Договору).

Специфікацією № 1 сторони визначили назву товару та кількість: штабелем електричний самохідний Jungheinrich (1400 кг, 3600 мм) - 1 шт., ціна - 38 000, 00 грн., послуги з перевезення краном маніпулятором м. Київ, 08.07.2019 - 2 000, 00 грн.

Постачальник виставив рахунок на оплату № 345 від 05.07.2019 на суму 48 000, 00 грн.

На виконання умов Договору позивач платіжним дорученням № 584 від 05.07.2019 сплатив передплату за штабелем та його доставку згідно рахунку № 345 від 05.07.2019 на суму 48 000, 00 грн.

19.07.2019 позивач звернувся до відповідача з претензією з вимогою про перерахування 48 000, 00 грн. передплати.

Відповідач відповіді на претензію не надав, передплату у розмірі 48 000, 00 грн. не повернув.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1, ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 по справі №910/5444/17 та від 05.07.2018 у справі №904/8972/17.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Виконання позивачем, як покупцем, свого обов`язку з перерахування відповідачу, як постачальнику, попередньої оплати за товар на суму 48 000, 00 грн., підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме: платіжним дорученням № 584 від 05.07.2019 року.

Як встановлено в пункті 3.1.1. Договору товар має бути поставлений постачальником протягом 3 (трьох) календарних днів з дня отримання передоплати. Постачальник своїми силами доставляє товар на склад покупця розташований за адресою: м. Київ.

Суду не надано доказів поставки позивачу товару у строк до 09.07.2019 включно, отже, строк повернення відповідачем попередньої оплати за Договором поставки № 204 від 05.07.2019 є таким, що настав.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача передплати у розмірі 48 000, 00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За прострочення виконання зобов`язання з повернення суми оплати за договором позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 24 000, 00 грн., з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов`язання, визначено ч.2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судом, за умовами пункту 6.2. Договору у випадку порушення постачальником строків оплати товару відповідно до п.п.3.1.1, постачальник виплачує покупцю пеню, розраховану в розмірі 10 % від суми, що підлягає до поставки, за кожен день прострочення в поставці, але не більше 50 %.

В той же час, як вже зазначалось судом, відповідно до ст.547 та п.1 ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено, а позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем зобов`язання з повернення суми оплати за не поставлений товар у вигляді неустойки (пені), розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Відповідно до частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України

до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на: професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 3 та 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Через недотримання норм частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за змістом частини 5 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту пункту 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

До позовної заяви позивачем додано: довіреність б/н від 20.08.2019, якою Товариство з обмеженою відповідальністю Майстер Трейд уповноважило адвокатів Карапетяна Армена Рафіковича та Шигімагіна Володимира Олександровича на представлення інтересів, Договір про надання правової допомоги б/н від 18.07.2019, укладений між Адвокатським об`єднанням Евентум та Товариством з обмеженою відповідальністю Майстер Трейд , додаток № 1 до Договору про надання правової допомоги від 18.07.2019, платіжне доручення № 614 від 22.07.2019 про сплату 3 000, 00 грн., акт приймання - передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги від 18.07.2019, підписаний директором Мурашко І.І. Товариства з обмеженою відповідальністю Майстер Трейд та адвокатом Адвокатського об`єднання Евентум Ніколаєвим І.С., додаток № 2 до Договору про надання правової допомоги від 18.07.2019, акт № Е-0000003 здачі - прийняття робіт (надання послуг), платіжне доручення № 699 від 15.08.2019 про сплату 5 000, 00 грн.

Суд зазначає, що з Договору про надання правової допомоги від 18.07.2019, який укладений між Адвокатським об`єднанням Евентум та Товариством з обмеженою відповідальністю Майстер Трейд не вбачається, що Адвокатське об`єднання Евентум уповноважило саме адвоката Шигімагіна Володимира Олександровича на представлення інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю Майстер Трейд .

Крім того, Шигімагіним Володимиром Олександровичем не надано до позовної заяви ордеру та посвідчення адвоката.

В свою чергу на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем додано до позовної заяви акт приймання - передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги від 18.07.2019, підписаний директором Мурашко І .І. Товариства з обмеженою відповідальністю Майстер Трейд та адвокатом Адвокатського об`єднання Евентум Ніколаєвим І.С., а не Шигімагіним Володимиром Олександровичем .

В п.2 додатку № 2 до Договору про надання правової допомоги від 18.07.2019 зазначено, що вартість послуг виконавця за представлення інтересів замовника у судових засіданнях складає 1 500, 00 грн. за одне судове засідання. Замовник сплачує виконавцю 3 000, 00 грн. після підписання Додатку № 2 до Договору, як авансовий внесок за участь у двох судових засіданнях.

Однак, суд зазначає, що провадження у справі № 910/11551/19 здійснювалось за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, судові засідання у справі № 910/11551/19 не проводились, витрати у розмірі 3 000, 00 грн. за участь у 2 (двох) судових засіданнях є необґрунтованими.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вимоги представника позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000, 00 грн., задоволенню не підлягають.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Майстер Трейд задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Саніл (03150, м. Київ, вул. Антоновича, будинок 48; код ЄДРПОУ 38723142) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Майстер Трейд (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, будинок 2/37, кв. 4; код ЄДРПОУ 31751587) 48 000 (сорок вісім тисяч) грн. 00 коп. передплати та судовий збір у розмірі 1 280 (одну тисячу двісті вісімдесят) грн. 67 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 21.11.2019 року.

Суддя М.Є.Літвінова