Рішення

від 22.11.2019 по справі 910/13036/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.11.2019Справа № 910/13036/19

За позовомФізичної особи-підприємця Талашка Валентина Миколайовича доТовариства з обмеженою відповідальністю "СІД Транс" простягнення 65241,28 грн

Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Талашок Валентин Миколайович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІД Транс" 65241,28 грн, з яких: 46777,24 грн основної заборгованості та 18464,04 грн пені. Також позивач просив суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу на суму 4500,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору про надання транспортно-експедиційних послуг №18/04-18 від 18.04.2018 в частині здійснення розрахунків за надані послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2019, за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/13036/19; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - строк для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду була направлена судом рекомендованим листом із повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02140, м.Київ, вул.Б.Гмирі, будинок 9.

Станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103052621171 відповідно до якого ухвала Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 була вручена відповідачу.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.04.2018 між Фізичною особою-підприємцем Талашком Валентином Миколайовичем (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІД Транс" (замовник) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг №18/04-18 (надалі - договір).

Відповідно до п.п.2.1, 2.2 договору замовник доручає, а перевізник бере на себе зобов`язання за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов`язаних з перевезенням вапнякового каміння та/або надати транспортно-експедиційне обслуговування, відповідно до узгоджених сторонами заявок до цього договору. Найменування (вид) послуг перевізника та істотні умови кожного конкретного перевезення (групи однотипних перевезень), в т.ч. але не виключно: найменування (вид), кількість вантажу; пункти відправлення та призначення вантажу; найменування вантажовідправника та вантажоодержувача: дата завантаження та розвантаження (термін перевезення) вантажу: тип, кількість, державні реєстраційні номери транспортних засобів; умови перевезення: особливі вказівки клієнта чи інші умови узгоджуються сторонами в заявках до цього договору. Узгоджена сторонами заявка є невід`ємною частиною цього договору.

Підпунктом 3.1.1 п.3.1 договору передбачено, що перевізник має право самостійно здійснювати перевезення вантажів замовника на умовах цього договору; та/або залучати перевізників. Перевізник має право для виконання доручення замовника здійснювати самостійний добір перевізників та інших третіх осіб та укладати правочини з такими третіми особами від свого імені. У відносинах із третіми особами, залученими перевізником до процесу надання транспортно-експедиційних послуг, перевізник діє в інтересах замовника виключно в рамках цього договору.

У випадку порушення замовником п.4.2. договору він зобов`язаний сплатити перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше 10% вартості послуг, вказаної у відповідній заявці та/або акті виконаних робіт (п.3.6 договору).

Відповідно до п.4.1 договору вартість послуг перевізника погоджується сторонами в заявках (або додатках) до цього договору. В цю суму включено витрати на оплату рахунків залучених до виконання перевезення третіх осіб та всі інші витрати перевізника, пов`язані з виконанням доручення замовника, а також винагорода перевізника (плата за надані ним послуги) з урахуванням ПДВ.

Згідно з п.4.2 договору оплата здійснюється замовником протягом 10 банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг, який підписується сторонами після надання наступних оригіналів документів: товарно-транспортної накладної, рахунку-фактури, реєстру перевезення вантажу. Оплата здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника, що вказано в цьому договорі.

Датою оплати вважається дата списання коштів з поточного рахунку замовника (п.4.3 договору).

Строк дії цього договору встановлюється з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за даним договором (п.9.1 договору).

Згідно заявок №1 від 18.04.2018 та №3 від 29.05.2018 до договору, які підписані представниками сторін та скріплені печатками господарюючих суб`єктів позивач, як перевізник зобов`язався надати відповідачу як замовнику послуги з перевезення вантажів за погодженим маршрутом протягом квітня - грудня місяця 2018 року та травня - грудня місяця 2018 року транспортними засобами Вольво ВК0208СА причіп НОМЕР_1 , Вольво ВК4824ВЕ причіп НОМЕР_2 , Вольво 05225РО причіп НОМЕР_3 .

Відповідно до наявних в матеріалах справи актів виконання робіт (надання послуг перевезення) за період з 27.04.2018 по 05.10.2018 позивачем були надані, а відповідачем прийняті послуги на загальну суму 519950,56 грн, з яких, за твердженнями перевізника, замовником було сплачено 473173,32 грн.

При цьому акти виконання робіт (надання послуг перевезення) №14 від 01.10.2018 на суму 3145,50 грн та №15 від 04.10.2018 на суму 3348,00 грн з боку відповідача не підписані, однак виконання перевезення за цими актам підтверджується товарно-транспортними накладними №6616 від 01.10.2018 та №6672 від 04.10.2018, які наявні в матеріалах справи.

21.08.2019 позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію про оплату заборгованості разом з актами виконання робіт (надання послуг перевезення) №14 від 01.10.2018 на суму 3145,50 грн та №15 від 04.10.2018 на суму 3348,00 грн.

Однак як зазначив позивач у позовній заяві, відповідач відповіді на вказану претензію не надав, акти виконання робіт (надання послуг перевезення) на частину наданих позивачем послуг не підписав та не повернув.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання за укладеними між контрагентами договором про надання транспортно-експедиційних послуг №18/04-18 від 18.04.2018 в частині здійснення оплати за надані послуги з перевезення вантажів, у зв`язку з чим позивач вказує на існування у відповідача заборгованості зі сплати за надані послуги на загальну суму 46777,24 грн та просить суд стягнути з відповідача пеню на суму 18464,04 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Нормами ст.626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України, ст.316 Господарського кодексу України та Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір про надання транспортно-експедиційних послуг №18/04-18 від 18.04.2018 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу (ч.1 ст.929 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення містяться в ст.316 Господарського кодексу України.

Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (ст.931 Цивільного кодексу України).

За приписами чинного законодавства України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі заявок відповідача, позивачем були надані послуги Товариству з обмеженою відповідальністю "СІД Транс" послуги з перевезення вантажів на загальну суму 519950,56 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними та актами виконання робіт (надання послуг перевезення), копії яких наявні в матеріалах справи.

Однак відповідач, всупереч п.4.2 договору, за надані позивачем послуги у строк, визначений договором не оплатив, у зв`язку з чим заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "СІД Транс" перед Фізичною особою-підприємцем Талашком Валентином Миколайовичем склала 46777,24 грн. Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідач суду не надав.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами підтверджується надання позивачем транспортно-експедиційних послуг належним чином та в повному обсязі, строк виконання зобов`язання відповідача з оплати послуг є таким, що настав, а отже позовні вимоги про стягнення з останнього суми заборгованості у розмірі 46777,24 грн є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 18464,04 грн за загальний період прострочки з 26.06.2018 по 21.08.2019, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 3.6 договору сторони погодили, що у випадку порушення замовником п.4.2. договору він зобов`язаний сплатити перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше 10% вартості послуг, вказаної у відповідній заявці та/або акті виконаних робіт.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку зі сплати за надані позивачем послуги не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені.

В той же час відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховуються штрафні санкції і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату штрафних санкцій за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За змістом ч. 1 ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Судом встановлено, що позивач невірно визначив загальний період нарахування пені з 26.06.2018 по 21.08.2019 всупереч вищенаведених положень цивільного законодавства України, ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, умов п.4.2 договору та п.3.6 договору щодо нарахування пені у розмірі, що не перевищує 10% вартості послуг, вказаної у відповідній заявці та/або акті виконаних робіт.

За розрахунком суду, у період прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати наданих послуг, який визначено судом з урахуванням вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, умов п.п.3.6, 4.2 договору, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 6971,89 грн за актами виконання робіт (надання послуг перевезення) №12 від 15.06.2018, №13 від 16.06.2018, №14 від 01.10.2018 та №15 від 05.10.2018.

За таких обставин, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Талашка Валентина Миколайовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІД Транс" підлягають задоволенню частково.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вказувалось вище, позивачем було заявлено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІД Транс" витрат на професійну правничу допомогу, які відповідно до розрахунку позивача складають 4500,00 грн.

За змістом ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

До позовної заяви позивачем долучено договір про надання професійної правничої допомоги та представлення інтересів в суді від 15.08.2019, який укладений між позивачем, як клієнтом та Адвокатським бюро "Павла Нікітюка", додаткову угоду №1 від 15.08.2019 до нього, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю РН №1065 від 03.03.2014, витяг з Єдиного реєстру адвокатів України, ордер серії РН-595 №183 від 02.09.2019, рахунок Адвокатського бюро "Павла Нікітюка" №31 від 04.09.2019, акт приймання виконаних робіт, підписаний між Адвокатським бюро "Павла Нікітюка" та клієнтом 16.10.2019 з детальним описом наданих послуг до договору.

Згідно платіжного доручення №71 від 13.09.2019 позивач сплатив 4500,00 грн з призначенням платежу за послуги згідно рахунку №31 від 04.09.2019.

Отже, суд вважає доведеними понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн, які відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України з огляду на часткове задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІД Транс" (02140, м.Київ, вул.Б.Гмирі, будинок 9, ідентифікаційний код 39820757) на користь Фізичної особи-підприємця Талашка Валентина Миколайовича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) заборгованість у розмірі 46777 (сорок шість тисяч сімсот сімдесят сім) грн 24 коп., пеню на суму 6971 (шість тисяч дев`ятсот сімдесят одна) грн 89 коп, судовий збір у розмірі 1582 (одна тисяча п`ятсот вісімдесят дві) грн 62 коп та 3707 (три тисячі сімсот сім) грн 33 коп витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ю.М.Смирнова