Рішення

від 22.11.2019 по справі 343/1642/19

ДОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №: 343/1642/19

Провадження №: 2/0343/622/19

Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2019 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

судді - Монташевич С. М.,

з участю: секретаря судового засідання - Шикор Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Долинського районного суду Івано-Франківської області цивільну справу № 343/1642/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: орган опіки і піклування: Служба у справах дітей Долинської районної державної адміністрації про надання згоди на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька,

за участю: позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки - адвоката Кажука В.Б.,

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позицій сторін та третьої особи:

позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , вимоги якого неодноразово уточнювала та просить надати їй дозвіл на тимчасовий одноразовий виїзд їх неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Республіку Польща на період: з 20.07.2020 по 25.08.2020 без згоди його батька ОСОБА_2 на термін не більше одного місяця та стягнути з відповідача на її користь судові витрати по справі.

Свої вимоги мотивує тим, що з відповідачем вони перебували в офіційно зареєстрованому шлюбі з 2009 року. Від цього шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23.11.2016 шлюб між нею та відповідачем розірвано, сина залишено проживати з нею. На даний час син і надалі проживає разом з нею та перебуває на її вихованні та повному утриманні. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 взагалі самоусунувся від виховання сина, не піклується про духовний та освітній розвиток дитини, не відвідує і навіть дуже рідко телефонує йому. Останнім часом не дзвонить взагалі. Єдиною ознакою його участі в житті дитини є сплата аліментів у розмірі 1200 грн на місяць. Ще навесні 2019 року в неї з`явилась можливість поїхати на декілька днів у Республіку Польща. Поїздку спланувала на літо 2019 року, тобто на час канікул. З метою відпочинку та розширення світогляду дитини планувала взяти з собою і сина. Протягом травня - червня 2019 року вона неодноразово зверталася до відповідача з проханням надати нотаріально завірений дозвіл на виїзд дитини за кордон. Спочатку він заявляв, що в нього нема часу, а потім взагалі відмовився такий дозвіл надати. Як результат, цього року вони так нікуди й не поїхали. Чинним законодавством передбачено можливість вирішувати у судовому порядку питання про надання дозволу на конкретний виїзд дитини за кордон без згоди одного з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування в цій державі. Оскільки у неї є складнощі в отриманні згоди відповідача на виїзд дитини за кордон, враховуючи те, що на час виникнення спірних правовідносин законодавством не встановлена можливість самостійного вирішення питання тимчасового виїзду за межі України дитини з метою фізичного та духовного розвитку та оздоровлення, вона змушена звертатись до суду з даним позовом.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Свої заперечення обґрунтовує тим, що від шлюбу з позивачкою у них є син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ознайомившись з позовною заявою та додатками до неї, він не погоджується з твердженням про те, що після розірвання шлюбу він самоусунувся від виховання сина, не піклується про духовний та освітній його розвиток, не відвідує і навіть дуже рідко телефонує йому, оскільки воно не є правдивим. Після розірвання шлюбу він покинув адресу реєстрації та переїхав в м. Гайсин Вінницької області, де 20.04.2018 вдруге одружився з ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився спільний син. Проте незважаючи на те, що останніх 3 (три) роки він проживає у Вінницькій області, щороку 5-6 разів на рік приїжджає в Івано-Франківську область відвідати своїх рідних, в тому числі сина. В період з 2016-2018 років їх зустрічі з сином відбувалися рідко і позивачка навіть тоді провокувала сварки та створювала інші несприятливі умови для їх з сином спілкування. Однак, з травня 2018 року ОСОБА_1 взагалі не допускає їх з сином зустрічі, зокрема, він кілька разів приїжджав в Івано-Франківську область для того, щоб зустрітись з сином, однак ОСОБА_1 щоразу відмовляла йому в зустрічі. Він вирішив прийти до школи і побачитись з дитиною на території навчального закладу, однак навіть там їм завадили родичі позивачки, забрали від нього дитину і повідомили працівникам навчального закладу, щоб не дозволяли йому бачитись з дитиною. У зв`язку з тим, що побачень з дитиною у них не було уже протягом року, почав частіше йому дзвонити, однак на даний час відомий йому номер телефону сина знаходиться постійно "поза зоною досяжності", а коли він телефонує ОСОБА_1 і просить її передати слухавку синові, вона відповідає йому, що останній зайнятий і взагалі спілкуватися з ним не хоче. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Тому своїми діями позивачка порушує право їх дитини на спілкування зі своїм батьком та його право, як батька, на безперешкодне спілкування з сином. Щоб не здіймати сварок та скандалів, що завжди негативно відображалось на дитині, він продовжував спілкуватися з останнім в телефонному режимі настільки часто, як дозволяла ОСОБА_1 та брати участь у вихованні та утриманні їх спільного сина у єдиний спосіб, що залишився, а саме регулярною сплатою аліментів. Окрім того, що позивачка не дозволяє сину бачитись з ним, вона також забороняє його батькам спілкуватись з внуком. ОСОБА_1 не дозволила їм навіть привітати внука з днем народження, увійти до оселі та не випускала ОСОБА_3 з дому. Така ситуація існує на даний час, коли дитина знаходиться на території України. Їх з сином побачення відбуваються не часто, однак навіть такі рідкісні зустрічі завжди є радісними для нього і для сина. Також на даний час він може хоча б підтримувати спілкування з сином у телефонному режимі. Він, як батько, виконує свої обов`язки по утриманню та вихованню дитини у межах своїх можливостей, однак виїзд дитини за кордон обмежить його права, як батька на зустрічі та спілкування з сином. Також позивачкою вказано, що протягом травня-червня 2019 року з метою відпочинку та розширення світогляду дитини вони мали намір поїхати за кордон, однак він відмовляв їм у дозволі. При цьому, нею не було дотримано порядку повідомлення його про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі. Виходячи з вищевказаного, він заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні позивачка та її представник уточнені позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити. Додатково вказали, що оскільки неповнолітній ОСОБА_3 має необхідні документи для виїзду за кордон, тому не має необхідності у наданні дозволу позивачці на оформлення таких документів без дозволу батька, тому просять лише надати дозвіл на тимчасовий одноразовий виїзд за кордон України до Республіки Польща в період з 20 липня 2020 року по 25 серпня 2020 року неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у супроводі матері ОСОБА_1 або іншої особи, уповноваженою нею, без згоди батька ОСОБА_2 , а також стягнути з відповідача понесені судові витрати на правовому допомогу та витрати зі сплати судового збору. Зазначили, що у зв`язку з поведінкою відповідача така поїздка дитини неодноразово переноситься, зокрема, не вдалося поїхати цього літа, не вдається вже поїхати і на зимові канікули, як спочатку планували, тому просять дозволи такий одноразовий виїзд на літні канікули в період вказаний ними. На той час у них наявне запрошення родички, яка забезпечить їх житлом у Польщі, а також готова допомагати їм у разі необхідності фінансово під час перебування дитини на відпочинку. Хлопчик мріє про цю поїздку, тому просили не позбавляти його такої можливості.

Відповідач в судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час, місце та розгляду справи, про що в матеріалах справи наявне повідомлення про вручення поштового відправлення.

Представник третьої особи без самостійних вимог - Служби у справах дітей Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області в судове засідання не з`явився, однак у поданій письмовій заяві справу просить розглядати без участі третьої особи, вказує, що проти надання дозволу на тимчасовий одноразовий виїзд ОСОБА_3 , 2010 р.н., у Республіку Польщу, вони не заперечують.

Заяви та клопотання сторін, третьої особи, процесуальні дії у справі:

ухвалою суду від 12.08.2019 відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання за участю сторін.

3 вересня 2019 року від відповідача надійшов відзив на позов з додатками, долученими на підтвердження своїх заперечень, в тому числі з доказами їх направлення іншим учасникам справи.

10 жовтня 2019 року та 17 жовтня 2019 року представником позивачки подано заяви про уточнення позовних вимог.

Ухвалою від 11.10.2019 року закрито підготовче судове засідання та призначення справу до судового розгляду по суті.

4 листопада 2019 року від представника позивача надійшло клопотання про поновлення строку для подання заяви про уточнення позовних вимог, яке протокольною формою ухвали задоволено, поновлено строк позивачці для уточнення позовних вимог та прийнято уточнені позовні вимоги до розгляду.

8 листопада 2019 року представником третьої особи - Служби у справах дітей Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області подано заяву про розгляд справи без їх участі та про те, що проти надання дозволу не заперечують.

Від відповідача будь-яких заяв та клопотань щодо процесуальних питань до суду не надходило.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 07.10.2010 виконкомом Новошинської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, актовий запис №9 (а.с.9).

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23.11.2016 у справі №343/2093/16-ц шлюб між сторонами розірвано, неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено проживати з матір`ю ОСОБА_1 (а.с.8).

Син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з матір`ю, про що свідчить довідка №562 від 01.08.2019 про склад сім`ї та зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб та землекористувачів, видана Вигодською селищною радою Новошинським старостинським округом Долинського району Івано-Франківської області (а.с.7).

Відповідач ОСОБА_2 20.04.2018 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 20.04.2018 виконкомом Чечелівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, актовий запис №01 (а.с.26) та у новому шлюбі у нього народився син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане 05.06.2018 Гайсинським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Вінницькій області, актовий запис №109 (а.с.27).

Відповідно до запрошення від 09.09.2019, перекладеного з польської мови на українську мову перекладачем ОСОБА_9 та завіреного приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Губою І.В. 15.10.2019, зареєстровано в реєстрі №2226, ОСОБА_10 засвідчила, що запрошує приїхати до Республіки Польща ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_3 , які будуть проживати в неї та зобов`язується покрити всі кошти, пов`язані з іхнім перебуванням, та кошти проживання та ймовірного лікування, страхування, кошти повернення до України, та кошти можливого їх виїзду з Республіки Польща (а.с.48-49).

Таким чином між сторонами виник спір з приводу надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон у супроводі матері чи іншої, уповноваженої нею особи, без згоди батька, який вони не можуть вирішити в позасудовому порядку.

Оцінка суду:

вислухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши та оцінивши здобуті й перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, які надані позивачкою на обґрунтування позовних вимог, беручи до уваги заперечення відповідача та долучені ним докази на їх обгрунтування, позицію представника органу опіку та піклування, висловлену у поданій суду письмовій заяві, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Виходячи з положень СК України, ЦК України, Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 № 3857-XII і Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Вирішуючи питання про надання дозволу на виїзд дитини за межі України та застосовуючи норми, зокрема СК України, пріоритетним є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини. Проте, ухвалюючи рішення в справі М.С. проти України від 11.07.2017 (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в даній категорії справ основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено ст. 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. При цьому, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8 Закону України Про охорону дитинства визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Згідно зі ст.ст. 141, 150, 153, 155 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

В статті 18 Конвенції про права дитини проголошено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Рівності прав і обов`язків батьків стосовно дітей необхідно дотримуватися незалежно від наявності або відсутності шлюбу між ними. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Одним із питань, яке має вирішуватися за взаємною згодою батьків дитини, є реалізація права дитини на свободу пересування.

Відповідно до змісту ст. 2 Протоколу № 4 від 16.09.1963 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, який ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею.

Статтею 12 Закону України Про охорону дитинства передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Нормою, яка регулює порядок виїзду дітей за межі України, є ст. 313 ЦК України, якою встановлено, зокрема, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України , за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Як встановлено в судовому засіданні, у позивачки існують труднощі в отриманні від батька дитини дозволу на вивезення сина за кордон. ОСОБА_2 відмовляється засвідчити у нотаріуса свою згоду на виїзд сина до Республіки Польща, обгрунтовуючи свої заперечення як їхніми з ОСОБА_1 непорозуміннями та конфліктами, які виникають з приводу його спілкування з сином, так і тим, що позивачка у позові не вказує мету такої поїздки, місто, адресу їхнього проживання за кордоном, тривалий термін перебування сина там, що також може позначитись на навчанні останнього з освітньої шкільної програми, а також зазначає, що це буде порушенням його права на спілкування з сином.

Однак, ОСОБА_1 свої вимоги уточнила, чітко вказала період перебування їх сина за кордоном, а саме з 20.07.2020 по 25.08.2020, тобто на період літніх канікул приблизно один місяць часу, мету такої поїздки - на відпочинок і розвиток кругозору сина, долучила запрошення, в якому чітко визначено місце їх проживання на період перебування в Республіці Польща, тобто, виправила зауваження, на які вказував відповідач, обгрунтовуючи свою відмову у наданні такого дозволу.

Крім цього, письмові свідчення ОСОБА_4 , долучені відповідачем (а.с.28) суд не може брати до уваги, оскільки вони не стосуються предмету даного позову. Більше того, клопотання про допит в судовому засіданні ОСОБА_4 сторонами не заявлялося, вона в судовому засіданні не допитувалася як свідок і не попереджалася про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за завідомо неправдиві показання та ст. 385 КК України за відмову від давання показань на вимогу суду.

Отже, виїзд за межі України громадян, які не досягли 16 -тирічного віку у супроводі одного з батьків та при відсутності згоди другого з батьків, здійснюється на підставі рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16 річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Ураховуючи встановлені обставини, зокрема те, що дитина проживає з матір`ю, яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку, має можливість забезпечувати виїзд сина за кордон з метою його відпочинку та має намір це зробити під час канікул дитини, урахувавши те, що ОСОБА_1 з сином запрошені до Польщі та їм гарантується забезпечення місця проживання на час перебування дитини в зазначеній країні, беручи до уваги, що у неї існують складнощі в отриманні згоди відповідача на виїзд сина за кордон, а також проаналізувавши наведені норми, суд приходить до висновку, що чинним законодавством передбачена можливість вирішення питання про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини з матір`ю за кордон без згоди батька (одноразовий) із зазначенням певного періоду, на який видається такий дозвіл (з визначенням його початку і закінчення), що відповідатиме найкращим інтересам дитини. Такий дозвіл може видаватися тільки на конкретний період, оскільки в іншому випадку буде грубо порушено право батька на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні, закріплене в ст.ст. 141, 157 СК України.

За таких обставин, врахувавши положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, яка встановлює обов`язок приділяти першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, суд вважає, що виїзд неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Республіка Польща з метою відпочинку та розвитку його кругозору, відповідає його інтересам та не порушує прав батька, а ненадання дозволу на виїзд за кордон може негативно вплинути на неповнолітню дитину та порушуватиме права останньої.

Таким чином, уточнені позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення, а тому слід надати дозвіл на тимчасовий одноразовий виїзд за кордон України до Республіки Польща в період з 20 липня 2020 року по 25 серпня 2020 року неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері ОСОБА_1 або іншої особи, уповноваженою нею, без згоди батька ОСОБА_2 .

Питання судових витрат суд вирішує за правилами ст.141 ЦПК України, при цьому враховує, що до судових витрат, які позивачка понесла у зв`язку з розглядом справи, остання відносить сплату судового збору згідно з квитанцією №0.0.1427426443.1 від 05.08.2019 (а.с.1) та оплату за надання адвокатських послуг, а саме правничу допомогу, пов`язану з підготовкою до складання позову, її розгляду, аналіз доказів та складання позову на загальну суму 1000,00 грн, на підтвердження чого вона надала суду договір про надання правничої допомоги від 07.08.2019, свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю серії ІФ №000996, акт виконаних робіт від 07.08.2019 та квитанцію №52 від 07.08.2019 на вказану суму за надання правової допомоги адвокатом Кажуком В.Б. (а.с.10-14). Тому, враховуючи, що суд прийшов до висновку про задоволення позову, слід стягнути на користь позивачки з відповідача 1000,00 грн понесених нею витрат на професійну правничу допомогу та 768,40 грн понесених витрат на сплату судового збору.

На підставі вище викладеного, ст.ст. 3, 9, 18, 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.199 та набула чинності для України 27.09.1991, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, ст. 2 Протоколу № 4 від 16.09.1963 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, який ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97, ст.ст. 7, 141, 150, 153, 155, 157 СК України, ст. 313 ЦК України, ст.ст. 8, 12 Закону України Про охорону дитинства від 26.04.2001 № 2402-III, ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 № 3857-XII, пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 та керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: орган опіки і піклування: Служба у справах дітей Долинської районної державної адміністрації, про надання згоди на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька задовольнити.

Надати дозвіл на тимчасовий одноразовий виїзд за кордон України до Республіки Польща в період з 20 липня 2020 року по 25 серпня 2020 року неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у супроводі матері ОСОБА_1 або іншої особи, уповноваженою нею, без згоди батька ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок та 1000 (одну тисячу) гривень за надання професійної правничої допомоги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційнотелекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Долинський районний суд Івано-Франківської області, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , жителька АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , житель АДРЕСА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - орган опіки і піклування: Служба у справах дітей Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, пр. Незалежності, 5, м. Долина Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 35401487.

Повний зміст рішення суду буде складено 22 листопада 2019 року.

Суддя Долинського районного суду С. М. Монташевич

Текст повного судового рішення виготовлено 22 листопада 2019 року.