Постанова

від 11.11.2019 по справі 2040/7608/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2019 р. Справа № 2040/7608/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Любчич Л.В.

суддів: Жигилія С.П. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника позивача Біленький Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2019, суддя Панов М.М., 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, повний текст складено 15.07.19 по справі № 2040/7608/18

за позовом Головного управління ДФС у Харківській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоскорм"

про підтвердження обгрунтованості адміністративного арешту майна, зупинення видаткових операцій,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДФС у Харківській області (далі - позивач, ГУ ДФС у Харківській обл.) звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоскорм"(далі - відповідач, ТОВ "Фоскорм"), в якому просило суд підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків; зупинити видаткові операції платника податків на рахунках платника податків відкритих в банківських установах, які обслуговують ТОВ "Фоскорм".

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2019 частково задоволено вищезазначений адміністративний позов.

Зупинено видаткові операції ТОВ "Фоскорм" на рахунках платника податків відкритих в банківських установах, які обслуговують ТОВ "Фоскорм".

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з даним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що звернення контролюючого органу до суду за підтвердженням обгрунтованості рішення про застосування адміністративного арешту майна може відбуватися як за особливою (спеціальною) процедурою, визначеною у ст. 283 КАС України, так і за правилами загального позовного провадження (за наявності спору про право). Посилаючись на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 2а-9460/12/1370, позивач також зазначив, що такі способи захисту порушеного права є альтернативними і норми процесуального права не обмежують особу у виборі будь-якого з цих способів. При підтвердженні обгрунтованості рішення керівника контролюючого органу про застосування адміністративного арешту майна платника податків судовим рішенням після спливу строку, встановленого Податковим кодексом України (далі - ПК України), фактично поновиться дія застосованого арешту майна платника податків, що надасть можливість контролюючому органу реалізувати відповідні наслідки такого арешту. Крім того, позивач послався на висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 05.02.2019 по справі № 820/5122/18.

16 вересня 2019 року ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито провадження по справі.

25 жовтня 2019 року ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду закінчено підготовку до розгляду та призначено справу у відкритому судовому засіданні.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився про дату час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.

Відповідно до положень ч.2 ст.313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута без участі представника відповідача.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які позивач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом були встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.

На підставі наказу №6157 від 21.08.2018 та направлення №8327, №8228 від 28.08.2018 "Про проведення позапланової документальної виїзної перевірки" посадовими особами контролюючого органу здійснено вихід на перевірку ТОВ "Фоскорм".

При виході 30.08.2018, представник підприємства відмовлено в допуску до перевірки посадових осіб контролюючого органу у зв`язку із незаконністю наказу та відмовлено в отриманні наказу та направлень.

У зв`язку із відмовою відповідача в допуску контролюючого органу до проведення перевірки було складено акт про відмову у допуску до проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 30.08.2018 та було вручено примірник даного акту уповноваженому представнику підприємства.

Заступником начальника ГУ ДФС у Харківській обл. було прийняте рішення від 31.08.2018 №36764/10/20-40-14-09-16, яким застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків - ТОВ "Фоскорм".

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що строк підтвердження обгрунтованості адміністративного арешту, встановлений п. 94.6 ст. 94 ПК України, закінчився, отже рішення про його накладення вичерпало свою дію.

Суд апеляційної інстанції з даним висновком суду погоджується, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства урегульовано ПК України.

Основним спірним питанням, з огляду на підстави звернення з позовом та аргументи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є можливість контролюючого органу звернення до суду з вимогою підтвердити обгрунтованість адміністративного арешту майна платника податків у строк за правилами загального позовного провадження.

Підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 ст. 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право: звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Відповідно до п. 94.1 ст. 94 ПК України винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом є адміністративний арешт майна платника податків.

У пункті 94.2 цієї статті передбачені обставини, за наявності яких може бути застосовано адміністративний арешт майна.

Згідно з п.п. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 ПК України арешт майна може бути застосовано у разі якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Відповідно до пп. 94.5 ст. 94 ПК України арешт майна може бути повним або умовним. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов`язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

Згідно п. 94.6 ст. 94 ПК України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Згідно з п. 94.10. статті 94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі якщо майно є таким, що швидко псується, - протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном.

Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.

Для реалізації вказаного повноваження контролюючого органу щодо звернення до суду на предмет перевірки обґрунтованості накладеного арешту на майно протягом 96 годин з часу прийняття рішення про такий арешт ст. 283 КАС України передбачено право звернення до суду із відповідною заявою. Виключно у межах цього провадження суд наділений повноваженнями розглянути подання контролюючого органу у 96 годинний строк.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 18.04.2019 року по справі № 820/2522/17.

Відповідно до пп. 94.19.1. п. 94.19. ст. 94 ПК України припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв`язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

Колегія суддів зазначає, що за наявності відповідних умов, визначених у пункті 94.2 статті 94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого має бути перевірена судом в обов`язковому порядку протягом 96 годин. Відсутність протягом вказаного строку відповідного рішення суду про визнання арешту обґрунтованим зумовлює звільнення з-під адміністративного арешту майна платника податків та унеможливлює його повторне накладення з тих саме підстав.

Отже, вимоги про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, заявлені поза межами 96-годинного строку, не є такими, що можуть бути задоволеними, адже, у цьому випадку, відсутні відповідні обставини, з якими положення статті 94 ПК України пов`язують можливість забезпечення виконання платником податків його обов`язків.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 19.04.2019 року по справі № 813/4598/16.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, оскільки станом на час звернення позивача до суду з даним позовом строк 96 годин, протягом якого має бути перевірена судом обґрунтованість рішення керівника про накладення арешту на майно платника податків, сплинув, що з урахуванням пп. 94.19.1. п. 94.19. ст. 94 ПК України свідчить про припинення адміністративного арешту, накладеного рішенням в.о.начальника ГУ ДФС у Харківській обл., № 36764/10/20-40-14-09-16 від 31.08.2018.

Доводи, викладені в апеляцій скарзі, щодо можливості звернення контролюючого органу з вимогою про підтвердження обгрунтованості адміністративного арешту майна платника податків в порядку позовного провадження, колегія суддів, з урахуванням вимог у п. 94.2 ст. 94 ПК України щодо строків, порушення яких, відповідно до приписів даної норми права, унеможливлює його повторне накладення з тих саме підстав, вважає необгрунтованими.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відтак, відсутні підстави для його скасування.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України» ) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року по справі № 2040/7608/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді С.П. Жигилій О.В. Присяжнюк Постанова складена в повному обсязі 21.11.2019