Рішення

від 25.11.2019 по справі 910/13015/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.11.2019Справа № 910/13015/19 Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Державного підприємства "Державний проектний інститут "Діпроверф", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-Телеком", м. Київ

про стягнення 21 271,96 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державного підприємства "Державний проектний інститут "Діпроверф" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-Телеком" (відповідач) суми основної заборгованості з урахуванням пені та 3%річних в загальному розмірі 21 271,96 грн, посилаючись на те, що відповідачем неналежним чином виконуються умови Договору зберігання №28/05/2019 від 02.05.2019 року, в частині оплати вартості послуг зберігання.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0103050922344 отримав ухвалу суду від 26.09.2019 про відкриття провадження у справі 04.10.2019.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 21.10.2019 року (включно).

01.11.2019 року (з пропущенням визначеного судом строку) відповідачем засобами поштового зв`язку надіслано до суду відзив на позовну заяву в якому зазначено, що він визнає позовні вимоги та просить суд сприяти примиренню сторін і відстрочити стягнення боргу до кінця 2019 року.

Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. (ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідачем до відзиву не прикладено відповідного клопотання про поновлення судом строку на подачу відзиву на позов.

Таким чином, оскільки відповідачем не подано відзив на позов у встановлений судом строк та не зазначено й не обґрунтовано поважних причин пропуску цього строку, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Поданий відповідачем відзив долучається до матеріалів справи без прийняття його судом до уваги та без надання йому належної правової оцінки.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.05.2019 між Державним підприємством Державний проектний інститут Діпроверф (зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю СВ-Телеком (поклажодавець) було укладено Договір зберігання №28/05/2019 (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зберігач зобов`язується прийняти від поклажодавця і за плату зберігати майно останнього, а також повернути поклажодавцеві відповідне майно в схоронності в обумовлений Договором строк.

Згідно п. 1.4. та п. 1.5. Договору строк зберігання: з 02 травня 2019 року по 31 жовтня 2019 року. Місце зберігання: м. Київ, вул. Преображенська,25.

За змістом п. 3.1.3. Договору поклажодавець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату послуг зі зберігання майна у відповідності з розділом 4 цього Договору.

Оплата за послуги по зберіганню майна складаються з базової плати та компенсації витрат зберігача на утримання місця зберігання. (п. 4.1. Договору).

Базова оплата становить 2 750,00 грн, ПДВ - 550,00 грн, всього - 3300,00 грн в місяць. (п. 4.2. Договору).

Поклажодавець компенсує витрати зберігача, пов`язані з наданням послуг зберігання, а саме: витрати на оплату спожитої електричної та теплової енергії, а також витрати, що пов`язані із утриманням місця зберігання. (п. 4.3. Договору).

У відповідності до п. 4.4. Договору оплату послуг по зберіганню майна, в частині базової оплати, поклажодавець здійснює щомісячно, до 20 числа за наступний місяць, шляхом перерахування на банківський рахунок зберігача, за реквізитами, вказаними в розділі 11 Договору.

Оплату послуг по зберіганню майна, в частині компенсації витрат зберігача, що пов`язані з наданням послуг зберігача, поклажодавець здійснює щомісячно, до 7 числа за минулий місяць, шляхом перерахування на банківський рахунок зберігача, за реквізитами, вказаними в розділі 11 Договору. (п. 4.5. Договору).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з 02 травня 2019 року і діє по 31 жовтня 2019 року. У разі, якщо за місяць до закінчення терміну Договору жодна із сторін письмово не заявить про намір розірвати чи змінити його, Договір вважається пролонгованим на наступні шість календарних місяців. (п. 9.1. Договору).

Відповідно до Акту прийому-передачі №1 від 02.05.2019 року до Договору відповідач передав, а позивач прийняв майно для відповідального зберігання, перелік якого зазначено в Додатку №1 до Акту прийому-передачі №1 від 02.05.2019 року.

В подальшому позивачем складались та підписувались сторонами Акти надання послуг зберігання за період з травня 2019 року по серпень 2019 року на загальну суму 13 200,00 грн, а саме:

- Акт №668 від 31.05.2019 року на суму 3 300,00 грн;

- Акт №802 від 30.06.2019 року на суму 3 300,00 грн;

- Акт №941 від 31.07.2019 року на суму 3 300,00 грн;

- Акт №1087 від 31.08.2019 року на суму 3 300,00 грн.

Акти підписані зі сторони обох сторін, заперечень відповідача щодо неякісності наданих послуг зберігання матеріали справи не містять.

Позивач в позовній заяві зазначає, що Акт наданих послуг за вересень 2019 року на дату подання позову не підписаний у зв`язку з триванням календарного місяця надання послуг, а строк попередньої оплати за жовтень 2019 року сплив 19.09.2019 року, тобто до моменту подання позову.

У зв`язку з неоплатою відповідачем послуг зберігання позивач звернувся до суду з даним позовом в якому просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 19 800,00 грн, суму пені в розмірі 1 353,71 грн та суму 3% річних в розмірі 118,25.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання норм ст. 936-955 Цивільного кодексу України.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. (ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України).

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. (ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідно до умов п. 4.4. Договору, строк з оплати послуг по зберіганню майна в частині базової оплати повинен бути виконаний відповідачем в строк до 20 числа за наступний місяць, не залежно від підписання між сторонам Акту надання послуг зберігання.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Відповідно до ст. 253 та ч. 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, з врахуванням викладеного, умов п. 4.4. Договору, строк з оплати вартості послуг зберігання у відповідача настав:

- за травень 2019 року оплата повинна була бути здійснена в строк до 19.05.2019 року включно;

- за червень 2019 року оплата повинна була бути здійснена в строк до 19.05.2019 року включно;

- за липень 2019 року оплата повинна була бути здійснена в строк до 19.06.2019 року включно;

- за серпень 2019 року оплата повинна була бути здійснена в строк до 19.07.2019 року включно;

- за вересень 2019 року оплата повинна була бути здійснена в строк до 19.08.2019 року включно;

- за жовтень 2019 року оплата повинна була бути здійснена в строк до 19.09.2019 року включно.

Отже, станом на день звернення з даним позовом до суду відповідачем не було сплачено згідно умов Договору за послуги зберігання за період з травня по жовтень 2019 року 19 800,00 грн.

Зазначена обставина відповідачем не заперечена та не спростована.

У зв`язку з встановленням факту непроведення відповідачем оплати послуг зберігання, за період з травня 2109 року по жовтень 2019 року, позовні вимоги в справі №910/13015/19 щодо стягнення з відповідача основної суми заборгованості підлягають задоволенню на суму в розмірі 19 800,00 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 1 353,71 грн.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно п. 6.3. Договору у випадку порушення поклажодавцем передбаченого цим Договором строку оплати послуг, поклажодавець сплачує зберігачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочки.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Факт наявності прострочення відповідача щодо вчасної оплати боргу підтверджується наявним в матеріалах справи доказами.

Проте, судом здійснено перевірку наведених позивачем розрахунків суми пені та встановлено, що останнім здійснено невірний підрахунок, у зв`язку з чим заявлено до стягнення з відповідача суму пені більшу, ніж передбачається Договором та нормами закону.

У зв`язку з викладеним, судом здійснено перерахунок суми пені по кожному місяцю і обґрунтованою до стягнення з відповідача сумою пені в загальному розмірі є 1 346,94 грн, а саме:

- за травень нарахування пені здійснюється за період з 20.05.2019 року по 20.09.2019 року та яка складає 385,24 грн;

- за червень нарахування пені здійснюється за період з 20.05.2019 року по 20.09.2019 року та яка складає 385,24 грн;

- за липень нарахування пені здійснюється за період з 20.06.2019 року по 20.09.2019 року та яка складає 287,15 грн;

- за серпень нарахування пені здійснюється за період з 20.07.2019 року по 20.09.2019 року та яка складає 192,30 грн;

- за вересень нарахування пені здійснюється за період з 20.08.2019 року по 20.09.2019 року та яка складає 97,01 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 118,25 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наведений позивачем в позовній заяві розрахунок вказаної суми, судом визнається вона обґрунтованою, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 118,25 грн.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді штрафних санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.

З урахуванням встановленого вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства "Державний проектний інститут "Діпроверф" підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 19 800,00 грн - основного боргу, 1 346,94 грн - пені та 118,25 грн - 35 річних.

Судовий збір позивача, у розмірі 1 920,39 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача, решта судового збору в розмірі 0,61 грн, у зв`язку з частковою відмовою в задоволенні позовних вимог - на позивача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-Телеком" (ідентифікаційний код 32425264, місцезнаходження: 04107, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 37-А) на користь Державного підприємства "Державний проектний інститут "Діпроверф" (ідентифікаційний код 14311465, місцезнаходження: 03110, м. Київ, вул. Преображенська, буд. 25) суму основного боргу в розмірі 19 800,00 грн (дев`ятнадцять тисяч вісімсот гривень 00 копійок), суму пені в розмірі 1 346,94 грн (одна тисяча триста сорок шість гривень 94 копійки), суму 3% річних в розмірі 118,25 грн (сто вісімнадцять гривень 25 копійок) та суму судового збору в розмірі 1 920,39 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять гривень 39 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Залишити за Державним підприємством "Державний проектний інститут "Діпроверф" судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 0,61 грн.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.М. Морозов