Рішення

від 25.11.2019 по справі 910/12198/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.11.2019Справа № 910/12198/19

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи

справу № 910/12198/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рестеквіп

до Фізичної особи-підприємця Полковнікова Анатолія Анатолійовича

про стягнення 32 148,20 грн.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Рестеквіп звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Полковнікова Анатолія Анатолійовича про стягнення 32 148,20 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки товару № РЕ10632 від 12.11.2018 у визначений строк не розрахувався за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 25 183,00 грн., за прострочення сплати якої нараховані 4 502,58 грн. пені, 594,04 грн. 3% річних та 1 868,58 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження надати суду.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду були направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_2, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 16.07.2019р. був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення".

Станом на день винесення рішення від відповідача не надійшло відзиву на позовну заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

12.11.2018 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки №РЕ10632 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого на умовах даного договору, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця торгово-технологічне обладнання для підприємств торгівлі та громадського харчування (далі за текстом товар ), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість згідно умов даного договору.

Згідно п. 2.1. договору кількість, асортимент та якість товару 2.1. кількість та асортимент товару визначаються у відповідних специфікаціях та в видаткових накладних.

Загальна сума договору визначається розміром загальної вартості товарів по видаткових накладних підписаних сторонами, поставлених покупцю по даному договору в період дії договору, з урахуванням ПДВ (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 3.2. договору ціна та кількість товару зазначається у відповідних специфікаціях та в видаткових накладних, які з моменту їх підписання стають невід`ємною частиною даного договору.

У п. 3.3. договору зазначено, що оплата вартості товару здійснюється покупцем на умовах письмово узгоджених сторонами у відповідних специфікаціях.

Пунктом 5.2. договору встановлено, що за порушення строків і порядку розрахунків за товар, покупець сплачує постачальнику за кожний день прострочення оплати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару (умови даного пункту не поширюються на випадки оплати вартості товару на умовах 100% передоплати).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2018 року, в тому разі, якщо зобов`язання по даному договору не будуть виконані сторонами, або однією із сторін, то дія договору продовжується до повного виконання зобов`язань по даному договору (п. 6.1. договору).

12.11.2019 сторонами підписано Специфікацію №1 до договору, у якій погоджено асортимент, кількість та ціну товару.

Згідно п. 2.1 Специфікації №1 вартість (ціна) товару за по даній Специфікації складає 25 183 гривень 00 коп., в т.ч. ПДВ 4 197.17 грн.

Відповідно до п. 2.2. Специфікації №1 оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 7 банківських днів з дати підписання даної специфікація.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв товар на суму 25 183,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 5137 від 16.11.2018.

Позивач звернувся до відповідача з претензією №05-02/19 від 05.02.2019 про сплату заборгованості за договором, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за Договором поставки №РЕ10632 від 12.11.2018 щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, у зв`язку із чим просить стягнути з останнього заборгованість за отриманий товар у сумі 25 183,00 грн., за порушення строків сплати якого нараховані пеня в сумі 4 502,58 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 868,58 грн. та 3% річних у сумі 594,04 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв товар без зауважень та заперечень на суму 25 183,00 грн., що підтверджується підписаною представниками сторін та скріпленою печатками видатковою накладною № 5137 від 16.11.2018.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, виходячи з умов п. 3.3. договору та п. 2.2. Специфікації №1 до договору, відповідачем зобов`язаний був оплатити поставлений за видатковою накладною № 5137 від 16.11.2018 товар до 21.11.2018 включно.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобов`язання зі своєчасної оплати поставленого товару не виконав, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість у розмірі 25 183,00 грн.

Відповідач наявності у нього заборгованості за представлений за видатковою накладною № 5137 від 16.11.2018 товар у розмірі 25 183,00 грн. не спростував, доказів її оплати не надав.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Ураховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару настав, а доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості у розмірі 25 183,00 грн.

При зверненні до суду позивач за порушення строків виконання зобов`язання просив стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 3 874,73 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань"передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2. договору встановлено, що за порушення строків і порядку розрахунків за товар, покупець сплачує постачальнику за кожний день прострочення оплати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару (умови даного пункту не поширюються на випадки оплати вартості товару на умовах 100% передоплати).

Відповідно до п. 2.2. Специфікації №1 оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 7 банківських днів з дати підписання даної специфікації.

Зі змісту п. 2.2. Специфікації №1 вбачається, що оплата товару здійснюється на умовах передоплати, а тому умови п. 5.2. договору щодо нарахування пені не поширюються на зобов`язання з оплати товару за видатковою накладною № 5137 від 16.11.2018.

У зв`язку із викладеним, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 874,73 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що позивачем невірно визначено початок періоду прострочення.

Як зазначено вище, відповідач зобов`язаний був оплатити поставлений за видатковою накладною № 5137 від 16.11.2018 товар до 21.11.2018 включно, а тому початком періоду прострочення є 22.11.2018.

За перерахунком суду, розмір 3% річних становить 591,97 грн., у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1 868,58 грн., нарахованих з листопада 2018 по липень 2019.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку включається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат з урахуванням викладеного, судом встановлено, що розмір інфляційних втрат становить 969,12 грн., у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за Договором поставки №РЕ10632 від 12.11.2018 щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Полковнікова Анатолія Анатолійовича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Рестеквіп (03148, м. Київ, пр-т. Леся Курбаса, 2г; ідентифікаційний код 41047380) заборгованість у розмірі 25 183 грн., 3% річних у розмірі 591,97 грн., 969,12 грн. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 1 598,10 грн.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак