Постанова

від 25.11.2019 по справі 320/6403/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6403/18 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кагарлицького районного відділу ГУ МВС України в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и л а:

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кагарлицького РВ ГУМВС України в Київській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку за період з 06 листопада 2015 року по 15 листопада 2018 року у розмірі 102880,12 грн, стягнути з відповідача середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку у розмірі 102880,12 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку по 15 листопада 2018 року, стягнуто з Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку у розмірі 10000,00 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що середній заробіток за час затримки розрахунку в період з 06 листопада 2015 року по 15 листопада 2018 року складає 102880,12 грн та саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача, оскільки при звільненні з ним вчасно не було проведено розрахунок у повному обсязі, а саме: не виплачено додаткове грошове забезпечення за роботу у нічний час та грошове забезпечення (компенсацію) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 02 січня 2012 року по 06 листопада 2015 року, що встановлено судовим рішенням у справі №810/4294/17, при цьому судом першої інстанції не обґрунтовано суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що на момент звільнення зі служби в органах внутрішніх справ позивачу були виплачені усі суми, що належало йому виплатити у день звільнення.

В силу положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України, враховуючи що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку письмового провадження, справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З моменту призначення справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження до початку розгляду справи по суті жодних заяв щодо переходу розгляду справи у відкрите судове засідання до суду не надходило.

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справу було розглянуто в порядку письмового провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для здійснення розгляду справи за участі сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року (а.с.10) з урахування ухвали про виправлення описки від 28 березня 2018 року (а.с.16), залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року (а.с.17) у справі №810/4294/17 за позовом ОСОБА_1 до ГУ МВС України в Київській області та Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність ГУ МВС України в Київській області та Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати (додаткового грошового забезпечення) за роботу в нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу в дні щотижневого відпочинку, святкові дні, за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 01 січня 2012 року по 06 листопада 2015 року, стягнуто з Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 додаткове грошове забезпечення за службу у нічний час, грошове забезпечення (компенсацію) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 1 січня 2012 року по 06 листопада 2015 року у сумі 31895,54 грн, стягнуто з Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати у розмірі 31746,04 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Виплату додаткового грошове забезпечення за службу у нічний час, грошове забезпечення (компенсацію) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 1 січня 2012 року по 06 листопада 2015 року у сумі 31895,54 грн, що визначена у вказаному судовому рішенні, здійснено відповідачем на картковий рахунок позивача 16 листопада 2018 року (а.с.9).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилася у затримці виплати йому додаткового грошового забезпечення за роботу у нічний час та грошове забезпечення (компенсацію) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 02 січня 2012 року по 06 листопада 2015 року, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що на час звільнення позивача йому не було виплачено грошове забезпечення за роботу в нічний час, у вихідні та святкові дні та за службу у понаднормовий час, а зазначене грошове забезпечення було виплачено лише 16 листопада 2018 року, тому наявні підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10000,00 грн, яка є співмірною з урахуванням розміру спірної суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, у тому числі й щодо періоду, за який вона підлягає сплаті.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, Законом України Про міліцію (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 7 ст. 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.18 Закону України Про міліцію визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, п.12 якого встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону України Про міліцію форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 12, 13 ст. 22 Закону України Про міліцію для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до вимог законодавства.

Частиною 4 ст.78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року у справі №810/4294/17, яке набрало законної сили 22 серпня 2018 року, встановлено факт протиправного ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати (додаткового грошового забезпечення) за роботу в нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу в дні щотижневого відпочинку, святкові дні, за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 01 січня 2012 року по 06 листопада 2015 року та стягнуто зазначені кошти з Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області в розмірі 31895,54 грн.

Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили встановлено, що позивачу при звільненні 06 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ, не було виплачено грошове забезпечення за роботу в нічний час, у вихідні та святкові дні та за службу у понаднормовий час, що відбулось лише 16 листопада 2018 року.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року (а.с.10) з урахування ухвали про виправлення описки від 28 березня 2018 року (а.с.16), залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року (а.с.17) у справі №810/4294/17 позовні вимоги в частині стягнення з Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 додаткового грошового забезпечення за службу у нічний час, грошового забезпечення (компенсацію) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 1 січня 2012 року по 06 листопада 2015 року у сумі 31895,54 грн задоволено повністю.

Зазначену суму сплачено на картковий рахунок позивача 16 листопада 2018 року (а.с.9).

Ухвалення судового рішення про стягнення компенсації за затримку розрахунку, не звільняє роботодавця від відповідальності згідно зі статтею 117 КЗпП України.

Оскільки, в день звільнення позивача, відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать позивачу, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів погоджується, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інші обставини справи.

Розглядаючи питання правомірності застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин принципу співмірності під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, Суд зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, що частка невиплачених позивачу при звільненні сум складає загалом 31895,54 грн та заявлена до стягнення сума середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку є більшою, ніж несвоєчасно виплачена сума.

Таким чином, суд першої інстанції вірно вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №825/325/16, який в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

В той же час, в рамках даної справи, яка переглядалась Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду частка невиплачених позивачу коштів становила 385,40 грн, при цьому середній заробіток за час затримки розрахунку стягнуто в розмірі 2000,00 грн, що становить понад 518% від суми невиплачених коштів, що на думку суду касаційної інстанції було співмірним.

В рамках даної справи суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 10000,00 грн, що становить більше 31% від розміру своєчасно невиплачених позивачу коштів, в сумі 31895,54 грн, а тому неможна вважати визначену судом першої інстанції суму, яка підлягає стягненню з відповідача співмірною з середнім заробітком позивача, сумою заборгованості, істотністю цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.

Відповідно до ст.27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п.2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абз.3 п.3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно п.9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі поліцейського обрахуванню підлягає сума заробітку за календарні дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.

З наявної в матеріалах справи довідки від 20 березня 2019 року №1005/109/1009.1/2019 (а.с.76) про заробітну плату позивача вбачається, що середньоденне грошове забезпечення останнього становить 88,61 грн при цьому період затримки розрахунку при звільненні становить з 06 листопада 2015 року (день звільнення позивача) по 15 листопада 2018 року (день перерахування на картковий рахунок позивача своєчасно невиплачених сум грошового забезпечення), що складає 1105 днів, а тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення становить 88,61 грн х 1105 днів = 97914,05 грн.

Розрахований розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить більше 306% від суми, що не була вчасно виплачена позивачу, що фактично є співмірним, з урахуванням розміру середнього заробітку позивача, суми заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.

У п.74 рішення Європейського Суду з прав людини Лелас проти Хорватії суд звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу .

Таким чином, виходячи з принципу належного урядування , та обставина, що відповідач є органом державної влади, який фінансується з Державного бюджету України не надає останньому права отримувати вигоду за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.

Виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги шляхом стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку у розмірі 97914,05 грн.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку по 15 листопада 2018 року, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про судове рішення в адміністративній справі від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, однак із неповним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, що призвели до неправильного вирішення справи в частині, у зв`язку з чим наявні підстави для зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Стягнути з Кагарлицького районного відділу ГУ МВС України в Київській області (09201, Київська обл., Кагарлицький район, м.Кагарлик, вул.Я.Мудрого, 13, ЄДРПОУ 08673112) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку у розмірі 97914,05 грн (дев`яносто сім тисяч дев`ятсот чотирнадцять грн 05 коп.). .

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Текст постанови виготовлено 25 листопада 2019 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма