Постанова

від 18.11.2019 по справі 756/16157/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2019 року м. Київ

Справа №756/16157/18

Апеляційне провадження №22-ц/824/15256/2019

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.

секретар Луговий Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості на рішення Оболонського районного суду міста Києва ухваленого під головуванням судді Диби О.В. 12 вересня 2019 року у м. Києві, повний текст рішення складений 17 вересня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості, третя особа: Оболонська районна філія Київського міського центру зайнятості про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В

В грудні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що 13 листопада 2018 року її було звільнено із займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників. Вважає таке звільнення незаконним, оскільки вона має переважне право залишення на роботі виходячи з того, що має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці (неодноразово проходила курси підвищення кваліфікації, визнана найкращим спеціалістом серед спеціалістів всіх районних центрів зайнятості м. Києва 2007/2008 років, у 2012-2014 роках навчалася в Інституті підготовки кадрів Державної служби зайнятості України та отримала диплом спеціаліста за спеціальністю Менеджмент організації і адміністрування ), вона є працівником з більш тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в її сім`ї немає інших працівників з самостійним заробітком. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не було запропоновано вакантних посад згідно вимог чинного законодавства, що є порушенням її прав.

Зважаючи на вказані обставини, просила поновити її на роботі в Оболонській районній філії Київського міського центру зайнятості на посаду провідного фахівця з питань зайнятості сектору рекрутингу відділу взаємодії з роботодавцями, стягнути з відповідача 108286,92 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також відшкодувати моральну шкоду в розмірі 324860,76 грн.

Визначаючи розмір моральної шкоди позивач виходила з того, що порушення її прав завдало їй душевних страждань, вона постійно перебуває в пригніченому стані, втратила спокій, її самопочуття та психологічний стан погіршилися. Також зазначила, що має кредитні зобов`язання, а також хворих батьків-пенсіонерів, яким необхідно купувати ліки, для чого вона потребує певних фінансових ресурсів, які на даний вона не має, оскільки їй дуже складно знайти нову роботу.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості, третя особа: Оболонська районна філія Київського міського центру зайнятості про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця з питань зайнятості сектору рекрутингу відділу взаємодії з роботодавцями Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості з 13 листопада 2018 року.

Стягнуто з Київського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 88949,97 грн;

Стягнуто з Київського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмір 9023,81 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Київського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Стягнуто з Київського міського центру зайнятості на користь держави судовий збір у розмірі 1594,29 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на її користь розміру середньомісячної заробітної плати.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач неналежним чином виконав вимоги трудового законодавства щодо пропонування позивачу усіх вакантних посад на підприємстві, що є порушенням трудових прав позивача. Враховуючи встановлення судом неправомірності звільнення позивача з посади, підлягають частковому задоволенню і вимоги про стягнення з Київського міського центру зайнятості середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Не погодився із вказаним судовим рішенням Київський міський центр зайнятості, його представником подана апеляційна скарга, в якій він вказує на те, що судом першої інстанції враховано не всі фактичні обставини справи в межах наданих суду повноважень, не в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для належного вирішення спору. Вказує на те, що Наказом Київського міського центру зайнятості від 12 вересня 2018 року №505 внесено зміни до структури районних філій Київського міського центру зайнятості яким передбачена ліквідація посади провідного фахівця з питань зайнятості сектору рекрутингу відділу взаємодії з роботодавцями в кількості 1 одиниця. З даним наказом позивач ознайомлена під особистий підпис 13 вересня 2018 року, попереджена про наступне можливе вивільнення через два місяці відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України. Рішенням Комісії, яке оформлено протоколом засідання комісії щодо скорочення штатної чисельності працівників в Оболонській філії КМЦЗ від 25 жовтня 2018 року визначено, що провідний фахівець з питань зайнятості сектору рекрутингу відділу взаємодії з роботодавцями Оболонської районної філії центру зайнятості ОСОБА_2 має більш високу кваліфікацію та продуктивність праці, тому має переважне право залишення на роботі перед ОСОБА_1 . З метою дотримання приписів ч.3 ст.49 2 КЗпП України, Київським міським центром зайнятості ОСОБА_1 запропоновані інші вакантні посади, проте вона від запропонованих посад відмовилась. Системний аналіз вищезазначеного свідчить про те, що суд зробив передчасний висновок про порушення права позивача, фактично надав оцінку доводам які викладені в позовній заяві, не дослідивши усіх обставин справи, не врахував докази Київського міського центру зайнятості. Зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо відшкодування моральної шкоди є сумнівним, оскільки в матеріалах справи відсутні докази втрати душевного спокою, перебування позивача у пригніченому стані, можливих прострочених кредитних зобов`язаннь.

Також посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального законодавства.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, вимоги викладені в ній не відповідають чинному законодавству. Вважає, що скаржник не довів фактів порушення судом його прав та інтересів, а тому він не може оскаржувати законність чи обґрунтованість рішення. Таким чином, оскаржуване рішення суду ніяким чином не могло вплинути на права та законні інтереси відповідача.

Враховуючи викладене просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київського міського центру зайнятості на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року.

В судовому засіданні представник відповідача Київського міського центру зайнятості - Хан О.М. та представник третьої особиОболонської районної філії Київського міського центру зайнятості - Дяченко Ю.С. підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що наказом №68-К від 24 березня 2004 року позивача було призначено на посаду провідного спеціаліста-бухгалтера відділу доходів та бухгалтерського обліку Оболонського районного центру зайнятості (далі Оболонського РЦЗ).

Наказом Київського міського центру зайнятості від 27 жовтня 2004 року №238-к позивача призначено на посаду провідного спеціаліста-бухгалтера відділу доходів та бухгалтерського обліку Оболонського РЦЗ.

Наказом Київського міського центру зайнятості від 11 квітня 2008 року №59-к позивача переведено на посаду заступника начальника відділу доходів та бухгалтерського обліку - заступника головного бухгалтера Оболонського РЦЗ.

Наказом Київського міського центру зайнятості від 01 грудня 2009 року №209-к позивача переведено на посаду начальника відділу по роботі з платниками до Фонду Оболонського РЦЗ.

Наказом Київського міського центру зайнятості від 13 липня 2010 року №113-к позивача переведено на посаду начальника відділу доходів та контролю за надходженням коштів до Фонду Оболонського РЦЗ.

Наказом Київського міського центру зайнятості від 29 червня 2011 року №94-к позивача переведено на посаду начальника контрольно-аналітичного відділу Оболонського РЦЗ.

Наказом Київського міського центру зайнятості від 28 листопада 2011 року №183-к позивача переведено на посаду начальника відділу перевірок та розслідування страхових випадків Оболонського РЦЗ.

Наказом Київського міського центру зайнятості від 13 березня 2015 року №57-к позивача переведено на посаду начальника відділу розслідування страхових випадків Оболонського РЦЗ.

Наказом Київського міського центру зайнятості від 27 жовтня 2017 року №280-к реорганізовано районні центри зайнятості Київського міського центру зайнятості шляхом утворення районних філій Київського міського центру зайнятості.

Наказом Київського міського центру зайнятості від 22 грудня 2017 року №357-к позивача переведено на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості.

Наказом Київського міського центру зайнятості від 23 квітня 2018 року №235-к внесено зміни до структури та штатного розпису Київського міського центру зайнятості та районних філій Київського міського центру зайнятості. В Оболонській районній філії Київського міського центру зайнятості створено у складі відділу взаємодії з роботодавцями сектор рекрутингу - 3 одиниці при загальній чисельності відділу 10 одиниць.

Наказом Київського міського центру зайнятості від 25 травня 2018 року №159-к позивача переведено на посаду провідного фахівця з питань зайнятості сектору рекрутингу відділу взаємодії з роботодавцями Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості.

Наказом Київського міського центру зайнятості від 12 вересня 2018 року №505-к внесено зміни до структури районних філій Київського міського центру зайнятості. В Оболонській районній філії Київського міського центру зайнятості передбачена ліквідація двох відділів : організації працевлаштування населення - 15 одн.; активної підтримки безробітніх - 6 одн. та виведення посади провідного фахівця з питань зайнятості сектору рекрутингу відділу взаємодії з роботодавцями в кількості 1 одиниця. При цьому передбачено створення відділів: надання соціальних послуг - 17 одн. та профорієнтації - 4 одн. (а.с.72-74).

З вищевказаним наказом позивача ОСОБА_1 було ознайомлено під підпис 13 вересня 2018 року (а.с.75).

Наказом Київського міського центру зайнятості від 25 жовтня 2018 року №594-к створена комісія щодо скорочення штатної чисельності працівників у зв`язку зі змінами в структурі районних філій Київського міського центру зайнятості та необхідності визначення працівника сектору рекрутингу відділу взаємодії з роботодавцями Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості, який підлягає звільненню (а.с.76-77).

Як убачається зі змісту протоколу засідання комісії щодо скорочення штатної чисельності працівників в Оболонській районній філії Київського міську центру зайнятості від 25 жовтня 2018 року, комісія прийшла до висновку, що провідний фахівець з питань зайнятості сектору рекрутингу відділу взаємодії з роботодавцями Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості ОСОБА_2 , яка працює у структурі Київського міського центру зайнятості з квітня 2009 року, має більш високу продуктивність праці та кваліфікацію, тому має переважне право на залишення на роботі перед ОСОБА_1 (а.с.78-83). При ухваленні такого рішення комісія керувалася виробничими характеристиками на працівників, наданими директором Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості С. Кононенком, та доповідями присутніх, зокрема, директора Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості С. Кононенка. Комісією було також взято до уваги проходження підвищення кваліфікації ОСОБА_3 .

Також зі змісту вказаного протоколу убачається і підтверджується матеріалами справи, що у ОСОБА_1 виникла конфліктна ситуація з директором та працівниками Оболонської районної філії Київського міську центру зайнятості ще з 2016 року, що також взято до уваги при прийнятті рішення комісією.

З матеріалів справи убачається, що після визначення ОСОБА_1 як особи, яка підлягає звільненню, їй були запропоновані посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Подільської та Голосіївської районної філії Київського міського центру зайнятості, а також посада провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Дарницької районної філії Київського міського центру зайнятості (а.с.89,93), що підтверджується пропозиціями, наявними в матеріалах справи, проте вказані пропозиції не містять підпису позивача.

Згідно акту про надання пропозицій роботи ОСОБА_1 від 29 жовтня 2018 року остання не підписала пропозицію з посиланням на те, що визначиться з прийнятим рішенням 31 жовтня 2018 року (а.с.90).

У справі наявна службова записка директора Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості Кононенка С.О., якою він стверджує, що ОСОБА_1 відмовилась від запропонованих вакантних посад та відмовилась проставити підпис в документі щодо їх пропонування.

Згідно акту про відмову від запропонованих вакантних посад та відмову від підпису в листі-пропозиції КМЦЗ від 05 листопада 2018 року ОСОБА_1 відмовилась від запропонованої вакантної посади та від підпису в листі-пропозиції (а.с.94).

01 листопада 2018 року Київським міським центром зайнятості голові профспілкового комітету Київського міського центру зайнятості Красовській Н.М. було направлено подання щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 відповідно до ч.1 ст. 40 КЗпП України (а.с.92).

Наказом Київського міського центру зайнятості №322-к від 08 листопада 2018 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з 13 листопада 2018 року (а.с.95).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст. 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Верховний Суд України в постановах у справі №6-40цс15 від 01 травня 2015 року, у справі № 6-3048цс15 від 25 травня 2016 року, у справі № 6-1264цс17 від 09 серпня 2017 року висловлював правові позиції, згідно яких власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

У постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-2485цс16 Верховний Суд України вказав на те, що виходячи з вимог ст. 492 КЗпП України одночасно з попередженням про вивільнення конкретного працівника протягом двох місяців роботодавець повинен запропонувати йому всі наявні за відповідною кваліфікацією вакантні посади.

Згідно з ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

З наведених обставин справи вбачається, що сторони тривалий час перебували у трудових правовідносинах. Звільнення позивача було проведено за ініціативою відповідача, внаслідок скорочення посади, яку займала позивач.

Стороною відповідача в ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій було визнано, що позивачу були запропоновані не всі вакантні посади. Так, згідно звітності інформації про попит на робочу силу (вакансії) (ф. №3-ПН) станом на 28 вересня 2018 року у відповідача була 21 вакантна посада; станом на 26 жовтня 2018 року - 25 вакантних посад; станом на 28 листопада 2018 року - 19 вакансій. Також відповідачем визнано, що позивач за своєю освітою, кваліфікацією та досвідом роботи відповідала. У зв`язку з цим звільнення позивача відповідачем не може вважатися законним і обґрунтованим. А отже, суд першої інстанції вірно вважав доведеним факт того, що позивачу ОСОБА_1 при звільненні її на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України не було в установленому законом порядку запропоновано всі вакантні посади, чим порушено вимоги ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

В апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що позивач від запропонованих посад відмовилась, про що свідчить складений їх працівниками акт.

Та обставина, що позивачем не була підписана пропозиція щодо вакантних посад, з урахуванням встановленого факту їх далеко неповного переліку вже не має переважного значення. Разом з тим, висновок суду першої інстанції щодо критичної оцінки такого акту та службової записки директора Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості Кононенка С.О. доводами апеляційної скарги не спростовується. Натомість обставини щодо конфлікту відображені в Протоколі засідання комісії щодо скорочення штатної чисельності працівників від 25 жовтня 2018 року під час вирішення питання щодо її переважного права залишення на роботі..

Оцінюючи вказаний протокол, суд першої інстанції вказав на те, що ОСОБА_1 проходила підвищення кваліфікації та отримала диплом спеціаліста про перепідготовку за спеціальністю Менеджмент організації і адміністрування у 2014 році, а також має триваліший за ОСОБА_3 безперервний стаж роботи на даному підприємстві. А відтак визнання звільнення позивача ОСОБА_1 без надання оцінки наявності чи відсутності переважного права на залишення на роботі, суд першої інстанції вірно визнав невмотивованим, і доводами апеляційної скарги вказані висновки суду не спростовуються. Крім того, чинним законодавством не передбачено визначення переважного права залишення особи на роботі з огляду на стабільні, комфортні, рівні відносини у колективі.

Таким чином, установивши, що відповідач з дня попередження про вивільнення до дня звільнення із займаної посади не пропонував позивачу інших вакантних посад, не зазначив всіх вакансій, суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог ч.3 ст. 49-2 КЗпП України, та поновив її на роботі.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про те, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог КЗпП України, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи.

В силу ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

А отже обраний позивачем і застосований судом першої інстанції спосіб захисту права у вигляді поновлення на роботі відповідає положенням трудового законодавства.

Апеляційна скарга відповідача не містить доводів щодо правильності визначення судом першої інстанції розміру середнього заробітку позивача. Здійснивши наведений судом першої інстанції аналіз його нарахування колегія суддів не вбачає порушень норм чинного законодавства.

Так, відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимогу про поновлення позивача на роботі, правильно вирішив питання про розрахунок середнього заробітку, що підлягає до стягнення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо відшкодування позивачеві моральної шкоди апеляційний суд виходить з наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вирішення позову в частині відшкодування моральної шкоди залежить від вирішення позовних вимог про захист порушеного трудового права.

Так, відповідачем було порушено трудові права позивача ОСОБА_1 у зв`язку з незаконним звільненням, що само по собі призвело до спричинення їй моральних страждань, в тому наявні підстави для відшкодування їй моральної шкоди.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди є законним і обґрунтованим. При цьому визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди в сумі 9023,2 грн становить середній заробіток позивача за один місяць, що не є надмірним, і стороною відповідача не наведено доводів на спростування цього.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: А.М. Андрієнко

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 25 листопада 2019 року.