Рішення

від 18.11.2019 по справі 908/2540/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/130/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2019 Справа № 908/2540/19

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Соколові А.А., розглянувши матеріали справи

За позовом: Концерну «Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137; фактична адреса: 69002, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 79-а, код ЄДРПОУ 32121458)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТТА» (69015, м. Запоріжжя, вул. Кияшка, буд. 16; код ЄДРПОУ 22133428)

про стягнення 19 833,58 грн.

Представники сторін:

Від позивача: Гончаров В.І., довіреність № 540/20-19 від 27.05.2019 р.

Від відповідача: не з`явився

СУТНІСТЬ СПОРУ:

В провадженні Господарського суду Запорізької області перебуває справа №908/2540/19 за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТТА» про стягнення 19 833,58 грн.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2019 р. справу №908/2540/19 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 20.09.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №908/2540/19 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження - 5/130/19, перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 16.10.2019 р. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою. Ухвалою суду від 16.10.2019 р. розгляд справи відкладено до 18.11.2019 р.

У судовому засіданні 18.11.2019 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 16.07.2018 р. здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою ПАК «Оберіг» .

Як вбачається з позовної заяви в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що Концерн Міські теплові мережі (Теплопостачальна організація) здійснює постачання теплової енергії в гарячій воді в нежиле приміщення першого поверху лімт.А-3 по вул. Кияшка, буд. 16 в м. Запоріжжі загальною площею 138.10 кв. м, яке знаходиться у житловому будинку та має єдину систему централізованого опалення. Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на нежиле приміщення першого поверху літ.А-3 по АДРЕСА_1 16 в АДРЕСА_2 . Запоріжжі загальною площею 138,10 кв.м зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю ІТТА . Позивач звернувся до ТОВ ІТТА із пропозицією (копія листа № 492/09-3 від 05.04.2017 р., №1126/09-3 від 14.08.2019 р. додається) про укладення договору купівлі-продажу теплової енергії в нежитлове приміщення, яке належить Відповідачу на праві власності. Відповідач в порушення вимог Закону України «Про теплопостачання» та «Правил користування тепловою енергією» відповіді не надав, договір на час подання цієї позовної заяви не уклав. З метою недопущення порушення прав інших мешканців житлового будинку в частині отримання належних послуг з централізованого опалення, позивач здійснював відпуск теплової енергії з початку опалювальних сезонів 2018-2019 років, відповідно до рішень про початок та закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя. Позивачем було відпущено теплову енергію відповідачу за період: з листопада 2018 р. по квітень 2019 р. на загальну суму 19 083,23 грн ., що підтверджується рахунками та актами приймання - передачі теплової енергії, надісланими на адресу Відповідача, що підтверджується реєстрами отримання документів за відпущену теплову енергію (копії додаються). Відповідач жодних заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання-передачі на адресу Позивача не надав, належним чином оформлені акти приймання-передачі за спірний період на адресу Теплопостачальної організації не повернув, виставлені рахунки за фактично спожиту теплову енергію не сплатив. Враховуючи інфляційні втрати у розмірі 471,34 грн. та 3% річних у сумі 279,01 грн. загальний розмір заборгованості складає 19 833,58 грн. Просить суд позов задовольнити.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі №908/2540/19 від 20.09.2019 р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначеною у ЄДРПОУ, а саме: АДРЕСА_3 вул. вул. АДРЕСА_1 , буд. 16. З матеріалів справи вбачається, що відповідач вказану ухвалу не отримав і вона повернулася до суду з відміткою пошти про те, що "організація вибула".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Запропонований ухвалою суду про відкриття провадження від 20.09.2019 р. відзив на позовну заяву та додані до нього докази відповідач на адресу суду не надіслав, правами, передбаченими ст. 42 ГПК України, не скористався.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні без виклику представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Концерн «Міські теплові мережі» діє на підставі статуту, відповідно до якого основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, постачання теплової енергії для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємства, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут та інше.

Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про теплопостачання» , «Правилами користування тепловою енергією» , затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198 (далі - Правила), Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та іншими нормативно-правовими актами України.

Позивач є монополістом відповідно до положень Закону України «Про природні монополії» та відповідно до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до п. 4 Правил користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Основними обов`язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів (ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» ). Аналогічне положення закріплено у п. 14 Правил.

Частиною 2 ст. 275 ГК України визначено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Зокрема, в Законі та в правилах законодавець надає поняття Споживач : споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі до договору (Закон); споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору (Правил).

Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

В розумінні Закону України Про теплопостачання та Правил користування тепловою енергією, Споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.

У позовній заяві Позивач зазначає, що Концерн Міські теплові мережі (Теплопостачальна організація) здійснює постачання теплової енергії в гарячій воді в нежиле приміщення першого поверху лімт.А-3 по вул. Кияшка, буд. 16 в м. Запоріжжі загальною площею 138,10 кв.м, яке знаходиться у житловому будинку та має єдину систему централізованого опалення.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на нежиле приміщення першого поверху літ.А-3 по АДРЕСА_1 в АДРЕСА_2 . Запоріжжі загальною площею 138,10 кв.м зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю ІТТА .

Позивач звернувся до ТОВ ІТТА із пропозицією (копія листа № 492/09-3 від 05.04.2017 р., №1126/09-3 від 14.08.2019 р. додається) про укладення договору купівлі-продажу теплової енергії в нежитлове приміщення, яке належить Відповідачу на праві власності.

Відповідач відповіді не на вказаний лист не надав, договір на час подання цієї позовної заяви не уклав.

З метою недопущення порушення прав інших мешканців житлового будинку в частині отримання належних послуг з централізованого опалення, позивач здійснював відпуск теплової енергії з початку опалювальних сезонів 2018-2019 років, відповідно до рішень про початок та закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя. Позивачем було відпущено теплову енергію відповідачу за період: з листопада 2018 р. по квітень 2019 р. на загальну суму 19 083,23 грн ., що підтверджується рахунками та актами приймання - передачі теплової енергії, надісланими на адресу Відповідача, що підтверджується реєстрами отримання документів за відпущену теплову енергію (копії додаються).

Відповідач жодних заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання-передачі на адресу Позивача не надав, належним чином оформлені акти приймання-передачі за спірний період на адресу Теплопостачальної організації не повернув, виставлені рахунки за фактично спожиту теплову енергію не сплатив.

Враховуючи інфляційні втрати у розмірі 471,34 грн. та 3% річних у сумі 279,01 грн., нараховані позивачем, загальний розмір заборгованості складає 19 833,58 грн.

Дослідивши подані Позивачем докази суд встановив, що позивач складав за особовим рахунком № 102592/1, платник - ТОВ "ІТТА", за адресою 69015, м. Запоріжжя, вул. Кияшка, 16 рахунки за теплову енергію та гарячу воду, а також акти приймання-передачі теплової енергії, надання послуг з централізованого постачання гарячої води:

від 31.01.2018р за грудень 2018 р. - на суму 10496,06 грн.

від 31.01.2019р. за січень 2019 р. - на суму 5243,80 грн.

від 28.02.2019р. за лютий 2019 р. - на суму 117,00 грн.

від 31.03.2019р. за березень 2019 р. - на суму 3217,37 грн.

від 30.04.2019р. за квітень 2019 р. - на суму 9 грн.

Однак, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх аргументів, викладених у позовній заяві, стосовно надсилання вказаних первинних документів на адресу відповідача суду не представив.

До позовної заяви позивачем додано лише :

- Інформаційну довідку № 69765978 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, з якого вбачається, що дійсно станом на 08.09.2017р. за реєстраційним № 9368404 нежиле приміщення першого поверху А-3 у Запорізькій області, м. Запоріжжя, вул. Кияшка, 16 , приміщення 18 належить на праві колективної власності ТОВ "ІТТА" на підставі рішення Місцевого суду Ленінського району м. Запоріжжя 2-5799/2004 від 25.10.2004 р.

- лист позивача від 05.04.2017 р. № 492/09-3 на дві адреси відповідача у м. Запоріжжя (вул. Кияшка, 16 та АДРЕСА_4 . Лікарська, АДРЕСА_5 ) про укладання договору, яким повідомляв останнього про направлення на розгляд та підписання двох примірників договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 102592 від 01.04.2017р. просив направити підписані та скріплені печаткою обидва екземпляри договору, один з яких повернути в 20-денний термін з дня отримання на адресу позивача. Докази направлення - описи вкладення у конверти та фіскальні чеки ЗД ПАТ "Укрпошта" від 06.04.2017 р.

- лист позивача від 14.08.2019 р. № 1126/09-3 на адресу відповідача у м. Запоріжжя, вул. Кияшка, 16 про укладання договору, яким повідомляв останнього про направлення на розгляд та підписання двох примірників договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 102592 від 05.08.2019 р. просив направити підписані та скріплені печаткою обидва екземпляри договору, один з яких повернути в 20-денний термін з дня отримання на адресу позивача. Докази направлення - опис вкладення у конверт та фіскальний чек ЗД ПАТ "Укрпошта" від 15.08.2019р.

Відповідь на адресу Позивача не надходила, доказів повернення Відповідачем підписаних договорів, актів приймання-передачі або іншого листування, яким би Відповідач визнавав фактичне споживання теплової енергії та гарячої води, Позивач суду також не надав.

Також Позивач не представив суду і доказів направлення на адресу Відповідача будь-яких вимог про сплату заборгованості за спірний період на суму 19083,23 грн.

Також Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що система опалення об`єкта теплопостачання є відокремленою або не відокремлена від системи опалення житлового будинку, що має підтверджується Актом обстеження системи теплоспоживання об`єкту теплопостачання, актами встановлення приладів комерційного обліку спожитої теплоенергії, договірними тепловими навантаженнями з урахуванням середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання Споживача у розрахунковому періоді, актами готовності до опалювального періоду, актами промивки системи центрального опалення, актами вводу в експлуатацію приладу обліку теплової енергії , тощо.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що Позивачем не надано належних та допустимих доказів фактичного позадоговірного надання Відповідачу послуг з теплопостачання та гарячої води у спірному періоді, визначання строку розрахунків та його порушення Відповідачем.

Сам по собі факт не своєчасного укладання договору про постачання теплової енергії за наведених вище обставин справи не може свідчити про виникнення у Відповідача обов`язку з оплати вартості теплової енергії, яка за твердженнями Позивача начебто поставлялася до приміщення по вул. Кияшка, 16 у м. Запоріжжі, власником якого у 2017р. був Відповідач. Доказів, того що Відповідач залишився власником вказаного об`єкту нерухомості у спірному періоді та на дату звернення з цим позовом суду також не надано.

Приймаючи рішення суд враховує, що згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. Аналогічні норми містяться в ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язань, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. (ст. 714 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочинну, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов`язкову силу для сторін. Будучи пов`язаними взаємними правами та обов`язками (зобов`язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов`язання.

Згідно положень п. 40 Правил користування тепловою енергією, Споживач зобов`язаний дотримуватись вимог нормативно-технічних документів та договору, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та даних Правил.

Згідно ст. 276 ГК України Споживач зобов`язаний був оплатити відпущену теплову енергію у встановлений термін за встановленими цінами.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в строк, що встановлений законом, договором.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконанню сторонами.

Невиконанням своїх грошових зобов`язань Споживач порушив вищевказані вимоги законодавства й умови діючого Договору.

Споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з Теплопостачальною організацією, відповідних нормативно-правових актів (ч. 4 ст. 24 Закону України Про теплопостачання )."

Таким чином, суд приходить до висновку, що Позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного, на його думку, права, яким, за встановленого судом факту відсутності укладеного договору, мають бути норми законодавства, якими врегульовано набуття та збереження майна без достатніх правових підстав, зокрема глави 83 ЦК України.

При цьому суд враховує правові позиції, висловлені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 24.09.2019р. у справі № 904/6293/17:

7.5 Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій на виконання вказівки, викладеної в постанові Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №904/6293/17, відповідач, який є власником нежитлового приміщення та фізичною особою - підприємцем відноситься до категорії споживачів теплової енергії - "інші споживачі". Даний критерій є визначальним для вибору виду договору для укладення між теплопостачальною організацією та споживачем, і тарифу, який застосовуватиметься у розрахунках між сторонами. Між сторонами відсутній договір постачання теплової енергії, але наданими до матеріалів справи документами (зокрема, актами готовності до опалювального періоду від 13.08.2015 р., від 02.08.2016 р., актами промивки системи центрального опалення від 19.08.2015 р. та від 23.08.2016 р., актами вводу в експлуатацію приладу обліку теплової енергії від 22.09.2016 р.) підтверджено факт її постачання відповідачеві, що свідчить про надання позивачем та споживання відповідачем послуг з теплопостачання.

7.6 Відмовляючи у позові, місцевий господарський суд виходив з того, що позов заявлено на підставі ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України (ЦК України), але з огляду на те, що між сторонами фактично склалися договірні правовідносини названі правові норми не підлягають застосуванню з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.09.2014 р. у справі № 6-122цс14 та від 25.02.2015 р. у справі № 3-11гс15. Тобто, наведена норма застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст. 1212 ЦК України .

7.7. Як вірно зазначив у своїй постанові суд апеляційної інстанції, відсутність між сторонами укладеного договору за наявності доказів надання відповідних послуг не звільняє відповідача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 р. у справі № 6-59цс13). Окрім того, у постанові Верховного Суду України від 18.11.2015 р. у справі №6-582цс15 наведено правову позицію, згідно з якою позов про стягнення вартості теплової енергії підлягає задоволенню, якщо підтверджено, що між сторонами склалися фактичні договірні відносини.

Згідно із ст. 129 1 Конституції України, ст.ст. 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, з огляду на принципи господарського судочинства, зокрема, рівності сторін перед законом і судом (ст. 7 ГПК України), верховенства права (ст. 11) змагальності (ст. 13) та диспозитивності господарського судочинства (ст. 14), суд дійшов висновку, що Позивач у встановлений ГПК України спосіб, належними та допустимими доказами не довів факт укладення договору або виникнення фактичних договірних відносин з Відповідачем щодо постачання теплової енергії, а отже і не довів і факту виникнення та наявності заборгованості у Відповідача за спожиту теплову енергію за період з грудня 2018р. по квітень 2019р. у розмірі 19833,58 грн., а тому позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на Позивача.

Керуючись ст. ст. 74, 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено: 25.11.2019 р.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.