Рішення

від 14.11.2019 по справі 911/1358/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"14" листопада 2019 р. Справа № 911/1358/19

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи

За позовом Фурсівської сільської ради

до Білоцерківської районної ради

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Дитячий оздоровчий заклад «Дружба»

про визнання права комунальної власності

Учасники судового процесу:

від позивача: Мочинський А ОСОБА_1 , Корнійчук В.В.;

від відповідача: Шабельна Н.М.;

від третьої особи: Кісіна О.С.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фурсівська сільська рада звернулась до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Білоцерківської районної ради про визнання права комунальної власності.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Дитячий оздоровчий заклад Дружба розташований в адміністративно-територіальних межах Фурсівської сільської ради, тому, з урахуванням положень Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та Закону України Про добровільне об`єднання територіальних громад , позивач просить визнати за ним право комунальної власності на даний об`єкт.

Ухвалою Господарського суду Київської області № 911/1358/19 від 04.06.2019 позовну заяву Фурсівської сільської ради залишено без руху.

21.06.2019 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 04.06.2019.

Ухвалою суду від 02.07.2019 було відкрито провадження у справі № 911/1358/19 та призначено підготовче засідання на 01.08.2019, запропоновано відповідачу у строк протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.

16.07.2019 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній проти задоволення позовних вимог заперечуває в повному обсязі.

31.07.2019 від позивача до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

01.08.2019 в судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини ухвали про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Дитячий оздоровчий заклад Дружба , а також, оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 04.09.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

27.08.2019 від третьої особи до канцелярії суду надійшли пояснення щодо позову.

04.09.2019 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 02.10.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

27.09.2019 від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

02.10.2019 в судовому засіданні представником відповідача подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи. Представник позивача 02.10.2019 в судове засідання не з`явився.

02.10.2019 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого судового засідання на 16.10.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

15.10.2019 до канцелярії суду надійшли письмові пояснення від відповідача та письмові пояснення від третьої особи.

16.10.2019, з урахуванням закінчення строку проведення підготовчого провадження, а також, з`ясування всіх обставин справи, судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 07.11.2019, яка занесена до протоколу судового засідання.

В судовому засіданні 07.11.2019 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити повністю.

В свою чергу, представник відповідача, в судовому засіданні 07.11.2019 просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

07.11.2019 в судовому засіданні судом оголошено перерву до 14.11.2019, що занесено до протоколу судового засідання.

14.11.2019 позивачем подано до канцелярії суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

В судовому засіданні 14.11.2019 представник позивача надав усні пояснення в обґрунтування наявності підстав для долучення поданих представником документів.

Судом заслухано думку учасників судового процесу щодо залучення зазначених документів після початку розгляду справи по суті, відповідно до якої представник відповідача та третьої особи не заперечують щодо долучення документів до матеріалів справи.

Суд, розглянувши подане клопотання позивача, його задовольнив та залучив подані представником позивача документи.

Також, в даному судовому засіданні представником відповідача надано для долучення до матеріалів справи, перелік сільських рад та територіальних громад, які входять до Білоцерківського району, а також, розміщення територіальних громад Білоцерківського району на мапі.

В судовому засіданні 14.11.2019 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити повністю, з посиланням на норми Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та Закону України Про добровільне об`єднання територіальних громад та те, що даний заклад розташований на території об`єднаної територіальної громади Фурсівської сільської ради.

В свою чергу, відповідач в судовому засіданні 14.11.2019 просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на те, що спірний заклад є спільною комунальною власністю всіх територіальних громад Білоцерківського району і задовольняє їх колективні потреби, і тому передача комунального закладу у комунальну власність тільки об`єднаної територіальної громади Фурсівської сільської ради буде порушенням законних прав всіх громад Білоцерківського району.

Також, в судовому засіданні 14.11.2019 представником третьої особи підтримано пояснення, надані третьої особою в письмових поясненнях від 10.10.2019 № 53, в яких зазначено, що за період з 2017 року по 2019 рік в дитячому оздоровчому закладі путівки для дітей були придбані за рахунок коштів громадських організацій та благодійних фондів; за батьківські кошти та кошти Узинської міської об`єднаної територіальної громади. При цьому, за кошти Фурсівської сільської об`єднаної територіальної громади діти в Дитячому оздоровчому закладі Дружба не оздоровлювались.

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 14.11.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

16.08.2017 село Фурси Фурсівської сільської ради Білоцерківського району, село Матюші Матюшівської сільської ради Білоцерківського району, село Трушки Трушківської сільської ради Білоцерківського району, села Пищики та Безугляки Пищиківської сільської ради Сквирського району в добровільному порядку вирішили об`єднатися в Об`єднану територіальну громаду з адміністративним центром у селі Фурси. Зазначене рішення закріплено у Рішенні Фурсівської сільської ради ухвалене на 7 скликанні 24 сесії від 16.08.2017 за № 24-457.

Пунктом 10 Розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад .

21 грудня 2017 року на пленарному засіданні 17-ої сесії Білоцерківської районної ради сьомого скликання було прийнято рішення № 17-226 Про передачу об`єктів спільної комунальної власності Білоцерківського району до комунальної власності Фурсівської сільської об`єднаної територіальної громади , відповідно до якого вирішено передати об`єкти спільної комунальної власності, що розташовані на території Фурсівської сільської об`єднаної територіальної громади із спільної власності територіальних громад сіл, селища Терезине, міста Узина Білоцерківського району до комунальної власності Фурсівської сільської об`єднаної територіальної громади, згідно додатку.

В зазначеному додатку міститься ряд бюджетних установ, які передані відповідачем до комунальної власності позивача. Проте, за твердженнями позивача, в зазначений перелік майна не включено комплекс нежитлових будівель єдиного майнового комплексу - Дитячий оздоровчий заклад «Дружба» , який знаходиться за адресою Київська обл., Білоцерківський район, с. Трушки, вул. Комарова, буд. 2.

06.07.2018 на пленарному засіданні 22-ої сесії Білоцерківської районної ради сьомого скликання було прийнято рішення № 22-269 Про утворення тимчасової комісії районної ради з питань передачі дитячого оздоровчого закладу Дружба , яке закріплено у протоколі пленарного засідання 22-ої сесії Білоцерківської районної ради (копія наявна у матеріалах справи).

20.09.2018 листом за №1194/02-14 від 19.09.2018, позивач звернувся до відповідача зі зверненням про передачу Дитячого оздоровчого закладу Дружба зі спільної комунальної власності територіальних громад Білоцерківського району до комунальної власності Фурсівської сільської об`єднаної територіальної громади.

21.09.2018 за пропозицією депутата Білоцерківської районної ради Базяк ОСОБА_2 , у зв`язку із складністю питання, яке потребує більш поглибленого вивчення, було зняте з розгляду питання № 5 порядку денного щодо передачі Дитячого оздоровчого закладу Дружба до комунальної власності позивача, про що було проголосоване депутатським корпусом відповідача. Зазначене рішення закріплено у протоколі пленарного засідання двадцять четвертої сесії Білоцерківської районної ради, копія якого долучена до матеріалів справи.

26.02.2019 на пленарному засідання Фурсівської сільської ради, прийнято Рішення №457/22-VII Про надання згоди на прийняття комплексу нежитлових будівель єдиного майнового комплексу - Дитячий оздоровчий заклад Дружба зі спільної комунальної власності територіальних громад Білоцерківського району до комунальної власності об`єднаної територіальної громади Фурсівської сільської ради .

26.03.2019 вказане рішення, в якості клопотання про прийом-передачу нежитлових будівель єдиного майнового комплексу - Дитячий оздоровчий заклад Дружба повторно надіслано позивачем відповідачу.

Обґрунтовуючи необхідність передання спірного закладу із спільної комунальної власності відповідача в комунальну власність об`єднаної територіальної громади Фурсівської сільської ради, позивач посилається на те, що Дитячий оздоровчий заклад Дружба знаходиться на території об`єднаної територіальної громади Фурсівської сільської ради і тому, з урахуванням наявного права у позивача (Закон України Про місцеве самоврядування ) та чітко передбаченого обов`язку відповідача (Закон України Про добровільне об`єднання територіальних громад ), останній повинен передати спірний заклад у власність об`єднаної територіальної громади Фурсівської сільської ради.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування , обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Згідно зі ст. 25, п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування , сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об`єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Пунктом 39 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України установлено, що районні ради здійснюють передачу із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст у власність об`єднаних територіальних громад, відповідних бюджетних установ, розташованих на їхній території, відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеної цим Кодексом.

Пунктом 7 Розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про добровільне об`єднання територіальних громад (в редакції, чинній на момент звернення позивача до відповідача із заявою про передачу майна) передбачено, що до 1 січня 2019 року районні ради районів, у яких утворено об`єднані територіальні громади, зазначені у пункті 6 цього розділу, здійснюють передачу із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст у власність таких об`єднаних територіальних громад відповідних бюджетних установ, розташованих на їхній території, відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеного Бюджетним кодексом України.

Як було встановлено судом вище, 06.07.2018 на пленарному засіданні 22-ої сесії Білоцерківської районної ради сьомого скликання було прийнято рішення № 22-269 Про утворення тимчасової комісії районної ради з питань передачі дитячого оздоровчого закладу Дружба , яке закріплено у протоколі пленарного засідання 22-ої сесії Білоцерківської районної ради (копія наявна у матеріалах справи).

Зазначене рішення обґрунтовано тим, що хоча спірний заклад і знаходиться на території об`єднаної територіальної громади Фурсівської сільської ради, в яку входять село Фурси Фурсівської сільської ради Білоцерківського району, село Матюші Матюшівської сільської ради Білоцерківського району, село Трушки Трушківської сільської ради Білоцерківського району, села Пищики та Безугляки Пищиківської сільської ради Сквирського району, проте зазначений комунальний заклад створювався за допомогою всіх колективних господарств, що були на території Білоцерківського району і на даний час надає послуги з оздоровлення дітей всього Білоцерківського району, тим самим задовольняє потреби територіальних громад всього Білоцерківського району.

Таким чином, на момент звернення позивачем із даним позовом, судом встановлено, що відповідачем не винесено жодного рішення (про передачу або про відмову в передачі) щодо звернення позивача з питання передачі Дитячого оздоровчого закладу Дружба до комунальної власності об`єднаної територіальної громади Фурсівської сільської ради.

При цьому, судом відхиляється посилання позивача на лист відповідача від 31.01.2019 за №02-10-45, в якості належного та допустимого доказу щодо відмови від передачі нежитлових будівель єдиного майнового комплексу - Дитячий оздоровчий заклад Дружба зі спільної комунальної власності територіальних громад Білоцерківського району до комунальної власності об`єднаної територіальної громади Фурсівської сільської ради, оскільки відповідно до змісту зазначеного листа відповідач лише повідомив позивача про стан розгляду його звернення, а саме про створення комісії для вивчення питання доцільності передачі спірного комунального закладу, а також, в зазначеному листі повідомлено позивача про думку деяких із голів сільських рад щодо зазначеного питання. Тобто, даний лист Ради має інформативний характер.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Як вбачається із інформації, що міститься в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, громадських формуваннь, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців за кодом ЄДРПОУ 19424795 міститься два записи, відповідно до 2 запису, Міжгосподарсько-профспілкова дитяча здравниця Дружба санаторного типу була створена 30.05.1997 за участю 48 господарств та підприємств Білоцерківського району; за змістом 1 запису - Дитячий оздоровчий заклад Дружба є комунальним закладом, засновником якого є Білоцерківська районна рада та який зареєстровано 28.12.2009 шляхом перетворення з Міжгосподарсько-профспілкової дитячої здравниці Дружба санаторного типу.

Судом встановлено, що 21.03.2008 Білоцерківською районною радою Київської області на тринадцятій сесії п`ятого скликання було прийнято рішення Про прийняття в комунальну власність міжгосподарсько-профспілкової дитячої здравниці Дружба санаторного типу , яким було прийнято в спільну власність територіальних громад Білоцерківського району в особі білоцерківської районної ради міжгосподарсько-профспілкову дитячу здравницю Дружба санаторного типу.

Відповідно до ч. 2 ст. 87 та ч. 1 ст. 88 Цивільного кодексу України, установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. У статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Зі змісту статуту Дитячого оздоровчого закладу Дружба вбачається, що він є неприбутковим профільним позашкільним, позаміським закладом оздоровлення та відпочинку, постійно діючим, спеціально організованим, призначеним для оздоровлення, відпочинку, розвитку дітей, що має визначене місце розташування (Київська обл., Білоцерківський район, с. Трушки, вул. Комарова, 2) матеріально-технічну базу, кадрове забезпечення та технології для надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітей відповідно до державних соціальних стандартів надання послуг з оздоровлення та відпочинку. Дитячий заклад знаходиться у спільній комунальній власності територіальних громад Білоцерківського району, в особі Білоцерківської районної ради(далі - власник). Він є юридичною особою, має самостійний баланс. Таким чином, суд дійшов висновку, що спірний об`єкт був створений за участю 48 господарств та підприємств всього району.

Судом також враховано інформація, надана відповідачем під час розгляду даної справи, щодо кількості та переліку всіх об`єднанних територіальних громад, а також сільських рад, які на даний час ще перебувають в процесі децентралізації, всього Білоцерківського району. Відповідно до зазначеної інформації, в Білоцерківському районі утворені Узинська міська об`єднана територіальна громада, в яку входять Узинська міська рада, Василівська сільська рада, Іванівська сільська рада, Йосипівська сільська рада, Малоантонівська сільська рада, Михайлівська сільська рада, Олійниковослобідська сільська рада, Сухоліська сільська рада та Тарасівська сільська рада; Фурсівська сільська об`єднана територіальна громада - позивач у справі; а також Биковогребельська, Вільнотарасівська, Глушківська, Дроздівська, Коженицька, Маловільшанська, Макіївська, Озерянська, Острійківська, Піщанська, Пилипчанська, Поправська, Потіївська, Розаліївська, Сидорівська, Сорокотязька, Терезинська, Томилівська, Фастівська, Фесюрівська, Храпачівська, Чупирянська та Шкарівська сільські ради.

У відповідності до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч. 2 ст. 16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. До того ж, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

В силу частини 1 статті 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Згідно ст. 20 Господарського кодексу України, Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 1 Протоколу №11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України, п. 2 ч.1 ст.3, ст.321 Цивільного кодексу України встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Враховуючи, що згідно зі ст.92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню. Аналогічну правову позицію наведено у п.1 Постанови №5 від 07.02.2014р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав .

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

За приписами ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. ч.1, 2 ст.386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З наведених норм закону випливає, що позов про визнання права власності може пред`являтись у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з позовом про визнання права власності заявником повинно бути доведено, зокрема, факт правомірного набуття відповідного майнового права та невизнання чи оспорювання цього права іншою особою (відповідачем).

Відповідно до ст. 7 Конституції України, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно із ч. 2 ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування , місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Умовами ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування , сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про добровільне об`єднання територіальних громад , суб`єктами добровільного об`єднання територіальних громад є суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст. Об`єднана територіальна громада, адміністративним центром якої визначено місто, є міською територіальною громадою, центром якої визначено селище, - селищною, центром якої визначено село, - сільською.

Разом із тим, як вже було зазначено судом раніше, у відповідності до ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , лише на пленарних засіданнях сільської, селищної та міської ради, вирішуються питання передачі комунальної власності, шляхом прийняття рішень, а не складання та направлення листів .

Як вже було зазначено судом вище, пунктом 10 Розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад .

З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що законодавцем передбачено можливість та право територіальних громад та, в свою чергу, обов`язок обласних рад, щодо передачі до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів спільної власності територіальних громад. Одночасно, законодавець чітко визначив єдину виключну умову такої передачі, а саме: якщо зазначені об`єкти спільної власності територіальних громад задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Посилання позивача на п. 7 Прикінцевих положень Закону України Про добровільне об`єднання територіальних громад , який на його думку є нормою спеціального закону по даному питанню, то суд звертає увагу, що дійсно п. 7 Прикінцевих положень Закону України Про добровільне об`єднання територіальних громад , внесені зміни до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , проте вони не стосуються п. 10 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , а, в свою чергу, встановлюють строк та механізм передачі комунального майна з власності Ради до спільної власності об`єднаних територіальних громад.

Таким чином, ці положення не можуть бути прийняті судом в якості обґрунтування позовних вимог до даного предмету спору.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Доводи позивача, викладені в позовній заяві щодо спроможності Фурсівської сільської об`єднаної територіальної громади на утримання Дитячого оздоровчого закладу Дружба самостійно без участі відповідача, не спростовують наведених вище висновків суду, у зв`язку з чим до уваги не приймаються.

Оскільки судом досліджено та встановлено, що Дитячий оздоровчий заклад Дружба до перетворення, створювався за допомогою всіх колективних господарств, що були на території Білоцерківського району, а також, враховуючи, що на даний час спірний заклад надає послуги з оздоровлення дітей всього Білоцерківського району, що свідчить про задоволення колективних потреб всієї громади Білоцерківського району, а не виключно об`єднаної територіальної громади Фурсівської сільської ради та те, що Білоцерківською районною радою не прийнято рішення з даного питання, то господарський суд прийшов до висновку, про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на комплекс нежитлових будівель єдиного майнового комплексу - Дитячий оздоровчий заклад «Дружба» .

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги, як необґрунтовані та безпідставні.

З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог, з урахуванням ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його підписання.

Повний текст рішення складено та підписано 25.11.2019.

Суддя Л.В. Сокуренко