Ухвала

від 25.11.2019 по справі 320/4694/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про забезпечення позову

25 листопада 2019 року м. Київ № 320/4694/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши клопотання представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ГРК Сієста» до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання дій протиправними та визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРК Сієста» з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області, в якому просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо проведення інспекційного відвідування ТОВ «ГРК Сієста» 29.07.2019; визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 20.08.2019 № КВ 1378/1721/АВ/СПТД/ФС-510.

Після подання позовної заяви та відкриття провадження у цій справі, представником позивача адвокатом Вовком А.В. 22.11.2019 було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд зупинити дію індивідуального акту шляхом зупинення дії постанови відповідача від 20.08.2019 № КВ 1378/1721/АВ/СПТД/ФС-510 та зупинення стягнення за цим виконавчим документом у виконавчому проваджені № 60498492, що перебуває на примусовому виконанні у Києво-Святошинському РВ ДВС ГТУЮ у Київській області.

В обґрунтування поданої заяви представник позивача зазначив, що до моменту ухвалення рішення по суті в адміністративній справі 320/4694/19, правове становище сторін, зокрема позивача, буде важко, або ж і взагалі не можливо, відновити до стану, який існував на момент прийняття відповідачем спірної постанови про накладення штрафу, що у свою чергу унеможливить виконання рішення суду.

Дослідивши підстави, на яких ґрунтується заява про вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з урахування наступного.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання постанови адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень.

Відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

При розгляді та вирішенні такого клопотання суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; ймовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв`язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб в тому числі й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.

Отже у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Підстави забезпечення позову, передбачені частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За умовами статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Згідно з пунктом 9 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. № 509 (далі - Порядок № 509) штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються - органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України).

Законом України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Судом встановлено, що 06.11.2019 Києво-Святошинським РВ ДВС ГТУЮ у Київській області було відкрито виконавче провадження Києво-Святошинському РВ ДВС ГТУЮ у Київській області № 60498492 та в цей же день винесено, окрім того, дві постанови про арешт майна та про стягнення виконавчого збору.

З постанови про відкриття провадження від 06.11.2019 слідує, що вона відкрита на підставі постанови відповідача від 20.08.2019 № КВ 1378/1721/АВ/СПТД/ФС-510 за якою підлягає стягненню в дохід держави штраф у розмірі 417300 грн. з ТОВ «ГРК Сієста» .

При цьому, на момент відкриття виконавчого провадження державним виконавцем Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області Тертичною В.В. застосовано арешт всього рухомого та нерухомого майна позивача.

Як передбачено частиною 1 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» , звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Згідно пункту 3 Розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2831/5, виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу. Доказів можливої (запланованої) реалізації належного заявнику (позивачу) майна останній не надав.

Тобто, черговість здійснення певних процедур в межах відкритого виконавчого провадження є обов`язком виконавця, а не діями спрямованими на неминуче погіршення становище боржника та не може трактуватись як істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у майбутньому або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

З аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що сам факт накладання арешту на майно боржника є лише першою (однією із) ланкою примусового виконання виконавчого документу за яким слідує оцінка такого майна, підготовка до реалізації і безпосередньо сама реалізація.

Арешт майна боржника є забезпечувальним заходом належного виконання на майбутнє виконавчого провадження та не призводить одразу до погіршення становища боржника, який не можливо буде відновити за наслідками розгляду судом по суті спору, а отже не є критичним та незворотнім процесом, який в розумінні статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України може слугувати підставою для встановлення тимчасових обмежень судом.

До заяви про забезпечення доказу, окрім інших доказів, позивач долучив виписку з рахунку за період з 21.11.2019 по 22.11.2019 на підтвердження існування небезпеки незворотності процесу повернення до стану, що мав місце до винесення спірної постанови про накладання штрафу з підстав якої було відкрито виконавче провадження № 60498492.

Однак обмежень щодо руху коштів на момент звернення із цією заявою матеріали справи не містять, оскільки як вбачається із даної виписки, заявник (позивач, боржник) здійснював певні операції по рахунку, зокрема, здійснив перерахунок (списання) коштів на заробітну плату працівників за листопад 2019 року у розмірі 9266,66 грн.

Крім того, заявник (позивач) з поміж іншого, просить суд зупини дію оскаржуваної постанови, що не може бути реалізовано судом на цьому етапі, оскільки до моменту ухвалення рішення по суті спору, суд у такий спосіб фактично надасть правову оцінку правомірності рішенню та у такий спосіб, де-факто, прийме рішення на користь однієї із сторін, що само по собі є порушенням принципів на яких базується адміністративне судочинство.

За наведених обставин та матеріалів справи суд дійшов висновку, що підстав для вжиття заходів забезпечення позову, про які просить заявник (позивач), на даний час не вбачається.

Керуючись статтями 150-157, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панченко Н.Д.