Рішення

від 25.11.2019 по справі 640/13401/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 листопада 2019 року № 640/13401/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріалами адміністративну справу

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю АБ Ательєр

про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені,

ВСТАНОВИВ:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АБ Ательєр (далі по тексту - відповідач) про стягнення адміністративно-господарської санкції у розмірі 28 589,00 грн та пені у розмірі 1 560,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем у порушення законодавчо встановлених вимог не було дотримано нормативу кількості працевлаштування інвалідів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва суду від 22 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (сторін). Зобов`язано відповідача подати до суду протягом 15 календарних днів з дня отримання даної ухвали відзив на позовну заяву (відзив) та належним чином засвідчені докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу.

Відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ТОВ АБ Ательєр виконано законодавчо встановлені вимоги ЗУ Про основи захищеності інвалідів в Україні шляхом працевлаштування особи з обмеженими можливостями в штаті товариства з 11 грудня 2017 року, внаслідок чого застосування адміністративно-господарської санкції та пені є неправомірним.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

05 лютого 2019 року ТОВ АБ Ательєр подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік по формі 10-ПІ (Річна Поштова), затверджений наказом Мінпраці та соціальної політики від 10 лютого 2007 року №42.

Згідно поданого звіту, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2018 році становила 10 осіб. Відповідно до нормативу, на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 особу з інвалідністю.

У вказаному звіті відповідачем, зокрема, зазначено наступне: Середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 10 ; З них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - - ; Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (осіб) - 1 .

Позивачем застосовано до відповідача штрафну (фінансову) санкцію та пеню, за не виконання нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

За змістом частини третьої статті 17 вказаного Закону, відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я інвалідів.

Частинами першою та третьою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В силу положень статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається зі змісту статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", на відповідача, як працедавця, покладено обов`язок створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

При цьому, указаний обов`язок не супроводжується обов`язком відповідача здійснювати пошук інвалідів, адже в силу статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" такий обов`язок покладено на Державну службу зайнятості.

Матеріалами справи підтверджено, що у звітних періодах на 2017, 2018 та 2019 роки згідно штатного розпису на підприємстві середньооблікова чисельність працівників складала 10 осіб у 2017 році та 11 осіб у 2018 та 2019 роках, у тому числі одна особа з інвалідністю.

З доданих до відзиву відповідачем документів вбачається, що у 2017 році відповідно до наказу №6/1-к від 11 грудня 2017 року про прийняття на роботу ОСОБА_1 відповідачем була працевлаштований ОСОБА_2 , яка відповідно до пенсійного посвідчення Серії НОМЕР_1 є інвалідом 3 групи загального захворювання. Вказане також підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 , в якій зроблено відповідний запис про прийняття її на посаду технолога, згідно Наказу №3к/12 від 11 грудня 2017 року. Посада технолог , на яку працевлаштована ОСОБА_1 , закріплена у штатних розписах відповідача за 2017, 2018, 2019 роки.

Разом з тим, відповідачем було направлено до органів Державної фіскальної служби Повідомлення про прийняття працівника на роботу від 11 грудня 2017 року.

Відповідачем зазначено, що при оформленні звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (за формою № 10-ПІ), який було подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів допущена помилка, у рядку "середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність", в якому проставлено - осіб, замість 1 особи.

Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

При цьому, згідно зі частинами першою та другою статті 20 Закону України "Про основ соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В силу частини другої статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів та відсутності попиту на робочі місця, якщо при цьому цей суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Судом встановлено, що відповідачем вжито всіх необхідних заходів визначених законом щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. Відтак ТОВ АБ Ательєр виконало обов`язок, визначений законом, про сприяння ефективної реалізації своїх прав особам з інвалідністю. Разом з тим, суд зазначає, що помилка при оформленні звіту за формою № 10-ПІ не може слугувати підставою до притягнення підприємства до юридичної або фінансової відповідальності.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність в діях відповідача складу правопорушення, за вчинення якого Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій, у зв`язку з чим адміністративний позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова