Постанова

від 26.11.2019 по справі 360/3754/19

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2019 року справа №360/3754/19

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Щеглова Дмитра Сергійовича , як представника ОСОБА_2 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 р. у справі № 360/3754/19 (головуючий І інстанції Т.І. Чернявська) за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області (далі - відповідач, УПФУ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у припиненні пенсійних виплат позивачу; зобов`язати відповідача поновити пенсійні виплати позивачу з травня 2018 року; в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць зобов`язати рішення суду виконати негайно; зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення через місяць після набрання рішенням законної сили; судові витрати стягнути з відповідача.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року позов задоволено частково, а саме: визнав протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 08 травня 2018 року без номеру про призупинення виплати пенсії ОСОБА_2 з 01 травня 2018 року; зобов`язав Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області поновити ОСОБА_2 з 01 травня 2018 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії по інвалідності, а також виплатити заборгованість з пенсії по інвалідності, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 травня 2018 року, на рахунок, у акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України". У задоволенні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії з 01 травня 2018 року відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768,40 грн. Рішення суду звернуто до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення в частині відмови у встановлені судового контролю в порядку ст. 382 КАС України та стягненні з відповідача витрат на правову допомогу та ухвалити нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування зазначив, що належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення протягом місяця. Суд не надав оцінку тим обставинам, що рішення Луганського окружного адміністративного суду у аналогічних справах № 1240/2110/18, 812/1645/18, за якими відкрито виконавче провадження, до сьогодні не виконані відповідачем. Також, апелянт зазначає, що відмовляючи у стягненні з відповідача витрат на правову допомогу суд виходив з того, що платником є не позивач, проте вказаний висновок не доведений, з огляду на те, що платіж відбувся за допомогою платіжної картки з зазначенням коду платника, як код Приватбанку, що не може свідчити на не здійснення саме позивачем платежу. Крім того, у меморіальному ордері в графі призначення платежа зазначено договір з надання правової допомоги № 2-А від 18.08.2019, платник є ОСОБА_2 .

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановив наступне.

ОСОБА_2 є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків (а.с. 17).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 22 грудня 2015 року № 924019273, виданої Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 (а.с. 16, 53).

Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради листом від 10 вересня 2019 року за № 9131 повідомило, що станом на 09 вересня 2019 року позивач перебуває на обліку в Інформаційному сегменті "Облік ВПО" в Управлінні праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, про що отримав відповідну довідку. Дія довідки не скасована (а.с. 42).

Як вбачається з матеріалів пенсійної справи, розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 25 січня 2016 року № 15621, за заявою позивача від 24 грудня 2015 року, пенсійну справу взято на облік, призначено позивачу з 01 липня 2014 року пенсію по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків довічно у розмірі 2135,25 грн. щомісячно (а.с. 45-46, 48).

У матеріалах пенсійної справи наявна заява позивача від 22 грудня 2015 року про виплату пенсії через відділення АТ Ощадбанк (арк. спр. 52).

Розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в м. ЛисичанськуЛуганської області від 08 травня 2018 року без номеру, керуючись підпунктом 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державних контроль (система "Аркан"), про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів, позивачу призупинено виплату пенсії з 01 травня 2018 року (а.с. 56).

Згідно з довідкою Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 10 вересня 2019 року б/н позивачу виплачено пенсію у квітні 2018 року в сумі 3267,00 грн (а.с. 59).

Відповідно до ч.1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних про встановлення судового контролю в порядку ст.. 382 КАС України та стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 2000 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції в цій частині, суд виходить з такого.

Стосовно позовним вимог щодо зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення протягом місяця, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 статті 245 КАС України, у випадках, визначених у частинах 3 - 5 цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб`єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.

Відповідно до частини 3 - 5 цієї статті, уразі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Якщо судом визнано нормативно-правовий акт протиправним і нечинним повністю або в окремій частині і при цьому виявлено недостатню правову врегульованість відповідних публічно-правових відносин, яка може потягнути за собою порушення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, суд має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну нормативно-правового акта, визнаного незаконним повністю або у відповідній частині.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладеної норми вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.

Суд зазначає, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Матеріали справи не містять підстав які б свідчили про необхідність встановлення відповідачу розумного строку виконання рішення суду та судового контролю на виконання рішення суду.

Суд не приймає посилання апелянта на рішення Луганського окружного адміністративного суду у аналогічних справах № 1240/2110/18, 812/1645/18, виконавче провадження за якими відкрито, та які до сьогодні не виконані відповідачем, оскільки позивачем у вказаному рішенні по справі № 1240/2110/18 була інша фізична особа. Суд зазначає, що не виконання відповідачем судового рішення у іншій справі, не можуть свідчити про не виконання відповідачем постанови суду у зазначеній справі.

На підставі викладеного, суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволені позовних вимог в цій частині.

Стосовно позовним вимог щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 2000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно положень статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частинами 1, 3 якої встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд звертає увагу на те, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України , від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12.10.2006 у справі Двойних проти України , від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно пункту 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто законодавець визначив, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.

Відповідачем не надано суду клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також не вчинено дій по доведенню не співмірності витрат, заявлених позивачем до відшкодування.

Матеріали справи містять договір про надання правової (юридичної) допомоги від 18 серпня 2019 року № 2-А (а.с. 20-22).

Відповідно до п. 4.1, 4.2 Договору, вартість правової (юридичної) допомоги складає 1000 грн. за одну втрачену адвокатом годину. Правову (юридичну) допомогу, КЛІЄНТ оплачує на підставі виставленого рахунку. Сплата рахунку є підтвердженням прийняття наданої правової (юридичної) допомоги в повному обсязі та без зауважень.

Відповідно до рахунку-фактури від 18 серпня 2019 року № 2, постачальник АБ Дмитра Щеглова надав ОСОБА_2 послугу зі складання позовної заяви вартістю 2000,00 грн (ціна послуги за 1 годину - 1000,00 грн; кількість годин - 2) (а.с. 23).

Відповідно до копії меморіального ордеру від 21 серпня 2019 року № @2PL661480, сплачено суму у розмірі 2000,00 грн. У вказаному ордері зазначено платника - Транз.сч._DN, DG , DZ , код 14360570; одержувача - АБ Дмитра Щеглова , код 43152216, призначення платежу - за складання позовної заяви рах.ф.№2 від 18.08.2019 ОСОБА_2 (а.с. 24).

Тобто, з урахуванням здійснення оплати за допомогою платіжної картки, із зазначенням позивача, як платника, в гарі призначення платежу, суд вважає, що наданий меморіальний ордер підтверджує оплату позивачем винагороди адвокату за надану правову допомогу.

Висновки суду першої інстанції, що за вищезазначеним ордером платником за послуги, надані адвокатом АБ Дмитра Щеглова є не позивач, матеріалами справи не підтверджується.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами понесенні ним судові витрати на правничу допомогу.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині відмови в стягненні з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 2000 грн., з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись статями 139, 242, 243, 265, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Щеглова Дмитра Сергійовича, як представника ОСОБА_2 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 р. у справі № 360/3754/19 - задовольнити частково.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 р. у справі № 360/3754/19 - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі 2000 грн.

Прийняти нове судове рішення в цій частині, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області (ідентифікаційний код 21792407, місцезнаходження: 93113, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. ім. В. Сосюри, буд. 347) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 р. у справі № 360/3754/19 - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області (ідентифікаційний код 21792407, місцезнаходження: 93113, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. ім. В. Сосюри, буд. 347) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 1152 (одна тисяча п`ятдесят дві) гривні 60 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 26 листопада 2019 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді А.В. Гайдар

І.Д. Компанієць