Рішення

від 26.11.2019 по справі 590/887/19

ЯМПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 590/887/19

Провадження № 2-о/590/36/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2019 року Ямпільський районний суд

Сумської області

в складі: головуючого судді Бондарчук Я.П.

за участю секретаря судового засідання Кубрак В.Г.

розглянувшиу відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Ямпіль Сумської області в режимі відеоконференції з Київським окружним адміністративним судомцивільну справу за заявою ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Ямпільським РВ УМВС України в Сумській області 18.11.1997 року, місце проживання: АДРЕСА_1 ), заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України (код ЄДРПОУ 37567866, місцезнаходження: вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ, 01601); Російська Федераціяв особі Посольства Російської Федерації в Україні (місцезнаходження: Повітрофлотський проспект, 27, м. Київ, 03049), про встановлення факту, що має юридичне значення - факту загибелі при виконанні обов`язку військової служби внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 є членом Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила Права». З метою захисту своїх прав, остання 30.07.2019 року (дата отримання заяви судом) звернулася до Ямпільського районного суду Сумської області з цією заявою із вимогою встановлення факту загибелі її сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час захисту Батьківщини ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі смт. Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що вона є матір`ю померлого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .Військову службуїї син, ОСОБА_2 ,проходив з15.12.2011року законтрактом увійськовій частині НОМЕР_2 .Остання займанапосада ОСОБА_2 саперінженерно-саперноговзводу інженерно-саперноїроти групиінженерного забезпеченнявійськової частини НОМЕР_2 ,звання старший солдат.В періодз 21.05.2014року по04.02.2015року,з 10.03.2015року по29.04.2015року,з 26.04.2016року по11.05.2016року,з 25.10.2017року по19.12.2017року ОСОБА_2 безпосередньо бравучасть взахисті незалежності,суверенітету татериторіальної цілісностіУкраїни натериторії Донецькоїта Луганськоїобластей.19.12.2017року близько8год.00хв.старший солдат ОСОБА_2 загинув підчас виконанняобов`язківвійськової служби,перебуваючи услужбовому відрядженнів ходібойового чергуванняв районінаселеного пунктуВерхньоторецьке Ясинуватськогорайону Донецькоїобласті,від отриманнямінно-вибуховоїтравми тавогнепального пораненнялівої ногипід часевакуації доцентральної районноїлікарні м.Торецьк Донецькоїобласті.Згідно злікарським свідоцтвомпро смертьвід 20.12.2017року №2544,свідоцтвом просмерть від22.12.2017року серії НОМЕР_3 ,"Шок.Інші уточненітравми іззалученням декількохділянок тіла.Вибухова травма.Ушкодження внаслідоквійськових дійвід іншихвибухів таосколків"отримання старшимсолдатом ОСОБА_2 під часзахисту Батьківщинипослужила причиноюйого смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 .Відповідно довитягу ізпротоколу засіданняЦентральної військово-лікарськоїкомісії повстановленню причинногозв`язкузахворювань,поранень,контузій,травм,каліцтв від16.01.2018року №107,травми старшогосолдата ОСОБА_2 :"Вибуховатравма,інші уточненітравми іззалученням декількохділянок тіла,ушкодження внаслідоквійськових дійвід вибухівта осколків"та причинасмерті,так,пов`язанііз захистомБатьківщини.Відповідно довитягу ізнаказу командиравійськової частини НОМЕР_2 (постройовій частині)від 28.12.2017року №181,старшого солдата ОСОБА_2 ,сапера інженерно-саперноговзводу інженерно-саперноїроти групиінженерного забезпеченнявійськової частини НОМЕР_2 ,який загинув19.12.2017року підчас перебуванняу службовомувідрядженні підчас бойовогочергування урайоні смт.Верхньоторецьке Донецькоїобласті врезультаті підривуна розтяжціпротивника,з 20.12.2017року буловиключено зісписків особовогоскладу частинита ЗбройнихСил України,у зв`язкузі смертю.Указом ПрезидентаУкраїни "Провідзначення державнимивинагородами України"від 06.04.2018року №98/2018старшого солдата ОСОБА_2 "заособисту мужністьі самовідданідії,виявлені узахисті державногосуверенітету татериторіальної цілісностіУкраїни,зразкове виконаннявійськового обов`язку"було нагородженоорденом "Замужність"ІІІ ступеню(посмертно). З викладених обставин заявник просила задовольнити заяву.

Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи сповіщалась належним чином, проте будь-яких клопотань до суду не надходило.

Представник заявника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП №001892, видане на підставі Рішення Ради адвокатів Запорізької області від 05.11.2018 року №17) в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи сповіщалась належним чином, надала до суду заяву про розгляд справи у відсутність заявника, просила заяву задовольнити з викладених у ній підстав.

Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, попередньо подавши клопотання з проханням розглянути справу без його участі.

Заінтересована особа Російська Федерація, повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи, шляхом відправлення копії заяви та копій доданих до неї документів на адресу Посольства Російської Федерації в Україні за адресою: 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27, не забезпечила явку свого представника в судове засідання, причини неявки суду не повідомила, відзив або пояснення на заяву не представила, що втім, з урахуванням належного виклику не перешкоджає судовому розгляду даної справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками є: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с.25).

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_2 від 03.03.2018 року №314 (а.с.26) встановлено, що старший солдат ОСОБА_2 відповідно довимог Законуукраїни "Провійськовий обов`язокі військовуслужбу"від 10.12.2008року №1153/2008з 15.12.2011року проходиввійськову службу законтрактом увійськовій частині НОМЕР_2 ,перебував услужбовому відрядженнів районівиконання бойовихзавдань особовимскладом частиниз 21.05.2014року по04.02.2015року,з 10.03.2015року по29.04.2015року,з 26.04.2016року по11.05.2016року,з 25.10.2017року по19.12.2017року приймавучасть уантитерористичній операціїв Донецькійта Луганськійобластях поврегулюванню кризовоїситуації вУкраїні.Загинув близько08-00год.19.12.2017року підчас виконанняобов`язківвійськової служби,перебуваючи услужбовому відрядженнів ходібойового чергуванняу районін.п.Верхньоторецьке Донецькоїобласті,від отриманнямінно-вибуховоїтравми тавогнепального пораненнялівої ногипід часевакуації доцентральної районноїлікарні м.Торецьк Донецькоїобласті.

Згідно витягу з інтернет-сайту (а.с.85) встановлено, що ОСОБА_2 (09.08.1993 19.12.2017) сапер 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, старший солдат. Народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Дружба Ямпільського району Сумської області. З 2011 року проживав в місті Житомир. У 2010-2011 роках проходив строкову військову службу, з 2011 року - військову службу за контрактом у 95-й окремій аеромобільній бригаді Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_2 , місто Житомир). З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. 19.12.2017 року близько 08-00 старший солдат ОСОБА_2 загинув від мінно-вибухової травми, яку отримав внаслідок підриву на вибуховому пристрої з "розтяжкою" під час виконання бойового завдання біля селища міського типу Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області. 21.12.2017 року похований на Смолянському військовому кладовищі міста Житомир.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.12.2017 року №181 (а.с.27) встановлено, що старшого солдата ОСОБА_2 , сапера інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , який загинув 19.12.2017 року під час перебування у службовому відрядженні під час бойового чергування у районі смт. Верхньоторецьке Донецької області в результаті підриву на розтяжці противника, з 20.12.2017 року було виключено зі списків особового складу частини та Збройних Сил України, у зв`язку зі смертю.

Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 20.12.2017 року №2544 (а.с.86-87) встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в смт. Вехньоторецьке Ясинуватського району Донецької області, смерть настала в зоні АТО, смерть настала внаслідок ушкодження внаслідок дій, передбачених законом, та воєнних операцій, причина смерті: ОСОБА_5 . Інші уточнені травми із залученням декількох ділянок тіла. Вибухова травма. Ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.88) встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в смт. Верхньоторецьке Донецької області у віці 24 роки.

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 16.01.2018 року №107, травми старшого солдата ОСОБА_2 : "Вибухова травма, інші уточнені травми із залученням декількох ділянок тіла, ушкодження внаслідок військових дій від вибухів та осколків" послужили причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , - травми і причина смерті, так, пов`язані із захистом Батьківщини.

Указом Президента України "Про відзначення державними винагородами України" від 06.04.2018 року №98/2018 старшого солдата ОСОБА_2 "за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов`язку" було нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеню (посмертно) (а.с.90-93).

Положенням ст.3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно із ст.27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Отже, Конституцією України зобов`язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов`язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.

Крім того, Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).

До повноважень Верховної ради України, відповідно до п.9 ч.1 ст.85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної Ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 року "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З аналізу даної Заяви вбачається, що 20.02.2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.

Згідно положень ст.1,2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" Автономну Республіку Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України із зазначенням дати початку тимчасової окупації 20.02.2014 року.

Незаконно анексувавши АР Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши у квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

Згідно з постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" від 21.04.2015 року зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.

Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною-агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

Як підсумок, Україною за наслідками збройної агресії Російської Федерації, Верховною Радою України, що діє як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, 27.01.2015 року було ухвалено Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території, згідно якого встановлено, що тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також визначено, що датою початку тимчасової окупації є 20.02.2014 року (ст.1 названого Закону).

Також постановою Верховної Ради України від 17.03.2015 року "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 року законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської Ради ОБСЄ, Парламентської Ради ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

З метою правової протидії агресору Верховною Радою України також прийнято Закон України "Про санкції", яким визначено механізм впровадження спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів щодо Російської Федерації.

На виконання зазначеного Закону України "Про санкції" Кабінетом Міністрів України видано розпорядження від 11.09.2014 року №829-р "Про пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів" саме у зв`язку з військової агресією Російської Федерації.

У преамбулі Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань РФ, що складаються з регулярних зєднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони РФ, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам РФ, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією; дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Так, 15.01.2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: "Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібервійни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права".

Резолюція Парламентської Ради Європи від 25.06.2015 року "Зниклі особи під час конфлікту в Україні" визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.

Зважаючи на викладене, суд вважає вірним констатувати, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, що є загальновідомими, не потребують доказування), стала окупація частини території України, а саме в тому числі частини Донецької області, де загинув син заявника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ..

Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономної Республіки Крим, місто Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму визначає, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У відповідності до положень ст.2,13 Конвенції "Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях" ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової чи повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конфлікті, може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення. Конвенція застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною таких збройних сил.

Стаття 4 вказаної Конвенції також вказує, що нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.

Таким чином, на підставі наведених вище доказів, які є належними та допустимими, оскільки здобуті та представлені суду у відповідності до вимог закону, в судовому засіданні встановлено, що син заявника ОСОБА_1 ОСОБА_2 з 15.12.2011 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 , перебував у службовому відрядженні в районі виконання бойових завдань особовим складом частини з 21.05.2014 року по 04.02.2015 року, з 10.03.2015 року по 29.04.2015 року, з 26.04.2016 року по 11.05.2016 року, з 25.10.2017 року по 19.12.2017 року приймав участь у антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях по врегулюванню кризової ситуації в Україні.

Викладені обставини справи встановлюють причинний зв`язок між пораненнями, які ОСОБА_2 отримав під час проходження військової служби на території України, що межує з територією, тимчасово окупованою, та збройною агресією Російської Федерації проти України.

Враховуючи, що ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , виконуючи обов`язки військової служби, в результаті саме збройної агресії та воєнного конфлікту, розпочатих Російською Федерацією, а також обставини того, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено право на життя і здоров`я, передбачене, ст.27 Конституції України, ст.2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає заяву ОСОБА_1 обґрунтованою.

Також заявник аргументовано довела, що від встановлення цього юридично значимого для неї факту залежить виникнення прав та обов`язків, у тому числі щодо отримання нею відповідної допомоги.

Так, звернення заявника в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, обумовлено необхідністю визначення статусу загиблого ОСОБА_2 , як жертви міжнародного збройного конфлікту, особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених нормами міжнародного гуманітарного права (що складається з Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12.08.1949 року, Додаткових протоколів до них, інших міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та отримання заявником допомоги від гуманітарних організацій (Міжнародного Комітету Червоного Хреста, Міжнародної Федерації товариств Червоного Хреста і Червоного півмісяця, Товариства Червоного Хреста України).

Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

Згідно до частини третьої статті 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановлені обставини справи не спростовані і не оспорені заінтересованими особами, тому суд вважає заяву обґрунтованою, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для її задоволення, що передбачено статтею 256 ЦПК України і не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, суд вважає, що відсутні підстави для відмови у задоволенні заяви в частині встановлення факту загибелі ОСОБА_2 внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України з огляду на те, що цей факт є загальновідомим і його закріплено на законодавчому рівні, оскільки між вказаними фактами існує причинний зв`язок.

Враховуючи, що в результаті саме збройної агресії та воєнного конфлікту, розпочатих Російською Федерацією, ОСОБА_2 19.12.2017 року загинув, також обставини того, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено право ОСОБА_2 на життя і здоров`я, передбачене статтею 27 Конституції України, статтею 2Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року, заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, підлягає повному задоволенню.

Відповідно до ч.7 ст. 294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Отже, оскільки заявниця ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, судові витрати слід віднести на рахунок держави.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 4, 5, 13, 258, 259, 264, 265, 273, 294, 316, 319 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Ямпільським РВ УМВС України в Сумській області 18.11.1997 року, місце проживання: АДРЕСА_1 ), заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України (код ЄДРПОУ 37567866, місцезнаходження: вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ, 01601); Російська Федераціяв особі Посольства Російської Федерації в Україні (місцезнаходження: Повітрофлотський проспект, 27, м. Київ, 03049), про встановлення факту, що має юридичне значення - факту загибелі при виконанні обов`язку військової служби внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, задовольнити.

Встановити факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час захисту Батьківщини 19.12.2017 року в районі смт. Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 27.11.2019 року.

Суддя Я.П. Бондарчук