Ухвала

від 27.11.2019 по справі 451/1481/19

РАДЕХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

судового засідання

27 листопада 2019 рокуСправа №451/1481/19 Провадження № 2/451/915/19

Радехівський районний суд Львівської області в складі

головуючого - судді Семеншини О.З.,

секретаря судових засідань Сахаревич М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

встановив:

12 листопада 2019 року в адресу Радехівського районного суду Львівської області за вх.№6490 надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що 01 червня 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) дав в борг ОСОБА_2 (далі - Відповідач), паспорт, серії НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 2130 (дві тисячі сто тридцять доларів США (55380 (п`ятдесят п`ять тисяч триста вісімдесят ) грн. Відповідач зобов`язався повернути кошти до 1 липня 2019 року. Однак до теперішнього часу відповідач не повернув борг. На підтвердження виникнення зобов`язання по договору позики Відповідачем надана розписка, з якої випливає, що Відповідач 01.06.2019 взяв у нього в борг 2130 (дві тисячі сто тридцять доларів США) 55380 (п`ятдесят п`ять тисяч триста вісімдесят) грн. із зобов`язанням повернути вказану суму до 1 липня 2019 року. Вважає, що, існує необхідність у забезпеченні позову, оскільки, не забезпечення позову може призвести до утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення зустрічних позовних вимог однак, дане забезпечення позову не перешкоджає первинному позивачу вирішувати питання стягнення кредитних коштів в судовому порядку. Просив постановити ухвалу, якою вжити заходів забезпечення позову, а саме накласти арешт на майно відповідача, яке знаходиться за адресою: 80200 Львівська область, Радехівський АДРЕСА_1 , с. Старий майдан, земельна ділянка загальною площею 0,6500 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 4623982800:08:000:0463; 80200 Львівська АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , с. Старий майдан, земельна ділянка загальною площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарський споруд, кадастровий номер 4623982800:08:000:0466.

Так, дослідивши матеріали цивільної справи, вивчивши заяву про забезпечення позову суд прийшов до висновку, що заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч.ч. 1 та 2ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені положеннями ст.150 ЦПК України та до них належать: накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При цьому, відповідно до вимог ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №9 від 22.11.2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Також необхідно зазначити, що ст.124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України Про виконання ріень та застосування практики Європейського суду з прав людини ). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Частина 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За змістом наведеного, жодне з положень Конвенції не може бути витлумачене як таке, що легітимізує набуття права власності одним суб`єктом за рахунок протиправного позбавлення майнового права іншого суб`єкта, із відмовою, до того ж, у можливості захисту порушеного права. Кожен, чиї права та свободи було порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (Статті 13 і 14 Конвенції).

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Відповідно до п.п. 166, 168 рішення Європейського Суду з прав людини від 23.01.2014 (заява № 19336/04) Справа East/West Alliance Limited проти України , перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Н. проти Нідерландів , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, в обґрунтування необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача позивач зазначає, що існує необхідність у забезпеченні позову, оскільки, не забезпечення позову може призвести до утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог, а також те, що відповідач зобов`язався повернути кошти до 1 липня 2019 року. Однак до теперішнього часу після спливу більше чотирьох місяців відповідач не повернув борг.

У поданій заяві про забезпечення позову позивачем лише зазначено про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог, не навівши достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову саме шляхом накладення арешту на майно відповідача по справі, а тому, стороною позивача не доведено наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні даного позову та не надано доказів щодо того, що відповідач отримує невелику заробітну плату (мінімальну), у зв`язку з чим грошові кошти не повертає, про що зазначає у заяві про забезпечення позову..

Крім того, з предмету та підстав позову, заяви про забезпечення позову, не вбачається вартості об`єкту нерухомого майна на який позивач просить суд накласти арешт, тому суд позбавлений можливості дослідити питання співмірності із заявленими позовними вимогами (55380 гривень 00 копійок).

Враховуючи викладене вище, а також проаналізувавши зазначені норми, в контексті викладених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даної заяви, з огляду на те, що на підтвердження своїх доводів, представником позивача не надано переконливих доказів в обґрунтування такої заяви та доказів наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у даній справі та неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб, а відтак заява є необґрунтованою, неспівмірною, в зв`язку з чим в її задоволенні необхідно відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.149-154, 259, 260 ЦПК України, -

у х в а л и в:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвалу суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду шляхом подання через Радехівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

ГоловуючийСеменишин О. З.