Рішення

від 25.11.2019 по справі 826/8151/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 листопада 2019 року № 826/8151/18

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Качура І.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства КАМЕТ до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Публічне акціонерне товариство КАМЕТ (03062, м. Київ, пр-т Перемоги, 65, код ЄДРПОУ 00241206) (далі - позивач, ПАТ КАМЕТ ) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0003311401 та № 0003321401 від 23.03.2018.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені з порушення вимог Податкового кодексу України (далі ПК України), інших норм законодавства та виходить за межі повноваження контролюючого органу. Акт перевірки не містить належних і допустимих доказів нереальності господарських операцій з контрагентами, тому винесені податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню.

Відповідач із доводами позивача не погодився, 10.07.2018 надав відзив на адміністративний позов, вважає, що висновки акту відповідають чинному законодавству, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

16.07.2018 на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якому останній зазначив про вирок суду та матеріали кримінального провадження не спростовують реальності господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Ухвалою суду від 01.06.2018 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ КАМЕТ з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з TOB ЕКО-СМАРТ (код 39471689) за січень 2015 року, з ТОВ Укрінжинірінг ВІН (код 39474831) за вересень, листопад та грудень 2015 року, за результатами якої складено акт перевірки від 23.06.2018 № 418/26-15-14-02-04/36407076.

За результатами перевірки, на підставі документів бухгалтерського та податкового обліку, які були надані ПАТ КАМЕТ , встановлено порушення:

У п.44.1, ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток всього у сумі 201 297 грн.

У п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3 п.198.6 ст.198 ПКУ України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 223 664 грн.

На підставі акту перевірки, контролюючим органом були винесені податкові повідомлення-рішення від 24.03.2018 року №0003311401 про донарахування 185 000 грн. податку на додану вартість та сплату штрафних санкцій у розмірі 92 500 грн., №0003321401 про донарахування податку на прибуток приватних підприємств у сумі 201 297 грн.

ПАТ КАМЕТ скористалось своїм правом на адміністративне оскарження податкових повідомлень-рішень та подало до ДФС України відповідну скаргу, яку рішенням Про результати розгляду скарги від 18.05.2018 №17222/6/9999-11-01-01-25 залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи;

Згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно п.п. 200.1 п.200.2 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

У свою чергу, відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст. 14, п.198.1, п.198.2 ст.198 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Також, згідно з п.44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХIV (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до ст.1 цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч.ч.1, 2 ст. 9 Закону № 996-ХIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами ПК України.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду України, які викладені у його постановах від 27.06.2017 у справі № 808/1062/14, від 14.03.2017 у справі № 826/757/13-а, від 06.02.2018 № К/9901/5042/17.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами TOB ЕКО-СМАРТ та ТОВ Укрінжинірінг ВІН .

З наявних в матеріалах справи письмових доказів вбачається, що у період за який відповідачем встановлено порушення, фінансово-господарська діяльність між позивачем та TOB ЕКО-СМАРТ (в особі директора Юрченка Олександра) відбувалась на підставі Договору про надання послуг із генерального прибирання приміщень №29-12 від 29.12.2014. На підставі вказаного договору ТОВ ЕКО-СМАРТ було виписано на адресу ПАТ КАМЕТ акт-прийому передачі виконаних робіт від 30.01.2015 б/н (підписаний із сторони ПАТ КАМЕТ Лень Є.О., зі сторони ТОВ ЕКО-СМАРТ Юрченком О.О.) на загальну суму 231 982,80 грн.

Як свідчать матеріали справи, перевіркою встановлено наступну інформацію щодо контрагента ТОВ ЕКО-СМАРТ :

відповідно до протоколу допиту підозрюваного від 28.07.2016 проведеного СВ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, в рамках досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32016100070000028 від 11.07.2016, допитано як підозрюваного ОСОБА_1 , покази якого зводяться до того, що останній не здійснював фінансово-господарську діяльність на ТОВ ЕКО-СМАРТ , в тому числі ніколи не складав і не підписував звітних, первинних, бухгалтерських та інших документів вказаного підприємства. Підприємство створювалось ОСОБА_1 для прикриття незаконної діяльності іншим особам, а саме реквізити ТОВ ЕКО-СМАРТ планувалось використовувати для надання послуг реальному сектору економіки по ухиленню від сплати податків шляхом формування незаконного податкового кредиту. ТОВ ЕКО-СМАРТ зареєстровано ним на своє ім`я для прикриття незаконної діяльності з метою отримання грошової винагороди. Здійснювати фінансово-господарську діяльність на ТОВ ЕКО-СМАРТ на меті не мав та не здійснював.

Також, як свідчать матеріали справи між Позивачем та ТОВ Укрінжиніринг ВІН укладено ряд договорів, а саме: договори підряду від 01.09.2015 №01-09/15, від 26.10.2015 №26 та від 26.10.2015 №27.

Відповідно наданих до перевірки вищезазначених договорів та супровідної документації (актів прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень) зі сторони Підрядника (ТОВ Укрінжиніринг ВІН ) - підписані ОСОБА_2 , який на момент здійснення даних фінансово-господарських взаємовідносин був керівником, головним бухгалтером та засновником ТОВ Укрінжиніринг ВІН .

Відповідачем до матеріалів справи долучено вирок Печерського районного суду міста Києва від 18.04.2016 у справі № 757/9289/16-к, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.28, ч.1 ст.205 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2550 грн.

Отже, за результатами досудового розслідування було встановлено, що ТОВ Укрінжинірінг ВІН створено з метою прикриття незаконної діяльності та те, що від імені цього підприємства діяли особи, які не мали законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені юридично значущих дій, оскільки не були наділені такими повноваженнями засновника товариства та не мали законних підстав для підписання документів.

Проаналізувавши вищезазначені матеріали, а також доводи позивача, наведені ним у позові, суд ставить під сумнів реальність здійснених господарських операцій з вказаними контрагентами, з огляду на наступне.

Податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, крім іншого, мають бути складені за фактично вчиненою операцією, повинні мати всі обов`язкові реквізити, зокрема, містити відомості про господарську операцію, про зміст та обсяг операцій, та бути підписані уповноваженими особами, що у сукупності надає первинному документу юридичної значимості для цілей відображення фактично вчинених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість формування спірних сум податкових вигод та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: 1) фактичного (реального) здійснення господарських операцій, які є об`єктом оподаткування; 2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій); 3) придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності; 4) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); 5) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою, 6) наявності ділової мети, розумних економічних причин (причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності - п/п. 14.1.231. ПК України).

При цьому, суть останнього, слід розуміти так, що діяльність платника податків не ставиться під сумнів, якщо у неї є розумна ділова мета. Податкова економія при цьому діловою метою не визнається. В іншому випадку податкові наслідки переосмислюються у відповідності з економічною суттю операцій.

Недоведеність наявності зазначених чинників, з якими наведені вище норми законодавства пов`язують можливість формування платником податків податкових вигод, зокрема, недоведеність фактичного здійснення певних операцій (нездійснення операцій), позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на формування цих податкових вигод, навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних по суті та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/робіт/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників певних операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкових вигод.

У даному випадку, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази відповідно до положень ст.90 КАС України за своїм внутрішнім переконанням, виходячи з положень ч.2 ст.73 КАС України (щодо предмету доказування) та з урахуванням положень ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України (щодо обов`язку доказування), суд приходить до висновку про недоведеність фактичного виконання спірних операцій, відсутність розумних економічних причин для їх замовлення, про юридичну дефектність первинних документів, а отже і про відсутність правових підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Що стосується інформації про наявні вироки суду по кримінальним провадженням за ст.205 КК України та встановлення факту фіктивності підприємств-контрагентів позивача, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Судом встановлено та у вироці зазначено, крім іншого, що обвинувачений, діючи умисно з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, достовірно знаючи, що фактично не буде займатись підприємницькою діяльністю, здійснював пособництво невстановленим особам у придбанні суб`єктів підприємницької діяльності або діяли безпосередньо для цих цілей.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених у вироці суду та матеріалах досудового розслідування обставин вбачається, що зазначені підприємства-контрагенти зареєстровані на підставних осіб, які не мали наміру та не здійснювали фактичної господарської діяльності (дій) та будь-яких операцій від імені цих контрагентів, свої повноваження як керівники вказані громадяни не реалізовували, договори та первинні документи не складали та не підписували.

У даному випадку підприємства знаходились поза межами контролю формального (номінального) директора, а від імені контрагента невідомими особами лише оформлювались документи без фактичного здійснення господарських операцій від імені цих підприємств. При цьому, як вбачається з вироку суду, номінальний директор нікого не уповноважував на вчинення дій від імені товариства в частині проведення господарської діяльності, складання первинних та звітних документів, та відсутні відомості щодо уповноваження інших осіб на вчинення дій від імені товариства. Матеріалами справи також спростовується наявність таких осіб.

Також, достеменно встановлено, що підприємства-контрагенти створювались та діяли з метою прикриття незаконної діяльності, та є фіктивними підприємствами.

Виходячи з наведеного, спростовуються доводи позивача щодо виконання на користь позивача спірних операцій зазначеними підприємствами-контрагентами, за відносинами з якими сформовано спірні суми податкових вигод, та доводи щодо юридичної значимості первинних документів.

Долучені до матеріалів справи копії договорів, акти приймання-передачі за цими договорами та інші документи не є підтвердженням реальності здійснення господарських операцій.

При цьому, суд враховує, що наявність оплати за спірними операціями сама по собі також не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Відтак, у даному випадку, суд приходить до висновку, що за спірними операціями із зазначеними контрагентами лише оформлювались окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого стало отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Наведене, у свою чергу, вказує на юридичну дефектність первинних/облікових/податкових документів для цілей формування даних бухгалтерського та податкового обліку та, в сукупності, відповідно, свідчить про відсутність підстав для формування спірних сум податкових вигод, що, у свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість висновків відповідача та оскаржуваних рішень.

Надані позивачем матеріали та наведені ним доводи у позові, не спростовують наведеного та не доводять зворотного.

Відповідно до ч.2 ст.76 КАС України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та їх обґрунтування, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки досліджених доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на з`ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відповідність фактичним обставинам та нормам податкового законодавства висновків Акту перевірки та, відповідно, оскаржуваних рішень, а відтак підстав для визнання противними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не має.

Доводи позивача та надані ним матеріали, досліджені та оцінені судом, не спростовують наведених висновків суду та не доводять зворотного. У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відтак, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В зв`язку із відмовою у задоволенні позову, на підставі ст.139 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись положеннями статей 2, 4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства КАМЕТ (03062, м. Київ, пр-т Перемоги, 65, код ЄДРПОУ 00241206) відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя І.А. Качур